История Полтавы

Шинкарь, Николай Ларионович

Подробности

Просмотров: 38994

Шинкар, Микола Іларіонович (06.05.1890—16.11.1920) — відомий український військовий діяч.

Походив з селян Подільської губернії. Закінчив 2-класне Брацлавське міське училище. 15.08.1914 р. був мобілізований на військову службу та призначений до 7-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків (14.02.1915). 23.02.1915 р. у складі 7-го маршового батальйону був відправлений на фронт. У подальшому служив у 11-му Фінляндському стрілецькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Після Лютневої революції активно поринув у політичну діяльність, був членом Української соціал-революційної партії. На II Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний членом Всеукраїнської ради військових депутатів. З 12.11.1917 р. — начальник штабу Київської військової округи. З 13.12.1917 р. — командувач Київської військової округи. У 1918 р. переховувався в Одесі. Згодом став один із організаторів Таращансько-Звенигородського повстання. Наприкінці листопада 1918 р., після антигетьманського повстання, організував у Полтаві більшовицько-лівоесерівський Революційний комітет, який через кілька днів був розігнаний 2-м Запорізьким полком військ Директорії. Був заарештований, однак уник розстрілу, втікши з-під арешту. Наприкінці 1919 р — на початку 1920 р. був червоним комендантом Умані, одним із активних діячів Української комуністичної партії (боротьбистів). Брав участь, у складі 60-ї стрілецької дивізії РСЧА, у боях проти українських частин, що рейдували під час Першого Зимового походу. Був зарубаний у бою вояками 2-го кінного полку ім. І. Мазепи.

РГВИА. - Ф. 409. - Оп. 1. - п/с 68-163; ЦДАЮУ -Ф. 1076. - Оп. 1. - Спр. 1-а - С 16; Греків О. Весна 1918 року в Уіфаїні//3а Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С 23—26; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917—1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1 - С 95-96; 1931. - Ч. 4. - С 57, 61; ВЧ. (Василь Чабанівський) Спогади про повстання проти гетьмана в Полтаві//Табор. — Варшава — 1928. — Ч. 9. — С 96— 100; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С 295.

Джерело:

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007. - 536 с.: іл. Стор. 496

Шинкар, Микола Ларіонович — Шинкарь Николай Ларионович — (р. н. невід. — 11.1920) — політичний і військовий діяч.

Юрист за освітою. Під час Першої світової війни — штабс-капітан 11-го Фінляндського полку 7-ї армії. З 1917 р. — на службі в українському війську, сотник Армії УНР. На 1-му Всеукраїнському військовому з'їзді (травень 1917 р.) обраний до Всеукраїнської ради військових депутатів. Із липня 1917 р. — член УЦР. У грудні 1917 р. після відставки підполковника В. Павленка призначений начальником Київської військової округи. У січні-лютому 1918 р. - головнокомандувач республіканських військ на протибільшовицькому фронті. З 22 квітня 1918 р. — губернський комендант Київщини. З переходом влади до гетьмана П. Скоропадського очолив 15-тисячний повстанський загін на Звенигородщині. 30 листопада 1918 р. захопив із своїми партизанами Полтаву і вчинив у місті погром гетьманської адміністрації. Урятувавшись від полонення запорожцями П. Болбочана, незабаром підняв повстання проти Директорії. Загинув у бою з частинами Дієвої армії УНР у листопаді 1920 р. неподалік від Умані.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 83