Арсений (Берло, Андрей Иванович)
- Подробности
- Просмотров: 66068
Епископ Арсений Берло.
Арсений Берло, (в миру Андрей Иванович) епископ Полтавский и Бориспольский. Род. в селе Памфилах, недалеко от Переяслава, сын полкового Переяславского судьи, впоследствии знатного войскового товарища. Обучался в Киевской Академии, а затем во Львове. Принял монашество в Киево-Печерской Лаврe, был учителем в Академии по классу грамматики. С 1722 г. до конца 1728 г. настоятель Киевского Межигорского монастыря. В 1729 г. — епископ Могилевский и Белорусский. В 1733 г. епископ Переяславский, в конце 1735 г. перемещен в Белгород, но согласно просьбе, оставлен на Переяславской кафедре, где и скончался 7 июня 1744 г. Как первый самостоятельный епископ Переяславско-Бориспольской епархии, не мало сделал для упорядочения епархиального управления. Арсений осенью 1738 г. открыл Переяславскую семинарию и он был первым ее устроителем.
О нем см.:
Киевская Старина, 1889 г., 2 (статьи П. Левицкого — Прошлое Переяславского духовного училища).
Из семейной хроники Берлов А. Лазаревского;
Полтавские Епархиальные Ведомости, 1891, 10, 11, 17, 18, 22, 1880, 5, 12. 1911, 3, 9 — статья В. Л. Пархоменко — Арсений Берло, епископ Переяславский, его личность и среда архипастырской деятельности;
проф. Лебедев — Белгородские архиереи,
В. А. Пархоменко — Очерк истории Переяславско-Бориспольской епархии, 2 изд. 1910 г.
См. еще статьи:
А. Берло — Арсений Берло, епископ Переяславский и Бориспольский.
Чтения Летописца Нестора (1904 г.), где указаны источники для его биографии (оттуда взят портрет).
Источник:
Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.128-129
Берло, Андрій Іванович (чернече ім’я — Арсеній; кін. 70-х— поч. 80-х рр. XVII ст., с. Панфили Яготинського р-ну Київської обл. — 6/7.06.1744, м. Переяслав-Хмельницький, райцентрКиївської обл.) — викладач, єпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський, Переяславський і Бориспільський, засновник Переяславського колегіуму.
Народився в сім’ї сотника Вороньківської сотні Переяславського полку, судді Івана Івановича Берла, який походив із Волощини (тепер Румунія). У 1660-х рр. оселився в містечку Вороньки. Предок Берла одержав шляхетство, врятувавши від турків пораненого польського короля Владислава Ягайла (1440), за що дістав берло (скіпетр), звідки і походить, за родинними переказами, їхнє прізвище. Батько А. Берла мав родинні зв’язки з багатьма знатними українськими сім’ями. Першою його дружиною була Параскева Сомківна, дочка наказного гетьмана Лівобережної України Якима Сомка, страченого у 1663 р. гетьманом І. Брюховецьким. І. Берло у 1711 р. отримав від переяславського полковника С. Томари універсал на маєтності: сс. Жереб’ятин, Рогозів, Старе, Панфили й ін. Мав чотирьох синів і трьох дочок. Андрій Берло був сином І. Берла від другого його шлюбу. Освіту завершував у Львові. Закінчивши навчання, прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі (КПЛ). Деякий час був там трапезним. У 1709/10 навчальному році викладав граматику у Києво-Могилянській академії (КМА). Висвячений на архідиякона при Київському митрополичому домі (1717 р.). У 1722 р. їздив до Москви з ризницею на посвяту В. Ванатовича на архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії. Від 1722 р. до кінця 1728 р. — архімандрит і настоятель Київського Межигірського монастиря. У 1722 р. отримав від синоду грамоту на підтвердження ставропігії монастиря. Був у дружніх стосунках з Т. Прокоповичем, який у часи навчання та викладання А. Берла в КМА був професором і ректором, і користувався його покровительством. З початку 1729 р. А. Берла за сприяння Т. Прокоповича висвячено на єпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського (у межах тогочасної Речі Посполитої; нині Республіка Білорусь). У 1733 р. призначений єпископом Переяславським і Бориспільським, отримав грамоту як перший самостійний єпископ Переяславський і Бориспільський. Переїхав до