История Полтавы

Дом Полтавского земства: кое-что из истории сооружения и функционирования

• 

Подробности

Просмотров: 15359

Будинок Полтавського земства: дещо з історії
спорудження та функціонування

Віталій Ханко,
історик мистецтва, заслужений працівник культури України,
доцент Полтавського національного університету ім. Ю.Кондратюка,
член Міжнародної асоціації критиків мистецтва в Парижі,
член Національної спілки майстрів народного мистецтва України,
член Національної спілки художників України,
член Асоціації українських митців

Старий будинок Полтавського губернського земства звели 1874 року за проектом архтектора Федора Ниценка. Наприкінці XIX ст. він став замалим для зростаючих потреб діяльності земства. Постало питання про зведення нової й значної за розмірами споруди. Наприкінці 1902 року земці затвердили представлений земським архітектором Олександром Ширшовим проект будинку в стилі французького ренесансу. Трапилося так, що він розсварився зі своїм начальством, пішов зі служби з земства. З Києва запросили знаного і модного тоді академіка архітектури Володимира Ніколаєва, щоб він розробив новий проект оформлення головного чола будинку. Він виконав його в стилі французського ренесансу. І О.Ширшов, і В.Ніколаєнко були виучениками імператорської Академії мистецтв у Петербурзі й вміли продукувати типові для свого часу проектні рішення в історичних стилях. І це дало підстави славетному вкраїнському мистецькому діячеві Гнату Хоткевичу з Харкова зауважити: "Шаблонова "творчість" шаблонових людей ішла звичайним шляхом рутини, бо легше орудувати циркулем та трикутником, беручи чиїсь готові форми, ніж власним мозком" [1].

Коли ж весною 1903 року цю проектну , так би мовити, комбінацію планово-обсягового рішення О.Ширшова з декорацією переднього фасаду в французькому штабі В.Ніколаєва показали досить знаному і популярному в Україні маляру-колористу Сергію Васильківському, то той обурився і з серцем сказав: "Що ви робите? Ви представники однієї з типових українських губерній, у вас в руках гроші, ви хочете будувати дім, який повинен обслужувати народні потреби – і що-ж ви будуєте? Хіба-се ратуша, та ще й українська ратуша? Се-ж клуб, "загородній ресторан" – все, що ви хочете, тільки не ратуша. Навіщо-ж будувати таку річ, подивившись на котру ніхто не скаже, що воно таке? А де-ж ви діли історію України, її художню творчість, яку іменно тут на широкому масштабі і можна було-б проявити у повній силі?" [2].

А тим часом за будівельний сезон першої половини 1903 року робітники розібрали старий земський будинок і приступили до риття котловану під фундамент. Коли рили канави, то відзнайшли значну за розмірами яму, старі засипані колодязі, залишки ходів від козацьких часів. Тому при зведенні цокольного і першого поверхів застосували розвантажувальні цегляні арки на цементі, гранітні плити й балки, капітальні стіни кріпилися за допомогою двотаврових балок, рельсових прокладок, залізних штирів, стелю цокольного поверху зводили з залізобетону. Цю роботу виконували робітники під керівництвом інженера О.Шмідеберга і техніка В.Суханова. Будівництво йшло без затримки. На середину 1903 року були зведені стіни до підвіконь першого поверху. У червні будівництво було призупинено.

Далі події розгорнулися так, що вони набули всеукраїнського характеру. Полтава 1903 року готувалася до відкриття пам'ятника поету Івану Котляревському. Осторонь цього не стояло Полтавське земство на чолі з головою управи Ф.Лизогубом, де службовці й науковці статистичного бюро були люди з демократичними і національними переконаннями.

Тому коли в червні 1903 року в газеті "Полтавский вестник" громадський діяч і правник М.Дмітрієв порадив оформити головне чоло "у стилі південно-руської творчості", то на цю пропозицію гаряче відгукнувся Опанас Сластьон з Миргорода. Відповідаючи, він писав: "Цілком поділяю висловлену Вами думку, що "створення фасаду у стилі південноруської творчості", безперечно, було б найкращим, оригінальним й найбільш цінним у мистецькому відношенні" [3]. Вперше в Україні О.Сластьон вказав нашим архітекторам на те, що треба "перестати жити вічним наслідуванням і запозиченням, а самостійно розвивати природну творчість, вкладену в нас матір'ю-природою, і нема на світі жодної культури, яка базується на запереченні творчого духу свого народу" [4].

