История Полтавы

Крестовоздвиженский монастырь

• 

Подробности

Просмотров: 112129

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир.

Чоловічий. Заснований 1650 ігуменом Мгарського монастиря Калістратом при сприянні київського митрополита С. Косіва на кошти полтавського полковника М. Пушкаря,, козацького старшини І. Іскри та міщанина І. Крамаря. Знаходиться на горі над р. Полтавка, домінуючи на містом і околицями. 1695 монастир був спустошений татарами, 1709 – шведами, 1822 постраждав від бурі.

Спершу всі монастирські споруди були дерев‘яними. 1689 коштом гетьмана І. Самойловича почалося спорудження мурованого соборного храму на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Будівництво закінчено 1709. Окремо від соборного храму, у 50 кроках від нього, 1750 споруджено муровану теплу трапезну Троїцьку церкву (перебудована 1864, зруйн. 1943, віднов. 1999). 1770 споруджено корпус братських келій (перебудований 1863, 1892), а також будинок ігумена, до якого з нагоди приїзду Катерини ІІ 1797 добудовано т. з. «Катерининську залу», прикрашену розписами на релігійну та історичну тематику (не збереглася). Серед ін. виділялися дві великі іст.-батальні композиції, які зображували Олександра Невського і Петра І, яким переможені шведи вручають свої мечі. Будинок перебудований 1855. Дерев’яний, на мурованому фундаменті, на сім кімнат, з підвальним приміщенням із чотирьох кімнат. 1786 на віддалі 20 саж. від соборної церкви, з північної сторони, у стилі українського бароко зведено муровану чотириярусну дзвіницю, висотою 22 саж. (47 м), на якій було 10 різних за розмірами дзвонів, найбільший важив 400 пудів (понад 6,5 т). 1857 до Х. м. була приписана Сампсоніївська церква, зведена на полі Полтавського бою. 1863 збудовано корпус астоятельських келій, 1884 – настоятельський мурований корпус із трапезною церквою, лікарнею та будинок для прочан (1994 переобладнаний під чернечі келії). 1887 на кошти купця І. С. Котельникова зведено однобанну трапезну церкву Симеона Богоприїмця. Наприкінці 19 ст. збудовано млин, цегельню (1881), господарські приміщення, шкільний корпус (1894). Територія монастиря була обнесена кам’яною огорожею, частина якої споруджена 1881, решта – 1887.

Х. м. мав приписні пустині: Булановську Варваринську (Болемівський скит), Вільшанську Трьохсвятительську.

ДДо указу Катерини II про секуляризацію монастирських маєтностей 1786 Х. м. володів с.с. Розсошенці, Буланово (де була пустинь, а при ній водяний млин), Триби (теж із водяним млином), Сторожеве, Семенівка (Кротенки), Вільшанка (Вольховщина, де теж була пустинь). Загалом у цих населених пунктах Х. м. належало бл. 2000 душ кріпаків чоловічої статі. Ченців і послушників у монастирі тоді налічувалося бл. 50 чол. Після секуляризації у володінні Х. м. залишилося 202 дес. 822 кв. саж. угідь, у т. ч. 61 дес. 646 кв. саж. в ур. Триби. Частину угідь – луги – ченці здавали в оренду під пасовища. Самі теж брали на випас худобу міських жителів, маючи з цього непоганий зиск.

Із казни монастир одержував річно 649 руб., ще 600 руб. додано 1863 після скорочення штатів. Як 2-класний, налічував ієромонахів – 6, ієродияконів – 4, послушників – 6. Володів також капіталом, пожертвуваним у різний час різними особами на суму 21033 руб. (1882).

Монастир мав чудове церковне начиння, переважно 18 – поч. 19 ст., а також унікальну б-ку з книгами 17–18 ст. Найбільшу цінність мали євангеліє львівського 1644, 1670 і московського 1657, 1731, 1759, 1775 друку; двотомник «Поучительных слов святого Василия Великого», надрукований 1594 у типографії К. К. Острозького; тріоді, мінеї, служебники та ін. богослужбові книги київського 1615, львівського 1631, 1638, 1643, 1691, московського 1704, 1732, 1754 друку; требники Петра Могили київського друку 1646; «Апостол» київського друку 1752; «Краткий летописец» М. В. Ломоносова, виданий 1760 і його ж «Букварь» 1771; книги античних авторів.

ООсобливим багатством вирізнялася ризниця монастиря, де зберігалося дві надзвичайно цінні розшиті золотом плащаниці; чотири митри, шиті золотом, і одна – сріблом; старовинні срібні з позолотою водосвятні чаші, кухлі, блюда, посох; срібні з позолотою, прикрашені самоцвітами наперсні хрести, кадила, підсвічники тощо. Було чимало ікон, написаних майстрами високого класу.

З Х. м. пов’язана діяльність відомого майстра з виготовлення іконостасів Василя Реклінського. У монастирі працював талановитий живописець Самуїл.

У 1775–1798 Х. м. монастир був місцем перебування архієпископів Слов‘янських і Херсонських (згодом Катеринославських). Серед них були відомі вчені з світовим ім’ям: Євгеній (Булгаріс), Никифор (Феотокі), Амвросій (Серебренников), Гавриїл (Банулеско-Бодоні). У 1790-х в монастирі перебував також вікарій Катеринославської єпархії єпископ Йов (Потьомкін), небіж кн. Г. О. Потьомкіна-Таврійського.

З прибуттям і поселенням у Х. м. архієпископа Євгенія з його дозволу адміністратор Феоктист (Мочульский) заснував при монастирі школу для підготовки монастирських півчих із 10 хлопчиків. 1778 вона була реорганізована в духовне училище і переведена в місто, де незабаром була перетворена в Полтавську Слов’янську (Словенську) семінарію – унікальний для тих часів навчальний заклад. З січ. 1818 до 1876 побл. монастиря, на південно-східному схилі Монастирської гори знаходилося Полтавське духовне училище (стара бурса). У жовт. 1894 на схилі гори, з боку міста, в будинку, спорудженому на кошти купця І. С. Котельникова була відкрита чоловіча однокласна церковнопарафіяльна школа, яка проіснувала до 1917. Випускниками її були десятки дітей з монастирських окраїн.

Величезною популярністю в дореволюційні роки користувався Полтавський архієрейський хор, базою якого була школа, започаткована Євгенієм (Булгарісом).

У 1798–1879 обителлю управляли архімандрити. Через віддаленість Полтави від Переяслава, де 1799 заснували Малоросійсько-Переяславську (з 1803 – Полтавсько-Переяславську) кафедру, становище архімандритів монастиря було дуже високим. Воно стало ще вищим 1802 із перетворенням Полтави в губ. центр. Тому вже першому з архімандритів Х. м. Св. Синод надав відзнаки архієрейського служіння. У 1850 в монастирі жив єпископ Ієремія (Соловйов), який першим із владик Полтавської єпархії став правити (1849–1850) в Полтаві, куди 1847 перенесено з Переяслава архієрейську кафедру. У 1879–1883 настоятелем Х. м. був єпископ Веніамін (Павлов). Після заснування 1884 вікаріатства при владиці Полтавському настоятелями монастиря були вікарні єпископи Прилуцькі.

Т. Г. Шевченко. Воздвиженський монастир у Полтаві.
Сепія, акварель, туш. 1845 р.

Х. м. здавна приваблював своєю красою художників, письменників, фотографів. Під час перебування в Полтаві 1845 монастир зобразив Т. Г. Шевченко. Про монастир він згадував пізніше в повісті «Близнецы». Російський худ. Г. Г. Мясоєдов, який поселився в Полтаві, в кін. 19 ст. виконав і 1901 подарував нововідкритому Полтавському театру ім. М. В. Гоголя картину-завісу (6х12 м), на якій зобразив вигляд монастиря, а на шляху, що веде до нього – кобзаря, схожого на Т. Г. Шевченка, який грає прохожому, схожому на М. В. Гоголя, що спинився (як і дівчина, яка гнала гусей), щоб послухати пісню. Після багатолітнього служіння театру ця завіса зараз зберігається у фондах ПКМ.

Після революції 1917 левова частка майна Х. м. була конфіскована або розграбована. Зі встановленням радянської влади в ході кампанії з вилучення церковних цінностей у монастиря відібрано золоті, срібні та ін. коштовні культові речі – всього 5 пудів 7 фунтів 69 золотників срібла і прикрас. У 1922 була знищена головна святиня Х. м. – ікона Пресвятої Богородиці «Упованння всех кінців землі» (копія з чудотворного образу, що раніше знаходилася на стіні дзвіниці; образ був келійною іконою сщмч. Василія, єпископа Прилуцького). Нетлінні мощі преосвященного Амвросія (Серебренникова) і Афанасія (Вольховського), що знаходилися в монастирській усипальні, забрано в ПКМ, де вони, вірогідно, згоріли 1943.

1923 Х. м. було закрито, а в його приміщеннях розмістилися клуб залізничників і архівосховище Полтавського губ. архівного управління. З 1933 у монастирських корпусах розміщувалася дитяча трудова колонія НКВС. Наприкінці 1930-х будівлі передали Полтавському державному педагогічному інституту під гуртожитки і їдальню, а також квартири викладачів.

Під час німецької окупації 1942 Х. м. відновив свою діяльність як жіноча обитель. Після війни духівником сестер деякий час був старець Сампсон (Сіверс, пом. 1979). Від бомбардувань і обстрілів будівлі монастиря були значною мірою поруйновані, у т. ч. соборний храм. За рахунок церкви і пожертвувань здійснювався ремонт монастирських будівель. Так, патріархія в 1948 і 1953 надала на ці цілі по 10 тис. руб., єпархіальне управління жертвувало в окремі роки по 5–10 тис. руб., певні суми надходили від родичів черниць та віруючих із різних регіонів країни. 1956 було відбудовано соборний храм, але після реставрації він і далі стояв закритим. У користуванні монастирської громади знаходилася домова Введенська церква, а також настоятельський корпус з церквою-ризницею в ім’я прп. Серафима Саровського. У підвалі функціонувала кухня-трапезна. Згодом були збудовані лазня-пральня, кам’яний і чотири глинобитні сараї, дві водозабірні колонки, відремонтована огорожа.

У 1953–1957 під монастирськими приміщеннями і городом було зайнято 13205 кв. м землі в огорожі і 17 тис. кв. м за нею. У господарстві були кінь, бричка, лінійка, фаетон, сані-козирки. Площа келій, церков і господарських споруд у 1958 складала 1144 кв. м, у т. ч. Введенська церква з келіями – 223,4 кв. м, Серафимівський корпус (церква і келії) – 208,6 кв. м, житловий корпус під келіями – 107,9 кв. м, барак під келіями – 389,6 кв. м. У післявоєнні роки в Х. м. мешкало до 100 черниць і послушниць, які прибули із Козельщинського Різдвяно-Богородицького монастиря, а також із монастирів Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської та ін. обл. Ігуменями Х. м. були Олімпіада (Є. Г. Варяниченко) та Іннокентія (Є. Д. Нікітенко). Серед черниць були люди з різними долями і різного віку. Одні провели за монастирськими стінами все своє життя з молодих років, з дореволюційних часів, інші прийшли сюди зовсім юними вже в роки війни чи в післявоєнний період.

