История Полтавы

Казачество Полтавщины накануне и в период Северной войны и Полтавской битвы

• 

Подробности

Просмотров: 16225

Козацтво Полтавщини напередодні та в період
Північної війни і Полтавської битви

Українському козацтву належить особливе місце і роль в національній історії. Найраніше козацтво, і передусім Запорозька Січ, в умовах відсутності національної державності взяли на себе завдання захисту народу від руйнівних татарсько-турецьких нападів. З посиленням експансії Речі Посполитої козацтво стає основною військовою силою в боротьбі з цією експансією, згуртовує навколо себе інші національні сили. У ході цієї боротьби воно витворює нову національну державність (Українська козацька республіка 1649-1764 рр.) і потім впродовж століття її відстоює у боротьбі з російським царизмом.

Полтавщина – історичний регіон Дніпровського Лівобережжя – в ХVІІ-ХVІІІ століттях стає одним із центрів політичного, економічного та культурного життя Гетьманської держави – України. В означений період у краї існувало шість козацьких полків: Гадяцький (ліквідований 1782 р.), Лубенський (1782 р.), Миргородський (1782 р.), Переяславський (1781 р.), Полтавський (1775 р.), Прилуцький (1782 р.) [9, 11, 19].

З другої половини ХVІІ століття Гетьманщина поступово прибиралась до рук Московією, яка все більше втручалася у її внутрішні справи. І.С. Мазепа, вступаючи 1687 року на гетьманство, змушений був підписати для себе і всієї України принизливі Коломацькі статті: "…а без чолобиття і указу великих государів гетьмана не обирати, йому гетьманові, не мати без відома своїх государів жодних письмових кореспонденцій з жодними государями, гетьман не вільний змінювати без відома государя генеральної старшини, щоб ніхто не подавав голосів, що малоросійський край гетьманського рейменту, а відзивалися одноголосно – їхньої царської пресвітлої величності держави, щоб монаршу волю свято виконувати і бути у вічному підданстві і послушенстві" [6, 349-359]. На підставі статей за вимогою Московського уряду українське козацтво змушене було брати участь у всіх збройних конфліктах Московії.

З 1686 по 1699 роки козацькі полки Гетьманщини, та перш за все прикордонної Полтавщини, були втягнуті у тривалу війну з Кримом і Туреччиною (Кримські та Азовські походи, у ході яких було підкорено 5 турецьких фортець). Під час І Азовського походу 1695 року козацьке військо І.Мазепи здобуло у пониззі Дніпра турецькі фортеці Кизи-Кирмень, Мустрит-Кермень, Аслам-Кермень, Муберек-Кермень. Під час штурму Кизи-Кирменя відзначилися козаки Полтавського полку, очолювані П.Герциком [6, 469, 471]. Із трофейних гармат, захоплених Полтавським полком, 1695 року Афанасієм Петровичем відлито чудовий дзвін "Кизи-Кирмен" [5, 748]. Під час ІІ Азовського походу (1696 р.) козаки Гадяцького і Лубенського полків, очолювані наказним гетьманом Я.Лизогубом, взяли турецьку фортецю Азов, козаки ж Полтавського полку несли в цей час караульну службу на Муравському шляху, що вів до Азова. Як зазначає С.Величко у літописі, "взяття Азову" Петро І "самим козакам причислював і похваляв козацьку мужність" [6, 524]. Наступного 1697 року у турецькій кампанії були задіяні козаки Миргородського полку Д.Апостола та Лубенського – Л.Свічки. Взагалі, як зазначав І.Мазепа в листі до Петра І: "За 12 літ з початку свого гетьманства я зробив 11 літніх і 10 зимових походів", в яких взяли безпосередню участь всі козацькі полки Полтавщини [26, 56].