Фаховий виклад історії й аргументація щодо модерного застосування вкраїнської орнаментації у сучасному будинку зацікавила керівників Полтавського губернського земства, і до О.Сластьона офіційно через газету "Полтавский вестник" звернувся член земської управи, голова будівельної комісії Є.Саранчов. Він звідомив, що на 23 червня призначено засідання комісії, на якій будуть розглянуті проектні рішення головного чола земського будинку. Є.Саранчов писав О.Сластьону, що якби представили "до того часу в губернську управу свої накреслення і конкретно виразили в них симпатичну ідею, так гаряче Вами підтримувану" [5].

У відповідь на цей лист через кіль ка днів О.Сластьон писав у названій газеті: "Я бачив у Харкові в одного талановитого художника-архітектора приготовлений до 23 червня цілий складний проект в південно-руському стилі. Не дивлячись на всю складність виготовлення такої серйозної роботи, цей проект, без всякого сумніву, буде найсерйознішим конкурентом… І як розумно висловлена ідея "земського будинку": на всьому головному фасаді, поміж окремими прекрасними частинами його, вигадливо розсипана жива етнографія повітів, що переплітається з гербами всіх повітів, а над ними домінує герб самої губернії, все це оздоблено кахляною поліхромією" [6].

Архітектором, прізвище якого О.Сластьон не назвав, був тридцятирічний Василь Кричевський. У надзвичайно стислі строки він створив ескіз оформлення фасаду і представив на конкурс у Полтаві. На розгляд спеціальної комісії, членами якої були голова губернського земства Ф.Лизогуб, члени губернської земської управи С.Бразоль, Д.Квітка, В.Мезенцев, Д.Милорадович, Є.Шейдеман, М.Ерістов, Г.Данковський, П.Бровко, О.Старицький та запрошені І.Шамраєвський, О.Сластьон і С.Васильківський, подано 8 проектних рішень основного фасаду будинку. Виставили: у стилі французського ренесансу – О.Ширшова та В.Ніколаєва (2 проекти), у стилі модерн – Віленського, в північно-російському – Волкова, в стилі флорентійських абатств – І.Жолтовського (2 проекти) та в українському стилі – В.Кричевського.

Опанас Сластьон у листі до письменника Бориса Грінченка через 3 дні після конкурсного розгляду писав: "Горлаті люди були проти проекту в українському стилі, але коли пішло на критику і спор, то я побачив, що дехто вагається сюди й туди, тоді, даючи свої пояснення, я почав гаряче боронить проект пана Кричевського, і після трьох годин колотнечі назначили голосування, на велике чудо вийшло, що 8 голосів було за проект і тільки 2 проти єго! Думаю, що се ми зробили велике культурне придбання – історичний крок, який буде видно на весь світ!" [7].

Пророцтво великого прихильника Шевченкової музи О.Сластьона здійснилося. Земців зачарувала оригінальність архітектурних національних форм з шляхетним візерунчастим оздобленням в ескізному проекті Василя Кричевського. З ним ознайомилася широка громадськість в Україні, спочатку на виставці робіт українських митців у Полтаві, згодом – у Києві. Захоплено про красу національного будинку мовив визначний громадсько-музичний діяч і композитор Микола Лисенко.

Головний вхід до будинку земства. Кресленник В. Кричевського. 1904 р. Графічна копія В. Ханка.

