Коцюбинская, Вера Устиновна

Highslide JS

Коцюбинська, Віра Устимівна (22 вересня 1863 р., м. Ржев – 1921 р., м. Чернігів) — українська революціонерка та громадська діячка. Засновниця першої української школи в Чернігові. Дружина класика української літератури Михайла Коцюбинського.

Кожен чоловік, думаючи про одруження, мріє бачити в дружині не лише домогосподарку, а й вірного друга, порадницю, однодумицю, спільницю у справах і всіх починаннях.

Саме такою дружиною для Михайла Михайловича Коцюбинського стала Віра Устимівна Дейша. У листі до неї, ще до нареченої, писав Коцюбинський: «Побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої, обопільного зрозуміння, поважання та пошанування, єдиної стежки й мети». Цією єдиною стежкою на ниві розвитку української культури і йшли вони пліч-о-пліч понад 17 років подружнього життя, відтоді, як 24 січня 1896 року взяли шлюб в одній з вінницьких церков.

Віра Дейша народилась 22 вересня 1863 року в м. Ржеві, колишньої Тверської губернії. Після смерті чоловіка Юлія Степанівна Дейша з дітьми переїхала до Чернігова і оселилась у цьому давньому місті. Віра закінчила Чернігівську гімназію і деякий час працювала в жіночому духовному училищі, де викладала французьку мову, математику та каліграфію.

А потім було навчання в Петербурзі на вищих Бестужевських курсах на природничому факультеті, активне громадське життя, цікаве спілкування, яке посіяло в душі цієї дівчини бажання весь час бути у вирі подій, вносити свою частку в їх розвиток, прислужитися рідній культурі. З цим вона повертається до Чернігова і стає активною учасницею громадських організацій. Віра – член правління громадської бібліотеки, член української «Громади» та інших молодіжних гуртків.

У 1896 р., на вимогу Варшавського жандармського управління, на Віру Устимівну накладають суворий домашній арешт, ситуація ускладнювалась тим, що мати була у передсмертному стані і потребувала спокою. Смерть матері збіглася в часі з арештом Віри й переведенням її до в'язниці. Причиною арешту стало звинувачення у зв'язках із заарештованим у Варшаві колишнім чернігівським семінаристом Ф. Свидерським, автором популярної брошури «Труд і капітал». Згодом дівчину перевели до Варшавської тюрми в одиночну камеру.

Звільнили її з в'язниці через сім місяців, віддавши на поруки. Деякий час Віра жила в Москві у брата, а потім повернулась додому, в Чернігів.

Саме громадська робота й познайомила В.У.Дейшу і М.М.Коцюбинського. Сталося це у Києві на з’їзді «Громади» у 1894 р., де вони обоє були делегатами. А невдовзі Михайло Михайлович приїздить у Чернігів на запрошення В.Т.Андрієвського та Б.Грінченка і знову зустрічається з Вірою Устимівною. І обоє з перших щирих слів, з першої хвилини розмови зрозуміли, що вони одне одному рідні, близькі. Віра стає нареченою, а згодом дружиною письменника. Що це дійсно були споріднені душі, свідчать слова Михайла Михайловича: «Я так звик до тебе, ні, це слабий вираз, краще – так поріднився з тобою, що ти мені потрібна як повітря, як вода».


Віра Коцюбинська з чоловіком та дітьми. Зліва направо: Ірина, Роман, Юрій, Оксана

Віра Устимівна взяла на свої плечі весь побут родини, створювала всі умови, аби чоловік міг спокійно працювати, а також мав можливість їздити на відпочинок, на лікування за кордон, тому що розуміла величезне значення його творчої праці для української культури. В домі завжди було затишно, вечори проводились за читанням або роялем. Сама господиня чудово грала, навчила музики і дочок. А коли в родині гостював М.В.Лисенко, то подарував Вірі Устимівні ноти, які і нині зберігаються у музеї М.Коцюбинського.

Не полишала дружина М.Коцюбинського і громадських справ. Вона разом з чоловіком брала участь у роботі громадської бібліотеки, музично-драматичного товариства, комісії з народної освіти, допомагала організовувати «Просвіту» і активно працює в ній. Ії підпис на всіх зверненнях, вимогах, листах, які надсилалися з Чернігова в різні урядові інстанції.

Віра Устимівна організовує літературно-музичні вечори для дітей, концерти і лекції від «Просвіти». А ще їй першій завжди читав свої твори Михайло Михайлович. В одному з листів з далекого о. Капрі він пише: «Досадно, що не можу тобі читати того, що написав, ти єдиний мій критик, якому я вірю і на смак якого покладаюсь».

І після смерті чоловіка Віра Устимівна не припиняє громадської роботи. Перша українська школа ім. Б.Грінченка була створена завдяки її старанням. Вся спадщина Михайла Михайловича збереглася теж турботами Віри Устимівни, бо вона передала її на збереження в музей В.Тарновського з умовою, щоб нічого і ніколи не вивозилось за межі Чернігова.

На жаль, ця мужня і прекрасна жінка дуже рано пішла з життя. Повертаючись з евакуації у 1921 році вона захворіла на тиф, і вже вдома в рідних стінах померла. Похована поруч з Михайлом Михайловичем на Болдиній горі.

[У 1903 р. Віра Коцюбинська брала участь у відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві. Див. Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими - Т.Б.]

Наталія КОЦЮБИНСЬКА,
заступник директора музею-заповідника
М.Коцюбинського з наукової роботи.

Джерело:

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського

https://uk.wikipedia.org/wiki/Коцюбинська_Віра_Устимівна

  

Ссылки на эту страницу


1 Дневник Василия Кравченко
Василь Кравченко. Щоденник // Неопалима купина : літературно-художній та історичний журнал / Видавництво "Генеза" ; Інститут системних досліджень освіти України. - К. : Генеза, 1995, № 7-8, стор. 25-48
2 Краковецкий, Захарий Иванович
[Краковецький, Захарій Іванович] (?–1919), нотариус, общественный деятель
3 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
4 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
5 Перша революція
Олександер Лотоцький. Сторінки минулого. Частина друга // Серія мемуарів, книга 3. Варшава. 1933. Стор. 276-284
6 Фотография со многими неизвестными
[Фотографія з багатьма невідомими] - Юрій П'ядик // Вітчизна. 1989, № 2. Стор. 194-205

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235