У 1960 Х. м. був закритий удруге. Бюро Полтавського обкому партії 30.06.1960 прийняло рішення: 1) Провести закриття Полтавського жіночого монастиря 08.07.1960. 2) Поставити в обов’язок Полтавському міськкому, Ленінскому райкому, виконкому міськради і райради забезпечити порядок і організованість при закритті монастиря <…> Контроль за проведенням закриття монастиря покласти на уповноваженого Ради у справах Руської Православної Церкви по Полтавській області. 3) Приміщення передати на баланс обласного відділу соціального забезпечення. 4) Всі затрати із закриття монастиря покласти на єпархіальне управління, включаючи перевезення черниць в ін. монастирі чи відправку їх до родичів або до місць працевлаштування. Це рішення обкому було виконано за одну добу, точніше – за одну ніч. На ранок 08.07.1960 Х. м. припинив діяльність. Із 87 черниць і послушниць 48 перевезли в Лебединський Миколаївський жіночий монастир Шполянського р-ну Черкаської обл., решту 39 осіб розвезли по домівках родичів чи в будинки пристарілих. Основне культове майно монастирських церков з особистим майном черниць вивезли в Лебедин. Вранці 8 лип. зняли хрести з монастирських приміщень і церкви. Приміщення Х. м. передали під школу-інтернат для розумово відсталих дітей при Полтавській психіатричній лікарні, а також під майстерні з ремонту автотранспорту та організації «Медтехніка».

За давньою традицією, в Х. м. хоронили найбільш шанованих мешканців Полтави. Так, у склепі соборного храму Х. м. були свого часу поховані відомі церковні, державні й військові діячі: архієпископ Слов’янский і Херсонський Амвросій (Серебренников), єпископ Афанасій (П. Вольховський), ген.-аншеф, дипломат, київський ген.-губернатор Ф. М. Воєйков, флігель-ад’ютант імператорського двору, ген.-майор Рязанського карабінерного полку С. М. Салтиков. У склепі трапезної церкви був похований архієпископ Полтавський і Переяславський Іоанн (Петін).

На території монастиря, біля Хрестовоздвиженського собору і частково на ділянці між собором і дзвіницею, були поховані переважно культурні діячі й меценати. Під різними пам’ятниками – хрестами, мармуровими чи гранітними плитами – тут спочивали: архієпископ Полтавський і Переяславський Парфеній (Левицький), педагог і вихователь К. Р. Дейтрих, яка майже 33 роки очолювала Полтавський інститут шляхетних панн, ген.-майор, кол. командир 34-го Сєвського піхотного полку, полтавський губ. гласний і гласний міської думи, громадський діяч І. І. Зеленський, сибірський купець, полтавський меценат і покровитель монастиря І. С. Котельников та його син С. І. Котельников. Тут же були поховані один із найбагатших полтавських поміщиків, губ. дворянський маршал Л. Г. Милорадович та його дружина – відома громадська діячка і меценатка Є. І. Милорадович. Серед похованих біля стін собору був член Державної думи, відомий юрист Є. П. Старицький. У 1918 поряд із могилами цих діячів, з боку яру, поховали М. В. Бикова – племінника М. В. Гоголя і зятя ген. О. О. Пушкіна.

Після встановлення радянської влади більшість поховань, включаючи надгробки й хрести, були поруйновані, частину з них використали в якості будівельного матеріалу колгоспи Полтавського р-ну, могили поступово зрівнялися з землею. Однак кол. меморіальне кладовище ще зберігалося в перші десятиліття після війни і навіть після повторного закриття монастиря в 1960. Некрополь був остаточно знищений у 1970–1980-х. Пам’ятники-хрести і меморіальні плити звалили в купи разом із сміттям, а потім вивезли за межі монастирської території.

У новітній час перше поховання на території Х. м. зроблено в жовт. 1991, з боку яру, прибл. біля місця, де знаходилася могила М. В. Бикова – тут було поховано черницю Антонію (Жартовську). 04.10.2001 у крипті новозбудованого Троїцького храму поховано митрополита Феодосія (Дикуна-Вакулюка).

Рішенням виконкому Полтавської обл. ради від 19.02.1990 будівлі Х. м. передано Полтавському єпархіальному управлінню для відновлення діяльності жіночого монастиря. Офіційно монастир відкрито 19.12.1991. Розпочато ремонт монастирських споруд.

Офіційно громада Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) Х. м. зареєстрована Постановою КМУ від 30.11.1992 по вул. Свердлова 2 а. Кер. релігійної організації – ігуменія Галина (2008). Богослужіння проводяться у культовій споруді (пам’ятка архітектури).

Із ігуменів відомі: Віссаріон (намісник, 1650–1652), Самуїл (1658–1659), Герасим, Геннадій, Лазар (Бузкевич) (1685), Іннокентій (Ягельницький), Єфрем (Шацький) (1707), Варлаам (Городельський) (1728), Вікентій (Вельдацький), Леонтій (Злотницький), Феофан (Желтовський), Пахомій, Антоній (Почека) (1766–1770), Амфілохій (Леонтович) (1770–28.07.1776 ?), Феоктист (Мочульський) (архімандрит, 1776–1779, переведений в Клязинський Троїцький монастир, 1787 – на Білгородську кафедру); архієпископи Слов’янські і Херсонські: Никифор (Феотокі) (1779–1786), Амвросій (Серебренников) (1786–1792), Гавриїл (Бонулеско-Бодоні) (1793–1797); архімандрити: Йов (Потьомкін) (1797–1798), Феодосій (Стефанович) (1798–1810), Аполлос (27.07.1810), Йосиф (Ільїцький) (1812–20.09.1824), Гавриїл (Орловський) (1825–1842), Ніфонт (1842–1845), Феофіл (Красноуглов) (21.06.1845–1862), Серафим (Ільїнський) (1862–1868), Полієвкт (Петровський) (1868–1869), Феодосій (ігумен, тимчасово 10.09.1878–15.01.1880), Веніамін (Павлов) (17.02.1880–08.12.1883); вікарні єпископи: Іларіон (Юшенов) (30.03.1884–14.11.1886), Михаїл (Грибановський) (28.06.1894–30.11.1895), Тихон (Клітін) (30.11.1895–15.11.1896), Менандр (Созонтьєв) (22.12.1896–24.05.1897), Филип (Бекаревич) (05.07.1897–06.11.1899), Гедеон (Покровський) (06.11.1899–?).

