Мартынович, Порфирий Денисович
- Подробности
- Просмотров: 57190
П. Д. Мартинович.
Автопортрет. На портреті напис: "Найдобрішому товаришеві моєму
Миколаєві Бруні сей портрет свій дарую од щирого сердця. Порфирій Мартинович. Ф.
Б. 1877."
Мартинович, Порфирій Денисович (07.03(24.02).1856 — 15.12.1933), живописець.
"Порфирій Мартинович з походження полтавець..." — писав О. Сластьон, у своїй брошурі про цього діяча, що була видана 1919 року накладом газети "Рідне слово" у Полтаві (на українську мову переклала Є. Рудинська). І далі зауважив: "Життя його, загалом беручи, незвичайно інтересне в смислі тії дивної постійності, з якою гнобила його та й по сьогодні гнобить лиха доля". Життєпис П. Д. Мартиновича в коротких рисах такий.
|
|
|
Народився майбутній художник і фольклорист у містечку Костянтинограді Полтавської губернії (тепер Красноград, належить до Харківської області) в сім’ї чиновника, секретаря повітового суду, який згодом перетворено в поліційне управління, де він і служив до смерті. Ще в дитинстві сильне враження на Порфирія справили співи перехожих кобзарів і лірників, перекази і розповіді про різні події. Після навчання в місцевому пансіоні батько віддав його до Харківської класичної гімназії, де, захоплюючись малюванням, юнак став готуватися до вступу в Академію мистецтв. 1873 року він поїхав до Петербурга, і мрія його здійснилась. Одними з перших малюнків, які він виконав в Академії, були ілюстрації до поеми Івана Котляревського "Енеїда". Правда, довгенько їм довелося лежати непорушно, аж доки 1903 року в Полтаві не були вони показані на виставці [див. Художня виставка 1903 р. - Т.Б.] при відкритті пам’ятника Котляревському. На тих малюнках Мартинович зобразив античних героїв у вигляді знайомих йому полтавських козаків і селян [див. - Малюнкы художника П. Д. Мартыновича до Энеиды Котляревського. Выдання Полтавскои городськои думы. 30 серпня, року 1903].
Члени комісії з відкриття пам'ятника Котляревському у Полтаві.
П. Д. Мартинович четвертий справа.
1902 або 1903 р. Фото опубліковано в журналі Народна творчість та етнографія №3 за 2006
р.
Оригінал зберігається у фонді Мартиновича в ІМФЕ ім. М. Т. Рильського.
П. Мартинович успішно навчався в Академії, переходячи з класу в клас, і 1877 року одержав велику срібну медаль. Але в цей час помер його батько, і Порфирій, терплячи нужду, змушений був відлучатися з Академії на заробітки. "До того ж, — як писав його товариш по навчанню Опанас Сластьон, — він не міг терпіти ніяких обмежень, які перешкоджали йому цілковито віддатись улюбленій роботі". У 70-х роках П. Мартинович дуже захопився збиранням фольклору, особливо кобзарського. Влітку 1876 року удвох з Сластьоном вони побували на Лохвиччині, в селах Чорнухи, Бондарі, Білоцерківці, Вороньки, де малювали й записували думи та пісні. У Лохвиці на ярмарку Мартинович змалював кобзарів Крюковського та Магадина, записав їхній репертуар. Наступного літа бачимо його на Золотонощині, у містечку Вереміївці, де він відкрив багаті "поклади" старого козацького і чумацького фольклору. До Вереміївки він навідувався протягом кількох літ, і це стало вершиною його фольклорно-етнографічної діяльності. Тут він записав казки про правду, переказ про те, як запорожці їздили в Петербург до цариці тощо. Сюди до нього в 1878 році приїздили О. Сластьон та Олена Пчілка. Внаслідок цієї роботи в 1885 році в журналі "Киевская старина" з’явилась публікація Мартиновича "З народних переказів про гетьманщину, Запоріжжя та Чорномор’я".
Перед відкриттям виставки П. Д. Мартиновича у МУМ. Зліва направо: Вітольд
Войцехівський, Павло Жолтовський,
Олена Чудновська, Порфирій Мартинович, Дмитро
Чукин,
Стефан Таранушенко.
|
|
Бідування, яке переживав Мартинович після смерті батька, вплинуло на його психіку. З 1885 він вже за пензель не брався, але не перестав записувати фольклор. Разом з Василем Горленком він склав список стародавніх монументальних споруд Полтавщини (переважно церков), і 1888 року ця винятково цінна праця була опублікована. Багато цікавих записів П. Мартиновича ввійшло до його збірки, виданої 1906 року в Києві під назвою "Українські записки Порфирія Мартиновича". Тут, зокрема, була розповідь хрещениці І. П. Котляревського Христини Морозовської про зустрічі з Т. Шевченком, М. Гоголем та ін. Ці записи є й на сьогодні цінним історико-культурним джерелом.
Помер П. Д. Мартинович у Краснограді. Його архів зберігається в Інституті фольклору та етнографії ім. М. Рильського (1400 од.).
Джерела:
http://www.pollitra.pi.net.ua (біографія)
Фотографії та малюнки надані видавцем Савчуком Олександром Олеговичем, http://savchook.com/?q=books, +380954621810
Ілюстрації Порфирія Мартиновича до "Енеїди":
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Джерело:
Мартинович, Порфирій Денисович (25.02/ 07.03.1856, с. Костянтинівка Костянтиноградського пов. Полтавської губ., тепер с. Сахновщинського р-ну Харківської обл. – 15.12.1933, м. Красноград, райцентр Харківської обл.) – графік, маляретнограф, фольклорист.
Учився у С.-Петербурзькій АМ (1873–1881, не закінчив). Для українського мистецтва мають цінність першорядні графічні портрети козаків, селян і духовних осіб, створені М. на Полтавщині, іл. до «Енеїди» І. Котляревського (1873–1874), побутові композиції, виконані олійними фарбами.
Мандруючи в літні місяці 1874–1880 селами Лохвицького і Золотоніського пов. Полтавської губ. М. малював види поселень, дерев’яні храми й хати, народний побут, своєрідні національні типажі. Надзвичайну документальну цінність мають графічні зображення трибанних і хрещатих у плані дерев’яних барокових храмів (зовнішній вигляд і план): у с. Липове Золотоніського пов., Миколаївської у м-ку Лохвиця, у сл. Мерефа на Харківщині (всі три – 1888), вміщені як додатки до журн. «ПЕВ» (1888, № 16). На персональній виставці М. 1930 у Державному музеї українського мистецтва у Харкові експонувалися олівцеві рисунки: церква у с. Липове, збудована козацьким сотником Леонтовським (1879), церква у с. Кролевець (1878), Микільська церква у м-ку Вереміївка (1878–1879) Золотоніського пов. З 1880-х М. займався виключно етнографією й фольклористикою. Вперше з його творчою спадщиною шанувальники мистецтва познайомилися на виставці у Полтаві під час святкування відкриття пам’ятника І. Котляревському (1903).
Літ.: Таранушенко С. А. П. Д. Мартинович. Нарис про життя і творчість. – К., 1958; Ханко, 2002. – С. 123-124.
Джерело:
Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua
