История Полтавы

Декабристы на Полтавщине

Подробности

Просмотров: 41173

Декабристи на Полтавщині. Декабристи - російські дворянські революціонери, назву дістали за місяцем (рос.— "декабрь") повстання на Сенатській пл. в Петербурзі у 1825 р. Ідейне спрямування руху декабристів - боротьба проти самодержавства і кріпосництва, об'єктивно цей рух був викликаний до життя назріванням передумов буржуазної революції в Росії. Декабристи -  переважно офіцери, учасники Вітчизняної війни 1812 р. і закордонних походів російської армії 1813-1814 рр. Після закінчення цих кампаній виникло кілька гуртків і товариств, які в історичній літературі вважаються переддекабристськими організаціями.

Першими (ранніми) таємними товариствами Декабристів стали Союз порятунку (1816 - поч. 1818) і Союз благоденства (поч. 1818 - поч. 1821). У 1821 р. було створене Південне товариство декабристів (Тульчин) і Північне товариство (Петербург). Результатом їхньої діяльності стали повстання проти самодержавства у Петербурзі і Чернігівському піхотному полку на Україні. Полтавщина, насамперед Полтава, стали одним з осередків руху Декабристів на його ранньому етапі - етапі Союзу благоденства.

Факт існування у 1818-1820 рр. Полтавської управи Союзу благоденства вважає безсумнівним значна кількість дослідників теми. Управа виникла під прикриттям масонської ложі "Любов до істини". Її організатором став член цього товариства, автор першого республіканського проекту конституції серед декабристів Михайло Миколайович Новиков (1777-1824). У числі інших її фундаторів - Семен Михайлович Кочубей (1778-1835), Іван Петрович Котляревський (1769-1838), а також Володимир Васильович Тарновський, Л. М. Дьяков, С. Ф. Левенець. В організації ложі брав участь Іларіон Михайлович Бібиков (1793-1861), одружений з сестрою декабристів Муравйових-Апостолів. До складу ложі входило понад 30 чол., у т. ч. члени Союзу благоденства Володимир Андрійович Глінка (1790-1862) і Василь Лукич Лукашевич (1787 або 1788-1866; з 1809 протягом 18 років був предводителем дворянства Переяславського повіту) - обох їх прийняв до товариства М. М. Новиков у Полтаві, а також брати Алексєєви - Дмитро Іларіонович і Степан Іларіонович, Олексій Йосипович Імберг (1790-1864) та ін. Є підстави вважати, що в цей період у М.М. Новикова і В.Л. Лукашевича виникла ідея утворення Малоросійського таємного товариства (на думку декабристів, мало сепаратистські цілі, організаційне оформлення товариства не завершилося). У колі впливу Полтавської управи був Микола Григорович Рєпнін (1778-1845), малоросійський генерал-губернатор у 1816-1834 рр., брат декабриста Сергія Григоровича Волконського (1788-1865), який мав тісні зв'язки з управою, не раз бував у Полтаві у брата. З управою зв'язана і діяльність Муравйових-Апостолів [Муравйов-Апостол Іполит Іванович, Муравйов-Апостол Матвій Іванович, Муравйов-Апостол Сергій Іванович]. Закриття за розпорядженням царя ложі в березні 1819 р., відставка у 1820 р. М. М. Новикова призвели до затухання політичної діяльності в Полтаві. Влітку 1821 р., уже після утворення Південного товариства декабристів, на Полтавщину приїздив його керівник Павло Іванович Пестель (1793-1826) у супроводі члена цього товариства Лева Петровича Вітгенштейна (1799-1866), маючи намір розширити діяльність таємної організації і на Полтавщину. Однак вступати в переговори вже було практично ні з ким. Після розгрому повстання Декабристів слідчий комітет у справі декабристів вивчав політичні настрої в Полтаві; до слідства притягалися В. Л. Лукашевич, В. А. Глінка, С. М. Кочубей, Д. І. та С. І. Алексєєви.

У квітні 1818 брати Борисови - Андрій Іванович (1798-1854), Петро Іванович (1800-1854) та Волков (рр. народження і смерті невідомі) - всі вони служили юнкерами у 26-й артилерійській бригаді, дислокованій на території Полтавщини, - організували в Решетилівці таємну організацію Товариство першої згоди; невдовзі воно прийняло назву Товариство друзів природи (стало основою для утворення у 1823 р. Товариства об'єднаних слов'ян). Уродженцями Полтавщини були члени Товариства об'єднаних слов'ян Яків Якимович Драгоманов (1802 або 1803 - бл. 1840) і Іван Федорович Шимков (1803 або 1804-1836).

