История Полтавы

Романчук, Юлиан Семенович

Подробности

Просмотров: 39884

1 вересня 1903 р. (за ст. ст.) у Полтаві на святі з нагоди
відкриття пам'ятника І. П. Котляревському.
Перед Юліаном Романчуком сидить Оксана Стешенко.

Романчук, Юліан Семенович (24.02.1842, с. Крилос, тепер Івано-Франківської обл. — 22.04.1932, м. Львів) — громадський і політичний діяч, літературознавець, педагог, публіцист.

Народився в сім’ї вчителя. Навчався в гімназіях міст Cтаніславова (нині м. Івано-Франківськ) і Львова, у 1860-1863 рр. ? у Львівському університеті; у студентські роки співробітничав у часопису «Cлово». У 1863—1900 рр. викладав у львівських гімназіях (зокрема з 1868 р. — в Академічній гімназії) класичну філологію. Входив до складу крайової шкільної комісії. Був членом численних українських громадсько-політичних і культурних організацій у Галичині, зокрема товариства «Просвіта» (у 1896—1906 рр. — голова), Наукового товариства ім. Т. Шевченка, товариства українських учителів «Українська громада (у 1912-1914 рр. — голова). У 1885 р. виступив одним із засновників політичного товариства "Народна Рада", яке очолював до 1899 р. ; у 1899 р. — Української національно-демократичної партії (до 1907 р. — голова). Активно працював як парламентський діяч: у 1883-1895 рр. був депутатом Галицького сейму (у 1889-1895 рр. очолював у ньому "Руський клуб"), у 1891-1897 та 1901-1918 рр. — депутатом австрійського парламенту (у 1901-1910 та 1916-1917 рр. очолював у ньому Українську парламентську репрезентацію), у 1910-1918 рр. — його віце-президентом. Під час 1-ї світової війни керував Українським допомоговим комітетом та Українською культурною радою у м. Відні. У 1918 р. був обраний до складу Української Національної Ради; 10 листопада 1918 р. прийняв присягу у членів Державного Cекретаріату ЗУНР. Під час польської окупації Галичини в 1919 р. був ув’язнений у польському таборі для інтернованих у м. Демб’ю, але невдовзі звільнений. У 1920-х рр. був головою консультативного органу "Рада сеньйорів". 24 жовтня 1923 р. організував у м. Львові мітинг, від учасників якого прийняв присягу про невизнання акту передачі західноукраїнських земель Польщі. Помер у м. Львові.

Відзначився як публіцист, видавець і вчений-літературознавець. Редагував журнал «Правда» (1873-1878), був засновником газет «Батьківщина» (1879-1887), «Діло» (1887), журналу «Ruthenische Revue» («Руський огляд», 1903). З 1904 р. видавав книжкову серію «Руська письменність» (у 1920-х рр. — «Українське письменство», вийшло 23 томи), де опублікував численні твори провідних українських письменників. Був редактором кількох видань творів Т. Шевченка у Галичині — «Поезії» (1902), «Твори» (т. 1-2, 1907), «Кобзар» (1914). Упорядкував низку шкільних підручників («Читанка руська для низших кляс середніх шкіл», 1871, та ін.), опублікував ряд розвідок про творчість українських письменників (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, А. Метлинського, М. Шашкевича, М. Вовчка, П. Куліша, C. Воробкевича, Л. Глібова, О. Cтороженка, C. Руданського, Ю. Федьковича та ін.), уклав видання їхніх творів, здійснені товариством «Просвіта».

[У 1903 р. Юліан Романчук був присутнім на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві. Див. Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими - Т.Б.]

Джерело:

Українці в світі