История Полтавы

Мищенко, Валентин Ефимович

• 

Подробности

Просмотров: 73481

В. Ю. Міщенко. 1992 р.

Ім'я Валентина Міщенка [Мищенко Валентин Ефимович] добре відоме в Полтавській області, в Україні та за її межами.

Талановитий диригент, композитор, фольклорист, глибокий знавець народної творчості — Валентин Міщенко користується повагою серед любителів української народної пісні, нашої мови солов'їної, нашої історії. Він є фундатором народного хорового мистецтва на Полтавщині.

Народився Валентин Юхимович Міщенко 4 грудня 1922 р. в селі Мар'янівка Карлівського району Полтавської області.

З малих років Валентин Міщенко полюбив народну пісню, бо виріс в сім'ї, де любили співати. Особливо мама, Горпина Максимівна Міщенко-Думенко, яка гарно співала і знала багато народних пісень, читала синові вірші Тараса Шевченка та Степана Руданського.

Сусідом родини Міщенків у Мар'янівці був дід Клим, який дуже гарно вигравав на скрипці польки і був бажаним гостем на всіх весіллях і святах. Маленький Валя майже кожного вечора заходив до нього, щоб послухати гру. Коли дід Клим мав час, то обов'язково грав для хлопця всю свою програму. Валя засинав, і йому снилась скрипка. І ось одного разу батько, Юхим Дмитрович, продав цілий скарб — корову, поїхав у Карлівку на ярмарок та й купив синові скрипку фірми "Штайнер". Маленький Валя таки навчився грати весільні польки, а першим вчителем був дід Клим.

В.Міщенко з товаришами по ансамблю ЦГВ

Колискові, народні пісні, вірші, які читала мама — усе це мало великий вплив на формування особистості Валентина Міщенка, його світогляду. Батьки виховали сина чесного, з добрим серцем, тепло якого він усе своє життя віддавав людям.

Закінчивши Мар'янівську середню школу, Валентин Міщенко вступає навчатись до Полтавського музичного училища. На 3-му курсі навчання перериває війна.

Валентин Міщенко — учасник Великої Вітчизняної війни. Брав участь у боях за визволення Криворіжжя, на Дністровському та Вісловському плацдармах, закінчив війну у Берліні. Нагороджений медалями "За боевые заслуги", "За освобождение Праги", "За победу над Германией".

В 1945 — 1947 рр.. працює солістом ансамблю пісні та танцю Центральної групи військ.

В.Ю. Міщенко — студент 5-го курсу консерваторії

В 1949 р. Валентин Міщенко вступає навчатися до Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського по класу хорове диригування і навчається у професорки Елеонори Павлівни Скипчинської-Верьовки. Елеонора Павлівна — високоосвічена, добра, володіла іноземними мовами, добре знала історію України. Валентин Міщенко часто бував на квартирі у подружжя Верьовків; відвідував репетиції Українського народного хору ім. Г.Верьовки, яким керував Григорій Гурійович. І вже тоді в нього зародилась думка створити подібний колектив у себе, на Полтавщині, і щоб виконував цей хор пісні, які побутували у ріднім краю.

Закінчивши в 1954 році консерваторію, Валентин Юхимович повертається в Полтаву і працює художнім керівником Полтавської обласної філармонії. Водночас він створює ансамбль пісні і танцю "Лтава".

Стрімким був творчий ріст цього колективу. Уже в 1960 році ансамблю "Лтава" було присвоєно звання народного, а в 1967 році за високу професійну майстерність, багаточисленні концерти, із якими цей колектив виступав перед трудівниками міста, працівниками колгоспів під час жнив, за участь у фольклорних фестивалях, колективу присвоїли Заслуженого. В 1973 році Валентину Міщенку було присвоєно звання Заслуженого артиста України.

Е. П. Скипчинська-Верьовка з хором ім. Г. Верьовки

Про своє творче кредо Валентин Міщенко говорив так: "Я створив колектив народний за характером, полтавський за репертуаром, який став мистецьким паспортом нашого краю".

Валентин Міщенко самовіддано працює з колективом, виховуючи в хористів високу культуру співу, мови, велику любов до мистецтва, до української народної пісні.

Працюючи в Полтавській обласній філармонії (30 років) Валентин Міщенко зробив великий внесок у те, щоб художні колективи були на високому професійному рівні: такі як естрадний колектив "Краяни" (до речі, саме Валентин Юхимович так влучно назвав цей ансамбль, який очолював відомий співак Анатолій Пащенко), як жінхоранс "Веселка", як ансамбль бандуристів. Концертні програми цих колективів завжди були продумані, вдало підібрані, цікаві і завжди користувалися великим успіхом у глядачів.

