Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Муравьев, Михаил Артемович

Муравйов, Михайло Артемович — Муравьев Михаил Артемович — (25.09.1880, с. Бурдюково Костромської губернії, Росія - 11.07.1918, Симбірськ, Росія) - військовий діяч, полковник (груд. 1917 р.).

Народився в сім'ї сільського злидаря. Змалечку наймитував у місцевих багатіїв. За допомогою одного з них закінчив повітове училище і поступив в учительську семінарію, звідки був виключений за негідну поведінку. Навчання продовжив у Казанському юнкерському піхотному училищі, після закінчення якого у 1901 р. одержав призначення в 1-й піхотний Невський полк. За вбивство на балу офіцера Смирнова був засуджений до 1,5 року арештантських рот і позбавлений офіцерського звання. Проте обійшовся направленням поза чергою на театр російсько-японської війни. Незабаром дістав тяжке поранення і був відправлений на лікування за кордон, де познайомився з революціонерами. З початком Першої світової війни знову опинився на фронті. Але після чергового поранення вибув з Діючої армії й став викладачем у 2-й Одеській школі прапорщиків у чині підполковника. У травні 1917 р. запропонував О. Керенському сформувати "ударні батальйони" для захисту революції під своїм командуванням, але ця ініціатива була відхилена. В дні Корніловського заколоту встановив зв'язки з лівими есерами, а через них — із більшовиками. За рекомендацією Я. Свердлова 28 жовтня 1917 р. призначений командувачем військами Петроградського ВО. Ліквідував виступ Керенського-Краснова. У грудні 1917р. призначений В. Антоновим-Овсієнком начальником штабу Південного революційного фронту. У січні 1918р. командував військами, що діяли проти Української Центральної Ради. Захопив Харків, Полтаву, Київ. Під час цих подій тероризував українське населення, масово розстрілював свідомих українців, громив національно-визвольний рух, наказуючи "немилосердне знищувати всіх офіцерів, гайдамаків, монархістів та всіх ворогів революції". Штурмуючи Київ, наказав артилерії бити по висотним будинкам і церквах. Під час захоплення мостів через Дніпро та подолання оборонних укріплень українських військ на дніпровських кручах першим у громадянській війні застосував гази. Захопивши місто, віддав його на поталу своїм "гвардійцям". Жертвами муравйовського терору стали близько 3 тис. осіб. 17 лютого 1918 р. В. Ленін надіслав М. Муравйову вітальну телеграму, в якій назвав його конкістадорів "доблесними героями визволення Києва". Тоді ж М. Муравйова призначено головнокомандуючим українськими радянськими військами. Це рішення викликало протест більшовицького уряду України, який М. Муравйов відверто ігнорував.

М. Тухачевський:

"...Муравйов відрізнявся шаленим честолюбством, блискучою хоробрістю і вмінням наелектризовувати солдатські маси. Теоретично Муравйов був надто слабким у військовій справі, майже безграмотним. Проте знав історію війн Наполеона. Думка "зробитися Наполеоном" переслідувала його, і це наклало відбиток на всі його манери, розмови і вчинки. Він не вмів оцінювати ситуації. Його "прожекти" часом бували абсолютно відірваними від життя. Керувати він не вмів. Втручався у всякі дрібниці... Перед червоноармійцями загравав, аби здобути їхню прихильність, безкарно дозволяв грабувати, застосовував найбезсоромнішу демагогію".

В. Антонов-Овсіенко:

"Працівник він був невтомний, військову справу знав професійно. Звичайно, він був занадто честолюбний і великий хвалько. Особливо він любив вихвалятися своєю жорстокістю: скільки крові!.. скільки крові!.. скільки крові!..".

Щоб не загострювати конфлікт з українськими "товаришами", у лютому 1918 р. на пропозицію В. Леніна М. Муравйова призначено головнокомандувачем "Особливою революційною армією по боротьбі з румунською олігархією". Незабаром військо М. Муравйова (3 тис.) було виведено з Києва і передислоковано на південь, де самовільно проголошена Одеська радянська республіка вела війну з Румунією. Прибувши до Одеси, М. Муравйов звернувся до місцевої буржуазії з вимогою надати йому 10 млн. руб. для організації оборони міста, інакше — "з каменем на шиї утоплю вас у воді й віддам сім'ї ваші на розтерзання". Підпорядкувавши собі Особливу Одеську армію (4 тис.), М. Муравйов за шість днів боїв розгромив румунські війська в Придністров'ї, вирішивши цим підписання мирного договору. Після початку німецько-австрійського наступу, розгубившись перед загрозою оточення, кинув війська напризволяще й утік до Москви. Там у квітні 1918 р. був заарештований за звинуваченням у зловживанні владою, але справу припинили "за відсутністю складу злочину". В червні 1918 р. дістав нове призначення — командувача Східним фронтом проти білочехів. У липні приєднався до заколоту лівих есерів. 10 липня 1918 р. заарештував у Симбірську керівництво фронту і оголосив себе головнокомандуючим армією, що діє проти Німеччини. Раднарком оголосив М. Муравйова поза законом. Симбірським більшовикам вдалося придушити заколот. М. Муравйов при затриманні виявив опір і був убитий. За іншими даними, втік і згодом покінчив самогубством.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.54

Ссылки на эту страницу


1 Антонов-Овсеенко, Владимир Александрович
[Антонов-Овсієнко, Володимир Олександрович] (1883—1938), государственный и военный деятель, дипломат, публицист
2 В десятую годовщину
[В десяту річницю 22.1.1918-22.1.1928] – Андриевский Виктор (речь на торжественной академии в украинской станице при г. Калише 22.1.1928) // Тиражом "Лагеря". Калиш. 1928. Типография издательства "Черномор"
3 Вербное воскресенье в Киеве 1918 года
Андрій Жук. Вербна неділя у Києві 1918 року // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 22-40.
4 Воспоминания Владимира Леонтовича
Володимир Леонтович. Спогади // Тризуб: Тижневик політики, культури, громадського життя й мистецтва – Париж, 1928. – № 22, стор. 9-15; № 24, стор. 9-15; № 26, стор. 7-12; № 27, стор. 7-12; № 28-29, стор. 25-27; № 30, стор. 5-11; № 41, стор. 11-14; № 42, стор. 7-10; № 44, стор. 15-18; № 45, стор. 7-9
5 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
6 Значение полтавского боя для украинской государственности
[Значіння полтавського бою для української державности] – Андриевский Виктор. Речь на торжественной академии 10 июля 1927 г. в Украинской Станице при г. Калише // Варшава. 1927. Накладом "Табору"
7 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
8 История одной школы (воспоминания)
[Історія однієї школи (спогади)] - Г. Ващенко // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. Лондон. 1957-1958
9 История Украины, 1917-1923 гг. Т. 1 : Время Центральной Рады
Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 1 : Доба Центральної Ради / Дмитро Дорошенко. – Ужгород. Накладом О. Цюпки : б. в., 1932. — 437 + XXI.
10 Личности - М
[Особистості - М] - пункт меню
11 Мемуари (1917-1922 рр.)
Вадим Щербаківський. Мемуари (1917-1922 рр.) // Визвольний шлях. Суспільно-політичний, літературний і науковий місячник. Квітень 1963. - Лондон : Українська Видавнича Спілка, 1963. - Кн. 4/110(190). - 120 с. Стор. 435-445.
12 Полтава в 1918 году
Наталія Дорошенко-Савченко. Полтава в 1918 році // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 88-97.
13 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654