История Полтавы

Н. А. Ярошенко. Жизнь и творчество

• 

Подробности

Просмотров: 13304

Публикуется по изданию: Михайло Рудинський. М. О. Ярошенко. Життя і творчість. 1846-1898. — Полтава: "Печатне Діло". 1919

Публикация осуществлена совместно с Полтавским художественным музеем (галереей искусств) имени Николая Ярошенко к 95-летию со дня основания музея.

Источник: Електронна бібліотека «Культура України».

Сканирование и перевод в html-формат: Артем и Борис Тристановы. Правописание и стиль автора сохранены.

 

М. Р.

 

 

М. ЯРОШЕНКО.

З шіснадцятьма репродукціями
з його картин.

 

ПОЛТАВА.
1919.

— 2 —

 

Накладом газети "Рідне Слово".

З друкарні "Печатне Діло".

 

— 3 —

З походження українець, Микола Олександрович Ярошенко побачив світ в м. Полтаві 1-XII, 1846 року.

Син шляхтича, урядовця Військового Міністерства, М. О. вчиться в Полтавському кадетському корпусі в часи найбільшого розвинення й усталення виробленої Николаєвською добою сістеми виховання дітей в дусі "православія, самодержавія и русской народности", Зростання в родині, що вона давно вже порвала з'язок з рідним українським ґрунтом, освіта в денаціоналізуючій школі і, нарешті, переїзд до Петербургу — все це раз назавше і цілком певно визначило той шлях життя й діяльности, що ним піде майбутній артист: той шлях ішов од рідного краю на північ.

По скінченні першого Петербурзського кадетського корпусу, куди переведено було Ярошенка, в Петербурзі 60-х років він остаточно одходить од рідного краю, його життя, його природи, мистецтва. В колі нових задач російської інтелігенції по-реформеної доби, в колі найбільш блискучих іменнів тої інтелігенції виростають його інтереси, складаються його погляди, усталюються переконання. Вони витворюють з Ярошенка одного з найвиразніших представників російської інтелігенції покоління 70-80 років минулого століття, тісно в'яжучи його діяльність з іменнями Михайловского, Глеба Успенского, Щелгунова, Короленка. Чулий з роду, високо-настроєний ідеалист і громадянин від перших кроків

— 4 —

своєї діяльности і до кінця своїх днів, що завше умів дати на своїх картинах одповідь на близькі й хвилюючі сучасність теми, М. О. став одним з найулюбленіших артистів передової інтелігенції, "інтелігентським артистом", коли дозволено так висловитись.

Не дивлячись на слова Крамского (до речі, так само українця з походження, погляди котрого Ярошенко приймав у цілому) про те, що мистецтво мусить бути національним, М. О. вже органично не міг знайти в собі псіхичних засобів до задовольненя того постуляту, в смислі виявлення української національности.

В його артистичній діяльності повторилася в тисячний раз без краю сумна історія творчости українського артиста на ґрунті чужої півночи. Залишивши по собі досить багату спадщину великих жанрових і пейзажних робот, Ярошенко, з рештою, майже нічого не дав на теми українського побуту й української природи, коли не рахувати де-кількох жанрів меншої художньої вартости і незначних етюдів.

"Як те часто трапляється з багато-вдарованими натурами, каже один з біографів Ярошенка, — любов до малювання з'явилася в хлопчика дуже рано. Якось несподівано для всіх, він став рисувати все, що спадало на думку, і його малюнками почали вкриватися не самі шкільні сшитки, а й столи і двері і стіни. І хоча за ту ревність маленькому артистові перепадало не один раз, страсть брала своєї, і він знову Приймався за малювання. Втім, се вперте прагнення мистецтва і разу не спинило думки дорослих на тому, що може в дитини є талан, який заслуговує на дальше розвинення.

— 5 —

Можливо, що талан Ярошенка так і завмер би, коли б не врятував його звичайний випадок". ¹⁾

Тим випадком було те, що під час науки в Полтавському кадетському корпусі здібности Ярошенка притягли до себе увагу навчителя рисунків Зайцева, і той зразу відчув у них зародок справжнього талану. ²⁾

Скоро по тому на шляху до малярства Ярошенко здибав іще одну постать, що вона мала для нього рішаюче значіння — художника Адріана Волкова, котрий належав до числа помітних фіґур тодішнього художнього миру. Працюючи під його керуванням по виході з кадетського корпусу, Ярошенко вже тоді засвоїв собі сімпатії до нових льозунґів — правди й реализму в мистецтві, що їх прихильником був Волков. Разом із тим у нього Ярошенко зазнайомився і з тими поглядами на обов'язки громадянина й ролю мистецтва в житті, що їх обговорювали артисти й письменники, одвідуючи кватирю Волкова.

