История Полтавы

Щербаковский, Вадим Михайлович

Подробности

Просмотров: 81073

Щербаківський, Вадим Михайлович — Щербаковський Вадим Михайлович — (17.03.1876, с. Шпичинці Сквирського повіту Київської губернії, тепер Ружинського району Житомирської обл. — 18.11.1957, Брайтон, Англія, похований у Лондоні) — археолог, етнолог, мистецтвознавець, музейник, колекціонер, дійсний член Чеської АН, Міжнародного антропологічного інституту у Франції, Словацького наукового товариства, НТШ у Львові, Української Вільної Академії наук.

Народився в родині сільського священика. Середню освіту дістав у Києві та Ніжині, вищу — в Петербурзькому, Московському та Київському університетах. Улітку 1903 р. разом з хором М.В. Лисенка приїздив на відкриття пам'ятника І.П. Котляревському до Полтави. Познайомившись тут з В.Г. Кричевським, зацікавився українським народним народним мистецтвом, почав активно збирати мистецькі матеріали. Задумавши створити серію видань "Українське мистецтво", розпланував зібраний матеріал на 15 книг-альбомів. Однак війна і революція зруйнували роботу. За життя автора вийшла лише перша книга "Деревляне будівництво і різьба на дереві" (1913 р.). Книга "Орнаментація української хати", підготовлена в 1941 р., була видана в Римі у 1978 р. У 1912—1922 рр. В. М. Щербаківський працював у Полтавському природничо-історичному музеї на посаді завідувача археологічного відділу. В Полтаві вчений розгорнув широку програму збирання та вивчення археологічних, етнографічних та мистецьких матеріалів. Підсумком праці було зростання кількості експонатів музею з 1270 у 1912 р. до 5000 у 1917 р. Протягом 10 років завідування відділом вчений обстежив 50 курганів доби бронзи та скіфського часу, 250 курганів Київської Русі, зібрав більше 10000 предметів. Окрім того, він дослідив народну архітектуру Полтавщини, обстежив усі церкви і описав церковні старожитності, зібрав колекцію шедеврів народного мистецтва: рушників, вишивок, килимів, гаптування XVII—XVIII ст., завершив нарис "Українське мистецтво". Сам В.М. Щербаківський вважав свою десятирічну працю в Полтавському музеї найплодотворнішим періодом своєї діяльності. З початком революції 1917 р. вчений окрім наукової праці займався роботою по врятуванню історичних і культурних скарбів від знищення. Уфундував і очолив Українське наукове товариство досліджування й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині. Разом з іншими патріотично налаштованими вченими взяв участь у заснуванні Полтавського українського університету (1918—1922 pp.).

З утвердженням більшовицької влади емігрував за кордон, залишивши в Полтаві великий архів, негатеку та колекції розкопок. В еміграції обіймав посади доцента, професора й ректора Українського Вільного університету в Празі і Мюнхені. Виступав з доповідями на численних європейських наукових симпозіумах і конгресах. Своєю діяльністю здобув небувале для емігранта визнання в науковому світі. В 1951 р. перебрався до Англії, де й помер на 82-му році життя. Наукова спадщина Б.М. Щербаківського включає понад 100 праць. Найбільшим здобутком вченого є його власна концепція походження українського народу, розроблена на підставі археологічних та етнографічних матеріалів. В. М. Щербаківський уважав, що українці були автохтонами з часів палеоліту.

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 233-234

Портрет: сайт "Українці в світі"

Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник.
Кн. 2/38 (112). Лютий, 1957. Річник IV (X)

ПРОФ. І. МІРЧУК

Проф. д-р В. ЩЕРБАКІВСЬКИЙ
(1876 — 1957)

Українська наука взагалі, а українська археологія та етнологія зокрема, втратили зі смертю проф. В. Щербаківського одного з дуже видатних представників, що своїми працями, переважно в чужих мовах та чужих журналах, і своєю участю у міжнародних або слов'янських наукових конгресах гідно репрезентував свою Батьківщину на цьому полі. Щербаківський був українським націоналістом у найкращому розумінні цього слова, він ціле своє життя завзято боровся за державну незалежність та кращу долю своєї країни, але не зі зброєю в руках на фронті, ані не в рядах революціонерів, як учасник атентатів на представників ворожого світу, а як визначний воїн на культурному полі, що високо ніс прапор української науки на міжнародному форумі.

