Временное правительство в России

Тимчасовий уряд у Росії - центральний орган державної влади в Росії [02(15).03. - 25.10(07.11). 1917]. Утворений за згодою між Тимчасовим комітетом Державної Думи та керівництвом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів.

До 07(20).07. уряд очолював князь Г. Львов. До складу уряду ввійшли кадети, які відігравали провідну роль у формуванні його політичного курсу, октябристи та безпартійні. Трудовик О. Керенський став міністром юстиції. У декларації і у зверненні до громадян Росії Т.у. заявив про продовження війни з Центральними державами “до переможного кінця”, намір провести ряд реформ у галузі внутрішньої політики та підготувати скликання Установчих зборів.

Виходячи з ідеї “великої і неділимої Росії”, Т.у. відмовлявся визнати право на самовизначення і навіть на автономію за окремими народами до рішення Установчих зборів. Лише за поляками 17(30).03. було визнано право на відокремлення і створення власної держави.

Місцевими органами Т.у. були губернські та повітові виконавчі комітети на чолі з губернськими (повітовими) комісарами. Крім Т.у. та його місцевих органів, в умовах революції виникли Ради робітничих і селянських депутатів, більшість у яких одержали партії меншовиків та есерів. Ці партії підтримували внутрішню та зовнішню політику Т.у., відкладаючи розв'язання основних питань революції до Установчих зборів. Противниками Т.у. були більшовики, які через Ради робітничих і солдатських депутатів розгорнули боротьбу за владу, проголосивши курс на соціалістичну революцію.

Українська Центральна Рада, утворена після повалення царизму, прагнула не загострювати відносин з Т.у., від якого вона сподівалася отримати автономію. Однак Т.у., до якого після т. зв. квітневої кризи увійшли меншовики і есери, відхилив вимогу автономії України у складі федеративної Росії, яка була запропонована в травні 1917 делегацією Центральної Ради на чолі з В. Винниченком. Єдине, на що погоджувався Т.у., було право викладання української мови у початкових школах і запровадження її як окремої дисципліни у середніх навчальних закладах.

Після проголошення І Універсалу УЦР і створення Генерального секретаріату Т.у. був змушений шукати порозуміння з Центральною Радою. 29.06(11.07). до Києва прибула делегація міністрів Т.у. (І. Церетелі, М. Терещенко, а згодом і О. Керенський), які протягом двох днів вели переговори щодо умов угоди. Після бурхливого засідання 02(15).07. Т.у. підтримав угоду з Центральною Радою. Телеграма, відправлена 03(16).07. В. Винниченкові, підтверджувала повноваження Генерального секретаріату як найвищого крайового органу управління в Україні. Склад Генерального секретаріату мав затверджуватися російським урядом, а УЦР - поповнитися представниками національних меншин в Україні. Центральна Рада повинна була відмовитись від самочинного проголошення автономії і чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими установчими зборами. Підсумки компромісу оформив II Універсал УЦР.

В умовах політичної нестабільності, яку посилила липнева спроба більшовиків захопити владу в Петрограді та невдачі на фронті, змусили новий коаліційний уряд на чолі з О. Керенським зайняти тверду централістську позицію в національному питанні. Новий склад Т.у. відкинув “Статут вищого управління України”, розроблений УЦР і представлений у Петроград для затвердження. Замість нього Т.у. затвердив 04(17).08. “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні”, яка значно обмежувала автономні права України. До вирішення Установчими зборами питання про місцеве управління Генеральний секретаріат оголошувався органом Т.у. Влада Генерального секретаріату обмежувалась Київською, Волинською, Подільською, Полтавською та Чернігівською (без північних повітів) губерніями. Однак Генеральний секретаріат міг поширити свою владу і на інші губернії, якщо їхні земські установи висловляться за приєднання до України. “Тимчасова інструкція” зменшувала кількість генеральних секретарів, серед яких мало бути четверо неукраїнців, і призначала при уряді у Петрограді комісара у справах України.

Після тривалих і гострих суперечок 09(22).08. Центральна Рада проголосувала за резолюцію, яка не відкидала, але і не ухвалювала “Тимчасової інструкції”. Хоча 01(14).09. Т.у. і затвердив новий склад Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком, російський уряд продовжував чинити перешкоди в організації нової влади в Україні. Конфлікт Т.у. з українським національним рухом був одним з елементів подальшого ускладнення ситуації в Росії, що знайшло вияв у т. зв. корніловському заколоті, після придушення якого значно зріс вплив більшовиків.

Намагання Т.у. подолати політичну кризу шляхом скликання Демократичної наради, сформуванням нового коаліційного уряду, створенням Тимчасової ради Російської республіки (передпарламент) не дали результатів. Дебати в УЦР навколо питання про Українські установчі збори спричинили черговий конфлікт з Т.у. На своєму засіданні 17(30).10. Т.у. розглядав офіційне донесення київського прокурора С. Чобакова про те, що УЦР і Генеральний секретаріат УЦР готують скликання Українських установчих зборів. Українська делегація у складі генеральних секретарів В. Винниченка, А. Зарубіна та І. Стешенка прибула до Петрограда вже після ліквідації влади Т.у. В ході більшовицького перевороту в ніч на 26.10(8.11). Т.у. був заарештований у Зимовому палаці (О. Керенський залишив столицю днем раніше).

Після приходу до влади більшовиків адміністративний апарат в Україні, призначений Т.у., перестав діяти, і вся влада перейшла до Української Центральної Ради і Генерального секретаріату.

Т. Попещук (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Ссылки на эту страницу


1 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
2 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
3 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
4 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
5 Из моих воспоминаний
Борис Мартос. З моїх споминів // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1940. Річник XVII. Львів. 1939. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 30-48.
6 Ковалевский, Николай Николаевич
[Ковалевський, Микола Миколайович] (1892-1957), политический и государственный деятель, кооператор, публицист, исследователь национальной политики СССР
7 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
8 Петлюра, Симон Васильевич
[Петлюра, Симон Васильович] (1879—1926), общественный, политический и государственный деятель, журналист
9 Полтава в 1918 году
Наталія Дорошенко-Савченко. Полтава в 1918 році // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 88-97.
10 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
11 Российские органы государственного управления
[Російські органи державного управління] - пункт меню
12 Универсалы Украинской Центральной Рады
Универсалы Украинской Центральной Рады

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235