История Полтавы

Усадебная архитектура Полтавщины XVIII-XIX столетий

• 

Подробности

Просмотров: 15505

Садибна архітектура Полтавщини XVIII-XIX сторіч

Людмила Шевченко,
асистент кафедри дизайну архітектурного середовища
Полтавського національного
технічного університету ім. Ю.Кондратюка

Вивчення архітектурної спадщини Полтавщини постійно привертало до себе увагу не лише істориків, науковців, дослідників, краєзнавців, а й осіб, зацікавлених історичним минулим нашого регіону, про що свідчить значна кількість праць ^[1]. Садибні комплекси Полтавщини представляють інтерес і як твори садово-паркового мистецтва, і як взірці класичної архітектури відповідного періоду, і як історичні ландшафти, пов'язані з відомими подіями в краї або з життям відомих діячів минулого. Ці об'єкти займають значне місце в архітектурній спадщині регіону не лише за чисельністю та масштабами будівництва, а й за стилістично-композиційними рішеннями, реалізованими в них.

В атмосфері дворянської садиби органічно перепліталися щоденні господарські турботи і насолода неповторною красою полтавського краю, родинні стосунки і багатолюдні свята, інтелектуальні вечори і художня творчість. Тут збиралися рідкісні наукові колекції, картинні галереї, бібліотеки передових видань того часу. Як зазначив В.І.Тимофієнко, сформувався "надзвичайний феномен садибної культури, яка включала до себе водночас культури різних прошарків пануючих верств (аристократії, середнього дворянства, шляхти, козацької старшини), кріпацької інтелігенції, а також елементів народної культури" ^{[2, стор.3]}.

Садибна архітектура Полтавщини XVIII-XIX ст.ст. пройшла певний еволюційний шлях і відображала суспільно-політичні та соціально-економічні відносини, що виникли у результаті державної належності регіону Російській імперії на протязі XVIII-XIX ст.ст., та сприяли появі різних типів садибних утворень ^[3]. Саме історичні передумови розвитку садибного будівництва, процеси колонізації краю сприяли появі маєтків та значних володінь на Полтавщині. У переважній більшості пануючі стильові тенденції будівництва палацово-паркових ансамблів у Росії та частково місцеві традиції українського народного зодчества вплинули на основні етапи появи та формування аналогічних об'єктів у регіоні. Результатом такого впливу стала стильова різноманітність у вирішенні головних будівель садибних комплексів: українська народна архітектура, ранній класицизм, зрілий класицизм, пізній класицизм та народний романтизм.

На ранніх етапах свого розвитку (поч. XVIII ст.) для садибної архітектури регіону характерні планувальні мотиви української народної архітектури, "козацького бароко", що простежується у ранніх садибних комплексах у Яготині, Сокиринцях, Березовій Рудці.

У другій половині XVIII-XIX ст. збагатіла старшинська верства населення починає задовольняти свої вимоги щодо будівельних уподобань, орієнтованих на петербурзьку знать. Володіючи значними маєтками, колишня козацька старшина, зрівнена у правах із російським дворянством, починає будівництво розкішних садиб: величних, монументальних палаців із будівлями та парками. Життя переважної більшості володарів полтавських маєтків у Росії (Кочубей, Попов, Капніст, Трощинський та ін.) та їх високе службове становище давали змогу широкому вибору архітекторів і садівничих не лише з Росії, а й з-за кордону. На замовлення заможної верхівки на Полтавщині починають працювати архітектори Дж.Кваренгі, Л.Руска, А.Менелас, М.Львов; садоводи Пельц, І.Бістерфельд; садівники К.Хрістіані, К.Яничек та ін. ^[4]. В цей час відчувається запозичення російських культурно-етичних норм у палацово-парковому будівництві та безпосередньо вплив традицій петербурзької та московської архітектурних шкіл на формоутворення ансамблів.

