История Полтавы

Старинные особняки Полтавы и их значение в архитектурном развитии города

Подробности

Просмотров: 13738

Старовинні особняки Полтави та їх значення в архітектурному
розвиткові міста

Культурно-історична спадщина Полтави представлена визначними пам’ятками історії, архітектури, культури, садово-паркового та декоративно-прикладного мистецтв, які становлять вагому частку національно-культурного надбання України. Старовинні міські особняки були у свій час не лише взірцями вишуканої архітектурно-розпланувальної та містобудівної організації, а й осередками культури, естетики, духовності українсько-російської інтелігенції, а отже – невід’ємною складовою української національної культури.

Топонім «особняк» вірогідно походить від місцеположення даного типу будинку – той, що стоїть особняком, відокремлено від інших будинків. Найбільш повно визначення подається в архітектурному словнику-довідникові: «особняк – комфортабельний, найчастіше одно-двоповерховий багатокімнатний міський будинок, призначений для однієї сім’ї або окремої установи. Звичайно розміщений на окремій ділянці, де є сад і двір зі службами» [1, С. 201].

У свій час старовинні особняки Полтави разом із іншими житловими, адміністративними, прибутковими та торговельними будинками становили основний містобудівний каркас просторово-предметного середовища центральної історичної частини міста XIX – поч. XX століть. Кардинальні зміни в розпланувальному й містобудівному розвиткові міста розпочалися після реорганізації  територіально-адміністративного устрою Малоросії й надання у березні 1802 року Полтаві статусу губернського центру. Петербурзька архітектурна школа розпочала підготовку основних фахівців з архітектурно-будівельної справи, які працювали на терені всієї Російської імперії, в тому числі й Малоросії, до складу якої входила Полтава. У свій час  І.Ф. Павловський зазначив: «Ми не знаємо в історії іншого моменту, коли суспільне, економічне життя і саме обличчя міста зазнали б такої швидкої і різкої зміни, як саме в ці роки» [2, С. 55].

Перепланування Полтави, тоді вже губернського міста, розпочалося з його центральної історичної частини. Новим центром міста стала Кругла площа з низкою урядових адміністративних споруд – Малоросійського поштамту, будинку Дворянського зібрання, губернських і Повітових присутніх місць, будинків трьох губернаторів (цивільного, віце- і генерал-губернатора). Розпланування міста здійснювалося з урахуванням існуючої вуличної мережі та дотриманням осьової перспективи. Вздовж прямолінійних вулиць зводилися нові будинки: громадські, приватні особняки, будинки міщан та козаків. Таким чином створювалася глибинна композиція, утворена вуличними коридорами та завершена архітектурними спорудами. «Архітектурні домінанти, як старі, так і новозбудовані, потрапляли у точки перетину осей кількох вулиць, завдяки чому великий ефект досягався невеликою кількістю унікальних споруд» [2, С. 559].

Тогочасна суспільно-політична ситуація призвела до того, що козацька старшина і міщани прагнули в усьому наслідувати петербурзьку знать. Саме вони стали першими замовниками міських приватних особняків – по вулицях Малій Харчовій (тепер – Гагаріна), Дворянській (тепер – Паризької Комуни), Олександрівській (тепер – Жовтневій). За даними  К.В.Гладиша [3, С. 21] до 1816 р. у Полтаві було споруджено більше 300 житлових будівель. Особняк став новим типом міського житлового будинку, в якому уособлювалося уявлення мешканців про комфортне, незалежне, багатокімнатне житло в центральній частині міста.

Спочатку у планувальній структурі міських особняків виділялися приміщення, які розташовувалися анфіладно й виходили вікнами на головну вулицю. Найпоширенішими на той час стали одноповерхові особняки, звернені на вулицю трьома, п’ятьма або сімома вікнами. Іноді на фасаді застосовували приземкуваті колони, які надавали особливого затишку будинку. Як правило, входи в будинки організовувалися з бічних та дворових фасадів. У дво- чи триповерхових особняках сходи займали периферійне положення й нерідко були виносними. Тому дворові і бічні фасади обростали дерев’яними навісами та галереями на стовпах або колонах.

Заборона у 1839 році будувати нові споруди зі солом’яним дахом в центральній частині Полтави, зростання значимості міста, підвищення його товарообігу – сприяли перегляду генерального плану міста. Не дивлячись на щільність забудови кварталів у центральній частині міста, зводилося чимало двоповерхових особняків із відповідною номенклатурою приміщень – парадних, ділових, житлових, господарських. Вони групувалися між собою за допомогою коридорів та анфілад. Сходи на другий поверх зміщувалися з центральної осі й займали периферійне положення. Щоб створити максимум комфорту, добре освітити й зорієнтувати кімнати, застосовували різні прийоми розміщення парадної й житлової частин будівлі, влаштовували виступи та балкони з круглими, овальними та іншими формами, що позначалося на архітектурі особняків.

Житла в центральній частині міста суттєво відрізнялися від тих, що розташовувались за межами середмістя – кількістю поверхів, висотою будівель. Вони вирізнялися різноманітністю у розплануванні, розмірі та зовнішньому вигляді будинків. У будинках ремісників та дрібних торговців житло часто розташовувалось над виробничими або торгівельними приміщеннями, а входи до квартир влаштовувалися з боку двору. У центрі Полтави багатоквартирні будинки були в основному двоповерховими і гарно опорядженими.

В середині XIX ст. зразкові проекти, які надсилалися з Петербурга, втратили свій обов’язковий статус. Почали зводитися житлові будинки за індивідуальними проектами, що спричинило появу стилістичної еклектики. Архітекторами розроблялися проекти лише для найбільш заможних замовників, інші задовольнялися проектами інженерів, техніків. Саме в цей період у Полтаві з’являються приватні будинки-особняки по вулицях М’ясницькій (тепер – Міщенка), Архієрейській (тепер – Карла Маркса), Ново-Кременчуцькій (тепер – Лідова), Єкатерининській (тепер – Р. Кириченко), Ново-Полтавській (тепер – Шевченка), Хрестовоздвиженській (тепер – Кірова). Продовжується будівництво особняків по вищезгаданих вулицях: Дворянській, Малій Харчовій, Олександрівській.

У кінці XIX ст. почав відбуватися деякий поворот архітектури до еклектики й модерну, що знайшло своє відображення і в забудові Полтави. На зміну міським особнякам у стилях раннього та зрілого класицизму, провінційного ампіру приходять будівлі у стилі раннього романтичного модерну, модерну та псевдоготики. Ці об’єкти своїм різноманітним зовнішнім виглядом формували основну фонову забудову центральної частини міста, брали безпосередню участь у створенні глибинних перспектив вулиць, слугували акцентами й домінантами у їх завершенні. Різноманітне стилістичне вирішення фасадів особняків вплинуло не лише на образне вирішення самих будівель, а й на архітектурно-композиційну організацію всієї центральної частини міста.

Іл. 1 – Локалізація старовинних особняків у розпланувальній структурі
міста Полтави поч. ХХ ст.

Нажаль, до сьогодні не збереглася ціла низка старовинних полтавських особняків. Збережені будівлі становлять вагоме значення в архітектурному розвиткові міста (іл. 1). По-перше, наявність в особняках архітектурно-естетичних якостей надають їм архітектурно-історичної цінності, яка підтверджується відповідним статусом – пам’яток архітектури загальнодержавного значення (6% досліджуваних об’єктів; будинки  по вул. Жовтневій 14, 37, 38, 40; Першотравневому проспекті, 18). По-друге, позитивна дія особняків на емоційне сприйняття городянами надають їм емоційно-художньої цінності, критеріями якої є гармонійна композиційна побудова, наявність архітектурних деталей та інших елементів архітектурної композиції будівель, спокійне колористичне вирішення їх фасадів (57% досліджуваних об’єктів). І, нарешті, низка особняків і до сьогодні здатна виконувати свої первинні функції, що підвищує їх функціональну цінність (38% об’єктів).

Старовинні особняки Полтави XIX – поч. XX століть відіграють вагому роль у сучасній розпланувальній структурі центральної історичної частини міста, формуванні його художньо-естетичного предметно-просторового середовища. Вони й до сьогодні являють собою фонову забудову центральної частини міста, сприяють створенню та підтриманню її характерного  архітектурно-історичного середовища. Особнякова забудова Полтави означеного періоду стала джерелом пошуку нових стильових рішень в архітектурних об’єктах уже сформованого середовища міста, про що свідчать будівлі ХХ століття, в яких знайшли своє продовження стильові засади житлових будівель, сформовані у ХІХ- поч. ХХ ст.

Спадщина особнякового будівництва Полтави є важливою ланкою у формуванні архітектури центральної, історичної частини міста і має велике значення для розвитку архітектури ХХІ століття. Разом із історичною забудовою, адміністративними спорудами центру міста вони є виразниками архітектурного обличчя Полтави як означеного періоду, так і сучасності. Дані об’єкти несуть на собі культурно-історичний, духовний потенціал, який безперечно становить вагому частку загального архітектурно-історичного надбання не лише Полтави, а й України в цілому.

Подальші наукові розвідки у цій галузі сприятимуть збагаченню культурно-історичного спадку Полтави й України загалом в царині особнякового будівництва та стануть у нагоді в сучасній практиці будівництва об’єктів такого типу.

Література:

1. Мардер А.П. Архітектура : короткий словник-довідник / А.П. Мардер. – К.: Будівельник, 1995. –  с.  

2. Полтавщина: енциклопедичний довідник / [за ред. А.В. Кудрицького]. – К.: Українська енциклопедія, 1992. – 1024 с.: іл.

3. Гладыш К.В. Архитектура и памятники Полтавщины. Путеводитель. – Харьков: Прапор, 1982. – 104 с.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали III наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2009 р. – Полтава. 2009. Стор. 35-44.

© Шевченко Л.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.