Із ігуменей відомі: схимонахиня Марія (Катерина Микитівна Косик; 1878–?) (1942–1947), монахиня Серафима (Олександра Савична Щербак; 1887–?) (1947–04.1949), ігуменя Флавіана (Домникія Іванівна Проценко; 1886–?) (04.1949–1950), ігуменя Іннокентія (Євдокія Денисівна Нікітенко; 1887–1972) (1950–1960), ст. сестра, монахиня Антонія (Ніна Миколаївна Жартовська; 1908–1991) (1990–1991), ігуменя Наталія (Тетяна Григорівна Чуєва) (1995–1999), ігуменя Галина (Біляк) (з 1999).

Літ.: О Полтавском Крестовоздвиженском монастыре // ПЕВ.ЧН. – 1865. – № 21. – 1 нояб. – С. 283-296; Строев, 1877. – С. 930-931; Мазанов Петр. Полтавский Крестовоздвиженский монастырь // ПЕВ.ЧН. – 1882. – № 14. – 15 июля. – С. 689-713; № 15. – 1 авг. – С. 745-763; К истории Полтавского Крестовоздвиженского монастыря. Архимандрит Феодосий, настоятель монастыря (1798–1811 гг.) // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 7. – 1 апр. – С. 319-329; Материалы для истории монастырей Полтавской епархии в XVII и XVIII столетиях // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 23. – 1 дек. – С. 907-911; Исторические сведения о монастырях Полтавской епархии, представленные в Св. Синод первосвященными Киевским, Переяславским и Славянским в 1781–84 гг. // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 23. – 1 дек. – С. 911-926; Зверинский, 1892. – С. 193; Крестовоздвиженский монастырь // Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. – Изд. 2-е. – Полтава, 1902. – С. 183-208; Денисов, 1908. – С. 675-676; Жук В. Н. Полтавський Хрестовоздвиженський монастир. Статті з історії монастиря з коментарями та фотоілюстраціями. – Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1993. – 144 с.; РГПО, 2008.

В. Н. Жук

Дивись:

Рудинський М. Я. Архітектурне обличчя Полтави

Хрестовоздвиженський монастир (фотографії з архіву Л. С. Вайнгорта)

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

 

КРЕСТОВОЗДВИЖЕНСКИЙ МОНАСТЫРЬ.

В числе достопримечательностей Полтавы, напоминающих нам славную победу Петра I над Карлом XII, королем шведским, обращает на себя особенное внимание Крестовоздвиженский монастырь; бывший в черте военных действий, ознаменовавших славный для России день 27 июня 1709 года.

Полтавский Крестовоздвиженский мужской второклассный монастырь находится на северо-восточной стороне, в 1 1/2 версте от города, вправо по дорога на Харьков. Построен он у берегов Ворсклы, при устье ручья Полтавки, на высоком скате живописной горы, поросшей лесом и отделяемой от города большим историческим оврагом Задыхальным.

Монастырь этот основан в 1650 году, по благословению Киевского митрополита Сильвестра Коссова († в Киеве 13 апреля 1657 г.), игуменом Мгарскагоо Преображенского монастыря (в Лубенском у., Полтавской губ.) Каллистратом ^*), при главном участии первого Полтавского полковника Мартына Пушкаря, который пожертвовал для этого значительную сумму, а также — Ивана Искры, Ивана Крамаря и других жителей Полтавы. О том, как долго строился монастырь, и какие здания воздвигнуты были в нем первоначально, не сохранилось никаких сведений.

^*) Был игуменом в том монастыре с 1635—1638 и с 1649—1650 г.г.

Известно только, что в 1695 году татары, во главе с бывшим войсковым канцеляристом Петриком, разоривши Полтаву, опустошили монастырь. В 1709 г. разорили его шведы. Заняв монастырь, не оконченный тогда еще постройкой после предыдущего разорения, они втащили туда свои пушки и громили бастионы Полтавской крепости. Одна из этих чугунных пушек сохранилась до настоящего времени и в 1853 году перенесена из монастыря в кадетский лагерь, вблизи шведской могилы. По преданию, в монастыре была временная квартира Карла XII. Близ леса, прилегающего к монастырю, расположена была шведская артиллерия; у другой опушки, по левую сторону нынешней зеньковской дороги, — наша артиллерия. Близ первого леса стояла мельница, из которой Карл XII, во время сражения, посылал приказания. Невдалеке от этого монастыря Карл XII, при объезде своих аванпостов, 25 июня, ночью, ранен казаками пулей в ногу. Известно также, что во время самой битвы Петр Великий отрядил три батальона под начальством полковника Головина к монастырю для сообщения с Полтавой. После Полтавской битвы монастырь опять был отстроен Полтавским полковником Василием Кочубеем, сыном известного в истории Малороссии Василия Леонтьевича Кочубея, за что отдано было строителю монастыря урочище Требы, перешедшее впоследствии во владение помещика Ивана Андреевича Базилевского. В 1822 году, 19 июня, многие здания монастыря значительно повреждены были бурей; повреждения эти вскоре были исправлены бывшим тогда настоятелем архимандритом Иосифом Ильицким на сумму, отпущенную правительством, по ходатайству Малороссийского генерал-губернатора Н. Г. Репнина-Волконского.

