История Полтавы

Гребинка, Евгений Павлович

• 

Подробности

Просмотров: 99500

Т. Г. Шевченко. Портрет Є. П. Гребінки. Папір, акварель. 1837 р

Гребінка, Євген Павлович - Гребинка Евгений Павлович - (1812-1848) - український і російський письменник.

Народився на х. Убіжище Пирятинського повіту (тепер у складі с. Мар'янівки Гребінківського р-ну) в сім'ї дрібного поміщика - штаб-ротмістра Малоросійського кавалерійського полку П. І. Гребінки. Був учасником Вітчизняної війни 1812 р., пройшов шлях до Парижа, після відставки займався господарством, мав 20 кріпаків. Родовий хутір Гребінчин Яр перейменував на х. Убіжище. Товаришував з В. І. Григоровичем, В. І. Марковичем (батьком члена Кирило-Мефодіївського товариства О. В. Марковича; був хрещеним батьком поета). 

У 1825-1831 Є. Гребінка навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, одержав чин 14 класу. Влітку 1831 р. повернувся додому, відвідав Лубни, гостював у Снітині в маєтку Новицьких (товариш по гімназії), пережив особисту драму через кохання до його сестри (описав у "Записках студента", 1841). На початку вересня виїхав до Пирятина. 7 вересня Пирятинське дворянство обрало Є. Гребінку обер-офіцером резервного ескадрону Малоросійського кавалерійського полку, який базувався у Переяславі. У грудні 1831 р. вийшов у відставку і повернувся до Убіжища, де провів два роки, працював над "Малоросійськими приказками" (видані у 1834 р.), над подальшим перекладом на українську мову пушкінської "Полтави" (почав у Ніжині; перший уривок опублікував в "Московском телеграфе" № 17 за 1831 р.), яка вийшла окремою книжкою у 1836 р. Постійно їздив до Пирятина за кореспонденцією. Восени 1833 р. зустрівся у місті з українським художником А. Мокрицьким (випускником Ніжинської гімназії вищих наук), відвідав його в Олександрівці під Пирятином. Мокрицький гостював в Убіжищі, малював тут портрет поета. У кінці 1833 р. виїхав до Петербурга, звідки писав батькам: "Тіло моє було в столиці, а душа далеко - в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка". Служив чиновником, з 1835 р. викладав словесність у Дворянському полку, з 1837 р. - у військово-навчальних закладах. Був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим. І. Тургенєвим, мав дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою. 

У 1836 через І. Сошенка познайомився з Т. Г. Шевченком, підтримував його матеріально, допомагав у самоосвіті, взяв безпосередню участь у викупі поета з кріпацтва. У травні 1836 р. виїхав з Петербурга до Убіжища. Пробув тут до вересня, відвідав Мокрицьких, писав "Оповідання пирятинця" (видав у 1837 р. з посвятою своєму землякові В.І. Григоровичу). У травні 1840 р. знову виїхав на Полтавщину. З Убіжища виїздив до Лубен, де гастролювала група Млотковського. В її складі грав видатний український актор К.Т. Соленик (1811-1851). Виступав у водевілях "Моя жена выходит замуж" і "Козак-стихотворец" Шаховського. У Лубнах почув сюжет, використаний у повісті "Кулик". У наступні роки видав у Петербурзі альманах "Ластівка", роман "Чайковський" (1843) та ін. Писав вірші, байки російською і українською мовою. Влітку 1842 р., після смерті батька, знову приїхав до Убіжища. Двічі відвідав село Рудку, де мешкав дрібний поміщик Ростенберг з онукою Марією Василівною. У травні 1843 р. в черговий раз їде до Убіжища разом з Т. Шевченком. До маєтку прибули в кінці червня. 29-ЗО червня відвідали маєток Т.Г. Волховської в Мосівці (Мойсівці, тепер Черкаської обл.). На балу у поміщиці познайомив Шевченка з Я. де Бальменом, О. Капністом, О. Афанасьєвим-Чужбинським, Закревськими. У липні відвідав Кременчук (23-26.07), де був присутній на ярмарку і бенефісі актора Александринського театру Мартинова; Пирятин, Рудку. В Рудці перебував близько двох тижнів, написав тут свій широко відомий романс "Очи чёрные", присвятивши його М.В. Ростенберг.

Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас!
Как боюсь я вас!
Знать увидел вас я в недобрый час.
Ох недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное,
Сожжено на нем сердце бедное.
Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя,
Всё что лучшего в жизни бог дал нам
В жертву отдал я огневым глазам.