З 1700 року Московія стає на шлях війни, пов'язаної з утворенням імперії на основі експансії територій своїх сусідів. У театр воєнних дій було втягнуто Швецію, Данію, Польщу, Україну, Туреччину, Крим, Північний Кавказ. Україна, ставши придатком Московії, піддається безжалісному винищенню, як фізичному (гинули люди в Прибалтиці, Польщі, на будівництві Петербурга), так і духовному (руйнувались самі моральні цінності козацького війська, бо завжди козацтво було свідоме того, що воно є оборонцем своєї землі, батьківщини, є народним, а тут доводилось воювати за чужі, незрозумілі інтереси). "Україні – зазначав П.Дорошенко, – довелося взяти близьку участь у Великій Північній війні й нести, з свого боку, дуже тяжкі жертви, хоч … інтереси, задля яких цар Петро розпочав цю війну, були далекі і чужі для України" [10, 136]. З самого початку Північної війни гетьман І.Мазепа змушений був відправляти козаків на прибалтійський театр воєнних дій: 1700 р. – 12 тис. українських козаків (наказний полковник Обидовський) до Пскова, згодом до нього долучився 7-тисячний загін під командуванням гадяцького полковника М.Боруховича; 1701 року 1,5 тисячі козаків Полтавського полку І.Іскри вели "малу війну в Ліфляндії"; 1701 року козаки під проводом Д.Апостола брали участь у битві під Ерестфером; 1702 року здобували Нотебург; 1704 року 17-тисячний корпус Д.Апостола і Ф.Мировича перебував на Познанщині, брав участь у здобутті Варшави; 1705 року прилуцький полковник Л.Горленко діяв під Ригою [19, 112-113]. Складаючи значну силу московського війська, здобуваючи фортеці в Прибалтиці, козацтво зазнавало утисків від московського командування, про що свідчить лист наказного гетьмана, миргородського полковника Д.Апостола І.Мазепі: "Шереметєв дозволив своїм офіцерам і солдатам віднімати у козаків їхні трофеї, самих їх нещадно побивали, завдаючи нашому війську безчестя й наруги", сам же генерал заявляв, "нібито від козаків не було діла і служби", тому "ледве хто з-поміж козаків на службу царську піти хоче, хоча б під великим насильством і примусом…" [19, 118]. Багато хто з козаків ще у 1702 році, задовго до акції І.Мазепи, почав переходити на бік шведського короля Карла ХІІ [19, 119].

1708 року Велика Північна війна (1700-1721 рр.), розпочавшись на берегах далекої Балтики, де розігрувалась карта панування і сфер впливу в Європі межи Московією та Швецією, приходить в Україну. 1708-1709 роки в Україні, а безпосередньо на теренах Полтавщини, стануть кульмінаційним моментом Північної війни і будуть доленосними, без перебільшення, для європейських народів.

15 вересня 1708 року шведська армія вступає в Сіверщину. Однак із самого початку цього походу невдачі переслідували військо: московити (К.Ренне) захоплюють на р. Сож продовольчі магазини, що були заготовлені І.Мазепою шведам; через недбальство генерала Лагеркрона шведи втрачають ключ-місто Сіверщини –. Стародуб, жителі якого хлібом і сіллю зустрічали шведів [18, 149]. Московити блокують північні полки Гетьманщини: Стародубський (полковник І.Скоропадський), Чернігівський (полковник П.Полуботок), які вже не мають змоги з'єднатися з І.Мазепою; через зраду сотника Носа – втрата гетьманської резиденції Батурина з її значними запасами продовольства, провіанту, 70 гарматами [22, 76].