Заслужений ансамбль пісні та танцю "Лтава", очолюваний Валентином Міщенком, виріс у першокласний художній колектив, який став відомим на Україні та за її межами. Виступи ансамблю "Лтава" впізнаєш відразу, бо твори виконуються вільно і невимушено, чіткою дикцією, гарним оксамитовим звуком, чистотою інтонації, повним розкриттям сюжету пісні.

Робота з ансамблем "Гагілка" 1989 р., м. Торонто, Канада

Всі, хто мав можливість спостерігати за репетиціями ансамблю, отримували справжню насолоду від роботи Валентина Юхимовича: стриманими, виразними і лаконічними жестами митця він мов з "глини" ліпив з хористів все, що бажав почути, і вони відчували його, йшли за його рукою, виконуючи всі нюанси, всі динамічні відтінки, зливаючись з ним в одне ціле.

Раніше ансамбль "Лтава" дуже часто брав участь в концертах в палаці "Україна" в м. Києві, і коли Валентин Юхимович в вестибулі робив розспівку з хором, то всі керівники інших колективів приходили слухати й були заворожені його ювелірною роботою. Це були маленькі концерти перед концертом. 

Працюючи в філармонії і з ансамблем "Лтава", Валентин Міщенко невтомно збирає фольклор, що побутував на Полтавщині. У вільний від роботи час він їздить по різних куточках області, відвідує огляди художньої самодіяльності, спілкується з людьми і записує старі пісні. І яка важка та виснажлива робота велася над записом та обробкою кожного твору, записаного десь в глибинці в старенької бабусі!

А потім ці пісні спалахували в концертах як довершеної форми алмази. Валентин Міщенко майстерно і грамотно робив обробки народних пісень, не спотворюючи їх, а, навпаки, даючи свіжі і нові фарби, яскравий колорит. Валентин Міщенко ніколи не творив одноденок. Коли він брав до програми новий твір, то на репетиціях чистив, шліфував, міцно закріплював, і лише після цього пісня виносилася на концертну естраду. Такий принцип у роботі забезпечував високий виконавський рівень, який завжди був йому притаманний.

Пісні, зачерпнуті з народних джерел, поверталися до нас знову в новій красі й чарівності. Ось такі чудові музичні перлини краю, які є "золотим фондом" українського фольклору, записані й оброблені Валентином Юхимовичем, врятовані ним від забуття:

"Ой зіронько" (Лохвицький район);
"Ой на ставу" (с.Мар'янівка, Карлівський район);
"Любив Пилип Яриноньку" (с.Мар'янівка, Карлівський район);
"Я й калину ламала" (Чутівський район);
"Ой куди ти ідеш, чоловіченьку" (Кременчуцький район);
"Од поля до поля" (с.Великі Кринки, Глобинський район);
"Та повій, вітре буйнесенький";
"Травко ж моя, травко";
"Ой вербо, ти вербо" (м.Полтава, від Бринзи І.І., 1962 р.);
"Ой чого ж ти, казаченько" (м.Лубни, від Дяченка І.);
"Зеленая та вишенька" (с.Тахтаулове, Полтавський район);
"Чоботи ви мої" (с. Глобине)
"Та сію редьку" (с. Яківці, Полтавський район);
"Ой гаю, мій гаю" (Кременчуцький район);
"Била жінка муженька" (м. Полтава);
"Ой спився козак" (м.Полтава, від Куженка Юрія, 1962 р.);

чумацькі пісні:

"Ой ходив чумак" (с.Тахтаулове, Полтавський район);
"Було літо, було літо" (Миргородський район);

веснянки:

"Жайвір прилетів" (с. Хомутець, Миргородський район);
"Ткачики" (Кременчуцький район);

запис весільного фрагменту:

"Одягання молодої" (м. Кобеляки);

пісні, записані В.Міщенком з голосу Ніни Уварової в 1987 році (ще не публікувалися):

"Ой у лузі зозуля кувала" (дівоча);
"Прилетить голубок" (парубоцька);
"А в нашої кралі — червоні коралі";
"Нашій ненці та й полегшало";
"Пов'яжемо молодих";

вокально-хореографічні композиції:

"Кружало" (м. Кобеляки);
"Рогоза" (м. Кобеляки);
"Василечки" (Полтавський район);
"Підківочки" (Полтавський район);
"Поюлиця" (м. Полтава);
"Ткачики" (Кременчуцький район);
"Санжарівка" (Новосанжарський район).