Наприкінці 1903 року В.Кричевський представив завершений проект, який земці й затвердили. Одночасно голова будівельної комісії Є.Саранчов і земський архітектор С.Венсан згодилися з тим, що архітектор з Харкова повинен виконати нові проекти бокових і дворового фасадів, парадного вестибюля, залів та інтер'єрів. Йому прийшлося, так би мовити, "на ходу" удосконалювати планувально-просторову структуру псевдокласичного характеру споруди, задуману О.Ширшовим. В кінцевому результаті земська будівля за архітектурно-мистецькими якостями вирізнялася своєрідністю як у загальних масах, так і в деталях, у гарному керамічно-візерунчастому оздобленні зовнішніх і внутрішніх стінних площин, їх мальовил. Величезний об'єм будинку вдало вписався у природне довкілля Полтави, передусім історичної центральної частини міста. Загальна імпозантність, урочистість і парадність витримана й доповнена крупними формами, пластикою, різноманіттям дверних і віконних обрисів, продуманим застосуванням рясної орнаментації з основними мотивами "дерева життя" чи "квітки у вазоні".

За 1904 рік були споруджені бокові корпуси, а на осінь встигли вкрити дерев'яними конструкціями з тимчасовою марсельською дахівкою. Над майбутнім вестибюлем і залою засідань влаштували на зиму дах із шалівки. Тобто, земці недобудовану будівлю на осінньо-зимовий період оберігали від дощів і снігових заметів.

Оскільки за проектом В.Кричевського дах будинку повинен бути високим, як у класичних українських хатах, то виникла проблема із виготовленням полив'яної зелено-блакитної дахівки. Для зовнішніх стін потрібна була спеціальна обличкувальна цегла з оздобленням кольоровими візерунками. В межах Російської імперії не виготовляли потрібні для полтавської споруди дахівки (черепицю) і цеглу. Їх розробляли лише за кордоном, що було накладно в грошовому відношенні для губернського земства. Цю проблему земці змогли вирішити влітку 1904 року, коли відомий кераміст Петро Ваулін з підмосковного Абрамцева (до речі, він створював відомі скульптурні композиції М.Врубеля) почав працювати викладачем Миргородської художньо-промислової школи імені М.Гоголя. Він разом із архітектором В.Кричевським відвідав містечко Опішне, де у місцевих майстрів знайшов "масу самобутньої справжньої художньої творчості, але, на жаль, швидко зникаючої…" [8]. У відповідній записці на ймення земської управи П.Ваулін радив саме в Опішному виготовити необхідну кількість майолікових плиток для обличкування земського будинку. У серпні 1904 року в Опішному відновила свою діяльність гончарна майстерня і гончарі за 2,5 місяці виробили 56400 штук обличкувальної цегли, 986 штук квадратних і трикутних полив'яних і вкритих рисунком плиток. За період проживання в Опішному П.Ваулін разом з місцевими людьми зумів створити при майстерні музей старосвітських гончарних виробів, як зазначено у звіті, "високого мистецького значення" [9].

З весни 1905 року під керівництвом П.Вауліна як викладача з Миргорода почали виготовляти для земського будинку 24458 полив'яних плиток для інтер'єрів, 15 майолікових гербів повітів Полтавщини, 12 майолікових панно для обличкування фасадів, 60 тисяч обличкувальної цегли. 14 квітня 1905 року земська управа замовила майстрам Мало-Будищанського черепичного заводу виготовити 70 тисяч стрічкової дахівки. Колишні вихованці Миргородської художньо-промислової школи в Опішному виготовили 39 тисяч плиток білого, синього і зеленого кольорів для сіней, вестибюля і зали для загальних земських засідань. На Мало-Будищанському заводі силами випускників з Миргорода вироблялися плитки для зовнішнього обличкування величезної будівлі в Полтаві.

На кінець 1904 року закінчилися будівельні й опоряджувальні роботи в двох бічних крилах будинку, в 1905 році було завершено покрівельні роботи і на початку наступного року сюди переселилися відділи земської управи. Проте ще довго, впродовж 1905 – 1908 р.р., тривали будівельні роботи у центральній частині й середньому крилі.

