История Полтавы

История и будущее уникального памятника (Лютеранская кирха Петра и Павла в Полтаве)

• 

Подробности

Просмотров: 21109

Віра Жук, Валерій Трегубов. Історія і майбутнє унікальної пам’ятки (Лютеранська кірха Петра і Павла в Полтаві) // «Вечірня Полтава», № 2 від 9 січня 1998 р., с.2

На українській землі, в тому числі і на Полтавщині, з давніх часів селилися представники різних націй. Наш щедрий і доброзичливий край ставав новою батьківщиною євреям, чехам, полякам, сербам, грекам, німцям.

Не втрачаючи національного коріння і традицій, самобутності культурних надбань своїх народів, новопоселенці ставали невід’ємною частиною унікального українського етносу, додаючи неповторних барв до української культури, історії, мистецтва, архітектури.

Ще за часів Катерини II з метою задоволення релігійних потреб іноземців, яких немало служило в російській армії, 16 листопада 1767  року було видано закон, згідно з яким в Російській імперії запровадили посади 7 євангельсько-лютеранських дивізійних проповідників. Пізніше одного з таких проповідників було призначено в Україну, в тому числі, й на Полтавщину.

У 1808 році у відповідності до царського указу задля прискорення  розвитку вітчизняного сукноробства до Російської імперії, зокрема, і в Полтавську губернію, було запрошено ремісників з Богемії, Моравії, Ельзасу, Саксонії та інших західноєвропейських земель. Саме там мешкали сумлінні і високопрофесійні майстри-сукнороби.

Задля заохочення переселенцям було надано значні і вельми привабливі пільги: звільнення від сплати податків терміном на 10 років, звільнення від цивільної та військової служб, надання безоплатної землі, безвідсоткових позичок. Одним із суттєвих прав, законодавчо наданих переселенцям, було право свободи віросповідання.

Німецькі колоністи-сукнороби, які прибували на Полтавщину на початку XIX сторіччя й оселялися в Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді (нині місто Красноград Харківської області), сповідували переважно лютеранську та католицьку віри.

Зокрема, у 1809 році в Полтаві оселилося 54 німецькі родини (249 осіб), які утворили Німецьку слободу або колонію.

Першим проповідником був в Україні пруський підданий Християн Вебер, який обрав місцем свого перебування Полтаву, де й помер 9 жовтня 1809 року.

Наступник Вебера - Карл Густав Леммер також оселився у Полтаві, де йому було надано казенний будинок. В ньому Леммер пристосував одну з кімнат для здійснення богослужінь. Але приміщення це було ветхим, і пастору Леммеру довелося ремонтувати його за свій рахунок. Згодом Леммер придбав власний будинок навпроти Полтавської першої чоловічої гімназії (нині на цьому місці по вул. Куйбишева, навпроти середньої школи № 3 знаходиться житловий будинок). Завдяки цьому полтавські німці-колоністи отримали можливість задовольняти свої духовні потреби у відповідному приміщенні.

Пастор Леммер вийшов у відставку в 1818 році. Його місце з 1821 року посів Франц Август Флітнер, колишній пастор колонії Медведиця Саратовської губернії. При ньому богослужіння відбувалися в будинку церковного старости Фаренкруга, а пізніше - в будинку вдови Цейшнер, де влаштували молитовний дім. Справа в тому, що  з від’їздом Леммера казенний будинок, який числився за ним, місцеві органи влади самовільно забрали, зламавши замки, і влаштували там військовий постій. Через це німецькі колоністи для молитовних зібрань були змушені наймати  приміщення, які, переважним чином, були невеликими і не могли вмістити всіх віруючих. Саме ця обставина поставила перед лютеранами питання про необхідність спорудження в Полтаві власного Храму.

