История Полтавы

Савич, Николай Иванович

Подробности

Просмотров: 49715

Савич, Микола Іванович — Савич Николай Иванович — (1808, с. Середняки Гадяцького повіту — 20.05/1.06.1892, Одеса) — громадсько-політичний діяч, член Кирило-Мефодіївського братства, однодумець Т. Шевченка.

Народився в сім'ї багатого поміщика. Закінчив філософський факультет Харківського університету. В 1827 — 1831 рр. служив у драгунському полку, брав участь у турецькій кампанії 1828 — 1829 рр. Після війни вийшов у відставку і поселився в батьківському маєтку. Перечитавши цілу бібліотеку французьких письменників, перейнявся просвітницькими ідеями, заслуживши в близьких людей прізвисько "останнього вольтер'янця". З метою поповнення знань і застосування європейських досягнень у своєму господарстві на поч. 1830-х рр. виїхав за кордон. У 1831 — 1834 рр. прослухав курс лекцій у Колеж де Франс у Парижі. Повернувшись на батьківщину, жив і працював у рідному селі, зрідка виїжджаючи до Києва і Полтави. Увійшовши до Кирило-Мефодіївського братства, належав до його радикального крила, обстоюючи скасування кріпацтва і повалення монархії. Скориставшись своїм знайомством з А. Міцкевичем, на поч. січня 1847 р. передав тому рукописну копію поеми Т. Шевченка "Кавказ". Після викриття товариства був відкликаний з-за кордону в Росію і заарештований. Після звільнення з-під арешту висланий на батьківщину під нагляд поліції. У 1858 р. переселився в Одесу, зблизився з передовими вченими і літераторами, став членом Одеського історичного товариства, співробітничав у газеті "Одесский вестник", де вміщував статті на політичну і економічну тематику. Завдяки гострому розуму й критичному погляду "на все і всіх", заслужив у сучасників характеристику "одного з останніх могікан старих європейців".

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 93

Савич, Микола Іванович (1808 - 1.06 (20.05).1892)

Однодумець Тараса Шевченка по Кирило-Мефодіївському товариству, публіцист і громадський діяч — ось хто такий Микола Іванович Савич. В Одесі, де він тривалий час мешкав у другій половині минулого століття, його називали "одеським старожилом", може, й не пам’ятаючи, що він за походженням полтавець і що майже половина його життя пройшла на землі батьків, у тісних зв’язках з Полтавщиною.

Народився Микола Іванович у родині дідича Гадяцького повіту в селі Середняках. Вищу освіту здобув у Харківському університеті, де, як молодий літератор, підтримував тісні стосунки з відомим байкарем П. П. Гулаком-Артемовським. У нього на квартирі в 1826 році Савич познайомився з Адамом Міцкевичем, котрий повертався тоді з Криму. Це знайомство стало в пригоді пізніше, коли з’явилась потреба в посередництві між Шевченком і Міцкевичем.

Прослуживши якийсь час у драгунському полку (під час турецької кампанії 1828 — 1829 років), Савич приїхав у рідні місця й декілька років жив у свого батька. За цей час він перечитав цілу бібліотеку французьких письменників XVIII століття. Один із його біографів твердив, що саме в цей час Микола Савич виховався в дусі французьких енциклопедистів і Вольтера; невипадково близькі до нього люди називали Миколу Івановича "останнім вольтер’янцем".

У 30-х роках Савич вирушив за кордон, до Парижа, щоб поповнити свої знання. Три роки слухав він лекції в коледжі, вивчав хімію, щоб застосувати європейські досягнення у своєму господарстві. На початку 40-х років повернувся додому, жив і працював на селі, лише іноді виїжджав до Києва та Полтави. Глибокі знання, широкий кругозір, співчутливе ставлення до трудового селянства відкрили йому шлях до знайомства з Т. Шевченком, М. Костомаровим, М. Гулаком і входження до Кирило-Мефодіївського братства.

Ось що писав Микола Костомаров: "В кінці року (точніше, в грудні 1846 року — П. Р.) приїхав у Київ Савич, що збирався в Париж, познайомився зі мною, і я залучив його в Товариство. Він так зохопився ним, що змінив план своєї мандрівки і замість Парижа вирішив їхати в слов’янські землі для поширення ідей Товариства".

25 грудня 1846 року на квартирі у М. Гулака зібралися Шевченко, Костомаров, Савич і Навроцький (колядувати, як казав О. Кониський). Зав’язалася розмова про долю покріпаченого українського народу та про можливість федеративного об’єднання слов’ян. Друзі не знали, що за стіною в сусідній кімнаті сидить донощик Петров, все чує й записує. Ось що він повідомляв у своєму мерзенному доносі: "У цій розмові поміщик Савич гаряче переконував у необхідності знищення в Росії монархії і запровадження влади народної... Далі Савич доказував можливість здійснити такий переворот при сучасних, на його думку, нерозсудливих діях уряду". М. І. Савича вважають належним до революційного крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке прагнуло шляхом повстання повалити самодержавство і кріпаччину.

На початку січня 1847 року у Києві Тарас Шевченко вручив Савичу рукописну копію поеми "Кавказ" для передачі Адаму Міцкевичу в Парижі. Це доручення, як твердив пізніше М. Савич, він виконав. Але після викриття Товариства його було викликано з-за кордону й заарештовано. Через півроку його вислали на Гадяччину, де він безвиїзно прожив до 1848 року, коли пересилився в Одесу. Там він швидко зблизився з передовими вченими і літераторами, став членом Одеського історичного товариства. З 1858 року, коли почала виходити газета "Одесский вестник", Савич став її співробітником, вміщував літературні фейлетони та публіцистичні статті. Деякий час у 70-х роках він жив на Волині (але ця сторінка нам зовсім невідома), потім повернувся знову до Одеси, зрідка виїжджав за кордон.

За свідченням сучасників, М. І. Савич мав критичний погляд "на все і всіх", захоплювався творами видатного сатирика М. Салтикова-Щедріна і Л. М. Толстого. А один літератор, котрий відвідав Миколу Івановича за три роки до смерті, записав від нього цікаву розповідь про Гоголя, з яким той зустрічався в Одесі в 1850 році. Савич говорив, що, живучи на Полтавщині, він знав особисто тих осіб, з кого М. В. Гоголь написав Чічікова, Коробочку та інші типи. Чічіков, за його словами, був предводитель дворянства Полтавського повіту, скуповував мертві душі й потім заклав їх до Опікунської ради. Прототипи Коробочки жили в Зіньківському та Миргородському повітах.

На жаль, не виявлено досі фотокартки М. Савича. Але ось його словесний портрет, що є у давніх спогадах: середній зріст, дебелий, з дещо опецькуватим обличчям і розкішною бородою. Таким, принаймні, його бачили в 1889 році. Дослідженням біографії М. Савича займався учитель із села Середняків П. Бойко. 1992 року він опублікував у Гадячі брошуру "М. І. Савич — однодумець Кобзаря". Версія автора про відвідання Шевченком Середняків не має документального підтвердження.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua