Брауде, Семен Яковлевич
- Подробности
- Просмотров: 25601
Брауде, Семен Якович ( 28 січня 1911, Полтава - 30 червня 2003, Харків) — український радіофізик і радіоастроном. Академік АН УРСР (з 1958), доктор технічних наук, професор. Засновник радіоокеанографії та декаметрової радіоастрономії.
Народився в Полтаві в сім'ї службовця. 1932 закінчив Харківський фіз.-хім.-матем. інститут. 1933—55 працював у Фізико-технічному інституті АН УРСР (Харків) і одночасно в харківських учбових закладах. З 1955 — завідувач лабораторією і заступник директора Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР (Харків). Основні наукові дослідження проводив в галузі надвисоких частот і поширення радіохвиль. Автор понад 80 наук праць.
Наукові дослідження розпочав 1933 р. у Харківському фізико-технічному інституті в лабораторії електромагнітного випромінювання під керівництвом академіка А. О. Слуцкіна. Вчений з'ясував закономірності руху електронів у електричних і магнітних полях з урахуванням просторового заряду, брав участь у розробці перших у світі потужних багаторезонансних магнетронів надвисокочастотних коливань.
В 1937 році Брауде захистив кандидатську дисертацію. Його академічні дослідження надвисокочастотних коливань у багаторезонаторних магнетронах із рекордними характеристиками, створених ним же під керівництвом професора А.Слуцкіна, набули з початком війни стратегічного значення. На цих нових магнетронних генераторах 1938 року в Харкові вперше у світі було створено трикоординатний імпульсний радіолокатор із довжиною хвилі 64 см, який за безпосередньою участю Семена Яковича пройшов успішну бойову перевірку на початку Великої Вітчизняної війни.
Евакуйований із Харкова унікальний радіолокатор під особистим керівництвом С.Брауде включили в систему протиповітряної оборони Москви. Він не лише став завчасно сповіщати про наближення повітряного противника, а й невдовзі зміг видавати точні цілевказівки для вогню зенітної артилерії. За особливий внесок у справу захисту столиці Брауде нагородили медаллю "За оборону Москви"
У перше повоєнне десятиліття наукова доля привела Брауде на Військово-морський флот. Радіолокаційне виявлення плаваючих об’єктів утруднене маскуючими віддзеркаленнями від водної поверхні, яка завжди тією чи іншою мірою неспокійна. У відкритому штормовому морі вчений переправляється з катера командуючого Балтійським флотом на флагманський крейсер, аби проводити з його борту експерименти з поширення радіохвиль над поверхнею бурхливого моря. Цивільне довгополе пальто й капелюх Семена Яковича дали привід балтійцям жартівливо називати його "морським професором". У тих дослідах не лише було розв’язано поставлені завдання з бойового застосування морських радіолокаторів, а й зародився новий науковий напрям у радіофізиці — радіоокеанографія. Піонерські праці Брауде стали класикою в цій галузі. Ними доведено можливість дистанційного, за сотні кілометрів, визначення стану водної поверхні, передбачення наближення штормів. Було розв’язано найважливіші проблеми морської навігації та зв’язку. Зокрема відкрито явище аномально малого загасання НВЧ радіохвиль у тропосфері в ділянці глибокої тіні. Великому колективу вчених, очолюваних Брауде, за цей цикл робіт присудили Сталінську премію 1952 року.
У 1950-і роки С. Я. Брауде заснував новий науковий напрям — радіоокеанографію. Під його керівництвом проведені перші детальні дослідження поширення ультракоротких хвиль над морем в умовах прямої видимості і за горизонтом та розсіяння електромагнітного випромінювання схвильованою морською поверхнею. Вчений виявив і обґрунтував ефект далекого тропосферного поширення радіохвиль, явище атмосферного хвилеводу. Встановлені ним закономірності взаємозв'язку характеристик розсіяного електромагнітного поля з властивостями морської поверхні в подальшому дали змогу розробити новий неконтактний метод визначення параметрів морського хвилювання на далеких відстанях — метод дистанційного зондування.
1955 року він зі своїм другом та однодумцем А.Усіковим організовує Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР (ІРЕ), де по 1980-й рік обіймає посаду заступника директора з наукової частини. У новоствореному інституті розширюються розпочаті в УФТІ дослідження з радіоокеанографії, створюються нові наукові напрями. Одним із них стає радіоастрономія.
У 1960-і роки широке визнання принесли Семену Яковичу роботи, якими було започатковано ще один науковий напрям — декаметрової радіоастрономії. Разом з колегами і учнями він створив найбільші радіоастрономічні системи декаметрових хвиль, унікальні за своєю чутливістю і роздільною просторовою здатністю — радіотелескоп УТР-2 і радіоінтерферометри УРАН. З їх допомогою одержано результати світового рівня: складено перший каталог космічних джерел декаметрового випромінювання (понад 4000 дискретних об'єктів), вивчено особливості незбуреного і спорадичного радіовипромінювання Сонця, виявлено інтерімпульси у випромінюванні пульсарів і ряд нових закономірностей у розподілі радіояскравості протяжних утворень.