Переяслава. До прибуття Берла архієрейський дім, монастирські та церковні приміщення були в жалюгідному стані. Духовенство єпархії перебувало в постійних сварках і чварах. Берло замінив членів Переяславської консисторії, навів лад у веденні документації. Встановив чіткі розміри податків та зборів коштів на ремонт і спорудження церков, на архієрейську кафедру тощо, вів записи всіх прибутків і витрат у спеціальних облікових книгах. У 1735 р. імператриця Анна Іоанівна затвердила подання Т. Прокоповича на призначення А. Берла архієпископом Бєлгородським і Обоянським. Велика заслуга А. Берла — заснування у 1738 р. Переяславського колегіуму, де навчалися діти представників усіх станів краю, і який став помітним навчальним закладом України. В результаті численних заходів Берла станом на 1738 р. у Колегіумі навчалося 123 учні. Колегіум утворений на зразок КМА з класами фари, інфими, граматики, синтаксими, поетики й риторики, згодом — філософії та богослов’я. На честь засновника Переяславський колегіум називали «Collegio Berliana», тобто Берліанський колегіум. Сучасники відзначали освітянську працю А. Берла з особливою шаною. Традиція батьківської опіки над Колегіумом, започаткована А. Берлом, успадковувалася його наступниками на єпископській кафедрі.
Вкладаючи у створене училище всі свої особисті кошти, А. Берло не забував і КПЛ, з керівництвом якої так тісно співпрацював у влаштуванні Колегіуму. У 1741 р. він пожертвував КПЛ тисячу червінців на позолоту бані лаврської дзвіниці, а також великі срібло-позолочені панікадила, 1200 руб. на поминання в приписні до КПЛ монастирі та 600 руб. на поминання в КПЛ. У свою чергу, Києво-Печерська лавра вшанувала пам’ять свого благодійника портретом, який тривалий час зберігався в монастирській бібліотеці. В окремих населених пунктах України до цього часу знаходяться книги з власної бібліотеки А. Берла, які він дарував парафіяльним церквам. Зокрема, на «Канонах богородичных» (XVIII ст.) з бібліотеки Чернігівської семінарії зазначено: «Дается до церкви святителя Николая в Лозовій Яр за благословеніем преосвященнаго архиерея Арсенія Берло», а в церкві с. Панфили, де проживали його родичі, зберігається Євангеліє з власним підписом А. Берла: «от книг Преосвященого Арсенія єпископа Переяславскаго и Бориспальскаго». Після тривалої й важкої хвороби А. Берло помер у Переяславі, де й похований.
Джерело:
Проект "Українці в світі"
Арсений (Берло, Андрей Иванович; 70-80-е гг. XVII в., с. Панфилы, территория Переяславского полка - 6.06.1744, Переяслав (совр. Переяслав-Хмельницкий, Украина)), еп. Переяславский и Бориспольский.
Сын полкового судьи. По фамильному преданию, один из предков А. спас кор. Владислава IV во время битвы от смерти, за что был награжден золотым берлом, т. е. скипетром. Получив образование в Львовской католич. академии и в правосл. Киевской академии, Берло принял постриг в Киево-Печерском мон-ре с именем А., нес послушание трапезного, неск. лет был учителем в грамматическом классе КДА. В 1717 г. состоял архидиаконом при Киевском митр. Иоасафе (Кроковском), в 1722 г. сопровождал на хиротонию буд. архиеп. Киевского Варлаама (Ванатовича). В том же году А. был рукоположен во иеромонаха, 1 июня возведен в сан архимандрита киевского Межигорского в честь Преображения Господня мон-ря. Добился разрешения Синода собирать милостыню на восстановление Межигорской обители, пострадавшей от пожара 1717 г. Активно защищал монастырские земли от незаконных посягательств как киевских мещан, так и Флоровского жен. мон-ря, обращаясь за покровительством даже к имп. Петру I. В 1724 г. указом Святейшего Синода ему было поручено проведение следствия по делу о жалобе свящ. Яновича на архиеп. Варлаама (Ванатовича). В 1726 г. А. получил разрешение Синода на постриг в мон-ре "ученых людей", одним из его пострижеников был Сильвестр (Кулябка), впосл. архиеп. С.-Петербургский. В 1727 г. в Москве А. участвовал в церемонии коронации имп. Петра II.
В дек. 1724 г. кандидатура А. рассматривалась Святейшим Синодом в качестве запасной для представления на одну из вакантных архиерейских кафедр. 8 сент. 1729 г. А. был назначен и 30 янв. следующего года хиротонисан во епископа Могилёвского и Мстиславского. В Варшаве А. был представлен польск. министрам, но королевского привилея на Могилёвскую кафедру не получил. Польск. правительство поддержало притязания на Могилёвскую кафедру униатского Полоцкого еп. Флориана (Гребницкого). Несмотря на неоднократные ходатайства российских властей, 29 июля 1730 г. кор. Август II отказался признать А. как рус. ставленника. Подвергаясь постоянным притеснениям со стороны польск. властей, А. получил из России неск. предписаний покинуть пределы Речи Посполитой, однако вынужден был оставаться там более 2 лет, ожидая исхода переговоров между Варшавой и С.-Петербургом. О своем положении А. сообщал в письме императрице Анне Иоанновне: "Шляхта белорусская продолжает отторгать церкви православные к унии; меня, бедного, нестерпимым ругательствам поносят и архиерейским вотчинам, в которых лишь 30 мужиков имеется, превеликую обиду и разорение чинят".
28 янв. 1733 г. А. был перемещен на Переяславскую и Бориспольскую кафедру с поручением быть коадъютором Киевской епархии. Уже в первый год пребывания на Переяславской кафедре А. удалось добиться фактической независимости от Киевского митрополита. В 1735 г., сетуя на крайнее оскудение архиерейского дома, А. просил Синод о пожаловании ему вотчин, принадлежавших ранее С. Мировичу. Указом от 17 сент. 1735 г. А. был перемещен на Белгородскую кафедру, но остался в Переяславской епархии, сославшись на болезнь; 3 янв. следующего года Синод отменил решение о перемещении. В 1736 г. А. присоединился к просьбе малороссийского духовенства о разрешении мон-рям приобретать недвижимость по духовным завещаниям и куплям. Устроил по образцу Киевской академии Переяславскую ДС, в к-рой открыл шесть классов: фара, инфима, грамматика, синтаксима, поэтика и риторика, позднее классы философии и богословия. В семинарии преподавали Анастасий (Братановский-Романенко), Варлаам (Шишацкий), Г. Сковорода, И. Леванда.
А. проявлял неустанную заботу об улучшении нравственного и материального положения своей паствы.
Ист.: РГИА. Ф. 796 (Канцелярия Синода); ОДДС. Т. 4, № 277, 547; Т. 5, № 223, 284; Т. 6, № 243; Т. 7, № 318; Т. 8, № 550; Т. 10, № 6, 139, 352, 409; Т. 11, № 6, 170, 336; Т. 14, № 184, 319, 350; Т. 15, № 68, 154, 160; Т. 16, № 18, 307; Т. 18, № 501, 521; Т. 19, № 137, 185, 526; Здравомыслов. Словарь иерархов.
Лит.: РБС. Т. 2. С. 310; Лебедев А. С. Белгородские архиереи и среда их архипастырской деятельности. Х., 1902. С. 49-54; Арсений Берло, еп. Переяславский и Бориспольский: Биогр. очерк. К., 1904; Пархоменко В. Еп. Переяславский Арсений Берло, его личность и среда архипастырской деятельности. Полтава, 1911; Блажейовський Д. Iєрархiя Киïвськой Церкви (861-1996). Львiв, 1996. С. 380, 382.
А. И. Алексеев
Источник:
