Рецензия на книгу Виктора Ревегука "Полтавщина в годы советско-немецкой войны (1941-1945)"
- Подробности
- Просмотров: 4673
Івушкін В. Е. Рецензія на книгу: Ревегук Віктор Якович. Полтавщина в роки рядянсько-німецької війни (1941-1945). - Полтава. Дивосвіт, 2010. - 292 с. Історико-краєзнавче видання.
Хаотична, не послідовна публікація. Таке враження, що автор стрибає по Полтавщині за правилом ходу коня на шаховій дошці: трошки тут, перескочив – трошки там, далі перескочив туди і т.д. Я не буду коментувати усю публікацію, не бачу сенсу. Зверну увагу читачів лише на деякі помилки, або як тепер кажуть - «косяки» цієї роботи відносно бойових дій на Полтавщині у роки Вітчизняної війни.
Таких помилок, чи косяків велика безліч, майже на кожній сторінці. Приведу с десяток по 1943 році, цього буде достатньо, щоб оцінити рівень усієї публікації.
Початок звільнення Полтавщини від німців.
«28 серпня воїни 38-ї стрілецької дивізії перейшли кордон Сумської і Полтавської областей і вступили на терени Гадяцького району. Навальною атакою вони зайняли Московський Бобрик, Мартинівку і Веприк, але наступного дня німці з допомогою танків витіснили радянські війська і знову захопили ці села. 30 серпня бої тривали з перемінним успіхом. Німці успішно використовували танки й авіацію. 31 серпня радянські війська, підтягнувши резерви, знову перейшли в наступ і визволили Мартинівку й Московський Бобрик. Проте вже наступного дня німці з використанням танків спробували контратакувати і потіснили підрозділи дивізії на 300 м, але дальшого успіху не домоглися, незважаючи на сильний артилерійський вогонь. Радянські війська несли важкі втрати. Лише протягом 1 вересня в дивізії загинуло 270 чоловік. 2 вересня 253-я стрілецька дивізія при підтримці 4-го танкового корпусу вдруге вступила до Веприка, втративши при цьому більше 300 чоловік» (Стор. 237).
У цьому абзаці мова йде про бойові дії 38-ї СД. А в кінці абзацу автор перескочив на 253-тю СД і навів її втрати за один день 2 вересня - «300 чоловік» надавши посилання на документ ЦАМО. Я знайшов цей документ і уважно подивився на його зміст.
По-перше: – це журнал бойових дій (ЖБД) 38-її, а не 253-її СД.
По друге: як сказано в ЖБД 38 СД в ніч с 26 на 27 серпня здійснила марш із району Гарбузовка – Панченков і зосередилася на рубежі: південний захід Московський Бобрик, вис. 122,5, вис. 167,2, Березов, Рябці, Софієвка. Московський Бобрик, Мартинівку і Веприк 38-ма дивізія не візволяла.
В цей день німці потужно атакували наші частини і вимусили наші війска залишити: Веприк, Мартиновку, Шадурку, Морозовщину, Мігулін.
28 серпня 38-ма СД атакувала німців на рубежі: Педоричків, вис. 122,5, Лисаков 1-й, південна окр. Шадурка.
Німці, в свою чергу продовжила наступ у напрямку Боровенькі і ще потіснили наші частині на північ від Московського Бобрика.
29 серпня, після важких боїв дивізія вийшла на рубіж: 29-й СП - східна окраїна Бобрик, вітряк на південь від Бобрик.
48-й СП – міст на південь Лисаків 2-й, хатки на захід від Шатурка, західна окраїна Мартинівка.
Тепер дивимось на мапу.
Тодішній кордон між Сумською и Полтавською обл. проходила в цьому районі на північ від Бобрика, Педоричків, Морозовщина…
Цей кордон 38-ма СД перейшла 29 серпня.
31 серпня дивізія продовжувала наступ.
«31.08.43. Потери: ранено - 24, убито - 12.
Потери противника – 140 солдат и офицеров
«01.09.43. Потери: убито – 30, ранено - 73
Потери противника – до 100 солдат и офицеров»
За 02.09.43. – Втрати не вказані.
Вірогідно чоловік помилково написав номер не тієї дивізії, і також помилково добавив ще один нулик до числа втрат 38-ї СД, мабуть щоб було страшніше.
А де ж була 253-тя СД?
253-тя СД в кінці серпня була передана з 52-ї Армії у 40-ву Армію і вийшла в район Веприка лише 31 серпня. З 1 вересня разом з 29-ю СД перейшла в атаку на Веприк. Але німецька оборона виявилася міцною. Німці відповідали контратаками и взяти Веприк сходу не вдалося.
«Напружені бої на підступах до Гадяча тривали і з південного сходу – на Зіньківщині, де наступали 23-я, 116-а і 136-а стрілецькі дивізії» (Стор. 237).
Не було там 116-Ї СД! Вона входила до складу 53-ї Армії Степового фронту.