Щоб перезимувати в теплих квартирах, перекрити шлях московитам у південну Україну і дочекатися підмоги запорозьких козаків, польського війська, кримських татар та відновити наступ на Москву, шведська армія Карла ХІІ і козаки І.Мазепи вирушають у район Ромни-Гадяч-Лохвиця, ще не заторкнутий війною. Як слушно зауважив шведський історик Петер Енглунд: "Розпочалось змагання в бігу по Україні. Шведські та московські сили швидко рухались на південь: обидві сторони намагались взяти під свій контроль якомога більшу частину цієї родючої області. Московитам найчастіше вдавалося прийти першими, спалити і пограбувати все навкруги".[11, 45]. 18 листопада 1708 року Карл ХІІ займає Ромни, а 19 листопада 1708 року І.Мазепа – Гадяч. У другій половині цього місяця та у першій половині грудня район розквартирування шведів сягав від Ромен – на півночі, до Лохвиці – на півдні; від Гадяча – на сході, до Прилук – на заході [8, 22]. Московська армія, Петро І в цей час розташувалися в районі Лебедина [8, 22].

До початку активних воєнних дій розпочалася, за визначенням Б.Крупницького, "війна маніфестів". До українського народу звертаються Петро І, Іван Мазепа, Карл ХІІ. Цікавий маніфест Карла ХІІ, що його приготували державний секретар О.Гермелін і П.Орлик українською мовою. "З божою допомогою хочемо боронити український народ і хоронити його аж до хвилини, коли, скинувши із себе московське ярмо, поверне він свої давні права і вольності…" [3, 79]. Але кривава розправа московитів у Батурині, страти в Глухові і Лебедині настрахали українське населення, суспільство було здеморалізоване, основна маса населення зневажила як виступ І.Мазепи, так і заклики Карла ХІІ. Більше того, частина українського населення не сприймала шведів як своїх визволителів (чужа, незрозуміла мова, інша віра тощо). Хоча з моменту вступу шведської армії на територію України шведи вели себе вельми пристойно: не грабували, не палили, харч та провіант купували за гроші [13, 264-265]. Як записав у своєму щоденнику Давид Натан Зільтман (пруський доброволець у шведській армії): "…коли шведське військо проходило через українські села, то всюди селяни на прихід короля подавали йому хліб, сіль і яблука. Натомість вороже поставилися до шведів міста Сміла та Зіньківці" [27, 153]. Боячись репресій, жителі впускали у свої фортеці гарнізони, а ставши у них заручниками, змушені були боронитися проти шведів. Таким заручниками стали жителі Веприка та Полтави. Хоча відомо, що населення Полтави підтримувало І.С.Мазепу і мазепинців: "Полтава издавна нестатечная, и теперь в ней добра не сподевайтись…бо там знайдуться мазепины і орликовы приятели, а чуйкевичев рожонний брат, полковой писарь, всему голова", – так писав охтирський полковник Осипов Головкіну [15, 475]. А тому листи від І.Мазепи, послані ним 20 і 23 листопада із Гадяча і Ромен до полтавського полковника І.Левенця, зачитувалися в полтавських церквах з великою пошаною [15, 475]. Звертаючись до полковника І.Левенця, І.С.Мазепа називає його "вельмишановний приятель" і говорить, що настав час постояти за цілісність рідного краю: "…и ваша милость стане истатачна за целость отчизны права и вольности войсковые застоплятыся и людей утверждати чтоб были постоянными и ничего не боялися, поневаж для защищения того полку войска короля его милости шведского будут там вскоре"[1, 75]. Петро І вживає відповідних заходів: Полтавський козацький полк ще навесні 1708 року було відправлено на Дон для придушення повстання К.Булавіна. Полтаву захищати було нікому. 27 листопада 1708 року Петро І ставить до відома І.Левенця: "…повелеваем вам бригадира нашего князя А. Волконского с войском впустить в город Полтаву без всякого прекословия" [23, 325-326]. Волконський з Інгерманландським полком зайняв Полтаву. Сам полковник І.Левенець перебував під домашнім арештом, а родина, як заручники, була вивезена до Харкова [20, 14]. Полтавська полкова і сотенна старшина підтримала І.Мазепу: родина колишнього полтавського полковника Павла Герцика, полковий обозний Дорош Дмитрович з сином Леонтієм, полковий суддя Іван Красноперич [20, 12]. Про те, що полтавський полк пішов за І.Мазепою, свідчить універсал гетьмана І.Скоропадського від 13 липня 1709 року: "Відомо нам, гетьману, що під час зради Мазепиної многі полку полтавського військові і посполиті люди, зваблені будучи хитрістю Мазепи…стали противитися військовим порядкам" [20, 12]. За підтримку Мазепи рядовим козацтвом полтавського полку з наказу Петра І загін Яковлєва повністю знищив населення містечок Маячки, Нехворощі, Кишеньки, Келеберди, Переволочни [29, 331].