Дзвіниця Хрестовоздвиженського монастиря

В настоящее время в Крестовоздвиженском монастыре находятся следующие здания:

1. Главная или соборная церковь во имя воздвижения честного и животворящего креста Господня, каменная, о семи главах, византийской архитектуры, крестообразной формы; о ней подробно сказано выше. Придельный в ней престол с правой стороны алтаря во имя Благовещенья Пресвятой Богородицы устроен в 1756 году и освящен 11 февраля. На хорах, устроенных вдоль западной, северной и южной стен, были престолы: с правой стороны — во имя святителя Николая, устроенный в 1761 году и освященный 3 августа, с левой — во имя усекновения честной главы Иоанна Крестителя, — в 1795 году и освященный 9 августа, которые разобраны в 1891 году; первый из них пожертвован в домовую церковь при лечебнице душевнобольных в Полтавском богоугодном заведении, второй — на пополнение главного в монастыре иконостаса. Иконостас в соборном храме во всю его высоту, в три с половиною яруса, старинной резной работы; вновь позолочен и возобновлен рисунками в 1892 году *) на средства потомственного почетного гражданина Иннокентия Семеновича Котельникова, который для этого пожертвовал довольно значительный капитал (21385 руб.). Наместные иконы Спасителя и Божьей Матери и возле них — воскресения и воздвижения честного креста Господня в массивных серебряных шатах, сооруженных женой Полтавского купца Евдокией Михайловной Ивашиной и стоящих более 5000 рублей.

^*) Освящен 10 октября того же года.

2. Церковь во имя св. Троицы, в 50 шагах от соборной церкви, каменная, одноярусная, об одной главе. Построена в 1750 году и была трапезной. В 1864 г. перестроена и, кроме того, в ней устроены два придельных престола: с правой стороны — во имя св. великомученицы Варвары (освящен 14 ноября 1864 г.), с левой — во имя архистратига Михаила (освящен 12 января 1866 г.), который, по тесноте церкви, упразднен в 1894 г. и пожертвован в одну из церквей ближайшего к Полтаве селения. К южной стороне храма сделана была пристройка, в которой находились: трапеза, кухня и келия для завидующего трапезой монаха. С устройством в 1887 г. отдельного трапезного храма, пристройка эта, как ненужная, была разобрана.

Монастирська вулиця і Хрестовоздвиженський монастир (до побудови залізниці)

3. Храм во имя св. Симеона Богоприимца, не в далеком расстоянии от Троицкой церкви, с южной стороны, каменный, об одной главе. Построен он в 1887 году Иркутским купцом Иннокентием Котельниковым на собственные средства в память сына его, скончавшегося 10 октября 1886 г. в Полтаве и погребенного в этом монастыре. Освящен 10 октября 1887 года. Размеры храма не велики: длина его 39 1/2, ширина 14 1/2 арш. При самой постройке храм этот предназначался для братской трапезы, а потому с западной части его устроены: хлебопекарня, кухня и келия для заведующего трапезой монаха.

4. Колокольня каменная, в четыре яруса, отдельно от соборной церкви, в 20 саженях от нее, очень хорошей архитектуры, напоминающей собой Киево-Печерскую колокольню, вышиною 22 сажени, построена в 1786 г. при архиепископе Никифоре Феотоки. Из колоколов, находящихся на ней, самый большой в 400 пудов, громкого и приятного звона; на нем надпись: "Божией помощью, при державе Благочестивейшей Государыни Императрицы Екатерины Второй, благословением преосвященного Гавриила, митрополита Екатеринославскагоо и Херсонеса—Таврического, сей колокол вылит в Полтавский Крестовоздвиженский монастырь коштом того же монастыря 1797 года, июля 15 дня."

Вид на Хрестовоздвиженський монастир

5. Дом для настоятеля монастыря, деревянный, на каменном фундаменте, о семи комнатах, с подвальным каменным этажом о четырех комнатах, в 10 саженях от соборного храма; построен в 1855 году старанием архимандрита Феофила Красноуглова († 31 марта 1882 г.) на месте прежнего, от времени пришедшего в ветхость и построенного еще в 1770 годах игуменом Амфилохием Леонтовичем (1770—1776 г.). К этому дому примыкает летний зал о 8 окнах ^*) с балконом ^**), из которых 2 - выходят на балкон, откуда прекрасный вид на далекие окрестности. Прямо от балкона — обрыв горы сажень в сто с лестницей из деревянных ступеней. Внизу, в саду, монастырская пасека. По простенкам зала и у дверей, вместо обоев, были сделаны рисунки (одни на холсте, а другие на дереве) из библейской истории и расположены в таком порядке: 1) Спаситель мира, почти в рост; 2) Матерь Божья; 3) Мельхисидек; 4) Симеон Богоприимец (с надписью: кн. бытия, гл. 27, ст. 27); 5) царь Давид, Иесей и пророк Самуил (с надписью из 2-й книги царств, XXIII—15); 6) Соломон (с надписью из 3-й книги царств, III, 5—14); 7) Иов; 8) Исаак, благословляющий Иакова; 9) Иаков, благословляющий двух сыновей Иосифовых; 10) Иосиф в Египте и 11) блаженный Иероним. Над входною дверью в залу — изображение Воскресенского Иерусалимского храма.

^*) Имеет в длину 11 арш. 2 1/3 вер., ширину — 9 арш. 2 вер.

^**) Длина 10 арш., ширина 9 арш. 2 вер.

Кроме этих, по своей величине, выделялись две исторические батальные картины:

На первой из них, при входе, с левой стороны от двери, величиною в квадратную сажень, был изображен св. Александр Невский, на черном коне, которому шведы вручают свои мечи; вдали виднеется город. Внизу надпись:

Святый и храбрый Александр Невский
Духом от небес на град свой призирает
И на брега, где он противных побеждал,
Россов усердный защитник, и невидимо Петру споспешествовал.

На другой, с правой стороны двери, тоже величиною в квадратную сажень, изображен Петр Великий на белом коне с мечем и в кольчуге. Ему также подают шведы свои мечи. Внизу надпись:

Се образ начертан Премудрого Героя,
Что, ради подданных, лишил себя покоя
К утехе россов всех; но кто Он был таков —
Гласит народ и флот, художества и войски,
Гражданские труды и подвиги геройски.

