История Полтавы

Титов, Федор Иванович

Подробности

Просмотров: 37728

Титов, Федір Іванович (1864-1935) – протоієрей, настоятель Андріївської церкви в Києві, богослов, історик церкви, громадський діяч, [почесний член Полтавського церковного історико-археологічного комітету - Т.Б.].

Народився 8 лютого 1864 р. у родині сільського священика в Курській губернії. Навчався в духовному училищі та Курській семінарії (1880-1886), яку закінчив з відмінними оцінками, отримавши можливість продовжити навчання, обрав Київську духовну Академію.

1890 р. по закінченні навчання за відмінні успіхи був залишений при Академії професорським стипендіатом по кафедрі давньої загальної громадянської історії. Водночас із науковою працею Титов з самого початку діяльності і протягом усього життя виконував велетенську викладацьку, громадську, церковно-адміністративну роботу. Він обіймав десятки посад у наукових та церковних установах, товариствах тощо.

Протягом 1904-1909 рр. просувалася його академічна кар’єра від посади доцента до ординарного штатного професора. 1897 р. він одержав можливість перейти на кафедру історії російської церкви, яка була його головним науковим інтересом. 1891 р. Титова обрано членом київського Церковно-археологічного товариства, в роботі якого він брав активну участь, оглядаючи пам’ятки, беручи участь в археологічних з’їздах (зокрема Київському в 1899 р., де оголосив доповідь про так зване «Крестовоздвиженское место»), готуючи наукові розвідки тощо.

З 1897 р. він був членом Історичного товариства Нестора-Літописця, з 1901 р – призначений відповідальним редактором неофіційної частини «Киевских епархиальных ведомостей», для якої підготував низку власних статей, з 1898 р. працював у духовному цензурному комітеті, і т.д.

1896 р. Ф. Титов прийняв священицький сан і був призначений священиком Андріївської церкви. Важливою, складною й кропіткою справою на довгі роки стало для нього збереження видатної пам’ятки церковного зодчества, її оздоблення, утримання.

Федір Іванович розгорнув масштабну працю по збирання документальних матеріалів з історії церкви та місцевості, де вона була зведена. Під час тривалого ремонту церкви 1899-1903 рр. він розшукав по архівах, ввів до наукового обігу, використав у численних історичних довідках і доповідних записках десятки документів до історії пам’ятки. Ці матеріали були покладені в основу праць Титова «Житие апостола Андрея», «Андреевская церковь».

Але крім наукових цілей дослідницька праця мала на меті обгрунтування необхідності збереження, наукової реставрації церкви. З цими проектами й вимогами Титов звертався до властей, незалежно від змін політичних режимів і урядів, наполегливо і мужньо відстоюючи інтереси безцінної пам’ятки. Зсув грунту під церквою в 1916 р. спонукав активізувати боротьбу за рятування церкви. В архівах збереглися численні звернення Титова, змістовні пропозиції, історичні аргументи спрямовані на її захист. Після огляду церкви спеціальною комісією Товариства охорони пам’яток у 1917 р. було винесено рішення про необхідність ремонтних робіт. Титов продовжував атакувати відповідні установи з вимогою виділити кошти. Нарешті наприкінці року питання було вирішено, не зважаючи на політичні події.

Проте цим далеко не обмежується внесок Титова до справи вивчення та збереження пам’яток Києва. Другим вагомим напрямком в його творчому доробку була історія Києво-Печерської лаври як церковної святині та пам’ятки культури. 1904 р. Духовний собор лаври запропонував Титову підготувати працю до 300-річчя лаврської друкарні. Сам факт такої пропозиції є свідченням визнання майбутнього автора як фахівця в цьому питанні. Як раз у 1904 р. була опублікована праця Титова «Памятники православия и русской народности в Западной России в XVII-XVIII вв.» Зібрані для неї документи, опубліковані й ті, що залишилися в науковому доробку вченого, відкривали можливість широкого висвітлення історії Лаври.

1905 р. Титов опублікував наукову розвідку «Киево-Печерская лавра. Место ее в ряду других монастырей и значение ее в истории русской церкви и русского народа», 1913 р. він видав «Житие преподобного отца нашего Антония Печерского». Щодо лаврської типографії, Федір Іванович запланував багатотомне видання про історію її діяльності.

1916 р. вийшов друком перший том «Типография Киево-Печерской лавры. Исторический очерк», який супроводжувався томом додатків, що містив документи, довідки, передмови стародруків та відтворення деяких з них. Політичні події перешкодили продовженню цього едиційного плану. Проте навіть у тих складних умовах 1918 р. за ініціативи Титова відбулося спеціальне відзначення урочистої дати 300-річчя типографії.

Нарешті третьою з головних тем наукових досліджень Ф. Титова була історія Київської духовної Академії. Титов присвятив своїй Alma Mater низку ґрунтовних праць. Історія духовних училищ взагалі була однією з улюблених тем, але 300-річчя Академії, яке припадало на 1915 р., надало додаткового поштовху для дослідницької, археографічної та видавничої праці. Титов склав 1516 біографічних довідок про викладачів та учнів Академії, спираючись не лише на архівні документи, а й розіславши спеціальні анкети фактично по всіх єпархіях і закладах, де служили випускники Академії. Підготовлена історична довідка разом із додатковими матеріалами були фундаментальним твором з точки зору охвату джерел, персоналій, висвітлення діяльності Академії.

Революційні події 1917-1918 рр. загострили протистояння різних церковно-політичних сил в українській православній церкві.. Як відомий громадський діяч, як людина, яка мала свою принципову ідейну й віросповідну позицію, Титов опинився в центрі політичних сутичок, беручи участь у церковних соборах, публічних полемічних виступах. Після вбивства в 1918 р. митрополита Володимира Титов підготував і видав «Венок на могилу высокопреосвященного митрополита Владимира», де виклав факти щодо обставин його трагічної загибелі. Вступ до Києва військ Директорії в грудні 1918 р. змусив Титова залишити Київ, переїхати спочатку до Одеси, а з часом до Константинополя, потім на Афон, нарешті він оселився в Югославії, де викладав у Бєлградському університеті.

На батьківщині залишилися його численні матеріали, архів, картотеки, фотоальбоми та ін. Більшість збережених матеріалів знаходяться в особовому фонді вченого в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Титов-емігрант був забороненою постаттю в радянській історіографії. Перші біографічні розвідки з’явилися лише в останні роки. А 2003 р. в Києві по типографському набору 1915 р. видано ґрунтовну працю Титова «Императорская киевская духовная Академия в ее трехвековой жизни и деятельности (1615-1915 гг.)» з відновленими по рукописах примітками, ілюстраціями, дослідженням про автора та книжку.

Джерело:

Проект ProMuseum - http://prostir.museum

Фото: https://ru.wikipedia.org/wiki/Титов,_Фёдор_Иванович_(историк)