У 1905 році працівники фабрики Ю.Духовського з с.Мерчика Харківської губернії виконали паркетні роботи для 1-го і 2-го поверхів, керамічного заводу Дзевульського і Лянге з м. Слав'янська Харківської губернії – керамічними плитками настлали в окремих місцях підлогу і частково для стін. Парадні сходи з білого мармуру, підлогу вестибюля і галереї 2-го поверху – з плит білого і сірого мармуру зробили робітники з Одеси. Силами працівників купця Венгерова з Кременчука у вересні 1905 року виконали пофарбування стін всіх кімнат, залів, коридорів і фасадів мінеральними фарбами виробництва фабрики "Джон Гернанд".

21 травня земська управа домовилася з художником С.Васильківським на виконання трьох великих монументальних панно для зали загальних земських засідань. Тематично панно були пов'язані з історичним минулим України. Матеріалом для них послужило полотно розміром 13х17 аршин, що виткали учні знаменитої Дігтярівської зразкової навчально-ткацької майстерні Полтавського земства.

Ці історичні композиції, що нині стали класикою нашого мистецтва і пов'язані з будинком у Полтаві, були створені без згоди і всупереч волі В.Кричевського. Взагалі певна частина полтавських земців упереджено ставилася до молодого архітектора. Найбільше В.Кричевський потерпав від членів будівельної комісії та її голови. Це призвело до того, що його навіть звільнили зі служби і запросили до співпраці харків'ян С.Васильківського і М.Самокиша. Вони мислили як малярі-станковісти й були далекі від розуміння природи декоративного мистецтва. Це відчутно в їхньому орнаментальному "урядженні" зали засідань, для стінних площин яких були взяті візерунки з церковного шитва. Їх шили зі східних тканин, виготовлених перськими й турецькими майстрами. Передні стінні площини парадних сходів 1-го поверху позначені стилем модерн і вони не мають тієї стилістики, що характерна для композицій з дерева і кераміки В.Кричевського.

1906 рік позначений затримкою у будівництві, пов'язаною з недоброякісною роботою акціонерного товариства "Артур-Коппель", з численними порушеннями установки металевих конструкцій склепінь і стелі центральної частини будинку – вестибюля зі скляним фонарем і великої зали. Робітники одеської фабрики братів Ворушилло у літні місяці названого року якісно виготовили дубові вікна, двері й тамбур у парадних сінях, а дещо пізніше – меблі в українському стилі для багатьох кімнат і зали для загальних земських зібрань.

На Покрову 1908 року земський палац у Полтаві було освячено. Губернське земство та його природничо-історичний музей функціонували до 1919 року, коли земські установи були остаточно ліквідовані. Музейна експозиція залишалась на третьому поверсі, а перші два поверхи зайняла новостворена адміністративна одиниця – Полтавський губраднаргосп. Останній не приділяв належної уваги цінній в мистецькому відношенні пам'ятці. У липні 1920 року було вирішено передати всю величезну палацову споруду для відкриття "Центрального пролетарського музею Полтавщини". Зі зміненим найменуванням цей музейний заклад функціонує й донині.

У вересневі дні 1943 року під потужним мілітарним наступом совєтських військ німці, котрі змушені були полишити Полтаву, знищували, спалювали й висаджували вибухівками найбільш цінні в культурно-мистецькому відношенні будівлі. В першу чергу зазнав жахливих руйнацій колишній будинок земства. 21, 22 і 23 вересня у полум'ї згоріли всі поверхи з експозиційними залами музею, підвальні кімнати з фондосховищами, бібліотекою та архівом. Тоді ж, 1943 року, експерти підрахували, що вартість завданих музею збитків сягала 58 мільйонів карбованців, а самій унікальній споруді – 10 мільйонів карбованців.

Через 3 роки вихованець і колега В.Кричевського Петро Костирко розпочав роботу над проектом відбудови будинку музею. 1946 – лютим 1947 р.р. датуються його аркуші з проектним рішенням, виконані в архітектурно-проектній майстерні Київського державного художнього інституту. Нині вони зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї. Але в тодішній післявоєнній ситуації до реставрації класичної архітектурної пам'ятки в Полтаві так і не приступили. Це зробили значно пізніше. В 1954-1961 р.р. робочі кресленики щодо відновлення знаменитого архітектурного твору модерної доби поч. ХХ ст. виконали полтавські архітектори В.Крачмер, Н.Квітка, Є.Андрейко та інші. За їхніми креслениками і відновили будинок краєзнавчого музею.