Відтоді починається та робота над поповненням освіти, яка не припинялася в Ярошенка на протязі цілого життя, підтримана в дальнійшому Крамським з його ентузіастичним "Знаніе — страшная сила... конечно, только науки двигают людей". Початок роботи над самоосвітою в житті Ярошенка припадає на ту добу, коли "властителями дум" молоді були Чернышевскій і Добролюбов, і, таким побитом, указану Волковим стежку до реализму в малярстві було остаточно ухвалено поглядами школи "действительности".

¹⁾ Н. В. Некрасов. Николай Александрович Ярошенко. Его жизнь и произведенія. М. 1908.

²⁾ В Полтавському музеї є чотирі пейзажні роботи Зайцева на теми, з'язані з життям корпуса. Краща — "На шведскій могилі".

— 6 —

Все це упало на ґрунт глибокого природнього прагнення правди в громадському й особистому житті і високого розуміння своїх обов'язків.

Так склалися погляди й переконання Ярошенка, вірним рицером котрих він лишається до самої смерти.

Не припиняючи військової освіти, р. 1867 Ярошенко поступає до вечірніх академичних кляс, а там і вільним слухачем до Академії Мистецтв, де вчиться на протязі п'яти років. Тоді ото він тісно сходиться з цілим рядом учених і літератів, як Михайловскій, Г. Успенскій, Кавелин, Менделєєв, Вл. Соловїев, Салтиков-Щедрин, Шелґунов, Унчовскій, і артистів, як Шишкин, В. Васнєцов, Куінджі, Крамской.

Найбільше значіння мало для нього знайомство з Крамским, що переходить пізніше в цілковите захоплення ідеями і гарячею любов'ю до малярства сього видатного майстра, до певної міри, теоретика й критика мистецтва.

Зближення з Крамским припадає на ті роки в житті останнього, коли, після довгої й упертої праці над гуртованням артистичної молоді по відомім протесті чотирнадцяти студентів на академичному конкурсі р. 1863, після провалу "художническаго клуба" і роспорошення "артели свободних художников", — Крамской напружено працює в "Товариществе передвижных виставок", яке найкраще відповідало його бажанню перебороти рутину Академії і забезпечити розвій російського мистецтва від впливу одживших традицій.

Року 1875 Ярошенко вступає до "Товарищества" і залишається в ньому до смерти (25-VI, 1898).

Скоро по тому Крамской друкує в "Новом Времени" свої статті під назвою "Судьбы русскаго искусства", де вияснює ті

— 7 —

погляди на задачі мистецтва, що їх проводило в життя се об'єднання артистів, формулюючи їх у відомому твердженні "художник єсть служитель истины путем красоты".

На ньому варт спинитись, аби краще з'ясувати- той з'язок поглядів Крамского і творчости Ярошенка, що його знати в картинах останнього.

1. Краса в житті справляє на нас безпосереднє вражіння зверхньою гармонією окремих часток цілого; краса в мистецтві полягає в гармонії форми і змісту. Мистецтво може взяти сюжетом потворне явище життя, але ж твір художній буде прекрасним, коли форма гармоніюватиме із змістом. Крамской вимагає од малярства того, чим уже давно жила сучасна йому література — життєвої правди.

2. Мистецтво мусить бути свободним. Для того, аби служити Істині, майстер мусить свободно вибрати для свого твору ту ідею, котра є найближчою його інтелектуальному й моральному складові, котра, пройшовши кріз призму його розуміння, стала для нього безумовною істиною. Для виразу своєї ідеї артист повинен свободно вибрати форму — инакше не буде гармонії форми й змісту.

3. Мистецтво мусить бути національним. "Форма і фарби — то лище засоби, котрими виражається та сумма вражінь, що їх дає життя". Національність, яко сила стихійна, на тлі свободної творчости, обов'язково внесе в художній утвір свої риси.

4. Артист не може залишатися в стороні од прояв суспільного життя і обмежитися життям особистим, бо инакше національні особливости епохи не будуть виявлені в його творах.

— 8 —

5. Слугуючи істині, артист мусить говорити істину про справи громадські. Отже артист є критик суспільних прояв.