З 22 грудня 1708 року по 6 січня 1709 року шведська армія веде бої за Веприк, після його здобуття Карл ХІІ готує армію до походу в слобідську Україну, метою якого було витіснити московську армію з Лівобережної України та прорватися на лінію Білгород-Харків і далі розвивати наступ на Москву. 26-27 січня Карл ХІІ займає Опішню, 29 січня – Котельву, рухається на Охтирку, 9-10 лютого відбувається бій під Красним Кутом [12, 184] 10-13 лютого суворий мороз змінюється ранньою відлигою. Карл ХІІ, не чекаючи повені, яка може ізолювати його армію від Лівобережної України, повертає назад із Слобожанщини до Опішні. 26 лютого шведський гарнізон лишає Гадяч, 2 березня штаб-квартира Карла ХІІ переходить до Великих Будищ [4, 153]. Відтепер нові квартири шведів простягались від річки Псел до Ворскли, межи Лютенькою, і Опішнею і Решетилівкою. Таким чином, створювався своєрідний коридор, який займали шведи: містечка по Ворсклі – від Опішні до Жуків, були під контролем шведів, праворуч – по Хоролу і Пслу (Говтва, Глобино, Манжелія) – розташовувалися війська Б.Шереметєва, І.Скоропадський; ліворуч – на Слобідській Україні, по орільських містечках – війська О.Меншикова, К.Ренне [8, 23в, 23d, 23с] рухається до Полтави, щоб установити безперебійний зв'язок із Запорізькою Січчю, Кримом та мати зв'язок з Польщею.

Отже, на чергу дня ставала Полтава, яка була південним форпостом Гетьманщини і лежала на Муравському шляху, по якому татари ходили на Москву, – "…зараз вони підуть туди разом з нами", – зазначалось в листах, які йшли від Карла ХІІ з-під Полтави в Стокгольм [7, 224]. У цей час велися активні шведсько-кримсько-турецькі переговори про відкриття другого фронту і вступ у війну Туреччини. З огляду на це Петро І здійснює у квітні-травні поїздку у Воронеж-Азов-Троїцький (до 27 травня); в Азов стягується вся азовська флотилія, запрошується представник турецького султана Кападжі-паша, на очах якого спалюється флот (більше двохсот суден) [24, 174, 180]. Петро І запевнив турецького султана, що інтересів Московії в Криму не буде. Туреччина не відкриває другий фронт. 14 травня 1709 року була знищена Запорозька січ та остаточно придушене повстання К.Булавіна на Дону – Петро І нейтралізував усіх союзників Карла ХІІ [25, 904].

У ніч з 3 на 4 червня Петро І з Азова прибуває в діючу армію під Полтаву (степом через Ізюм-Харків, бо флот було спалено) [25, 940].

У цей час закінчується стягування, небувала концентрація московських сил під Полтавою (район Крутого Берега): частини під командуванням О.Меншикова, Г.Долгорукого, Б.Шереметєва, 30-тисячна калмицька орда, а загін бригадира І.Головіна (1200 чоловік) підсилює гарнізон Полтави [8, 24і 25а]. Головне завдання московського командування у перших числах червня полягало в тому, щоб переправитися на правий берег Ворскли і розблокувати Полтаву (гарнізон фортеці, комендант-полковник О.Келін був блокований шведською армією та козаками з квітня 1709 р.). 11 червня московське командування проводить військову раду, даються розпорядження командирам: Г.Долгорукому, І.Скоропадському, фон Генскіну, О.Келіну [25, 940]. Було вирішено завдати комбінованого удару по супротивнику під Полтавою з кількох сторін: з півночі (Петрівка, Семенівка – О.Меншиков, К.Ренне); півдня (Нижні Млини, Гора, Старі Санжари – Л.Алларт, фон Генскін); із заходу (із-за річки Псел – І.Скоропадський, Г.Долгорукий); навпроти Полтави (район нинішнього Південного вокзалу, Крутий Берег – М.Репнін), а також здійснити вилазку московського гарнізону із самої Полтави [25, 940; 8, 24і, 25в].

Мапа. Битва під Полтавою. 1709 р.

Отже, бойові дії під Полтавою розпочалися 14 червня і не припинялися до 27 червня. Відтак, детальний аналіз планів, рішень, дій московського командування дає підстави стверджувати, що, власне, Полтавська битва розпочалася з 14 червня від комбінованого удару московської армії по війську Карла ХІІ, а заключним, вирішальним її етапом був день 27 червня.

Тривалий час в історичній літературі (російській і радянській) побутувало твердження, що українські козаки в Полтавській битві участі не брали: козаки І.Мазепи були в Пушкарівці і охороняли шведський обоз; козаки І.Скоропадського дислокувалися по р. Псел, щоб перекрити шлях відступу шведській армії.

Насправді розстановка козачих сил в Полтавський період була наступною.

1. Запорожці. У перших числах березня 1709 р. запорожці на чолі з К.Гордієнком (Гордієнко – Головко Кость Гордійович, народився на Полтавщині, здобув освіту в Київській Академії) покидають Січ й ідуть на з'єднання з Карлом ХІІ та І.Мазепою, штаб-квартира яких містилася у Великих Будищах. Але, щоб з'єднатися з ними, необхідно було прокладати собі шлях з боєм: Царичанка, Маячка, Сокілка, Кобеляки (бої з Калипелем та К.Ренне); пройшовши переможним маршем від пониззя р. Ворскли до В.Будищ, запорожці розсіяли на цьому шляху московські війська, збільшили свою кількість із 8 до 15 тисяч [24, 780; 8, 23в]. 26 березня 1709 р. запорожці у В.Будищах зустрічаються з І.Мазепою, а 27 березня (8 квітня) – підписують українсько-шведський договір [29, 312]. З цього моменту запорожці тримають під своїм контролем район, особливо важливий у стратегічному відношенні: коридор від Полтави по Ворсклі до Переволочної (Старі Санжари, Нові Санжари, Білики, Кобеляки), що в результаті дасть можливість шведам відступати саме цим коридором, і в цьому велика заслуга запорожців [8, 23д, 23h]. Запорожці разом із шведськими військами брали участь в облозі Полтави (з 1.04 по 27.06 1709 р.). Про це знаходимо відомості в щоденниках шведських старшин Петре і Вейге: "Наші запорожці застрілили своїми тягненими рушницями багато з московської піхоти, так що ся скоро побачивши нашу підмогу, відступила через Заросляки і король також малим об'їздом завернув під Полтаву" [27, 138]. Частини запорожців разом із козаками І.Мазепи з 22 по 27 червня охороняли шведський обоз між Рибцями і Пушкарівкою. Частина запорожців в заключний день Полтавської битви, 27 червня, була на лівому фланзі шведської армії, – свідчення за 27 червня Даніела Крмана (словацького Плутарха), його щоденник – одна з перших пам'яток про Північну війну в Україні і Полтавську битву: "… бажаючи побачити бій, поїхав я на коні у напрямку постою короля. Випадково знайшовся я аж на самім краю лівого крила, котре замикали запорожці і котре було справді найбільш небезпечне, бо ворог важкої зброї напирав на нього" [16, 94]. Коли 27 червня об 11-й годині закінчився бій на полі, запорожці та шведська гвардія ще до 13 години були в редуті під Полтавою, відбивали атаки ворога, відкинули його пропозицію про здачу в полон і тільки о 13-й годині, коли прибув гінець від Карла ХІІ, залишили позиції під Полтавою і відійшли до Пушкарівки [11, 208, 215-216; 8, 26h, 26і, 26g]. У другій половині дня 27 червня, по битві, запорожці і шведська гвардія біля села Пушкарівки вступають в бій з московськими військами і дають можливість шведській армії, Карлу ХІІ, І.Мазепі – відступити в напрямку Переволочної (пониззя р.Ворскли) [11, 213]. Отож, з Пушкарівки, у Старих Санжарах, Нових Санжарах, Кобеляках і востаннє біля Переволочної (30 червня) запорожці і шведська гвардія ведуть ар'єргардні бої, стримують натиск московської армії [25, 986].

План-мапа. Битва під Полтавою. 1709 р.

2. Козаки гетьмана І.С.Мазепи. З моменту з'єднання І.С.Мазепи зі шведською армією Карла ХІІ він з козаками перебував при головній шведській квартирі; в травні-червні 1709 р. вони займають: Жуки, Петрівку, Семенівку, район Хрестовоздвиженського монастиря, Щербані, Буланове [8, 23 d, 23c]. Козаків І.С.Мазепи, як і шведів, Карл ХІІ розділяє на кілька угрупувань. Частина – в облогових укріпленнях під Полтавою унеможливлювала зробити коменданту О.Келіну випад із фортеці. Частина – з 22 по 27 червня між Рибцями і Пушкарівкою охороняла шведський обоз від можливого відходу московського війська із заходу. Частина була разом із запорожцями, на лівому крилі шведської армії у заключному етапі битви 27 червня [11, 112; 8, 26в, 26с, 26d, 26е].

План-мапа. Останній день Полтавської битви. 27 червня 1709 р. Початкова позиція армій. План-мапа. Останній день Полтавської битви. 27 червня 1709 р. Початкова позиція армій.

3. Козаки Семена Палія. Воювали на боці Петра І, дислокувалися по селах біля Полтави. Своїми роз'їздами турбували шведів, перешкоджали їм добувати провіант та продовольство.

4. Козаки гетьмана І.Скоропадського. З березня 1709 р. займають коридор по р.Пслу: Манжелія, Говтва, Остап'є, Устивиця, Сорочинці, таким чином перекриваючи шведам шлях на Київ [8, 23в, 23с, 23d]. Слід зазначити, що північні полки Гетьманщини: Стародубський (полковник І.Скоропадський), Чернігівський (полковник П.Полуботок) із самого початку вступу шведської армії в Сіверщину були блоковані московськими військами і не мали вже змоги з'єднатися з І.Мазепою. Коли 18-20 червня московська армія сконцентровується біля сіл Петрівка і Семенівка для переправи через Ворсклу, 22 червня І.Скоропадський з козаками за наказом Петра І розташовується в районі Жуки-Осьмачки-Тахтаулове [8, 26в, 26с, 26d, 26е]. 27 червня козаки І.Скоропадського, перебуваючи на правому фланзі московської армії, в районі Малих Будищ та Івонченців зустрічаються зі шведським генерал-майором Гамільтоном (лівий фланг шведської армії, тут же запорожці і козаки І.Мазепи). У розпал бою в розташування шведського підрозділу драгунів лейтенанта І.Люта прибув парламентер від козаків І.Скоропадського з повідомленням, що 2 тисячі козаків бажають перейти на бік шведського короля Карла ХІІ. Як зазначає шведський історик Петер Енглунд, спрацював бюрократичний апарат: "І.Лют переправив записку вищому командуванню – принцу Вюртемберзькому Максиміліану Еммануїлу, на що той відповів: "… король зараз не з нами, ми не можемо з'ясувати його волю з цього приводу" [11, с.112]. У вирішальний момент бою шведи самі себе позбавили суттєвої підтримки. Водночас це була остання спроба козаків І.Скоропадського з'єднатись з козаками І.Мазепи.