Через 21 рік після пожежі й руйнації гостинно відкрилися двері для відвідувачів. Хоч архітектори, будівельники, декоратори і художники старалися наблизитися до краси, що мав будинок у 1908 – 1943 р.р., але це було вельми важко зробити. Замість зелено-блакитної черепиці вкрили звичайною марсельською. На жаль, місцеві гончарі в Опішному і в Миргороді вже не могли виготовити потрібну дахівку, бо не мали тієї високої вкаліфікації, як їх попередники в 1900-х роках. У колишній залі для загальних земських зібрань не змогли відновити орнаментальне малювання, не говорячи про знищені три великі малярсько-монументальні твори пензля С.Васильківського.

Вестибюль Полтавського краєзнавчого музею. 1966 р.

Дирекція музею й музейники давно бажали відновити мистецьке оформлення великої зали. Така нагода трапилася з проголошенням незалежності України, коли з цієї зали змогли винести макети й зразки промислової продукції області.

За відновлення принадного мистецького оформлення зали енергійно взявся архітектор Арія-Леон Вайнгорт, який почав працювати в музеї з 1986 року. Завдяки його зусиллям були виготовлені панелі з кахлями, орнаментальне малювання на сферичній стелі й три великі полотна: "Обрання Мартина Пушкаря полтавським полковником на майдані Спаської церкви 1650 року", "Чумацький Ромоданівський шлях" і "Козак Голота". Їх виконав відомий київський маляр-монументаліст Леонід Тоцький. Спробували й відновити історичну черепицю на даху, але через технічні причини прийшлося задовольнитися строкатою, яка не зовсім відповідає тій кольоровій гамі і тому формату, що свого часу замислив архітектор-новатор на початку ХХ ст.

Полтава на сьогодні, на початку ХХІ ст., має низку визначних українських мистецьких пам'яток. Серед них чільне місце належить будинкові Полтавського земства. Будинок зберіг у собі багато від автентичності, так добре відчутної й блискуче зреалізованої великим архітектором Василем Кричевським доби національного Відродження. За словами історика українського мистецтва В.Січинського, "палацова споруда в Полтаві настільки оригінальна й своєрідна, наскільки оригінальна українська пісня, музика, література" [10].

ЛІТЕРАТУРА:

1. Хоткевич Гнат. "Земський дом" у Полтаві // Артистичний вісник. – м.Львів. – 1905. – Ч. 9-10. – С. 141. (До тексту)

2. Він же. – с. 141. (До тексту)

3. Сластіонов А., художник. К постройке губер.зем.управы// Полтавский вестник. – 1903. – 1 июня. – № 138. – С.2. (До тексту)

4. Він же. К постройке зданія губ.земской управы // Там само. – 1903. – 14 июня . – № 149. – С.3. (До тексту)

5. Саранчов Е. Открытое письмо А.Г.Слатіонову // Там само. – 1903. – 15 июня. – № 150. – С.3. (До тексту)

6. Сластіонов А., художник. Ответ Е.Е.Саранчову // Там само. – 1903. – № 156. – С.3. (До тексту)

7. Ханко Віталій. Знаменита пам'ятка Полтави // Наука і культура. Україна: Щорічник. – К., 1990. – Вип. 24. – С. 372. (До тексту)

8. Доклад управи за 1904 год земскому собранию ХL очередного созыва: № 142. О постройке земского дома. – Полтава, 1904. – С.7. (До тексту)

9. Там само. – С. 10. (До тексту)

10. Січинський В. Історія українського мистецтва: Архітектура. – Нью-Йорк: Наук. т-во ім. Шевченка в Америці, 1956. – С. 159. (До тексту)

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали I наукової конференції "Вайнгортівські читання", 27 листопада 2002 р. – Полтава. 2002. Стор. 22-28.

© Ханко В.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.