«Боячись потрапити в оточення, німці панічно відступали і не встигли знищити місто. 13 вересня була визволена Лохвиця, 16 – Чорнухи, 18 – Миргород, 19 – Лубни, Хорол, Пирятин. За значний внесок у звільнення цих міст наказом Верховного Головнокомандуючого 309-й стрілецькій дивізії присвоєно почесне звання Пирятинської» (Стор. 238).
Яке «оточення» загрожувало німцям біля Гадяча? Яким частинам? Німці на широкому фронті відступали за Дніпро, прикриваючись рухомими ар'єргардами та вузлами оборони на переправах, вигідних висотах, та ключових населених пунктах.
А з усіх перерахованих міст, 309-та СД визволяла лише Пирятин!
«Їм протистояла група німецьких армій "Південь". У районі Полтави була сконцентрована 8-а німецька армія. На допомогу їй командування вермахту перекинуло 106-у піхотну дивізію і танкову дивізію СС "Рейх". Гарнізон Полтави був збільшений удвічі» (Стор. 239)
Восьма німецька армія мала у своєму складі: 47-м танковий корпус, 3, 11, 42-й Армійські корпуси… 106-та ПД входила до складу 11-го АК штатно. А для допомоги армії були надані дивізії СС «Мертва Голова» та моторизована дивізія «Велика Германія».
«Для німецького командування оборона Полтави не мала стратегічного значення, але вони хотіли прикрити західний фланг свого угруповання на Донбасі, а також максимально затримати наступ Червоної армії на Полтавщині, щоб устигнути вивести свої війська за Дніпро» (Стор. 239)
Як раз Полтава мала велике стратегічне значення, бо прикривала шляхи відходу за Дніпро на кременчуцькому напрямку частинам 8-ї армії. А це був основний напрямок відводу німецьких військ із району Харкова. Друга справа, що к 22-му вересня війська 5-ї Гв. Армії, та 53-ї Армії майже взяли Полтаву в оточення і відрізали майже усі шляхи відступу з Полтави на південь та південний захід німецьким частинам.
«Хрущов, який на той час був членом військової ради Степового фронту, пригадує такий випадок. Радянському командуванню стало відомо, що поблизу Полтави, в селі Мачухи, німці створили великий склад запасів зброї. Знищити його доручили дивізії нічних бомбардувальників далекої дії, якою командував генерал Скрипко» (Стор. 239)
Підвела пам'ять Микиту Сергійовича. Не було ні якого командуючого дивізією нічних бомбардувальників генерала Скрипко! Був заступник командуючого Авіації дальньої дії генерал-майор Микола Семенович Скрипко. Тому і село Мачухи вціліло!
Доречи, М.С. Хрущов дійсно був членом військової ради фронту, але не Степового, а Воронезького!
«Щоб припинити подальше нищення міста, Г. І. Кулик, всупереч розпорядженню представника Ставки Г. Жукова, послав на Полтаву 5-ту гвардійську повітрянодесантну дивізію, підрозділи якої захопили аеродром, м'ясокомбінат і Київський вокзал.
Під час вуличних боїв армійські розвідники на чолі зі старшим лейтенантом Скачком проникли до центру Полтави і по обіді 22 вересня досягли Корпусного саду, де розвідник Іван Білих закріпив червоний прапор на обеліску російської слави. Слідом за розвідниками до міста проникли штурмові групи 95-ї гвардійської, 84-ї стрілецької та 8-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії, які в результаті вуличних боїв на ранок 23 вересня повністю оволоділи Полтавою» (Стор. 241-242).
Представник ставки Верховного Командувача Г.К. Жуков свої розпорядження або накази спрямовував командуючим фронтами Червоної Армії і лише у особливих випадках давав вказівки командуючим Армій чи корпусів безпосередньо, якщо того вимагали бойові обставини. У даному випадку, Кулик діяв в супереч бойовим наказам командуючого Воронезьким фронтом Ватутіна. Він не мав права без достатніх на те обставин, знімати з фронту цілу дивізію и розвертати її на Полтаву. І наскільки мені відомо, на Полтаву була направлена не 5-та ПДД, а 8-ма ПДД.
Це легко перевірити передивляючись ЖБД, Бойові донесення або оперативні зведення.
Згідно Бойового донесення 4 Гв. Армії № 38 від 20.09.43 р. (ЦАМО, Фонд: 320, Опись: 4522, Дело: 44, Лист начала документа в деле: 38) 5-та ПДД вела бойові дії біля с. Жоржівка.
Дивимося на мапу: село Жоржівка знаходиться від Опішні близько 30 км на захід.
БД № 40 від 22.09.43 р.
«5 Гв. ВДД – части дивизии в результате преследования противника в южном направлении к 19-00, продвинувшись на 25 км и овладев 16 населёнными пунктами, вышли на рубеж: Быковщина – Дроты».
Дивимося на мапу: ці села знаходяться від Опішні близько 45 км на південний захід.
ЦАМО, Фонд: 320, Опись: 4522, Дело: 44, Лист начала документа в деле: 39
БД № 41 від 23.09.43 р.
«5 Гв. ВДД – части дивизии ведя бои с арьергардами противника, продвинулись до 6 км. И овладели 16 населёнными пунктами в том числе крупным населённым пунктом Шкурупки. К 18 час вела бой на рубеже: Жаданы - Голубы»
ЦАМО, Фонд: 320, Опись: 4522, Дело: 44, Лист начала документа в деле: 40
Як бачимо 5-та Гв. ПДД рухалася не на Полтаву, а навпаки все далі на захід і 23 вересня була вже від Полтави на відстані більш як за 30 км.
На Полтаву була повернута 8-ма Гв. ПДД, яка мала з Диканьки наступати на Байрак і далі на Решетилівку.
У тому ж бойовому донесенні № 41 від 23 вересня вказано:
«8-я Гв. ВДД – с отдельным отрядом в составе заградительного отряда и разведотряда (общей численностью до 200 человек) стремительным преследованием, отбросив части прикрытия притивника к 5-30 23.09.43 г. овладели северо-западной частью Полтава и в центре города в районе сквера вошла в соприкосновение с частями Степного фронта… »
Ще трішечки про 5-ту Гв. ПДД.
Правильне прізвище лейтенанта - Скачков Іван Пайенович.
Нагороджувальних документів на нього я не знайшов.
Стрілець 8-й роти 11-го Гв. ПДП гв. рядовий Білих Іван Денисович був нагороджений медаллю «За отвагу», але не за Полтаву. У бою за с. Пархомівка 5 серпня 1943 р. він вбив двох німців і під щільним кулеметним та мінометним вогнем ворога зміг відновити лінію зв'язку.
Ні той, ні той, за Полтаву нагород не отримували.
8-ма Гв. ПДД була повернута з пів дороги на с. Байрак і приймала участь у визволені м. Полтава з північного заходу разом з 95-ю Гв. СД. Ніякої потреби у її повороті на Полтаву не було! У 5-й Гв. Армії и 53-й Армії було достатньо сил, щоб звільнити Полтаву в ніч з 22 на 23 вересня. У полосі дій 95-її Гв. СД у другому ешелоні діяла 6-та Гв. ПДД. Яку командир 5-ї Гв. Армії Жадов міг увести в бій за Полтаву у будь-яку годину.
У переліку дивізій які визволяли Полтаву Віктор Ревегук вказав 95-ту Гв. СД та 84-ту СД, але забув вказати 9-ту Гв. ПДД, яка приймала безпосередню участь у боях за Полтаву, за що і отримала почесне найменування «Полтавська».
«У боях за Полтаву відзначилися частини майора М. Я. Пономарьова, капітана Н. Г. Яшнікова, уродженців Полтавщини, Героїв Радянського Союзу О. О. Баленка, М. З. Бондаренка та ін.» (Стор. 242).
Що це за люди, яких згадує Віктор Ревегук? З яких підрозділив, чим відзначилися?
Чомусь автор статті посоромився надати про них хоч би якусь інформацію.
Виправлю цю помилку:
Майор М. Я. Пономарьов. Насправді - старший лейтенант Пономарьов Микола Якович, начальник розвідки 7-го Гв. повітрянодесантного артилерійського полку 9-її ПДД.
Капітан Н. Г. Яшніков. Мені не вдалося знайти такого капітана. Але я знайшов гв. майора Ямникова Миколу Миколайовича, командира 23-го повітрянодесантного полку 9-ї ПДД, який був нагородженій орденом «Красного Знамени» в боях за Полтаву.
Герой Радянського Союзу О. О. Баленко. Гв. підполковник командир 22-го Гв. бомбардувального авіаційного полку 5-ї Гв. БАД 4-го авіаційного корпусу дальньої дії. До боїв по визволенню Полтави відношення не має.
М. З. Бондаренко. Двічі Герой Радянського Союзу. Командир ескадрильї 198-го штурмового авіаційного полку. До боїв по визволенню Полтави відношення не має.
Думаю, що достатньо я навів прикладів, м’яко кажучи, недбалого ставлення до історичних фактів. А ще є 1941 рік, є визволення Кременчука… Там теж майже на кожній сторінці помилки та косяки! Описані Ревегуком події мають мало чого спільного з подіями, які насправді відбувалися біля Кременчука и на теренах Полтавщини в цілому.
Кому цікаво дізнатися як насправді відбувалися бойові дії навколо Кременчука, що дня та що години, запрошую на свій сайт «Військова історія Кременчука 1941-1943 рік» http://gorod-kremenchug.pl.ua/Kremenchug_1941-1943/Stran_Istorii.html.
Історик-краєзнавець Івушкін В. Е.
м. Кременчук.