Первоначально зал этот, по преданию, был устроен в 1787 году к приезду в Полтаву Императрицы Екатерины II архиепископом Амвросием Серебренниковым и впоследствии получил название Екатерининского. В том году Екатерина II, прибыв 7 июня в Полтаву, на другой день после бывших маневров на месте Полтавского боя, вблизи шведской могилы, действительно посетила Крестовоздвиженский монастырь, пила в этом зале со своей свитой чай и с ее балкона любовалась окрестностями Полтавы. Зал этот, при перестройке дома в 1854 году, предполагался к уничтожению, но, по распоряжению бывшего тогда Малороссийского генерал-губернатора С. А. Кокошкина, был восстановлен в первобытном виде, и рисунки также реставрированы и развешаны в том порядке, как и прежде. По преданию, зал этот расписывал к приезду Екатерины II иконописец из села Борисовки (Курской губ., Грайворонского у.) — имение знаменитого сподвижника Петра Великого Бориса Петровича Шереметева. Петр Великий, после Полтавской битвы, возвращаясь в Петербурга, заехал к Шереметеву, подарил ему образ Тихвинской Божьей Матери, во имя Которой и основан там в 1714 году женский монастырь. В этом же селе Петр I основал также школу живописи, которой занимались сперва монахини, а затем и жители того села ⁽¹⁷⁾. Все эти рисунки в 1892 году, по ветхости, уничтожены и самый зал обращен в ризницу.

¹⁷⁾ (414-415) О ней статьи: "Журнал Мин. Нар. Просвещения", 1856 г., февраль, стр. 153—155. "Борисовка" (в 1873 г.), ст. графа С. Д. Шереметева в "Русском Архиве" 1892 г., № 10, стр. 199—203. "Киевлянин", 1893 г., № 31. "Борисовская Тихвинская девичья пустынь" в "Южном Крае", 1894 г., № 4628. "Архив генеральной квартиры Петра Великого в с. Борисовке" в "Киев. Старине", 1896 г., т. L, сентябрь, стр. 71—72, в отделе: "Мелкие известия". "Забытые памятники. Домик Петра Великого в с. Борисове, Курской губ., и Тихвинский Борисовский монастырь" в "Харьковских Губ. Ведомостях", 1896 г., №№ 134, 135 и 140 и архимандрита Леонида: "Историческое описание Борисовской Тихвинской девичьей пустыни", Москва, 1872 г.

6. Дом для братских келий стоит по линии монастырской ограды, обращенной к городу, построен в 1770 годах; вновь исправлен в 1863, а капитально ремонтирован в 1892 году. В нем 12 келий.

7. На юго-западной стороне стоит каменный одноэтажный дом о 8 братских келиях с отделением для больницы. Построен в 1889 г. Иркутским купцом Иннокентием Котельниковым.

8. С северной стороны, за монастырской оградой, стоит деревянный, на каменном фундамента, о четырех комнатах с кухней, странноприимный дом, построенный в 1887 году на частные пожертвования.

Монастырь обнесен каменной оградой, часть которой устроена в 1881, а часть в 1887 году.

Вид з Панянської гори на Хрестовоздвиженський монастир
Видання Паперового маг. І. А. Дохмана

По основании монастыря, два года, 1650—1652, управлял им некто Виссарион в звании наместника. С того времени до 1775 года ^*) настоятелями были игумены, затем с 1775 до 1798 г. монастырем управляли архиепископы Словено-Херсонские, переименованные после Екатеринославскими, которые пребывание и кафедру свою имели в Крестовоздвиженском монастыре. С 1798 г., со времени восстановления Переяславской епархии, монастырем до 1884 г. управляли архимандриты, которым, по указу св. синода 1 мая 1803 г., было присвоено право священнослужения, подобно архимандритам Нежинского Благовещенского монастыря, а именно: архимандриты служение отправляют в шапке, с трикирием и дикирием; на выход великий не выходят, но принимают дары во вратах царских, с рипидами на ковре; на скрижалях мантий носят: на правой стороне Георгия Победоносца, а на левой Сампсона Странноприимца, в память знаменитой победы, одержанной в день святого над шведами под Полтавою ⁽¹⁸⁾. В указах св. синода, от 2-го октября 1805 и 26-го марта 1806 г., между прочим, сказано: "Архимандриты Тихвинского монастыря, Новгородской губернии, служат с митрой, с сулком, с рипидами и с осеняльной свечой, и на литургии поют "Святый Боже", подобно Крестовоздвиженскому Полтавскому монастырю" ⁽¹⁹⁾. Этими указами еще добавлены права архимандритов этого монастыря при богослужении.

^*) В этом году, 9 сентября, по указу Императрицы Екатерины II, Повелено было: "Учредить в бывших Новороссийской и Азовской губерниях архиепископию, с наименованием оной Славянской и Xepcoнcкой, а жить архиерею в Полтаве, в Крестовоздвиженском монастыре" ("Ист. Рос. Иер., изд. 1827 г.. ч. I, стр. 40). В состав Славянской епархии поступили также нынешние уезды: Полтавский, Кобелякский и Константиноградский. Всех церквей в этой епархии было 682.

¹⁸⁾ (415) "История Российской Иерархии" Амвросия Орнатского, Киев, 1827 г., издание второе, т. I, ч. I, стр. 654.

¹⁹⁾ (415) То же, изд. 1807 г., стр. 380—381.

С 1775 по 1798 год управляли Полтавским монастырем архиепископы Славянские и Херсонские, потом Екатеринославские:

1. Евгений Булгар (Булгарис).

2. Никифор граф Феотоки.

3. Амвросий Серебренников.

4. Гавриил Банулеско (Бодони).

Кроме упомянутых иерархов в Полтавском монастыре имели пребывание:

1) Иов Потемкин.

2) Иеремия Соловьев.

3) Вениамин Павлов.

В 1884 году, по определению св. синода, Высочайше утвержденному 31 марта того же года, учреждена в Полтавской епархии викарная епископская кафедра на следующих основаниях: "1) Викарию Полтавской епархии именоваться епископом Прилукским, и местопребывание иметь в находящемся в городе Полтаве второклассном мужском Крестовоздвиженском монастыре, в который назначить его настоятелем. 2) На содержание викария Полтавской епархии, в дополнение к тому, какое он будет получать от Крестовоздвиженского монастыря по званию настоятеля, назначить ему из неокладной суммы Полтавского архиерейского дома 1000 рублей. 3) Снабдить из ризницы Полтавского кафедрального собора необходимыми облачениями и принадлежностями, для служения викария в Крестовоздвиженском Полтавском монастыре. 4) Предоставить викарию при служениях его в кафедральном Полтавском соборе пользоваться находящимися там архиерейскими иподиаконами и певческим хором" ⁽²⁷⁾.

---

²⁷⁾ (418) "Полтавские Епархиальные Ведомости", 1884 г., часть офиц., № 10, стр. 185.

С того времени викарными епископами были и управляли монастырем:

1) Иларион Юшенов.

2) Михаил Грибановский.

3) Тихон Клитин.

4) Менандр Созонтьев.

5) Филипп Бекаревич.

6) Гедеон Покровский.

Из церковной утвари и других предметов, находящихся в монастыре, по древности замечательны:

1) Дарохранительница серебряная, по местам вызолоченная, с литыми на ней изображениями, сооружена в 1758 году. Весу в ней 20 фунтов.

2) Крест серебряный, вызолоченный, пожертвованный архимандритом Иосифом Ильицким в 1818 году. Весу в нем 3 фун. 24 зол.

3) Напрестольный крест серебряный и местами позолоченный, резной, с подножием чеканной работы, весом (с внутренним железным стержнем) 19 фунтов; без пробы.

4) Водосвятная серебряная чаша, круглая, с круглым же подножием и двумя рукоятками; на верхнем ее крае сделана накладка в виде бордюра, а на передней стороне вычеканен крест с позолоченным сиянием: вокруг подножия сделаны чеканные изображения российских лавр, а на самом подножии вырезана следующая надпись: "Сооружися в Полтавский Крестовоздвиженский монастырь при преосвященном Амвросии, святейшего правительствующего синода члене, архиепископе Екатеринославском и Херсониса Таврического и Молдовлахийския зкзархии местоблюстителе, 1790 г." Весу в ней 35 фун. 72 зол.

5) Кружка старинная серебряная, с крышкой и рукояткой, снаружи местами, а внутри вся вызолоченая, без пробы; на крышке литой лев; весу в ней 3 фун. 8 зол.

6) Кружка старинная серебряная, с крышкой и рукояткой, снаружи местами, а внутри вся вызолоченая, с превосходными довольно выпуклыми аллегорическими изображениями четырех времен года, без пробы, со следующей на подножии надписью: "Elisfbeth Pollionen Wirib, 1661". Весу в ней 3 фун.

Вид на Хрестовоздвиженський монастир

7) Кружка старинная серебряная, с рукояткой, без крышки, снаружи местами, а внутри вся вызолоченная; пробы не означено; на подножии надпись: "Року 1707, месяца февраля, дано до монастыря Полтавского. М. В. К. В. З". Весу в ней 1 фун. 60 зол.

8) Напрестольное евангелие, большее из всех (1 арш. длины и 11 верш. ширины), московской печати 1657 г, на александрийской бумаге. Оно обложено медными позолоченными досками, на верхней из них сделано 9 серебряных чеканных рельефных накладок с изображениями: в средине Воскресения Христова, сверху распятия на кресте, снизу вознесения на небо, по углам четырех евангелистов, а по бокам двух преподобных. На нижней доске по середине находится чеканное серебряное изображение святителя Николая, а по углам медные позолоченные наугольники. На заглавном листе напечатано: "Во славу святыя единосущныя, животворящия и нераздельныя Троицы, Отца и Сына и Святаго Духа, повелением Благочестивейшия Самодержавнейшия Великия Государыни нашея Императрицы Елисаветы Петровны всея России, при Наследнике Ея, Внуке Петра Перваго, Благоверном Государе Великом Князе Петре Феодоровиче и при Супруге Его Благоверной Государыне Великой Княгине Екатерине Алексиевне, и при Благоверном Государе Великом Князе Павле Петровиче, и при Благоверной Государыне Великой Княгине Анне Петровне, благословением же святейщаго правительствующаго синода, напечатася книга сия священное евангелие в царствуюшем великом граде Москве, в лето от сотворения мира 7267, от Рождества же по плоти Бога-Слова 1759, индикта 7, месяца февраля".

Проходження потягу по насипу під монастирем

9) Евангелие в листе, московской печати 1667 г., в сплошной медно-позолоченной оправе, с пятью на лицевой стороне изображениями, а на оборотной стороне с изображением Иоанна Предтечи. На первом листе напечатано: "Напечатано в царствующем граде Москве в типографии, прежде множицею изданное, ныне-же со стихами и главами первое издадеся повелением Благочестивейшаго Государя Царя и Великаго Князя Алексия Михайловича, всея великия и малыя и белыя России Самодержца, в тринадесятое лето благочестивыя державы царства Его и в четвертое лето рождения Сына Его, Государя Нашего Благовернаго Царевича и Великаго Князя Алексия Алексиевича, благословением-же великаго государя, святейшаго Никона, архиепископа Московскаго и всея великия, малыя и белыя России патриарха, в шестое лето патриаршества его, в лето от создания мира 7165, от воплощения же Бога-Слова 1657, месяца августа в 29-е.