6. Критика явищ громадського життя немислима без ясного розуміння їх причин. Звідси — конечна потреба для артиста в високому інтелектуальному розвиненні й широкій освіті. ³⁾

Власне, в усіх цих постулятах для читачів "Судеб русскаго искусства" не було нічого нового, але ж Крамской і не мав претенсій — він лише подав в цілком приступній формульовці те, що було висказано раніше, але ж не дійшло ще до розуміння й засвоїння широкими масами публіки. Для "Т-ва передвижних виставок" се було необхідною одсіччю Академії, з одного боку, і пропагандою його задач, з другого.

Ярошенко був одним з найбільш гарячих адептів того катехизму і свято й ненарушимо виконував його до кінця своїх днів, заступивши після смерти Крамского (1887) його місце проводиря (тоді вже, скоріше, оборонця) "передвижнических" ідей.

Високе розуміння мистецтва і ролі артиста, що воно не дозволяло Ярошенку бачити в малярстві засоб до життя, змусило його, по виході з Академії, залишитися на службі у військовому відомстві. Поставивши метою своєї артистичної діяльности — служення громадянству, він хотів бути, по змозі, незалежним від необхідности заробляти мистецтвом на хліб.

"Своєю службою, каже Н. Некрасов, — що одбірала в його багато часу, він тяготився. Але ж його чесність і совісність не дозволяли йому ставитися до неї аби як. Щоб мати

³⁾ Див. А. Цомакіон. И. Н. Крамской. Его жнзнь и художественная деятельность. Спб. 1891, стор. 77-79.

— 9 —

більше вільного часу для малярства, він не раз зрікався всяких підвищень по службі, як що вони ставали на перешкоді його заняттям художнім... І хоч як важко було сполучати сі дві сфери діяльности: військову службу й малярство, все ж таки утворювалася певна незаліжність в сьому останньому, і М. О. широко з неї користався: він ніколи не писав для того, аби як скоріше продати написану річ. Він писав лише те, що припадало йому до серця, шо його хвилювало, і в портретах давав лише ті обличчя, що вони були інтересні в духовнім відношенні".

Обтяжений работою і на службі і вдома, Ярошенко знаходить час, окрім малярства, працювати над поширенням своєї освіти, "майже ніколи не розстаючися з книгою". Починаюючи з року 1880, він часто виїздить за кордон, головним чином, звичайно, з метою вивчення музейних скарбів Европи. В Россії він найбільше подорожував на Урал і особливо на Кавказ, лишивши численні етюди, наброски і великі картини на теми гірської природи улюбленої країни. Року 1895 Ярошенко іде в Палєстину й Еґіпт,

Шлях Ярошенка, його інтереси, його переконання фіксовано в портретах його пензлю і жанрах. Не дивлячися на численність, його пейзажні роботи інтересні для нас лише тим, що показують нам Ярошенка в його особистім житті, Ярошенка для небагатьох тих, хто знав його ближче. Широка публіка їх не знала, або ж, краще сказать, на них не спинялася. І справді, яскраво характеризуючи артиста, як людину, що глибоко любила природу, вони не збільшують значіння Ярошенка в історії російського малярства. Природа західної Европи, Уралу і Сходу — його не приваблювала.

— 10 —

Кавказ, власне, частина Кавказу (переважно, околиці Кисловодська) і, головним чином, в її гірських висотах — такі сюжети його пейзажних робот.

В порядкові великих його жанрових картин теми Ярошенка такі:

"Невський проспект вночі" (1875") — сирий і холодний, з двома жіночими фігурами, що скоцюрбившися сидять на ґанкові великого холодного дому; "В'язень" (1878), що марить про волю; "Студент" (1881); "Старе й молоде" (1883) на тему боротьби поглядів і переконань двох поколінь; "Курсистка" (1883); "Причини невідомі" (1884); "Юнак" (1886) або ж "Напередодні екзаменів"; "Всюди життя" (1838); "Мрійник" (1892); "Юда" (1897).

За винятком останнього, сі жанри характеризують нам Ярошенка, як виразного "критика прояв суспільного життя" і, разом з низкою портретів видатних представників його покоління в літературі, науці й мистецтві, ⁴⁾ яскраво виділяють його із сім'ї "передвижников" в цілком виокреслену, одиноку постать.