Серед віруючих-лютеран було розпочато збір пожертв на будівництво церкви і до 1 січня 1830 року зібрали 2610 рублів. Крім того, за вказівкою імператора Олександра I колоністам було подаровано старий будинок магазину, з якого взяли на спорудження кірхи придатні будівельні матеріали. Закладини храму у присутності полтавських мешканців було здійснено 25 червня 1830 року місцевим пастором Дікгофом, малоросійським генерал-губернатором князем М. Г. Рєпніним, полтавським губернатором П. І. Могилевським та іншими керівними особами. Спорудження храму рухалося досить оперативно і рівно через два роки новозбудовану кірху в ім’я святих апостолів Петра і Павла було урочисто освячено пасторами Дікгофом, Розенштраухом та Штейманом. В цій дерев’яній кірсі, яка знаходилася на території німецької колонії (де пізніше була садиба В. О. Гудим-Левкович, по вул. Колонійській, нині вул. Сковороди), здійснювалися богослужіння протягом майже 50 років. При храмі діяла церковна рада, до складу якої входили барон Є. П. Врангель, поштмейстер Мензенкампф та доктор медицини К. Е. Ціммерман. Оскільки збудована кірха була дерев’яною, невеличкою за розмірами, споруджувалася як тимчасова і парафіянами відвідувалася мало через численні протяги та холод, церковна рада почала збирання коштів на спорудження нового мурованого храму, який би повністю задовольнив потреби віруючих колоністів, інших мешканців Полтави лютеранської віри, та мав би привабливе архітектурно-композиційне і стилістичне вирішення, відповідне лютеранській церкві.

Станом на 1868 рік кошти, зібрані радою (переважно за допомогою влаштування благодійних концертів, лотерей та пожертвувань меценатів), становили 7000 рублів. Тоді на одному із зібрань віруючих було вирішено почати будівництво нового мурованого храму, не припиняючи при цьому збирання пожертв. 

Петропавлівська кірха на розі вулиць Кобеляцької та Монастирської.
Світлина початку XX ст.

Для спорудження кірхи за клопотанням губернатора Полтави М. О. Мартинова міською думою лютеранській парафії було подаровано трикутну ділянку землі в центрі міста, позаду будинку присутствених місць (нині приміщення міськвиконкому), на розі вулиць Кобеляцької та Монастирської (нині вул. Фрунзе та Радянська). Архітектором Б. Г. Михайловським був розроблений проект Кірхи та кошторис її спорудження, але через те, що саме в той час розпочалося будівництво Харківсько-Миколаївської залізниці і суттєво подорожчали будівельні матеріали та робоча сила, початок спорудження нового храму довелося на певний час відкласти для накопичення відповідних коштів.

Згодом значну суму на будівництво кірхи пожертвувала велика княгиня Олена Павлівна  - дружина великого князя Михайла Павловича і невістка імператора Павла I, власниця багатого Карлівського маєтку в Полтавській губернії. Високоосвічена, з прогресивними поглядами, німкеня за походженням, вона не могла залишитися осторонь такої неординарної справи, як спорудження в Полтаві храму для лютеран. Приклад великої княгині наслідував купець Горвіц; надійшли також кошти з допоміжної каси для євангельсько-лютеранських парафій Російської імперії.  Завдяки цим та іншим пожертвам будівельний капітал, призначений для будівництва кірхи, на 1876 рік складав 12000 рублів.

Тодішній губернський архітектор С. Г. Григораш, ґрунтуючись на першому проекті лютеранської кірхи Б. Г. Михайловського, переробив його у бік здешевлення та взяв на себе керівництво спорудженням нового храму.

12 липня 1877 року відбулись урочисті закладини нової Петропавлівської кірхи. На урочистостях виступили з щирими промовами голова церковної ради доктор медицини Е. Ф. Мейер та відомий педагог С. П. Стеблін-Каменський. Під наріжний камінь будівлі за традицією було покладено пам’ятну мідну дошку.

Будувалася кірха довго - чотири роки (на заваді стала російсько-турецька війна), але якісно і у повній відповідності до проекту. Ії урочисте освячення відбулося 1 листопада 1881 року.

Споруду кірхи Петра і Павла було вирішено у готичному стилі, прямокутною в плані. Розміри внутрішнього об’єму Кірхи становили: довжина - 19,2 м, ширина -12 м та висота -10,7 м. Вхід до неї був з боку перетину Монастирської та Кобеляцької вулиць та Другого Кірочного провулку (нині вул. Остроградського), з північного сходу. Над вхідною групою було влаштовано дзвіницю, яку вінчав стрункий готичний шпиль з хрестом. На дзвіниці встановили дзвона вагою близько 560 кг.

Кути основного об’єму і дзвіниці фіксувалися фіалами - невеличкими декоративними шпилястими башточками. Із південно-західного боку було споруджено п’ятигранну вівтарну апсиду. Вхід було декоровано перспективним порталом із стрілчастим завершенням, над яким розташоване характерне для готичної архітектури кругле вікно -”роза” з декоративною орнаментальною рамою. Вікна кірхи та стінові отвори дзвіниці були облямовані профільними тягами і завершувалися стрілчастими арками. У міжвіконних простінках по всьому фасаду було влаштовано уступчасті контрфорси. При цьому наріжні та фланкуючі вхідну групу контрфорси у плані були розташовані діагонально, під кутом 45°. Фасади кірхи було також декоровано горизонтальними профільними тягами, карнизами, аркатурними поясами та рельєфним геометричним орнаментом.

Кольорове вирішення фасадів було класичним для німецької церковної архітектури - цегляні стіни червоно-вохристого кольору; карнизи, профільні тяги, облямування отворів, контрфорси, портал входу, башти фіалів, аркатурні пояси та інші виступаючі частини були тиньковані та вибілені. Покрівлю основного об’єму, апсиди, башт фіалів та дзвіниці було виконано з мідної бляхи.

На другому рівні над вхідною групою було встановлено невеликого органа, привезеного з Німеччини, і богослужіння відбувалися в супроводі величної органної музики.

Напевно, багато хто з полтавців пам’ятають відомого краєзнавця, палкого дослідника історичної архітектури Полтави К. В. Гладиша. Цікаво, що частинка його життя була пов’язана з лютеранською кірхою. З його розповідей відомо, що коли він був ще хлопчиком, то заробляв разом з друзями на морозиво тим, що допомагав органісту кірхи нагнітати повітря в орган за допомогою ножних міхів.

Від освячення Петропавлівська кірха відразу стала не тільки місцем молитовних зібрань лютеран Полтави, але й виразним архітектурним акцентом Полтавського центру, окрасою нашого міста.

Будівництво кірхи обійшлося євангельсько-лютеранській громаді Полтави в 21 тисячу рублів у цінах кінця XIX сторіччя (в тому числі вартість дзвону становила 625 рублів, а органу з  доставкою та встановленням - 2 тисячі рублів).

Першим проповідником у новій кірсі став пастор Адам Штраус, який з 1877 року служив і в старому храмі. А до нього, після Генріха Дікгофа, пастором полтавської лютеранської кірхи був Вільгельм Францович Ремі. З початку XX сторіччя і до революції 1917 року, до встановлення радянської влади, полтавським лютеранським пастором був Гуго Юлійович Штамм.

Кірха Петра і Павла в Полтаві діяла до початку 30-х років нашого століття. Вона була місцем богослужінь та зібрань полтавських мешканців німецької національності лютеранського віросповідання, значним духовним та культурним осередком нащадків колоністів, а крім того, ефектною і виразною окрасою центру Полтави.

На жаль, за радянської доби Петропавлівську кірху спіткала така ж трагічна доля, як і переважну більшість церковних споруд незалежно від їх конфесійної приналежності. Невдовзі після жовтня 1917 року в країні розпочалися масові репресії та фізичне знищення священнослужителів, закриття та руйнування храмів, що було виразним проявом войовничого невігластва та звірячого безбожництва радянської влади. Кірха стала однією з перших церковних споруд міста, яку було закрито. Це сталося в 1932 році і було страшним ударом по релігійних почуттях полтавських німців. Ще більшого удару їм було завдано, коли їх духовна святиня у 1933 році була висаджена у повітря. Залишки того, що донедавна було храмом, зрівняли з землею, а на тому місці та на колишньому церковному подвір’ї посадили невеликий сквер.

* * *

У 1992 році в Полтаві було створено нову німецьку громаду під символічною назвою “Відродження”. Вона об’єднала як нащадків колишніх полтавських німців-колоністів, так і представників німецької національності та членів їх сімей, які переселилися до Полтави переважно у 60-х роках нашого сторіччя та пізніше з різних республік колишнього Радянського Союзу.