Я. Я. Драгоманов народився в с. Монастирських Будищах Гадяцького повіту. Навчався в Петербурзі. На державній службі у 1817-1820 рр. З 1824 р. - на військовій службі юнкером у Полтавському піхотному полку. Член таємного товариства з квітня 1825 р. Учасник об'єднавчих нарад Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян. Після розгрому повстання декабристів справу Я.Я. Драгоманова як члена таємного товариства розглядала Військово-судна комісія, що була утворена при Головній квартирі 1-ї армії в м. Могильові. За розпорядженням царя від 15 грудня 1825 р. його після ще трьох місяців ув'язнення в фортеці перевели на службу в Староінгерманландський піхотний полк. У лютому 1828 р увільнений від військової служби через хворобу. Перебував під наглядом поліції, місцем проживання йому визначили його село на Полтавщині. Однак до Монастирських Будищ він так і не прибув. За деякими відомостями, жив разом з своїм братом Петром (батьком М. П. Драгоманова і О. П. Косач).

І.Ф. Шимков народився у с. Михнівці, тепер Решетилівського району. Навчався у Харківському університеті. На військовій службі з 1820 р., з 1824 р. - прапорщиком у Саратовському піхотному полку. Членом таємного товариства став у кінці літа 1825 р. Брав участь в об'єднавчих нарадах Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян. Виявив готовність разом з своїм полком взяти участь у повстанні. У 1826 р. його засудили до 12-річної каторги (згодом термін її було скорочено до 8 років), яку відбував у Читинському острозі й Петровському заводі.

У Миргородському повіті був маєток відомого письменника і державного діяча Івана Матвійовича Муравйова-Апостола (1770-1851), внука гетьмана Лівобережної України Д.П. Апостола. Йому належали села Попівка, Савинці, Бакумівка, хутір Стовбин і містечко Хомутець. Троє синів І.М. Муравйова-Апостола стали видатними діячами руху Декабристів.

Сергій Іванович Муравйов-Апостол (1795-1826) був одним з засновників ранніх декабристських організацій, входив до Директорії (керівного органу) Південного товариства, був одним з керівників Васильківської управи цього товариства і в кінці 1825 р. очолив повстання Чернігівському піхотному полку. У цьому полку служив з 1822 р. командиром 2-го батальйону, підполковник - з 1820 р. Учасник з'їздів (крім 4-го, останнього) Південного товариства у Києві у 1822-1825 рр. Під час повстання Чернігівського піхотного полку в бою з урядовими військами був тяжко поранений в голову, заарештований зі зброєю в руках. Засуджений до страти через повішення, вирок виконано 13 липня 1826 р. в Петропавлівській фортеці в Петербурзі.

Матвій Іванович Муравйов-Апостол (1793-1886) - член ранніх декабристських організацій і Південного товариства, учасник повстання Чернігівського піхотного полку. З поч. 1818 р. - ад'ютант малоросійського генерал-губернатора М.Г. Рєпніна в Полтаві, з березня 1822 р. - на службі в Полтавському піхотному полку. З січня 1823 р. - у відставці, жив у Петербурзі (був представником Директорії Південного товариства, посередником у переговорах про спільні дії Південного і Північного товариств), а з серпня 1824 р. - у Хомутці. Дізнавшись у Кибинцях про смерть царя у листопаді 1825 р., негайно виїхав до брата С.І. Муравйова-Апостола у Васильків і разом з ним узяв участь у підготовці і здійсненні повстання. Заарештований па полі бою повсталих з урядовими військами. Засуджений до смертної кари, заміненої 20 роками каторги (згодом цей термін було скорочено).

Іполит Іванович Муравйов-Апостол (1806-1826) - член Північного товариства, зв'язковий між Північним і Південним товариствами напередодні виступу, учасник повстання Чернігівського піхотного полку. Прапорщик квартирмейстерської служби. Під час бою повсталих з урядовими військами застрелився.