Отже, українські козаки і запорожці брали безпосередню участь у Полтавській битві, але трагедія в тому, що українське козацтво воювало на боці кожної з армій.

Малочисельність шведської армії та козаків, відсутність єдиного командування через поранення короля Карла ХІІ стали причинами їх поразки під Полтавою.

Ілюстрацією запеклої битви останнього дня, 27 червня, може слугувати щоденниковий запис учасника битви Іоахіма Люта, шведського лейтенанта: "Бій був смертельний і кривавий, а стрілянина такою частою, що повітря потемніло від диму та пилу: продовжувалось це від сходу сонця до полудня, і багато доблесних шведів, офіцерів і солдатів, пролили там свою кров і полягли мертвими" [14, с.8]. На превеликий жаль і сьогодні немає документів, які б свідчили про втрати українських козаків з обох боків.

Від Полтави шведська армія та козаки відступають в напрямку Переволочної, затримуються на переправі через Дніпро, бо всі запорозькі засоби для переправи були спалені московитами ще в ході боїв за Полтаву. Переслідувати шведську армію Петро І відправив генерал-поручика М.Голіцина і генерал-поручика Г.Боура з кіннотою і піхотою в кількості 12 тис. чоловік. 28 червня з ними був відправлений О.Меншиков з трьома кінними і трьома піхотними полками, який з'єднався з корпусом Голіцина, Боура, а 30 червня прийняв капітуляцію від шведської армії, очолюваної А.Левенгауптом [25, с.985]. Лише шведська гвардія та запорожці не склали зброю біля Переволочної, прийняли бій і дали можливість шведському королю Карлу ХІІ (близько тисячі шведів) та гетьману України І.Мазепі (до 500 козаків) з Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців переправитись через Дніпро, відірватись від переслідування московитів і дістатись до Бендер [17, с.20].

Здаючи армію в полон, А.Левенгаупт підписав з О.Меншиковим умови капітуляції. Як зазначають шведські воїни в своїх щоденниках, "… найпринизливішим для них був п'ятий пункт умов, за яким запорожці та інші козаки мали бути негайно видані його царській величності і їхніх союзників та соратників по боротьбі, яких король обіцяв захищати, тепер запросто Левенгаупт віддав в руки несамовитих московитів" [11, с.266]. Коли генерал від інфантерії граф Адам Людвиг Левенгаупт обідав у генерала від кавалерії князя О.Меншикова на березі Дніпра, розпочалася страшна трагедія: московити буквально полювали за козаками, їх зганяли разом "як худобу", не тільки чоловіків, але й жінок з дітьми, які були в обозі, і тут же забивали. Дехто намагався чинити відчайдушний, а водночас марний спротив, інші – тонули в Дніпрі [11, с.266].

Відомо, що козаки, які пішли на еміграцію до Бендер, по смерті І.С.Мазепи обрали гетьманом України П.Орлика та склали першу Конституцію України (1710 р.) і взагалі першу писану конституцію у світі, яка задовго до класичної, американської, проголосила принципи свободи, гуманізму і демократії. Полтавці займали поважне місце в мазепинській еміграції. Кошовий К.Гордієнко, прилуцький полковник Д.Горленко, син переяславського полковника генеральний осавул Ф.Мирович, троє синів [Атанас, Григорій, Іван] полтавського полковника П.Герцика, його донька Ганна, одружена з П.Орликом, та їхній син Г.Орлик – ще до середини ХVІІІ ст. своєю активною діяльністю в Європі не давали спокою царському уряду. Саме Григір Орлик дав Вольтеру документи батька про Мазепу і мазепинців, і вся Європа дізналася, що "Україна завжди прагнула свободи" [2, с.16].