Члени Полтавського обласного та міського товариств німців України “Відродження”, намагаючись відродити кращі традиції та історичні здобутки своїх предків, свою національну культуру, звичаї, побут, вважають відтворення полтавської лютеранської кірхи одним з найважливіших етапів повернення до власних витоків. І хоча полтавська німецька громада на сьогодні не має достатніх коштів для відбудови святині, надії на воскресіння свого храму не втрачає.

Тим часом, науковцями-архітекторами Полтавського державного технічного університету під проводом одного з авторів цих рядків протягом 1995-96 років було ініціативно виконано попередні науково-дослідницькі пошукові роботи, розроблено ескізний проект відтворення німецької кірхи в Полтаві і створено програму-концепцію “Німецький дім” з проектною пропозицією щодо спорудження на підземних рівнях в комплексі з відтвореною кірхою німецького культурно-торговельного центру. У 1996 році з цими науково-проектними розробками ознайомилися на своїх зборах представники громади.

Головною метою розробленої програми, якою керувалися архітектори, було відтворення німецької кірхи у первісному вигляді як унікальної історичної, культурної та архітектурної пам’ятки Полтави, відновлення виразної містобудівельної композиційної домінанти центральної частини Полтави та збагачення центру міста шляхом створення у комплексі з відтвореною Кірхою центру німецької культури ”Німецький дім”.

Ділянка, на якій колись була Кірха, на сьогодні вільна від забудови. Розташування її в центрі Полтави, в безпосередній близькості від будинку міської влади безумовно зручне з функціональної точки зору, пішохідної та транспортної досяжності.

Цілком зрозуміло, що реалізація цієї програми потребує вирішення низки організаційних питань.

По-перше, необхідне відновлення статус-кво стосовно ділянки, на якій свого часу стояла кірха. Оскільки землю було подаровано німецьким колоністам міською управою у другій половині XIX сторіччя, то сьогодні її можна знову передати громаді полтавських німців, або законодавчо підтвердити історичний факт дарування.

По-друге, було б ефективним створення в містах Німеччини комітету чи фонду, який міг би стати головним ініціатором реалізації цієї програми з боку історичної батьківщини.

По-третє, і це найголовніше, необхідно знайти потенційних інвесторів програми.

Реконструкція лютеранської кірхи в Полтаві. Макет. Автори реконструкції – архітектори В. Трегубов та С. Шпіка.

Проектно-дослідницька майстерня "Храм" напоготові з моменту вирішення організаційних питань та інвестування проектної роботи в стислі терміни виконати робочий проект відтворення німецької кірхи та комплексу “Німецький дім”.

На сьогодні виконано ескізний проект реконструкції Кірхи, демонстраційний макет у кольорі, частину загальнобудівельних робочих креслень її реконструкції та форпроект культурного центру.

У листопаді 2001 року виповниться 120 років від дня освячення полтавської німецької кірхи. Нам вважається цілком реальним її відтворення разом з будівництвом культурно-торговельного центру “Німецький дім” саме до цієї дати.

Для цього необхідно оперативно вирішити питання, викладені вище. Ідеальним вважаємо цілковите виготовлення всіх деталей, конструкцій та елементів споруди кірхи і культурно-торговельного центру у ФРН, а також зведення "Німецького дому" німецькими фахівцями. Як варіант, можлива кооперація будівельних фірм Полтави та Німеччини.

Якщо Україна справді прагне стати рівноправним членом європейського співтовариства, якщо проголошений нами курс на відродження духовності держави і народу дійсно вистраждане, щире прагнення, відбудова лютеранської святині Полтави і спорудження при ній культурного центру буде як свідченням повернення боргів, спокути гріхів, так і демонстрацією нашого справжнього руху до світової культури, цивілізованих стосунків між країнами Європи.

Кандидат історичних наук,
член товариства “Відродження”,
заслужений працівник культури України
В. Н. Жук,

кандидат архітектури,
доцент Полтавського технічного
університету ім. Ю. Кондратюка,
голова правління Фонду відтворення
видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини
В. О. Трегубов.