История Полтавы

Ерошевич, Петр Константинович

• 

Подробности

Просмотров: 25774

Єрошевич Петро, фото 1918 року (ГАРФ)

Єрошевич (Ярошевич) Петро Костянтинович (04.07.1870 — після 1945) — генерал-поручик Армії УНР.

Народився на Катеринославшині. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище, Михайлівське артилерійське училище (1891), служив у 5-й резервній артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1898). З 15.02.1900 р. — обер-офіцер для доручень штабу Приамурської військової округи, брав участь у Китайському поході 1900-1901 рр. З 20.04.1901 р - штаб-офіцер для доручень штабу 2-го Сибірського армійського корпусу, на цій посаді брав участь у Російсько-японській війні. З 06.12.1901 р. — підполковник. З 03.12.1904 р — начальник штабу 79-ї піхотної дивізії. З 07.08.1906 р — начальник штабу 17-ї піхотної дивізії. З 06.12.1906 р — полковник. З 02.03.1909 р. — штаб-офіцер для доручень штабу 48-ї піхотної резервної бригади. З 01.08.1910 р. —начальник штабу 43-ї піхотної дивізії. З 12.01.1912 р. - командир 4-го стрілецького полку, на чолі якого брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений Георгіївською зброєю (0711.1914 р. за бій 17.08.1914 р.). З 08.02.1915 р - генерал-майор, начальник штабу VI Сибірського корпусу. З 29.04.1917 р. - у резерві чинів Петроградської військової округи. З 27.07.1917 р - начальник штабу 12-ї піхотної дивізії. З 23.10.1917 р. - начальник 12-ї піхотної дивізії, за сумісництвом виконував обов'язки начальника ХІ-го армійського корпусу.

У грудні 1917 р. українізував 12-ту піхотну дивізію та незабаром передав її у розпорядження Центральної Ради. З кінця квітня 1918 р. начальник 2-го Подільського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. 07.11.1918 р. був підвищений Військовою офіцією до звання генерал-значкового. З наказу Директорії був заарештований 22.12.1918 р., однак звільнений за кілька днів. У лютому—березні 1919 р. — командувач 1-го Волинського корпусу Дієвої армії УНР У квітні 1919 р. — командувач 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 03.05.1919 р. — начальник залоги Рівного. З 02.06.1919 р. до початку жовтня 1919 р. — начальник 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З 23.10.1919 р. — начальник оборони Могилева-Подільського.

11.11.1919 р. у Могилеві-Подільському потрапив у полон до білих. 16.11.1919 р. був відправлений до Одеси, згодом — до Севастополя і Катеринодару. У лютому 1920 р. повернувся до Севастополя.

У середині травня 1920 р. разом з 67 старшинами та урядовцями-українцями виїхав із Криму через Балкани до Армії УНР 07.10.1920 р. прибув у розпорядження Військового міністерства УНР. З 16.10.1920 р. — начальник Тилу Армії УНР. З 03.11.1921 р. — т. в. о. Військового міністра та командарма Армії УНР. 14.11.1921 р. обійняв посаду начальника Тилу Армії УНР

З 1923 р. жив на еміграції у Калішу.

Навесні 1945 р. був схоплений у Калішу органами НКВС. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. - Ф. 1075. - Оп. 1. - Спр. 49. - С 48-49; Оп. 2. - Спр. 653. - С 34-55; Ф. 1078. -Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 41-зв. — 42; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//3а Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. - С 9-64; 1939. - № 9. - С. 18-59; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//3а Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С 9—61; 1936. - № 6. - С. 13-64; Варшава. - 1937. -№ 7 — С 9—56; Список полковников на 1914. — СПб. — 1914. — С. 183; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Список Генерального штаба 1917 - Петроград. - 1917. - С 50; Середа М. Отаман Волинень/УЛітопис Червоної Калини. — Львів. - 1930. - Ч. 7-8. - С 21-25; Смовський К. Катинь і інші осередки//Український Комбатант. - На Чужині. - 1956. - Ч. 4. - С 15-19; Капустянський М. Похід українських армій на Київ—Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. - Київ. - 2004. - С 61, 91, 419-423.