Брати часто бували у Хомутці та інших населених пунктах, що належали їхній сім'ї, сюди до них приїздили інші декабристи. Бували вони і в Кибинцях у Д. П. Трощинського, а також у Великій Обухівці, що належала письменнику-просвітителю В. В. Капністу. Його сини теж були причетні до руху Декабристів. Олексій Васильович Капніст (бл. 1796-1867) і Семен Васильович Капніст (1791-1843) були членами Союзу благоденства; Іван Васильович Капніст (1794-1866) не прийняв пропозицію про вступ до таємного товариства. Влітку 1820 р. разом з С.В. Капністом до Великої Обухівки приїздили члени Північного товариства М.М. і О. М. Муравйови і М.С. Лунін. У Трубайцях у П.В. Капніста, брата письменника, виховувався Микола Іванович Лорер (1795 або 1797-1873) - член Північного і Південного товариств. Починаючи з березня 1824 р. він служив разом з П.І. Пестелем у Вятському піхотному полку, був однодумцем керівника Південного товариства.

Дворянином Переяславського повіту Полтавської губернії числився Яків Максимович Андрієвич (1801-1840) - член Товариства об'єднаних слов'ян, підпоручик 8-ї артилерійської бригади. З дворян Полтавської губернії походив Микола Федорович Лісовський (1802-1844) - член того ж товариства. Дитячі роки його пройшли в Кременчуці, тут він виховувався у народному училищі. Матері Семена Григоровича Краснокутського (1787 або 1788 - 1840) - члена Союзу благоденства і Південного товариства, учасника підготовки повстання у Петербурзі, обер-прокурора Сенату - належав маєток Мицалівка у Золотоніському повіті Полтавської губернії. Власником сіл у Полтавській губернії був батько Олександра Івановича Якубовича (1796 або 1797 - 1845) - учасника повстання декабристів у Петербурзі.

Кілька декабристів у різний час служили у військових частинах, дислокованих на Полтавщині. "Перший декабрист" Володимир Федосійович Раєвський (1795-1872) під час недовгої служби з кінці 1818 р. у Решетилівці став свідком селянських заворушень (тривали у 1815-1821 рр.), які описав у своїй записці "Про рабство селян". З кінця 1820 р. в учбовому батальйоні Полтавського піхотного полку служив Михайло Павлович Бестужев-Рюмін (1801-1826) - один з керівників Південного товариства і його Васильківської управи, а також повстання Чернігівського піхотного полку. В с. Лютеньці після закінчення у 1821 р. 2-го кадетського корпусу служив Володимир Олександрович Бечаснов (1802-1859) - член Товариства об'єднаних слов'ян. У Лубнах з літа 1824 р. деякий час служив Федір Федорович Вадковський (1800-1844 р.) - член Південного товариства декабристів. Певний час на території Полтавщини служив у 8-й артилерійській бригаді Іван Іванович Горбачевський (1800-1869) - один з активних членів Товариства об'єднаних слов'ян. У дислокованій з 1820 р. на Полтавщині 7-й піхотній дивізії (головна квартира - в Лубнах, дівізія входила до 3-го піхотного корпусу 1-ї армії) служили: у Лубнах - командир Низівського піхотного полку Федір Карлович Левенталь (1785-1849), у Лохвиці - командир Муромського піхотного полку Вільгельм Карлович Ширман (рр. народження і смерті невідомі) і капітан цього полку Олександр Антонович Рачинський (1799—1866); усіх їх вважали причетними до діяльності таємного товариства.

У дивізії служила частина солдатів та офіцерів колишнього лейб-гвардії Семеновського полку, розформованого після повстання полку у 1820 р. За деякими відомостями, керівники Васильківської управи Південного товариства, колишні семеновці - С.І. Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін, робили спроби створити з офіцерів дислокованих на Полтавщині військових частин окрему управу товариства. З цією метою у 1824 р. в Лубнах побував С.І. Муравйов-Апостол. У березні 1825 р. Лубни і Лохвицю відвідав М.П. Бестужев-Рюмін.

З Полтавщиною пов'язане життя деяких Декабристів і після поразки їхнього повстання. Зокрема, в Полтаві з липня 1828 р. деякий час жив Олександр Миколайович Раєвський (1795-1868), якого слідчі органи вважали належним до таємного товариства. З жовтня 1829 р. до літа 1830 р. у місті жив Михайло Федорович Орлов (1788-1842) - член ранніх організацій Декабристів, керівник Кишинівської управи таємного товариства. Після амністії декабристам у 1856 р. на Полтавщину приїздив М. І. Лорер (версія про те, що він помер у Полтаві, викликає сумнів). У Полтаві деякий час жив і Олександр Іванович Вегелін (1801-1860) - член близького до Декабристів таємного Товариства військових друзів.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 228-231