Цікава історія створення вокально-хореографічної композиції "Санжарівка". Довго не давав спокою Валентину Міщенку отой невідомий танець "Санжарівка", про який він вичитав у поемі Івана Котляревського "Енеїда", де поет пише:

"Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуби затинала,
А дудка грала по балках.
"Санжарівки" на скрипках грали
Кругом дівчата танцювали
В дробушках, в чоботах, в свитках."

І ось після довгих пошуків він почув польку, яку награв йому один дідусь з-під Нових Санжар, і Валентин Юхимович відчув, що є в цій мелодії щось справжнє, не затерте, первородне. На основі цієї мелодії після довгої копіткої роботи була створена чудова суто народна музика до танцю "Санжарівка".

Нар. артист України А.Пашкевич, В.Міщенко та засл. діяч мистецтв України Г.Левченко Полтава. Відкриття Співочого поля. 1980 рік

Благотворний вплив народної пісні позначився на творчості Валентина Міщенка. За законами народної методики творив він свої пісні. Слухаючи, наприклад, його пісню "Біла береза" (слова народні), не віриш, що ця пісня створена автором; її ніби шліфували віки — настільки природно зливається вона зі словами, настільки довершена в своїй простоті та виразності.

Слухачі завжди захоплено сприймають "Полтавські галушки", "Бригадир наш жениться", "Ходила мати", "Грай, Іване, полечку", "Біла береза", "Маруся Чураївна", "Гарні полтавські дівчата", "При камені, при білому", "Весела дудочка", "Ой розвійся, туман, яром", "Весняний хоровод", "Земле моя", "Ласкаво просимо", "Пішов на фронт солдат", "Чом схилилась, вербо?", "Ярмарок у Сорочинцях", "Що з тобою, друже?", "Ясная зоря", "Шумейкове урочище". І це далеко не всі твори, які написав цей самобутній митець.

Його твори виконували і виконують професійні колективи та солісти: "Бригадир наш жениться" — хор ім. Г.Верьовки та поліський хор "Льонок", хор "Полтава" виконує "Ярмарок у Сорочинцях", "Марусю Чураївну" та "Полтавські галушки", Народна артистка України Раїса Кириченко та заслужена артистка України Наталія Хоменко — пісні "Чом схилилась, вербо?", "Ходила мати", "Ой розвійся, туман, яром", солістка Черкаської філармонії Тетяна Халаш — пісню "Біла береза".

В. Міщенко з керівником ансамблю "Гагілка"  Наталкою Мохорук. 1989 р., м. Торонто, Канада

А які чудові щедрівки, що їх виконують багаточисленні народні колективи, вітаючи з Різдвом Христовим та з Новим Роком усіх людей, створив Валентин Міщенко на слова відомого поета Андрія Єфремовича Пашка: "Ми ішли на вогник", "А в нашого господаря", "В чистім полі", "Зайнялася ясна зірка", "Сію, сію щедрою рукою".

Не менш плідною була співпраця Валентина Юхимовича з поетами Анатолієм Олексійовичем Лихошваєм,  Миколою Костянтиновичем Пойденко та драматургом Василем Федоровичем Котляром.

Деякі пісні, створені Валентином Міщенком, сприймаються як народні: "Ходила мати", "Грай, Іване, полечку", "Біла береза", "Бригадир наш жениться", "Ярмарок у Сорочинцях", "При камені, при білому", "Український хоровод".

Пісні й танці, виконані Заслуженим ансамблем пісні і танцю "Лтава", перелетіли через кордони і скрізь колектив мав великий успіх, вражаючи слухачів чудовою українською піснею, танцем, національним вбранням, професійним виконанням.

Гастролюючи за кордоном та беручи участь у Міжнародних фольклорних фестивалях, цей колектив під керівництвом Валентина Міщенка захищав честь Полтави й України: в Болгарії — І-е місце на IV Міжнародному фестивалі в м. Бургас; у Австрії — І-е місце на Міжнародному фольклорному фестивалі "Зустріч Придунайських країн. Далі — гастролі в Польщі, Чехословаччині, Німеччині, а в 1982 році — тріумфальний виступ на XXV Міжнародному фольклорному фестивалі і  гастролі ансамблю у Франції, де виступ хору було записано на платівку "Ганнат". А ще — гастролі в Греції, Туреччині, Сирії, Кіпрі, Мальті, Єгипті. Тож не треба доводити, яку велику користь приносили виступи ансамблю "Лтава" під керівництвом Валентина Юхимовича за кордоном справі зміцнення миру й дружби, добрих стосунків між народами через пісню та танець.