До ранньокласицистичних садиб відносяться палацово-паркові ансамблі у Хомутці, Березовій Рудці, Великій Обухівці, Кибинцях та ін., де на засадах ранньокласицистичної архітектури зберігаються барокові мотиви (Хомутець), елементи ренесансу (Кибинці) та народної архітектури (Велика Обухівка). Чіткість та лаконічність, симетрія у вирішенні всієї території садиби у Хомутці відповідають ранньокласицистичним засадам, але разом із тим зберігаються декоративні, суто пластичні мотиви та прийоми бароко (прямокутні башти флігелів, барочні фронтони, що декорують вікна мансардного поверху, декор інтер'єрів палацу). Щодо садиби в Березовій Рудці, то парадний курдонер тут створено окремо розташованими головними будівлями: палацом, у якому простежуються риси українського бароко, і двома флігелями, виконаними у ранньокласицистичному стилі та розміщеними попереду по обидва боки від палацу.

Розквіт будівництва класицистичних палацово-паркових комплексів на Полтавщині припадає на кінець XVIII-першу третину XIX ст. (Диканька, Сокиринці, Дегтярі, Яготин). Характерне розповсюдження палладіанського стилю як у ранньокласицистичних ансамблях (Хомутець), так і в період зрілого класицизму (Диканька, Дегтярі). Виконаний у палладіанському стилі центральний об'єм палацу у Диканьці був прикрашений 6-колонним портиком іонічного ордера з трикутним фронтоном та гербом власників маєтку. Дещо занижені 2-поверхові об'єми флігелів були підкреслені 4-колонними портиками й увінчувалися декоративними банями. Науковець В.Козюлін відмічає схожість палацу у диканьському маєтку з будинком Гагаріна у Москві ^[5].

Деякий відхід від палладіанського стилю прослідковується у садибі в Сокиринцях, де палац розташовується на одній осі з галереями та флігелями. Чіткому виділенню центрального об'єму палацу сприяла диференціація у поверховому вирішенні даного об'єкту: галереї – одноповерхові, палац та флігелі – двоповерхові із зниженням висоти флігелів по відношенню до головного об'єму палацу. Аналогічний прийом зустрічається у садибі в Дігтярях. Науковцем І.Ігнаткіним була відмічена порівняльна схожість головного об'єму палацу в Сокиринцях з будівлями московської архітектурної школи ампіру та особисто з Голіцинською лікарнею в Москві Казакова ^[6].

Сокиринці, Чернігівська обл. Палац колишньої садиби Галаганів (1823-1829 рр.).
Арх. П. Дубровський. Головний фасад.

Простежується стильова особливість у деяких класицистичних палацах краю поч. XIX ст. (Бобрик, Вишняки). Двоповерхова центральна частина палацу в Бобрику поєднана з обох боків одноповерховими ризалітами. Весь об'єм вирішено у класицистичному стилі, але має свої особливості в оформленні фасадів: у співіснуванні двох доричних портиків – шестиколонного на одній осі зі стіною, що завершується парапетом, та чотириколонного, винесеного вперед і завершеного фронтоном. На рівні другого поверху передбачено веранду, під якою влаштовано проїзд для екіпажів. Таке рішення характерне як для ранніх, так і для більш пізніх садиб (Березова Рудка, Гавронці). Садиба у Вишняках, вирішена у класицистичних традиціях, відрізняється від попередніх ансамблів своїм особливим об'ємно-планувальним вирішенням: чітким кубовидним об'ємом із купольною залою у центрі.

Бобрик, Полтавська обл. Палац колишньої садиби Масюкових (1805-1807 рр.).
Невідомий архітектор. Головний фасад.

Класицистичні риси характерні на Полтавщині не лише у крупномаєтковому будівництві, а й у садибних комплексах середніх та дрібних поміщиків. Центром таких садиб так само залишався просторий двір перед головним будинком із житловими флігелями або службами з боків (Крутий Берег). У таких садибах простежується взаємопроникнення елементів дерев'яної архітектури та класицистичних стильових форм (Гоголеве, Яківці, Полтава, Крутий Берег, Мар'янське). Це виявилося у добудовуваних ганках-портиках із спрощеними колонами доричного та тосканського ордерів, стовпах і високих класичних фронтонах, що перетворились із критих ґанків перед сінями хати.