Джерело:

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007. - 536 с.: іл. Стор. 157-158

 

Єрошевич, Петро Костянтинович

Нар. 4 липня 1870 на Полтавщині. Петровський Полтавський кадет. корпус, Михайлівське арт. училище 1891, академія Генштабу 1898. Ком. піх. роти, штаб-офіцер для особливих доручень при штабах Приамурського військ. округу, 2-го Сибірського арм. корпусу, учасник воєнної кампанії 1900-1901 у Китаї, рос.-япон. війни 1904-1905, нач. штабу 79-ї піх. дивізії. У роки І світ. війни - ком. 2-го Запасного полку, нач. штабу 6-го арм. корпусу, ком. 18-ї піх. дивізії, 11-го піх. Подільського арм. корпусу Півд.-Зах. фронту, генерал-лейтенант.

1917 українізував дивізії 11-го корпусу, сформував і привів до Кам'янця-Подільського в розпорядження Центральної Ради 12-ту стр. дивізію. Зарахований до складу інспектури Українського Генштабу. За Гетьманату 1918 командир 2-го Подільського арм. корпусу. Ком. Волинської групи, заст. військ. міністра, Генеральний інспектор Армії УНР.

З 1920 у складі інтернованих частин у Ченстохові (Польща), діяч ветеранських організацій. З 1924 - у м.Томашові-Мазовецькому, службовець польських підприємств. 1945 арештований органами НКВС СРСР. Загинув у радянському концтаборі.

Джерело:

Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. - 244 с. Стор.88-89

 

Єрошевич Петро Костянтинович (04.07.1870 – після 1945) – військовий діяч, генерал-поручник Армії Української Народної Республіки.

Н. на Полтавщині. Закінчив Полтав. кадетський корпус (1888), Михайлівське артилер. уч-ще (1891), Миколаївську акад. Генштабу (1898; обидва в М. Санкт-Петербург). Учасник китайс. кампанії 1900–01, російсько-японської війни 1904–1905, Першої світової війни. Після утворення Української Центральної Ради взяв участь в українізації 11-го армійського корпусу рос. армії. Від берез. 1918 – командир 12-ї піх. д-зії 2-го Подільського армійського корпусу в стадії формування. Підтримав протигетьманське повстання 1918. Од 1919 – командир Волин. групи військ, Пн. д-зії на денікінському фронті (див. А.Денікін). 1920 виконував обов’язки заст. війсьК. міністра, був гол. інспектором Армії УНР. Після інтернування армії в Польщі з 1921 перебував у Ченстохові, по ліквідації таборів оселився в Томашові-Мазовецькому (нині М. Томашув-Мазовецькі). Автор військ. спогадів. 1945 заарештований органами НКВС, вивезений до СРСР. Подальша доля невідома.

Літ.: Список Генерального штаба на 1912 г. СПб., 1912; За державність, зб. 8. Варшава, 1938; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995; Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 рр. К., 1995.