Справжнім святом для шанувальників народної пісні став випуск фірмою "Мелодія" платівки "Барви Полтавщини", де записані вісім творів у виконанні Заслуженого ансамблю пісні і танцю "Лтава". Це пісні "Ласкаво просимо", "Земле моя", "Полтавські галушки", "Санжарівка", веснянка "Ткачики", "Ой зіронько, ти вечірняя", жартівлива оркестрова п'єса "Полтавські куманці". Запис було здійснено під орудою Валентина Міщенка.

Робота з басовою групою хору ім. Т. Шевченка 1989 р., м. Торонто, Канада

У 1989 році керівництво чоловічої капели ім. Т.Шевченка з м. Торонто запрошує Валентина Міщенка на роботу до Канади. Він працює з цією капелою місяць, приготував програму на два відділи. Водночас Валентин Юхимович надавав допомогу українському народному хору "Гагілка", яким керує Наталія Мохорук.

Ось які слова писали Валентину Міщенку від чоловічої капели вже на Україну: "Шановний, дорогий наш Учителю! Ви робили все, щоб Україна і українці поза її межами знали велич, красу і мелодійність української пісні. Ми вважаємо, що завдяки таким, як Ви, вона збереглася такою, якою завжди повинна бути. За це Вам честь і хвала."

М.В. Гоголь сказав:

"Пісні для України — усе: і поезія, і історія, і батьківська могила. Могутній заряд енергії несуть у собі народні пісні, відшліфовані віками і мільйонами уст, вони — відбиток заповідних дум, переживань і устремлінь".

*     *     *

У 1995 році диктор Полтавського обласного радіо Віра Чазова підготувала передачу про Валентина Міщенка до річниці його пам'яті. У передачі взяла участь дружина Валентина Юхимовича — Марія Степанівна Міщенко. Передача вийшла чудова. У розміреній і спокійній бесіді Віри Олександрівни з Марією Степанівною перед слухачами постало все життя талановитої, самобутньої людини.

Передачу слухала вся область, і було дуже багато хороших відгуків, люди писали, що були знайомі з Валентином Юхимовичем і він ніколи не говорив, що бував у Г.Г. Верьовки вдома, що був близько знайомим з Григорієм Гурійовичем, що його дружина Е.П. Верьовка-Скипчинська, професорка, вчителька Міщенка і т.д. Не знали, бо Валентин Юхимович був надто скромною людиною, він ніколи не хизувався своїм вмінням робити гарні обробки, своїми знаннями з теорії та композиції, своєю гарною музичною освітою.

Десь під кінець передачі Марія Степанівна сказала, що за збереження українських народних пісень, за патріотизм до рідного краю, можливо б було вулицю Ванцетті, де 27 років мешкав Валентин Юхимович, перейменувати на вулицю Валентина Міщенка. Сказала і не вірила, що може таке статися.

Через деякий час художня рада Міського будинку культури підняла клопотання перед міськвиконкомом про перейменування вулиці Ванцетті на честь Валентина Міщенка. На підтримку цього клопотання Марія Степанівна в неділю обходить всі будинки, всі квартири і розповідає мешканцям про діяльність В. Міщенка, про його молоді роки, про тяжкі воєнні часи, про те, що солдат В. Міщенко пройшов з боями від Карлівки до Берліна, захищаючи свою рідну землю, а потім рятував рідні пісні від забуття.

Отже, в 1995 році рішенням міськвиконкому вул. Ванцетті було перейменовано на вулицю Валентина Міщенка. А ансамбль "Лтава" ім. В.Міщенка дав хороший концерт на цій вулиці для полтавців.

На превеликий жаль до цього часу на будинку, де мешкав Валентин Юхимович, не встановлено меморіальної дошки, на якій потрібно б написати:

М. Міщенко і С. Грінченко

4 грудня 2002 року виповнилось 80 років з дня народження Валентина Юхимовича Міщенка. З цієї нагоди 7 грудня відбувся великий концерт, в якому взяли участь провідні самодіяльні колективи м. Полтави та області, Заслужена артистка України Наталія Хоменко, оркестр філармонії "Чураївна" та концертмейстер Валентина Юхимовича — Сергій Грінченко, нині Народний артист України, Лауреат міжнародних конкурсів, професор Київської державної консерваторії.

© Марія Степанівна Міщенко

© Фотографії з особистих архівів Марії Степанівни Міщенко
і Олександра Валентиновича Міщенка.