10) Евангелие львовской печати, напечатанное в 1644 году, обтянуто зеленым бархатом, с пятью на лицевой стороне серебряными изображениями, со следующим заглавием: "Евангелион, сиречь благовестие боговдохновенных евангелист, благословением святейших четверопрестольных патриарх, тщанием и иждивением братства ставропигион, храма Успения Пресвятыя Богородицы, опасно вторицею издадеся в Львови, в лето от создания мира 7152, а от Рождества Христова 1644, мая 18".

Вид на Хрестовоздвиженський монастир

11) Другое Евангелие львовской печати 1670 года, июня 11 дня. По внешнему виду и по ветхости сходно с предыдущим.

12) Евангелие на грузинском языке, в 1/4 долю листа, в бархатном малиновом переплете; напечатано в Тифлисие в 1709 году. Вот перевод надписи, находящейся на первой его странице: "Великими трудами и богатыми израсходованиями правоверного и образованного управителя Грузии, царевича Вахтанга-Левановича, явилось это новое и первопечатное евангелие, в царствование великого и славнаого царя Грузии Георгия. Напечатано в городе Тифлисе в типографии Михаила Степановича Онгровлахели 1709 года ^*).

^*) См. о нем в "Полтавских Епархиальных Ведомостях", 1891 г., ч. н., № 6, стр. 398—402.

Вид на Хрестовоздвиженський монастир

13) Маргарит Иоанна Златоустого, московской печати 1698 года. На первом листе напечатано: "Во славу святыя единосущныя, животворящия и нераздилимыя Троицы, Отца и Сына и Святаго Духа, повелением Благочестивейшаго Великаго Государя нашего Царя и Великаго Князя Петра Алексиевича, всея великия и малыя и белыя России Самодержца, благословнием в духовном чине отца Его и богомольца великаго господина святейшаго кир Адриана, архиепископа Московского и всея России и всех северных стран патриарха, при Благороднейшем Государье нашем Цесаревиче и Великом Князе Алексии Петровиче, издадеся книга Маргарит богоугодных трудов вселенскаго великаго учителя во святых отца нашего Иоанна Златоустаго, Константина-града патриарха, учителная его и вразумителная словеса христианскому народу в изрядную пользу и спасение, в царствующем великом граде Москве, в лето от сотворения мира 7206, от Рождества-же по плоти Бога-Слова 1698, индикта 7, месяца декемврия".

Монастирська вулиця і Хрестовоздвиженський монастир

14) Но самая замечательная по древности издания книга (в двух томах), в кожаном переплете поучительных слов св. Василия Великого. Она напечатана в 1594 году. Вот ее заглавие: "Книга, иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа кессарии Каппадокийския, з друкарни (типографии) острозское выдана есть в лето от создания мира 7102, а от по плоти Рождества Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа 1594, месяца марта 3 дня". На другой стороне листа герб князя Острожского, с надписью: "Константин Константинович, в святом крещении Василие, княжа Острозское, воевода Киевский, маршалок земли Волынское, староста Владимерский и прочая". В самом конце листа напечатано: "Сия книга Василия Великаго повелением и властным коштом и накладом, трудом и промыслом ясне освецоного вельможнаго княжати Константина Константиновича Острозскаго, воеводы Киевскаго, маршалка земли Волынское, старостуы Владимерскаго, в лето от создания мира 7102, а от по плоти Рождества Господа и Спаса нашего Иисуса Христа 1594 года, месяца марта 3 дня, з друкарни острозское выдана есть".

Вид на Хрестовоздвиженський монастир

До поступления монастырских имений в казну (10 апреля 1786 года), Полтавский Крестовоздвиженский монастырь имел в своем владении: д. Россошинцы, Буланово, где была пустынь и при ней водяная мельница, д. Трибы с мельницей, села: Сторожевую, Семеновку и Ольшанку, где была пустынь, и в них до 2000 душ крестьян; монашествующих было до 50. К Крестовоздвиженскому монастырю, по словам Н. И. Арандаренка ^*), был приписан также Болемовский монастырь в скиту, но где он находился — неизвестно ³³⁾. О монастыре этом, как упраздненном в Полтавской епархии в XVIII столетии, упоминает также Чудецкий в своей книге: "Опыт исследования о числе монастырей русских" (Киев, 1877 г., стр. 59).

^*) т. III, стр. 30.

³³⁾ (419) О нем статьи: "История Российской Иерархии", Москва, 1812 г., ч. IV, стр. 871—873. "Журнал Мин. Нар. Просвещения", 1856 г., февраль, стр. 147—148. "Полтавские Губернские Ведомости", 1861 г., № 9, стр. 55—59. "Полтавские Епархиальные Ведомости", 1865 г.. № 21, стр. 283—296, 1882 г., №№ 14 и 15, стр. 689—713 и 745—763, статья П. Мазанова, и его же отдельная брошюра, изд. 1894 г. "Записки о Полтавской губернии" Н. И. Арандаренка, т. III, стр. 27—31. "Памятная книжка Полтавской губ. за 1865 год", стр. 84—86. "Полное собрание исторических сведений о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквях в России" Александра Ратшина, Москва, 1852 г., стр. 441. "Всенародная история Русского Государства", изд. Константина Соловьева, Москва, 1881 г., т. II, стр. 295. "Справочный энциклопедический словарь" К. К. Крайя, Спб., 1847 г., т. VI, стр. 909. "Энциклопедический лексикон" А. А. Плюшара, Спб., 1838 г., т. XI, стр. 238. "Русский Паломник", 1894 г., № 46, стр. 730—732, № 47, стр. 748—749; там же, моя статья — 1899 г., №№ 44 и 45, стр. 762—764 и 774—776. Отдельный очерк, изд. 1886 года. "Полтавские Епархиальные Ведомости", 1891 г., № 23, стр. 921—921. "Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской Империи" В. В. Звиринского, Спб., 1892 г., ч. II, стр. 193.

Источник:

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г. Стр. 183-208