История Полтавы

Женская гимназия В. А. Морозовской

Подробности

Просмотров: 26231

Жіноча гімназія В. А. Морозовської (колишня гімназія В. Ф. Неупокоєвої). Заснована у 1905 р. З 1911 р. — 4-класна прогімназія, з 1913 р. — 6-класна, з 14 квітня 1915 р. — повна гімназія. Містилася в найманому приміщенні на вул. Кузнецькій (тепер Пушкіна № 47); з 1915 р. — на вул. Катерининській № 34 (тепер клуб та гуртожиток УТОГ, вул. Рози Люксембург № 34). Мала 7 класів з 2 підготовчими класами. У 1915 р. — 352, в 1917 р. — 386 учнів, у т. ч. 69 — діти селян, 59 — козаків, 201 — міщан і цехових, 11 — почесних громадян і купців, 5 — духовенства, З0 — особистих дворян і чиновників, 10 — родових дворян та ін. Утримувалася за рахунок плати за навчання. У гімназії працювало 28 учителів. Діяли педагогічна та попечительська ради.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 710

Жіноча гімназія і зразкова трудова школа

На фото 1970 років: Перед будівлею гуртожитку УТОГ буяла зелень.

На вулиці Рози Люксембург (колишня Катерининська) помітних старовинних будівель небагато, але є кілька, історію яких дізнаються полтавці з нашої рубрики. Одна з таких – це гуртожиток та Будинок культури Полтавського обласного товариства глухих, розташований на вулиці Рози Люксембург, 34. Цікаво, що історія цієї триповерхової споруди більш цікава й насичена до 1941 року, ніж після.

Енциклопедичний довідник «Полтавщина» повідомляє, що спочатку в цьому будинку була жіноча гімназія, заснована у 1905 р. Варварою Андріївною Морозовською. З 1911 р. – чотирикласна прогімназія, з 1913 р. – шестикласна, з 14 квітня 1915 р. – повна гімназія. Містилася в найманому приміщенні на вулиці Кузнецькій (тепер Пушкіна, № 47); з 1915 р. – на вулиці Катерининській, № 34 (тепер клуб та гуртожиток УТОГ). Мала сім класів з двома підготовчими класами. У 1915 р. – 352 учні, у 1917 р. – 386 учнів, з яких 69 – діти селян, 59 – козаків, 201 – міщан і цехових, 11 – почесних громадян і купців, 5 – духовенства, 30 – особистих дворян і чиновників, 10 – родових дворян та ін. Утримувалася за рахунок плати за навчання. У гімназії працювало 28 учителів. Діяли педагогічна та попечительська ради.

Після Жовтневої революції у 1920 році в Полтаві був створений комітет боротьби з неписьменністю. Тоді ж з’явилися перші школи з вивченням української мови: № 1 ім. Івана Котляревського і № 6 ім. Івана Франка.

Саме Полтавська трудова зразкова школа № 6 ім. І.Франка й зайняла будинок колишньої приватної жіночої гімназії Морозовської. До речі, сама Варвара Андріївна влаштувалася в школі вчителем математики. Вона зберегла все обладнання навчальних кабінетів, подарувала школі новий рояль.

Шкільне подвір’я було невелике, але затишне, біля будівлі розбили квітники, дослідницькі ділянки, посадили кущі та фруктові дерева. Особливістю спортивного комплексу став майданчик для гри в крокет, бруси та турніки. У глибині двору росли величезні дуби, під якими встановлені довгі лави – улюблене місце відпочинку школярів та задушевних бесід з учителями.

Першим директором школи став Ф.П.Замора, який очолював її десять років. Обирався членом Полтавської міської ради в 1923–1927 роках. Завдяки йому школа користувалася авторитетом, про неї часто писала преса, згодом заклад стали називати зразковим. Проконсультувавшись з Морозовською, Федір Павлович запросив у школу кращих учителів міста. Серед них – композитор Ф.М.Попадич (працював в Інституті шляхетних дівчат), диригент і фольклорист В.М.Верховинець, збирач народних пісень і дум М.А.Щепотьєва, відомий художник-пейзажист С.А.Розенбаум. Математика Г.Є.Березняк пізніше запросили в Харківський університет, а математики Ф.А.Ільїн і П.П.Галич після війни працювали в Міністерстві просвіти УРСР, історик Є.К.Дігтяр пізніше стала директором СШ №5. У 1930 роки в школу прийшов учитель співу А.П.Тимчинський, який пізніше отримав звання «Заслужений діяч мистецтв СРСР».

Школа до війни славилася високою музичною культурою. Вихованці не раз перемагали в міських конкурсах, за що отримували головний приз: річний абонемент на безкоштовне відвідування кінотеатрів міста. 16-річний школяр Михайло Фісун уперше диригував хором, а пізніше став композитором. Широковідомим був драмгурток школи, яким керувала Софія Левицька. Його учасники своїми силами шили костюми, готували бутафорію, ставили декорації.

На початку 1920-х років директор школи створив живий куточок. Тут жили співочі птахи, білка в колесі, морські свинки, їжаки, вужі, рибки, черепахи. Чергувати в куточку вважалося за честь для кожного школяра. Діяли в школі багато гуртків: «Умілі ручки», хоровий, танцювальний, духових і народних інструментів, стрілецький, юних натуралістів, нумізматів, філателістів і художня студія. Зрештою багато випускників школи згодом ставали артистами, співаками, музикантами, вчителями та науковцями. З 1927-го школа стає середньою десятирічною. Перший випуск відбувся в 1937 році. Діяльність школи в 1941 році перервала війна.

Відступаючи, німецькі загарбники спалили будівлю на вулиці Рози Люксембург,№34. Відбудували її в 1954 році для Українського товариства глухих (УТОГ).

– На першому поверсі розмістили швейні цехи, а другий і третій віддали під гуртожиток, – розповіла Світлана Лук’янова, заступник директора ВП «Універсал» з навчально-виховної роботи. – У дворі був фонтан, клумба, спортивний майданчик. Багато людей збиралися щодня, спілкувалися, грали у волейбол, були навіть змагання зі штовхання ядра. Зараз у дворі виробничі цехи, склади. А величезні дуби справді були, але їх викорчували. Та й перед гуртожитком росли велетенські дерева, два роки тому їх спиляли і посадили молоді саджанці, тому будівлю зараз видно як на долоні.

Пізніше перший поверх споруди зайняла Полтавська обласна організація товариства глухих та Полтавський обласний будинок культури УТОГ. Директор БК УТОГ Олена Сидоренко показала затишні приміщення закладу, глядацький зал зі сценою, розповіла про досягнення і відомих вихованців. Принагідно подякувала міській владі за капітальний ремонт Будинку культури.

Ось така насичена подіями історія будинку на Рози Люксембург,№34, про який, на перший погляд, здавалося б, нема чого й розповісти.

Коментар до статті: до видатних людей цієї школи належить викладач Володимир Андрійович Кабачок. Цікава інформація про нього та його драматичний життєвий шлях в книзі "Бандуристе, орле сизий" Київ, Музична Україна, 1995 рік.

Володимир Сулименко

Джерело:

Полтавський вісник, 14.05.2014 - http://www.visnyk.poltava.ua