Покійний народився в священичій родині у Шпичинцях, коло Козятина на Київщині. Університетські студії розпочав у Москві в математично-природописному факультеті, а продовжував їх в історично-філологічному відділі унівеситету в Києві, де слухав викладів з обсягу історії у проф. Володимира Антоновича, сеньйора українських істориків, а з археології — у відомого вченого чеського походження, проф. Хвойки, дослідника так зв. трипільської культури. Вже в короткому часі молодий адепт науки звернув на себе увагу старших фахівців і на їх доручення самостійно проводив на Київщині розкопки для розслідження давнього минулого української землі. Ці розкопки з доби палеоліту, трипільської культури та старого княжого періоду були для Щербаківського вихідною точкою і підставою для дальших його археологічних студій. В археологічних з'їздах, одиноких тоді маніфестаціях вільної української думки, брав Покійний акпгану участь, виголошуючи доповіді зі свого фаху. Одначе ця чисто культурна діяльність не була до вподоби офіційним царським органам, і тому, щоб унеможливити йому дальшу працю, під претекстом участи в нелегальних гуртках, поставлено його під поліційний нагляд, а з часом примушено покинути рідні сторони. Щоб уникнути дальших переслідувань, він виїхав за кордон, де з малими перервами жив аж до самої смерти. Головні етапи його мандрівки — це Австрія, Італія, Чехо-Словаччина, Баварія і вкінці Англія, де він закінчив своє багате у духові скарби життя в домі для реконвалесцентів у м. Брайтон. Але це були місця довшого його перебування, попри них відвідав він майже всі країни Европи, як Швеція, Данія, Бельгія, Франція, ціла Німеччина, Польща, Югославія та Болгарія.

Діяльність Покійного така багатогранна, що ні в якому разі не можна її вичерпати в рамках короткої статті. Тому хочу звернути увагу тільки на головні етапи його мандрівки по цьому світі, а саме на перебування в Празі від 1922 до 1945 року та на активність, зв'язану з відновленням чинности Українського Вільного Університету на баварському ґрунті. Приїхавши до столиці Чехо-Словацької держави, перебрав він катедру праісторії та археології на філософічному факультеті Українського Вільного Університету. В зимовому семестрі 1922/23 р. розпочав він свою педагогічну діяльність викладами: передісторична археологія. В дальших семестрах продовжує лекції на цю саму тему, узгляднюючи пізніше такі питання, як: "Залізна доба на Україні", "Скитське панування на Україні", "Сарматське панування і заміна його іншими кочовиками", "Культура мальованої кераміки", "Бронзова доба на Україні" і т. д. Було б зайвим вираховувати теми усіх курсів Покійного. Загально можна підкреслити факт, що він старався у своїх лекціях дати повну систему репрезентованої ним дисципліни, яка дотепер в українській науковій літературі знаходила тільки фраґментарне опрацювання.

Зараз після приїзду до Праги, Щербаківський шукав зв'язків зі своїми колегами по фаху чеської національности, а саме, з археологом європейської слави, проф. Любомиром Нідерлє, та другим чеським ученим — Стоцьким. Засяг його знайомств з чужоземними вченими був дуже великий і ріс з кожним роком, коли Щербаківський почав брати активну участь в різних слов'янських та міжнародних конгресах. Можна сміливо сказати, що з-поміж усіх українських науковців він під цим оглядом займає перше місце. Знову ж за браком місця не можна подати усіх інформацій з цієї ділянки, тому мушу обмежитися до найважніших дат:

ХІІІ-й Міжнародний конгрес антропології та археології в Празі 1924 року,

V-й Міжнародний конгрес історії та філософії релігії в Лунд — (Швеція) 1929 року,

ІІІ-й З'їзд слов'янських географів та етнографів у Беоґраді 1930 року,

ХІХ-й Міжнародний конгрес передісторичних та протоісторичних наук у Лондоні 1931-го року,

ІІ-й Славістичний конгрес у Варшаві 1934 року,

VI-й Міжнародний конгрес історії та філософії релігії в Брюсселі 1935 року,

ХХ-й Міжнародний конгрес передісторичних та протоісторичних наук у Осло 1936-го року,

XVII-й Міжнародний конгрес антропології та передісторичної археології в Букарешті 1938 року.

Тут треба додати, що у всіх цих та інших чисельних з'їздах Щербаківський виступав з власними рефератами, які друкувалися пізніше у французькій, німецькій, чеській, українській мовах у фахових журналах. Знову подаю тільки деякі зразки. "Les rites funeraires dans la culture de la ceramique peinte de l'epoque neolitique en Ukraine"; "Au problemes des Slaves primitives"; "Reste der urspriinglichen Religionen in der Ukraine"; "Souziti lidstva malovane keramiky a skrcenych okrovych pohrbu"; "L'habitude de la populace de s'eviter", etc.

Друга світова війна припинила дальшу участь у конґресах, бо наука стратила зв'язок між поодинокими своїми централями, а Европа під керівництвом Гітлера не мала інтересу для обміну думок поміж ученими, які були примушені працювати перш за все для воєнних цілей, оскільки предмет їхніх занять мав якенебудь практичне застосовання.

Доба в діяльності Щербаківського після 1945 року заповнена новим завданням, а саме реорганізацією Українського Вільного Університету в столиці Баварії, Мюнхені. Коли совєтська армія зайняла Прагу, велика частина професури й студентства покинула гостинні мури чеської метрополії, подалася на захід, до найближчої країни Баварії, щоб тут шукати захисту від большевицької небезпеки. І Щербаківський покинув чеську територію, на якій він прожив майже чвертьстоліття, і перенісся до Мюнхену, найбільшого скупчення української еміґрації по цьому боці залізної заслони. Тут, цілком в чужому оточенні, забрався він з молодечим запалом, — а було йому тобі вже 70 років — до відновлення діяльности українського університету, який у короткому часі під керівництвом Покійного вийшов на нормальний шлях і став такою поважною установою, що викликає загальний подив у чужинецьких колах.

Перед нами лежить список праць проф. В. Щербаківського з обсягу археології, мистецтва та етнології, що нараховує понад 60 позицій в різних мовах: це переважно спеціяльні розвідки, невеликі об'ємом, але глибокі змістом. Вони розкинені по різних, переважно чужоземних, журналах і мали за мету зазнайомити світ з українською наукою. Із більших праць згадаю знову тільки деякі, а саме: "L'art de l'Ukraine: L'Architecture et la sculpture en bois", Leopol — Kiew, 1913; "Формація української нації", Прага, 1941, "Кам'яна доба України", Мюнхен, 1947. На жаль, велика його робота "Українська хата" з ілюстраціями залишилася в портфелі Покійного, де правдоподібно найдеться ще не одна невидана його праця. Я не уважаю себе управненим видавати осуд про наукову вартість творів Щербаківського, до цього покликані тільки колеґи по фаху, які є компетентні і мають обов'язок висловитися та підкреслити його заслуги на полі археології та етнології. Але доказом його наукової ваги є ця пошана, якою втішався він серед чужоземних товаришів праці. Проф. В. Щербаківський був прикладом вченого, овіяного національним духом, і організатора української наукової роботи.

Джерело:

Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. Кн. 3/39 (113). Березень, 1957. Річник IV (X). Стор. 328-330