История Полтавы

Литовские уставы

Подробности

Просмотров: 30383

Литовські статути. Кодекси права Великого князівства Литовського, що діяли па захоплених ними українських землях. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: у 1529 ("Старий"), 1566 ("Волинський") і 1588 рр. ("Новий"). Литовські статути використали поточне законодавство, судові постанови, російське, римське, польське, німецьке та звичаєве право Литви, України тощо. Норми Литовських статутів спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї феодалів. Найрозробленішим був Литовській статут 1588 р., в якому значною мірою зберігалися основні засади давньоруського права. Діяв до 1840 р. У 1614 р. його перекладено і видано польською, а згодом російською, французькою і латинською мовами. Найпоширенішим на Україні було видання 1614 р. польською мовою та його переклад 1811 р. російсько мовою. Литовські статути були використані при складанні Соборного уложения 1649 р., "Прав, за якими судиться Малоросійський народ", "Суду і Розправи".

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 462

Литовські статути - кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ним українських землях в 16 - першій пол. 19 ст. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: 1529 (“Старий”), 1566 (“Волинський”) і 1588 (“Новий”). Л. с. використали поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, України тощо. Норми Л.с. спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства. Так, за Л. с. 1529 мисливський собака оцінювався в два рази дорожче за “мужика тяглого”. Найрозробленішим був Л. с. 1588, в якому значною мірою зберігались основні засади давньоруського права. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Бращіавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької обл.) і Придніпров'ї. Написаний білоруською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом - французькою, латинською та ін. мовами. Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян. Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася їх реєстрація в суді та присутність свідків. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, позики, майнового найму. Для забезпечення зобов'язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого. За вмисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв. головщина, також ін. видатки, пов'язані з нанесенням матеріальної шкоди. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання неповнолітні особи (за Статутом 1568 - які не досягли 14 років, а починаючи з 1580-не досягли 16 років). Кримінальне законодавство знало просту і складну співучасть. Статут 1588 встановив, що при простій співучасті всі винні повинні були каратися однаково. При складній співучасті злочинці поділялися на виконавців, пособників і підбурювачів. Приховання і недонесення по деяких злочинах також підлягали карі. Наприклад, у випадку державної зради батька повнолітні сини, які знали про підготовку зради, підлягали покаранню. Велике місце займали злочини проти особи і майнових прав. Основним покаранням за них був штраф у користь потерпілого і великого князя. Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецедиві передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав смертній карі. Покарання розглядалося як відплата за злочин і засіб для залякування злочинців. Л. с. були використані при складанні “Прав, за якими судиться малоросійський народ”.

В. Кульчицький (Львів)

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)