В них він виступає перед нами, як єдиний в своєму роді артист-громадянин, і не дурно репродукції з його "В'язня" і "Всюди життя" до останнього часу були улюбленими окрасами кімнати "свідомого" юнака. В сих роботах Ярошенко був самим собою, незалежним і оріґінальним, бо є вони результатом тих глибоко-пережитих переконань, непереборимої віри в правду і гарячого відклику на хвилюючі теми сучасности, що з ними перейшов він свій простий життєвий шлях.

⁴⁾ Н. Крамского (1881), Гл. Успенского (1884), К. Кавелина (1866), Д. Менделєєва (1886), А. Плещеєва (1887), М. Салтикоза-Щедрина (1887), А.Унковского (1889), Н. Н. Ге (1890), Н. Михайловского (1894), Вл. Соловьєва (1895), Льва Толстого (1895), В. Короленка та инш.

— 11 —

Зовсім инше стоїть справа з рештою жанрів Ярошенка — в них почувається вплив чужого сюжета, притягнутої теми, "не Ярошенкового", і часто вони носять на собі сліди певного підкорення впливові инших майстрів і в першу чергу Крамского. ⁵⁾

Ярошенко не був великим майстром пензлю — і в рисункові і в композіції і, особливо, в кольориті ви завше знайдете можливість сказати щось проти художника. Але ж всі ті мінуси майстерства сторицею викупаються тою дивною чистотою почуття, вкладеного в твори його пензлю, тим співчуттям до "скривджених й зневажених", з одного боку, і до оборонців правди, з другого, що вони залишають по собі глибоке вражіння.

А коли се так, — Ярошенко досягнув поставленої перед собою мети: з його палєти вийшли твори, які підносили настрій, які поглиблювали віру в людську природу і в те, що буде правда на землі.

Нехай Ярошенко належить історії малярства, нехай той катехизм "передвижничества", що ним жив артист, для нас, сучасників, назавше одійшов у безвість — його твори мають в собі щось вічно-цінне, що надовго переживе їх автора і ту епоху в нашому минулому, одним з найвиразніших представників котрої був сей справжній "служитель истины путем красоты".

⁵⁾ Порівн. "Хор", "В теплих краях", "Проводив", "Юда".

— 12 —

Після смерти художника, відповідно його волі, значну частину його художньої спадщини, разом із збіркою картин школи "передвижников", подаровано Полтаві — місту де він побачив світ, де вперше прокинулася в ньому жадоба до малярства. Як би там не підходити до оцінки художньої вартости колекції, що лягла наріжним каменем Полтавського Музею, треба сказати, що вона є рідкою в своїй цілосности. Се спадщина життя не тільки високопіднесеної души артиста, не тільки куточок студії "передвижника", се — певна сторінка в житті російської школи малярства, яку цікаво перечитати. А коли взяти на увагу, що серед подарованої Полтаві колекції знаходиться двадцать три альбоми рисунків і набросків художника, кілька відомих його портретів, ряд великих його картин, — без перебільшення можна сказати, що майбутнім історикам "переавижничества" не можна вже поминути зібрання Полтавського Музея.

Колись, иншим разом, в кращі часи і серед кращих умов друку, ми мусимо опубликовати цілу колекцію творів Ярошенка з нашого Музею. Нині, розуміючи всю скромність нашого бідного видання, ми просимо дивитися на нього, лише як на повинне світлій пам'яті артиста-громадянина і високого ідеалиста, що він повернувся до рідного краю і поклав підвалину до утворення в Полтаві Музея Мистецтва.

М. Р.

7/XII, 1919. Полтава

1. Автопортрет. 1875 р.
Полтавський музей.

 

2. Сліпець.
(Рисунок олівцем).

 

3. Студент. 1881 р.

 

4. Курсистка. 1883 р.

 

5. "Причини невідомі". 1884 р.
Полтавський музей.

 

6. Всюди життя. 1888 р.

 

7. В горах Кавказу. 1888 р.
Полтавський музей.

 

8. В теплих краях. 1890 р.

 

9. Проводив. 1892 р.

 

10. Шибеник. 1892 р.

 

11. Мрійник. 1892 р.
Полтавський Музей.

 

12. Портрет Н. К. Михайловського.
Полтавський Музей

13. Автопортрет. 1895 р.

 

14. Дівчинка з іграшками. 1895 р.
Полтавський Музей

 

15. Влітку.
Полтавський Музей.

 

16. Юда. 1896 р.
Полтавський Музей.

 

 

 

Ціна 80 гривень.

 

 

 

Склад в книжній коморі Полтавської
Спілки Споживчих Товариств,
бульвар Котляревського.