История Полтавы

Украинский архитектурный стиль

Подробности

Просмотров: 61985

Український архітектурний стиль на Полтавщині — стильовий напрямок української архітектури, який формувався на початку 20 ст. в процесі загального відродження української культури. Склався на основі розвитку народних мистецьких, у т. ч. і архітектурних традицій, а також новітніх досягнень світової архітектурної думки, зокрема, стилю модерн, здобутків тогочасної будівельної техніки, використання традиційних і нових матеріалів та конструкцій. Утвердження стилю почалося із вивчення народної творчості, освоєння досягнень етнографічної науки, а також конкретної необхідності поліпшити рівень продукції народних майстрів (кустарів), що викликало проведення спеціальних з'їздів художників і мистецтвознавців при Полтавському земстві у 1902—1903 рр., на яких було вирішено видати спеціальні альбоми із кращими зразками вишивок, килимів, гончарства, різьблення і розписів (див. "Украинское народное творчество"). Це навело на думку про відродження українського народного стилю в цілому, в т. ч. і в архітектурі. Надзвичайно важливим у цьому була діяльність С. І. Васильківського, ініціатива, полемічний і теоретичний талант О. Г. Сластіона, а також художня творчість В. Г. Кричевського, особливо виявлена ним у роботі над спорудженням будинку Полтавського губернського земства (1903—1908). Саме від нього почався розвиток українського архітектурного стилю на Полтавщині, який можна вписати в три основні етапи: 1-й — 1903—1909 рр., початковий, пов'язаний з першими пошуками; 2-й — 1910—1917 рр., основний, коли він поширився по всьому регіону і привів до вироблення кількох творчих напрямів; 3-й — 1918—19З0, 1935—1941 рр., заключний, в якому намітилося творче пригасання, обумовлене особливостями суспільного розвитку цієї доби.

Теоретичні підстави українського архітектурного стилю вперше висловив О. Г. Сластіон у процесі розгорнутої полеміки 1903—1905 рр. з приводу побудови будинку Полтавського земства, зокрема в статтях "Существует ли южнорусский стиль" ("Киевская старина", т. 82, № 7—9, 1903); "Новый дом Полтавского губернского земства" ("Археологическая летопись Южной России", 1903, № 6); а також у публікації І. М. Каманіна "К возрождению украинского архитектурного стиля" ("Археологическая летопись Южной России", 1903, № 6). Архітектурні погляди О. Г. Сластіона були спрямовані на виявлення самобутності архітектури, заснованій на врахуванні місцевих природнокліматичних особливостей, вивченні і розвитку традиційних архітектурних форм, що дістають постійне обновлення, згідно з вимогами свого часу і останніми досягненнями найновішої архітектури. Народне в архітектурі теоретик пов'язує з етнічними особливостями мистецтва, здобутками народних майстрів у галузі гончарства, різьблення, вишивки, розпису, що забезпечить єдність, нерозривність усіх явищ культури і їх органічний розвиток. Він визначає 6 принципів української архітектурної морфології: трапеційний шестикутний проріз дверний чи віконний, трицентрова або еліптична арка; дах наметового типу; залом на даху; галерея, піддашшя чи опасання; кручена, звивиста колонка; широке застосування кераміки, а також орнаментації. Ці принципи дійсно лягли (хоч і не всі) в основу українського архітектурного стилю. О. Г. Сластіон зробив визначний внесок у розвиток українського архітектурного стилю і як архітектор-практик.

Розробка українського архітектурного стилю охоплює ряд конкурсів: на проект будинку Полтавського губернського земства (1903), сільських земських шкіл, меморіальної каплиці в Полтаві (1910). Замовлення на проектування і побудову споруд спричинили до поширення українського архітектурного стилю на такі типи будинків, як школи, кредитио-кооперативні товариства, клубні і житлові будинки, а також крамниці, лікарні, науково-дослідні, адміністративні, виставочні, транспортні і культові споруди.

Пам'ятки українського архітектурного стилю на Полтавщині включають об'єкти різної мистецької вартості, ліпшими серед них є: будинок Полтавського губернського земства у Полтаві, Полтавська школа ім. І. П. Котляревського (архітектори Є. Н. Сердюк, М. Ф. Стасюков, 1903—1905), ряд земських шкіл у селах Лохвицького, Лубенського, Кременчуцького повітів, художньо-ремісничої школи в Полтаві (архітектори С. П. Тимошенко, О. М. Варяницин, 1912), кредитово-кооперативних сільськогосподарських і споживчих товариств в с. Устивиця, Велика Багачка, Великі Сорочинці (архітектор О. Г. Сластіон, 1910—1914), Хомутець (інженер М. І. Єлагін, художник О. Г. Сластіон, 1913—1914), клуби в Лохвиці (архітектор В. Г. Кричевський, 1905), вагоноремонтників у Полтаві, залізничників у Крюкові (арх. Ф. М. Мазуленко, 1925—1926), будинок Лубенської земської лікарні (архітектор Д. М. Дяченко, 1913—1915), Миргородська водолікарня, їдальня-клуб, грязелікарня (архітектор В. І. Зуєв, інженер М. І. Єлагін, художник О. Г. Сластіон, 1916—1919), павільйон на виставці у Полтаві (1909), вхідний павільйон на сільськогосподарській виставці в Лубнах (архітектор Д. М. Дяченко, 1913), будинки Дмитрієва у Яреськах і Милорадовича у Веселому Подолі (архітектор В. Г. Кричевський, 1905), Рубцова в Миргороді (архітектор О. Г. Сластіон, 1910), Климова А. П. в Круглику (архітектор Д. М. Дяченко, 1913—1914), Базькевича, О'Гон в Кобеляках (архітектор К. М. Жуков, 1914), Чубука-Подільського в Переяславі (архітектор В. Г. Кричевський, 1923), Покровська церква в Плішивці (архітектор I. С. Кузнецов, 1903—1905), меморіальна каплиця на вул. Зіньківській в Полтаві (архітектор І. А. Кальбус, 1911—1914) та ін. Яскравого виявлення українського архітектурного стилю у меблях досягли полтавські народні майстри під керівництвом художника В. Г. Черченка. Вони розробляли окремі меблі, а також гарнітурні набори, частина яких тепер зберігається в музеях, зокрема, у Полтавському краєзнавчому музеї.

Представники українського архітектурного стилю сформувалися як значні творчі особистості в процесі пошуку, розвитку і утвердження цього стильового напряму. Серед них О. Г. Сластіон (1855—1933), В. Г. Кричевський (1872—1952), Є. Н. Сердюк (1876—1921), Д. М. Дяченко (1887—1942), Ф. М. Мазуленко (1882—1945) та ін. Після набуття певного досвіду в розробці українського архітектурного стилю окремі майстри понесли його досягнення в інші регіони.

Стильові течії українського архітектурного стилю включають: народностильову, романтично-декоративну (будинок Полтавського губернського земства, школи Лохвицького земства за проектами О. Г. Сластіона); модерністичну (будинок художньо-ремісничої школи в Полтаві), раціоналістичну (Полтавська школа ім. І. П. Котляревського, земські школи на Лохвиччині за проектами земських техніків); необароккову (Лубенська земська лікарня, будинок Климова в Круглику); неокласицистичну (клуб залізничників у Крюкові, залізничний вокзал в Лубнах).

Полтавське губернське земство активно підтримувало розвиток самобутньої архітектури і декоративно-ужиткового мистецтва, розгорнувши для цього ряд спеціалізованих майстерень з кераміки, деревообробки, виготовлення меблів, килимів. Незважаючи на ряд негативних своїх дій, значним організатором будівельних робіт став завідуючий Будівельного відділу земства інженер Є. Є. Саранчов, який залучав до роботи фахівців з Харкова, Києва, Петербурга. Учбовим закладом, де провадилась розробка національної стилістики, була Миргородська художньо-промислова. школа. Науковою інституцією стала Полтавська губернська вчена архівна комісія, яка сприяла вивченню народної мистецької спадщини, що відбито у видаваних нею збірниках. Крім Полтави, значна робота провадилася в Миргороді та Лохвиці. Завдяки розробці і утвердженню українського архітектурного стилю, мистецьким зв'язкам з подібними ж архітектурними центрами у Харкові, Києві, Львові і Петербурзі, а також впливам на Чернігівщину і Катеринославщину, Полтавщина у період 1903—1917 рр. стала своєрідним загальноукраїнським центром розвитку архітектурної самобутності.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 921-924