По Полтавській битві України поступово втрачає незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, перестає існувати як держава. 1764 р. ліквідовано інститут Гетьманства, 1775 р. – знищено Запорозьку Січ, до 1782 року – скасовано полковий устрій України. Але, на думку провідного українського історика Олександра Оглобліна: "… дальша історія України явно показала, що, властиво, ця величезна поразка Української держави й української державницької ідеї, яка сталася 1708-1709 рр., разом з тим стала й початком дальшого розвитку українства, української національної ідеї" [21, с.47]. Так і сталось у новітній час визвольних змагань, 1991 р. Україна стала вільною, суверенною, незалежною державою. Враховуючи історичну роль козацтва у становленні української державності, 4 січня 1995 р. Президент України Л.Кучма видав Указ "Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва". Великою Радою Українського козацтва прийнято Статут цієї організації, в якому визначена і мета діяльності Українського козацтва: "… сприяння розбудові України як суверенної та незалежної демократичної і правової держави, відродженню української за своєю суттю – козацької нації, прогресивних українських звичаїв та традицій, української національної ідеї в її козацькому варіанті, захист політичних, економічних, культурних та історичних здобутків українського народу, забезпечення його духовного та матеріального добробуту, морального і фізичного здоров'я, відродження, утвердження і розвиток української мови і культури" [28]. Гідно репрезентує ці положення крайове товариство Українського козацтва Полтавського коша імені М.Михновського.

Джерела та література:

1. Архів СПб ФіРі РАН. Фонд-похідна канцелярія Меншикова. Справа 75.

2. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручик Людовіка XV. К., 1991.

3. Борщак І., Мартель Рене. Іван Мазепа. – К., 1991.

4. Бутурлин Д., Хатов А. Поход 1709 г. //Сборник. Полтавская битва. 1709 – 27 июня – 1909. – С.Пб., 1909.

5. Бучневичь В. Колокол "Кизикирмен". //Киевская старина. – 1886. – декабрь.

6. Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т. 2.

7. Возгрин В. Россия и европейские страны в годы Северной войны. – Л., 1986.

8. Yeneralstaben: Karl XII… (карти шведського генштабу). – Стокгольм, 1918.

9. Дашкевич Я. Гетьманська Україна: Полки. Полковники. Сотні. Лівобережжя. //Пам'ятки України. – 1990. – № 2, № 3.

10. Дорошенко Д. Нарис історії України. – К., 1992. – Т. 2.

11. Энглунд П. Полтава. Рассказ о гибели одной армии. – М., 1995.

12. Журнал или подённая записка… Императора Петра Великого с 1698 года даже до заключения Нейштатского мира. – С.Пб., 1770.

13. Історія Русів. – К., 1991.

14. Із щоденникових записів Каролінців. – Стокгольм, 1992.

15. Костомаров Н. Мазепа і мазепенці. – С.Пб. 1885.

16. Крман Д. Подорожній щоденник (1708-1709). – К., 1999.

17. Крунпицький Б. Гетьман Пилип Орлик. – К., 1991.

18. Мацьків Т. Гетьман І.Мазепа в західноєвропейських джерелах, 1687-1709. – Мюнхен, 1988.

19. Мельник Л. До історії участі українського козацтва у військових діях у Прибалтиці в роки Північної війни (1700-1702 рр.). //Збірник. На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа. – К., 1999.

20. Мокляк В. Полтавський полк в 1709 році. – Полтава, 1999.

21. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа і Москва. //Іван Мазепа і Москва. – К., 1994.

22. Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. – Чернігів, 1994 р.

23. Письма и бумаги императора Петра Великого. – М-Л., 1948. – Т. 8. – Вып. 1.

24. Письма и бумаги императора Петра Великого. – М-Л., 1950. – Т. 9. – Вып. 1.

25. Письма и бумаги императора Петра Великого. – М-Л., 1952. – Т. 9. – Вып. 2.

26. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 2.

27. Січинський В. Чужинці про Україну. – К., 1992 р.

28. Статут Українського козацтва. – Львів., 1995.

29. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. – К., 1991. – Т. 3.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали II наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2003 р. – Полтава. 2003. Стор. 74-86.

---

© Шендрик Л. К.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.