Вишняки, Полтавська обл. Палац колишньої садиби Пламенця (1805 р.). Невідомий архітектор. Головний фасад.

Своєрідністю полтавського краю є поява та утвердження нового стилю, так званого "народного романтизму", який мав місце і в садибних комплексах прогресивних знатних вельмож краю. До розроблення садиб саме в українському архітектурному стилі було залучено петербурзьких архітекторів – росіян, захоплених українською культурою, побутом. Серед них –Л.Жемчужніков, І.Штром, а також українців, що працювали в Санкт-Петербурзі – Є.Червінський (автор садиби в Березовій Рудці) та ін. Художньо-стилістичні особливості цього напрямку яскраво демонструє "Будинок для гостей" в Лебединцях (садиба Г.Галагана). "Это, действительно, обиталище кого либо из представителей козацкой старшины начала 18 века или даже 17. Все подробности обстановки отделаны с такой любовью, с таким знанием дела, что дом сам собою, со всей своей утварью, может представлять из себя готовый, чрезвычайно поучительный музей малороссийской старины..." ^[7]. Об'ємно-планувальне вирішення будинку засноване на українській народній традиційній хаті, що відчувається у номенклатурі приміщень будинку: сіни-вестибюль, зала, вітальні тощо. В оздобленні його фасадів та інтер'єрів яскраво відтворено архітектуру народного стилю.

Численні садибні ансамблі України взагалі та Полтавщини зокрема – результат втілення колосальної енергії народу, свідчення високої майстерності відомих зодчих та талановитих місцевих майстрів будівельної справи. Це особливий світ, у якому жила російсько-українська інтелігенція – світ літератури, поезії, архітектури, живопису, музики, драматургії, передових ідей того часу. Світ, у якому жили не лише представники заможної верстви суспільства, а й кріпацький талановитий прошарок.

Садибні комплекси, що збереглися, служать своєрідною творчою лабораторією по вивченню та уточненню стилістичних прийомів у практиці сучасного будівництва аналогічних об'єктів (як ландшафтної території, так і споруд). Тому вивчення та аналіз минулого, відродження втраченого стане запорукою збереження індивідуальності, своєрідності міст і містечок, гармонійного поєднання в них старовинного і сучасного.

Література:

1. Шевченко Л.С. Палацово-паркове будівництво на Полтавщині у XVIII-XIX ст.ст.: історіографічний аспект. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К.: НАОМА, 2001. – Вип.8. – С. 211-217. (До тексту)

2. Тимофієнко В.І., Єрошев В.Ю. Українська садибна архітектура другої половини XVIII-першої третини XIX століття. – К., НДІТІАМ, 1993. – 44 с. (До тексту)

3. Шевченко Л.С. Історичні передумови розвитку палацово-паркового будівництва на Полтавщині у XVIII-XIX ст.ст. // АЛЛУ. – 2002. – №1. – С. 39-41. (До тексту)

4. ДАПО, фонд 1071, опис 1, справи 2-6. Описание бумаг и документов, хранящихся в Диканьском архиве Князя Сергея Викторовича Кочубея – листи 66, 189. (До тексту)

5. Козюлин В.В. Композиционные прийомы в архитектуре второй половины XVIII и начала XIX вв. (на примерах усадебных комплексов Левобережной Украины): Дис... канд.арх-ры: Киев, 1954. – С.42. (До тексту)

6. Игнаткин И.А. Исторические связи украинских и русских зодчих XVII-XIX вв. / Зодчество Украины. – К.: изд-во Академии архитектуры Украинской ССР, 1954. – С.159-180. (До тексту)

7. Степович А. Лебединский будынок // Киевская старина. – 1895. – Т.LI, ноябрь. – С.46. (До тексту)

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали I наукової конференції "Вайнгортівські читання", 27 листопада 2002 р. – Полтава. 2002. Стор. 48-52.

---

© Шевченко Л. С.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.