История Полтавы

Луценко, Иван Митрофанович

Подробности

Просмотров: 29382

Луценко, Іван Митрофанович (07.03(23.02).1863–25.03.1919) – лікар, громад., політ. і військ. діяч. Д-р медицини (1893).

Н. в с. Кейбалівка (нині село Пирятинського р-ну Полтав. обл.). Закінчив Петерб. військово-мед. академію. 1893 захистив там докторську дисертацію. Потому переїхав до м. Одеса, займався приватною лікарською справою. Невдовзі став членом Т-ва одес. лікарів і Одес. т-ва послідовників гомеопатії. Переписувався з відомими лікарями-гомеопатами Зх. Європи. Від 1885 друкував у петерб. ж. "Врач-гомеопат" власний переклад книги Е.-А.Фарінгтона "Гомеопатическая клиническая фармакология: Курс лекций, читанных в Ганемановской медицинской коллегии в Филадельфии" (видана окремою книгою 1910 в Одесі, перевидана 1936 в Москві, 1992 – у Києві). Переклав також праці "Гомеопатическая фармакология" та "Лечение глазных болезней доктора Мосса". Оприлюднив кілька власних робіт, зокрема, "Почему у нас так мало врачей-гомеопатов" (1896), "К характеристике наших противников" (1897). Від 1890-х рр. переписувався з М.Коцюбинським. Після відкриття 1897 Одес. т-вом послідовників гомеопатії гомеопатичної лікарні безоплатно вів там прийоми хворих. Після розколу т-ва увійшов до складу новоствореного 1898 в Одесі Ганеманівського т-ва (назване на честь відомого лікаря-гомеопата С.Ганемана). Став скарбником і секретарем цього т-ва. Очолив його мед. від-ня, був гол. лікарем створеної т-вом Одес. гомеопатичної лікарні. Написав кілька брошур, зокрема, "Корь и её лечение", "К вопросу о гомеопа-тической фармакопее" (обидві 1899), "Дифтерит и его лечение", "Скарлатина и её лечение", "Геморрой и его лечение", "Брюшной тиф" (усі 1900), "Роль высокой температуры в болезнях и нужно ли её понижать?" (1901), "Что нам нужно (к съезду гомеопатов)" (1902).

Читав лекції з гомеопатії в Одес. духовній семінарії.

Від 1903 став гол. редактором щомісячника "Вестник гомеопатической медицины" (переведений цього року до Одеси з Харкова). Оприлюднив у ньому, зокрема, статті "Эликсир красоты и молодости", "К предстоящему съезду (об организации лекций о гомеопатии)", "В единении сила", переклад праці М.Мата "Свойства живого организма".

[30-31 серпня (за ст. ст.) 1903 р. брав участь у відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Див. Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими - Т.Б.].

Разом з письменниками М.Вороним та І.Липою заснував видавничу "Одеську літературну спілку" (вона взяла участь у випуску альманахів "З-над хмар і з долин", 1903, та "Багаття", 1905). Був близько знайомий з І.Нечуєм-Левицьким, переписувався з ним (збереглися відповідні листи останнього за 1904–06).

1905, під час революц. подій у Російській імперії (див. Революція 1905–1907), увійшов від Української демократичної партії до Одес. ради робітн. депутатів (див. Ради робітничих депутатів). Невдовзі, після розпуску ради робітничих депутатів, став членом Одеського товариства "Просвіта". Заснував україномовну газ. "Народна справа" (її перший номер з'явився 8 січня 1906; однак майже всі його примірники були конфісковані, а видання заборонене). У його помешканні поліція вчинила обшук. За ним самим було встановлено таємний нагляд. На деякий час Л. відійшов від громад. діяльності.

1909 обстежував стан здоров'я І.Франка (під час відвідин останнім Одеси). 1913 став головою ради старшин т-ва "Українська хата". Цього ж року брав участь у 1-му Всерос. з'їзді лікарів-гомеопатів у Санкт-Петербурзі.

Під час Першої світової війни служив полковником мед. служби рос. армії. Після Лютневої революції 1917 та створення Української партії соціалістів-самостійників був обраний товаришем (заст.) голови партії. Тоді ж в Одесі став одним із засновників Військ. ради (26 квітня вона заснувала в Одесі Укр. військ. кіш).

Увійшов до складу Української Центральної Ради. На Першому Всеукраїнському військовому з'їзді 1917 був обраний (як представник від фронту) членом Укр. ген. військ. к-ту (див. Генеральний військовий комітет). У жовтні 1917 на Всеукраїнському з'їзді Вільного козацтва обраний ген. хорунжим (див. також Вільне козацтво).

Улітку 1918 брав участь в організації першої в Одесі укр. нац. книгозбірні, віддав до неї частину власної б-ки.

Під час протигетьманського повстання 1918 був головою цивільного управління Таврійської області, за Директорії Української Народної Республіки – командиром військ. загону.

Згідно з деякими джерелами, загинув у бою за залізничну ст. Антоніни (нині станція за 8 км від смт Антоніни).

В Одесі на фасаді будинку 52 по вул. Пастера (колишня Херсонська, там свого часу мешкав Л.) на його честь встановлено меморіальну дошку.

Література:

Дорошенко Д. Історія України, 1917–1923, т. 1. Ужгород, 1932

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали, т. 1–2. К., 1996–97

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998. Иван Митрофанович Луценко в истории отечественной гомеопатии. "Український гомеопатичний щорічник" (Одеса), 2003, т. 6.

Зленко Г.Д., Мощич О.П. Іван Митрофанович Луценко – доктор медицини, гомеопат, державний діяч. Web: http://www.polykhrest.od.u

Джерело:о:

ЛУЦЕНКО Іван Митрофанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lutsenko_I_M

За державність. Матеріяли до історії українського війська. Зб. 2. Каліш, 1930. Стор. 136-137 - http://diasporiana.org.ua