Популярними піснями на слова Гребінки стали також "Помню я еще молодушкой была" ("Молода я ещё девица была"), "Украинская мелодия" ("Ні, мамо, не можна нелюба любити"). У травні - червні 1844 р. Гребінка знову на Полтавщині. Прибув він разом з В. І. Далем (1801-1872, російський лексикограф, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької. АН, основна праця "Тлумачний словник живої великоруської мови", т. 1 - 4, 1863-1866 рр.). Мешкав в Убіжищі, відвідав Мар'янівку, Турівку, Рудку. В кінці червня обвінчався з М. В. Ростенберг і повернувся до Петербурга. Відвідав Полтавщину у 1845 р Був присутній на спектаклях у Лубнах оперної трупи Вільгельма фон Шмідкова, згодом опублікував у "Литературной газете" статтю "Опера в Лубнах". Неодноразово порушував питання про відкриття в Рудці Лубенського повіту парафіяльного уч-ща (було відкрито восени 1847 р., прийняло перші 15 учнів). У грудні 1848 р. Гребінка помер у Петербурзі. Прах було перевезено на батьківщину і поховано в Убіжищі. Ім'ям поета названо вулиці в багатьох населених пунктах Полтавщини, районний центр області. На могилі та в м. Гребінці йому встановлено пам'ятники.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 210-212

Портрет: http://www.zsu.zp.ua/euk/

 

Гребінка, Євген Павлович (21.01/02.02.1812 — 03/15.12.1848)

Оглядаючи творчість цього письменника — байки, романи, повісті й оповідання, можна подивуватись, що так багато встиг він написати за своє коротке життя. Це було якесь невгасиме горіння!

Євген Павлович Гребінка народився на хуторі Убєжище (українською це мало б бути Затишок, Притулок) поблизу Пирятина (тепер — село Мар’янівка Гребінківського району) в сім’ї дрібного поміщика. В ранньому дитинстві доглядала його селянка-кріпачка, від якої перейняв і мову, і запам’ятав казки та пісні. Сильне враження залишила степова природа, зміни пір року. Навчався спершу дома, а в 1825 році його віддали до Ніжинського ліцею. Саме на цей час і припадає початок його літературної творчості. Закінчивши 1831 року ліцейське навчання, Гребінка вступив на службу.

З 1834 року він уже в Петербурзі, куди тоді неодмінно прагнули діти українських дворян. Спершу служить чиновником у Комісії духовних училищ, а з 1838 року — викладачем різних предметів у військово-учбових закладах. Одночасно розгортає активну літературну діяльність. Вже в перший рік перебування в північній столиці Є. Гребінка випускає збірку "Малоросійські приказки". Навколо нього швидко гуртується українська літературно-мистецька колонія. О. С. Пушкін наблизив Гребінку до журналу "Совре-менник". Зустрівшись близько 1837 року з Тарасом Шевченком, Гребінка безкорисливо допомагає землякові в самоосвіті, а згодом й у викупі з кріпацтва та виданні його перших творів.

У свій перший приїзд на Україну після тривалої перерви, влітку 1843 року, Т. Г. Шевченко відвідав Убєжище, звідти вони разом з Гребінкою поїхали на бал у село Мойсівку до Т. Г. Волховської, де поет познайомився з цікавими людьми, які стали його друзями.

Починаючи з 1833 року в журналах і альманахах систематично друкуються твори Є. Гребінки (перший вірш у друці — 1831 року). Це і вірші, і проза, статті, нариси, рецензії на книги і виставки. Окремі вірші ввійшли в народний репертуар і стали піснями. Це "Українська мелодія" ("Ні, мамо, не можна нелюба любить"), "Песня" ("Помню, я еще молодушкой бьіла"), "Черньїе очи" ("Очи черньїе, очи страстньїе..."). Переклав на українську мову поему О. Пушкіна "Полтава".

Та найбільше написав він прозових творів — понад 40 повістей, романів, оповідань. Серед них: "Рассказы пирятинца" (1837), "Нежинский полковник Золотаренко" (1842), "Записки студента" (1841), "Полтавские вечера" (1848), "Чайковский" (1843) та ін. У них проглядає багато автобіографічного матеріалу. Взагалі його твори пересипані назвами полтавських сіл і містечок, великих і малих річок. "Нема на світі кращого місця, як Полтавська губернія", — писав він у вступі до відомого альманаха "Ластівка".

Гребінка дбав і про піднесення освіти рідного краю. 1847 року він організував приходське училище для дітей села Рудки (тепер — Гребінківського району), надсилав для нього кошти. Про це й досі пам’ятають мешканці села.

Євген Павлович помер у Петербурзі, але тіло його перевезли в рідне село, де він і похований. В 1968 році на могилі відкрито його погруддя. У Мар’янівці, на місці садиби батьків письменника, зберігається меморіальний будинок, який пов’язують з ім’ям видатного земляка. На честь Гребінки названо місто Гребінку (райцентр Гребінківського району Полтавської області).

Творчість Євгена Гребінки відіграла важливу роль у становленні нової української літератури.

Його мудрі байки, проникливі ліричні вірші, прозові твори, пройняті співчуттям до простого люду, міцно ввійшли в скарбницю надбань українського народу.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua

 

Твори:

Будяк та коноплиночка

Ведміжий суд

Горобці да вишня

Дядько на дзвониці

Кулик (1840)

Лебедь і гуси

Пшениця

Рибалка

Українська мелодія

Чайковський (1843)

Човен (1833

Записки студента (1841)

Нежинский полковник Золотаренко (1842)

Богдан (1843)

Приключения синей ассигнации (1847)

Автор слів відомого російського романсу "Очи черныя" (уперше було надруковано в "Літературній газеті" 17 січня 1843 року)