К.Є. Науменко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Ерошевич, Петр Константинович (04.07.1870 - после 1945). Православный. Уроженец Полтавской губ. Образование получил в Петровском Полтавском кадетском корпусе (1888). В службу вступил 18.09.1888. Окончил Михайловское артиллерийское училище (1891). Выпущен в 5-ю резервную артиллерийскую бригаду. Подпоручик (ст. 05.08.1891). Поручик (ст. 10.08.1893). Штабс-капитан (ст. 13.07.1897). Окончил Николаевскую академию генштаба (1898; по 1-му разряду). Капитан (ст. 17.05.1898). Состоял при Приамурском ВО. Обер-офицер для поручений при штабе Приамурского ВО (15.02.1900-20.04.1901). Участник военных действий в Китае 1900-01. Штаб-офицер для особых поручений при штабе 2-го Сибирского армейского корпуса (20.04.1901-03.12.1904). Подполковник (ст. 06.12.1901). Цензовое командование ротой отбывал в 4-м Туркестанском стр. батальоне (28.04.1902-01.05.1903). Участник русско-японской войны 1904-05. Начальник штаба 79-й пехотной дивизии (03.12.1904-07.08.1906). Цензовое командование батальоном отбывал в 50-м пехотном Белостокском полку (06.05.-12.09.1905). Начальник штаба 17-й пехотной дивизии (07.08.1906-02.03.1909). Полковник (ст. 06.12.1906). Был прикомандирован к артиллерии (09.05.-09.07.1908) и к кавалерии (10.09.-04.10.1908). Штаб-офицер при управлении 48-й пехотной резервной бригады (02.03.1909-01.08.1910). Начальник штаба 43-й пехотной дивизии (01.08.1910-14.01.1912). С 14.01.1912 командир 4-го стр. полка. В 11.1914 том же чине и должности. Участвовал в боях у Лодзи. Командовал сводным отрядом составленным из остатков 4-й Сибирской стрелковой дивизии и 1-й стрелковой бригады и прикрывавшим правый фланг 1-го армейского корпуса и направление на Лодзь. Награжден Георгиевским оружием (ВП 08.11.1914). Генерал-майор (ст. 28.09.1914). Начальник штаба 6-го Сибирского армейского корпуса (08.02.1915-29.04.1917). Генерал-лейтенант, командир 11-го армейского корпуса. В 12.1917 командир "украинизированной" части, 1918 и.д. командира 2-го корпуса в гетманской армии, утвержден 08.11.1918 (24.09.1918 переименован в чин генерального хорунжего со старшинством с 28.09.1918, 05.11.1918 утвержден в чине генерального значкового со старшинством с 21.07.1917). Затем в армии УНР. Генерал-поручик (генерал-хорунжий), командир 2-го Подольского армейского корпуса и 1-й Волынской пехотной дивизии. Эмигрировал в Польшу. Заместитель министра военных дел Военного правительства УНР в изгнании, генерал-инспектор армии УНР. В 1945 арестован органами контрразведки "СМЕРШ". Погиб в Лукьяновской тюрьме.

Награды: ордена Св. Станислава 3-й ст. с мечами и бантом (1901); Св. Анны 3-й ст. с мечами и бантом (1901); Св. Станислава 2-й ст. с мечами (1905); Св. Анны 2-й ст. с мечами (1905); Св. Владимира 4-й ст. с мечами и бантом (1906); Св. Владимира 3-й ст. (1910; 18.03.1911); Георгиевское оружие (ВП 08.11.1914).

Залесский К.А. Кто был кто в Первой мировой войне. М., 2003.

Волков С.В. "Энциклопедия Гражданской войны. Белое движение". СПб, 2003. Информацию предоставил Илья Мухин (Москва)

"Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник" РГВИА, М., 2004.

Список старшим войсковым начальникам, начальникам штабов: округов, корпусов и дивизий и командирам отдельных строевых частей. С.-Петербург. Военная Типография. 1913.

Новицкий Ф.Ф. Лодзинская операция 1914 г. Из личных воспоминаний участника. Война и Революция, 1930, №6

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.06.1914. Петроград, 1914

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.01.1916. Петроград, 1916

Список Генерального штаба. Исправлен на 03.01.1917. Петроград, 1917

Тинченко Я. Офицерский корпус армии Украинской Народной Республики. Киев, 2007

Источник:

Русская армия в Первой мировой войне

 

Ерошевич, Петр Константинович, р. 4 июня 1870 в Полтавской губ. Сын подполковника. Полтавский кадетский корпус 1888, Михайловское артиллерийское училище 1891, академия Генштаба 1898. Генерал-майор, начальник 12-й пехотной дивизии, командир 11-го армейского корпуса. В дек. 1917 командир "украинизированной" части, 1918 и.д. командира 2-ю корпуса в гетманской армии, утвержден 8 нояб. 1918 (24 сен. 1918 пер. в чин генерального хорунжего; ств. 28 сен. 1914), 5 нояб. 1918 утвержден в чине генерального значкового (ств. 21 июля 1917), затем в армии УПР. С окт. 1919 по начало 1920 в Вооруженных Силах Юга России, затем снова в армии УПР. В эмиграции в Польше. Арестован 1945. Ум. в лагерях. /44; 47; 330; 490; 552; 683/

Источник:

Волков, Сергей Владимирович, д.и.н. База данных № 2: «Участники Белого движения в России»

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 ноября 1907 г. Стр. 1137.

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 2 мая 1907 г. Стр.1347

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 ноября 1909 г. Стр.815

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 мая 1909 г. Стр.848

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1910 г. Стр.762

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1911 г. Стр.566

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1912 г. Стр.467

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1914 г. Стр.183