История Полтавы

Симиренко, Лев Платонович

Подробности

Просмотров: 14095

Симиренко, Левко Платонович  (18 лютого 1855 р. – 6 січня 1920 р.) — видатний садівник і помолог України.

Народився 18 лютого [у джерелі помилково вказано, що народився улистопаді - Т.Б.] 1855 р. у с. Мліїв (нині Черкаська обл.). У 1879 р. закінчив природничий факультет Новоросійського університету в Одесі. За участь у русі народників із 1879 по 1887 рр. перебував на засланні у Східному Сибіру, де працював садівником. Виплекав низькорослі повзучі дерева, що можуть витримати низькі температури. Повернувшись із заслання, Л.Симиренко заклав у Млієві маточний колекційний сад і перший у Європі помологічний розсадник, що став найкращим у Російській імперії. Він створив одну із найбагатших у Європі колекцій плодових, ягідних та декоративних рослин (понад 3 тис. сортів і форм). Учений всебічно вивчив зібрані ним сорти, поліпшив селекційним способом якість місцевих, акліматизував чужі й вивів нові (наприклад, сорт яблуні Ренет Симиренко), вказав, для яких районів рекомендовані сорти є перспективними. При своєму розсаднику організував школу садівників і виховав низку висококваліфікованих фахівців, зокрема свого сина Володимира Симиренка. За радянської влади маєток Л.Симиренка було націоналізовано і на його терені засновано Мліївську дослідну станцію садівництва, першим директором якої став Володимир Симиренко.

Творча спадщина всесвітньо відомого українського вченого-садівника та помолога Левка Платоновича Симиренка — унікальне явище у світовій науці. На теоретичних засадах, опрацьованих і впроваджених у життя видатним садівником України та всієї Російської імперії, упродовж XIX і XX століть у більшості країн світу розвивалося і розбудовувалося промислове плодівництво. Багатюща наукова симиренківська спадщина ще не вичерпана і сповна не використана сучасною садівничою наукою. Величезне значення для розвитку промислового садівництва у багатьох країнах Західної Європи мала проблемна стаття Л.П.Симиренка «Які сорти яблуні та груші столових сортів повинні ми вибрати як найцінніші у великих насадженнях». Ця визначна праця українського вченого звернула увагу західноєвропейських садівників на необхідність формування промислового сортименту комерційних садів. Розбудовуючи промислове садівництво у своїх країнах, вони ретельно вивчили і сповна скористалися науковою спадщиною нашого славетного земляка. Ще наприкінці XIX ст. Л.П.Симиренко опрацював, запропонував і ввів у науковий обіг програму біоекологічного вивчення сортів плодових культур. Майже без істотних змін вона широко використовується досі. Запропонована Левком Платоновичем розлога комплексна програма вивчення сортів садових культур охоплювала низку показників, які торкалися і біологічних аспектів, і конкретних ознак тих чи інших сортів. Левко Платонович наголошував, що питання формування сортименту промислових садів досить важливе і складне. Адже ідеальних та універсальних сортів помологія не має досі. Тому вчений закликав садівників шукати ті сорти, які б максимально інтегрували інтереси всіх зацікавлених сторін: споживача, виробника та торгівця. Його погляд на ринковий підхід до формування сортименту промислових садів значно випередив свою епоху і досі є визначальним для сучасного високо інтенсивного промислового садівництва. На цих засадах нині базується садівництво ведучих садівників країн світу.

Із 1894 р. Л. П. Симиренко — член-кореспондент Бельгійського товариства садівників, почесний член Французького помологічного товариства (із 1895 р.) та інших наукових товариств. Нагороджений Великою золотою медаллю ім. Х.Х.Стевена (1914), Золотою медаллю Французького товариства садівників (1913), Великою золотою медаллю Петрограду та Міжнародної виставки садівництва.

Помер Левко Платонович Симиренко 6 січня 1920 року. [В українській Вікіпедії зазначено, що "За наявними даними, 6 січня 1920 р. Левко Симиренко трагічно загинув від рук чекістів". В російській Вікіпедії – "6 января 1920 года (24 декабря 1919 года по старому стилю) Л. П. Симиренко трагически погиб. Ученого убили в ночь перед Рождеством 1920 года в собственном доме. По официальной версии советских времен, его застрелил случайный солдат из деникинских последышей. По другой – преступление совершил агент ВЧК, с провокационной целью засланный в местный партизанский отряд, который действовал против советской власти – земляк Симиренко. Обстоятельства убийства и его мотивы по сей день остаются загадочными" - Т.Б.]

Його ім'я присвоєно Мліївському інституту садівництва та Інституту помології УААН.

Джерело:

http://100v.com.ua/ru/node/9027

Се(и)миренко, Лев Платонович, потомствен, почетн. гражданин г. Одессы, сын коммерции советника, владелец вместе с Яхненко Городищенск. свеклосахарн. завода (Киевск. губ.). Род. ок. 1855 г. В 1870-х г.г. был студентом физ.-мат. фак-та Киевск. ун-та, потом — Новороссиск. ун-та, который окончил в 1879 г. со степенью кандидата естествен, наук. Обыскан в 1874 г. в Киеве и привлечен к дознанию по делу о пропаганде в империи (193), по подозрению в принадлежности к революцион. кружку, вследствие обнаружения его адреса в бумагах А. В. Тушинской. Обязан подпискою о невыезде. По выс. пов. 19 февр. 1876 г. освобожден от взыскания за недостатком улик. Вторично обыскан в сент. (20 окт.?) 1879 г. в Одессе. В ноябре т. г., поселившись на Городищенск. заводе, был в третий раз обыскан (при обыске взяты бумаги И. Белоконского и компрометирующая С-ко переписка), после чего был арестован по подозрению в принадлежности к одесск. революц. кружку и пропаганде среди заводск. населения и крестьян. По сведениям Киевск. жанд. упр-ния (показания Ф. Курицына), находился в близких отношениях с Д. Лизогубом, В. Осинским, Я. Стефановичем, В. Дебогорием-Мокриевичем, с которыми был одновременно в Киевск. ун-те; получал от них запрещен. книги; привозил их на Городищенск. завод и распространял с помощью учителя И. Белоконского. Как богатый человек, оказывал материальную помощь революц. деятелям. По распоряжению киевск. ген.-губернатора от ноября 1879 г. за сношения с главными членами киевск. революц. сообщества и содействие им выслан в административн. порядке под гласн. надзор в Восточн. Сибирь. С 27 ноября 1879 г. содержался в Мценск. пересыльн. тюрьме, а с 16 сент. 1880 г. водворен в Красноярске (Енисейск. губ.). По постановлению Особ. совещания от 19 апр. 1882 г. срок пребывания в Сибири под надзором определен в пять лет, считая с 9 сент. 1881 г. В 1882 г. привлечен к дознанию по делу «Красного Креста» «Нар. Воли», в виду обнаружения его адреса в составленном М. Грачевским списке лиц, могущих оказать помощь политическ. ссыльным, а также в связи с побегом Вл. Дебогория-Мокриевича. Арестован 24 июля (?) 1882 г.; при обыске найдены подробные списки политическ. ссыльных со статистическими и биографическими сведениями. Содержался в одиночн. заключении в Красноярск. тюремн. замке. По выс. пов. 5 окт. 1883 г. дело о нем разрешено в администр. порядке с предоставлением ген.-губернатору Вост. Сибири перевести его из Красноярска в местности более отдаленные от большого сибирск. тракта и с оставлением его под гласн. надзором полиции до 9 сент. 1886 г. Переведен в Иркутск. губ. и водворен в Балаганске. В 1883 г. женился на административно-ссыльной Альдоне Гласно (Гружевской). По окончании срока возвратился в Европейск. Россию и жил в посаде Городище (Черкасск. у., Киевск. губ.) под негласн. надзором. В виду воспрещения жить в местностях, об'явленных на положении усиленной охраны, должен был выехать в ноябре 1886 г. в Курск. С апр. 1890 г. жил снова в пос. Городище под негласн. надзором, от которого освобожден согласно циркуляру Департ. полиции от 21 февр. 1894 г. Был основателем и организатором садово-огородн. опытн. станции и школы. Убит бандитами 24 дек. 1919 г.

Дело архива Всесоюзн. Общ-ва политкаторжан. — Справки (Л. Семиренко, Е. Уварова).— Доклады 1876, I, 43 об. — Справ. листок. — Свод указаний (Ук.) («Был.» 1907, VIII, 99). — Дела Департ. полиции: V, №№ 777 (1881), 2161 (1882); III, № 74,ч. 4 (1890). — Обзоры, IV. 31: VII, 68. — Дела м-ва юстиции, II угол. отдел. №№ 980 (1882). 11053 (1883). — Список 1886 г.

И. Белоконский, Дань времени (Ук.). — М. Яворський, Нариси, I, 380, 403.

«Нар. Воля» II (1879) (Хроника преследований) (Литература парт. «Нар. Воля», 134). — «Набат» 1881, IV, 2-3 (Внутрен. обозрение). — «Свободн. Россия» II (1889), 19 (Хроника борьбы с самодержавием). — И. Белоконский, «Был.» 1906, III, 78-80 (А. И. Желябов). — «Был.» 1906, VIII, 285 (Письмо Ф Курицына и ответ редакции). — А. Прибылев. «Сибир. Записки» 1916, III. 46 (В Красноярске). — И. Белоконский, «Кат. и Сс.» 1927, II (31), 153 (К истории политическ. ссылки 80-х г.г.).

Источник:

Деятели революционного движения в России : Био-библиографический словарь : От предшественников декабристов до падения царизма / Под ред. Вл. Виленского-Сибирякова, Феликса Кона, А. А. Шилова [и др.] ; Всесоюзное общество политических каторжан и ссыльно-поселенцев. - М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927-1934. Т. 2 : Семидесятые годы : Вып. 4 : С - Я / Составлен А. А. Шиловым, М. Г. Карнауховой. - 1932. - стб. 1393-2156 : фот. Стр. 1455-1457 - http://elib.shpl.ru