Грандіозний УТР-2, що не має аналогів, був запущений 1972 року в районі села Гракове Зміївського району Харківської області і досі залишається найчутливішим радіотелескопом декаметрового діапазону у світі. Створення радіоінтерферометричної системи УРАН із чотирьох декаметрових радіоінтерферометрів, розміщених у Змієві, під Полтавою, під Одесою й під Львовом забезпечило рекордне розділення об’єктів на небесній сфері в одну кутову секунду, тобто таке саме, як в оптичних телескопів.
Значним науковим досягненням стало виявлення у космічному випромінюванні першої гранично низькочастотної спектральної лінії збуджених атомів вуглецю, що відкрило нові можливості у діагностиці міжзоряного середовища. При розв'язанні ряду задач астрофізики С. Я. Брауде теоретично визначив ефекти спільної дії синхротронного і теплового випромінювань, ефекти поглинання в іонізованому газі, закономірності синхротронного випромінювання об'єктів з великою оптичною товщиною.
1985-го Брауде на базі радіоастрономічного сектора ІРЕ створює новий Інститут радіоастрономії АН УРСР, де стає завідуючим відділом. Цього разу його творча свобода розширюється ще більше — новий інститут, на відміну від УФТІ й ІРЕ, майже не пов’язаний з оборонними дослідженнями й, відповідно, із режимними обмеженнями. Відкритість тематики досліджень сприяла бурхливому зростанню міжнародної співпраці харківських радіоастрономів — далекий безмежний космос, на відміну від навколоземного простору, не був ареною військового протистояння наддержав. Саме ця обставина виявилася рятівною для інституту після 1991 року. Завдяки численним зарубіжним грантам і участі в міжнародних програмах інститут зміг пережити найважчий постперебудовний час і нині має реальні перспективи подальшого розвитку.
Для наукового стилю вченого характерні комплексність підходу до розв'язання задач, використання найефективніших методик експериментів, глибоке теоретичне обґрунтування проблеми, інтерпретація і узагальнення результатів досліджень. Його творчий доробок — це близько 300 наукових праць, серед яких 5 монографій, 15 оглядів, 10 авторських свідоцтв на винаходи. Понад 40 статей опубліковано в міжнародних наукових журналах.
Багато уваги С. Я. Брауде приділяв викладацькій роботі, підготовці кадрів вищої кваліфікації. Протягом багатьох років він читав основні курси в Харківському університеті, Військовій академії ім. Л. А. Говорова, завідував кафедрами харківських політехнічного та інженерно-будівельного інститутів, був професором Ленінградського інституту інженерів зв'язку залізничного транспорту. Опублікував серію науково-популярних видань.
Серед учнів Семена Яковича члени-кореспонденти НАН України А. В. Мень і О. О. Коноваленко, 9 лауреатів Державних премій СРСР та України, понад тридцять кандидатів, сім докторів наук.
З активною участю С. Я. Брауде в Національній академії наук України було створено дві установи — Інститут радіофізики та електроніки (1955) та Радіоастрономічний інститут (1985). Багато років він був заступником директора цих установ. Активно і плідно працював на посаді радника при дирекції Радіоастрономічного інституту, розробляв стратегію концепції подальшого розвитку радіоастрономічної науки в Україні.
Джерело:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Брауде_Семен_Якович
Фото - www.sai.msu.su
Брауде, Семен Яковлевич. Радиофизик. Академик АН Украины. Родился в Полтаве в 1911 г., окончил Харьковский физико-химико-математический институт (1932). В 1933-1955 гг. работал в Физико-Техническом институте АН Украины, а с 1955 г. - зав. лабораторией и зам. директора института радиофизики и электроники АН Украины в Харькове. Основные научные работы проводил в области надвысоких частот и распространения радиоволн, радиоокеанографии, радиоастрономии. Под его руководством создана первая на Украине радиоастрономическая обсерватория. Участвовал в создании отечественного радиолокатора. Автор 80 научных работ.
Источник:
Коломеер Михаил Соломонович - "Люди земли Полтавской". Книга предоставлена Полтавским городским обществом еврейской культуры
Фото - http://www.nas.gov.ua/
Брауде, Семен Яковлевич (р. 28.I 1911) Советский радиофизик и радиоастроном, акад. АН УССР (1969).
Родился в Полтаве. Окончил Харьковский физико-математический институт (1932). В 1933—1955 работал в Украинском физико-техническом институте. Принимал активное участие в создании на базе радиофизических отделов Украинского физико-технического института Института радио-физики и электроники АН УССР. С 1955 работает в Институте радиофизики и электроники АН УССР (в 1955—1980 — зам. директора по научной части). Профессор Харьковского политехнического института (1946—1956).
Научные работы относятся к радиофизике и радиоастрономии. Один из зачинателей радиоастрономии в СССР. Под его руководством организована первая на Украине радиоастрономическая обсерватория, разработана радиоастрономическая аппаратура, в том числе оригинальные радиотелескопы с электрическим управлением лучом, работающие в декаметровом диапазоне. С помощью созданных под его руководством уникального радиотелескопа УТР-2 и радиоинтерферометра "УРАН" выполнен обширный ряд исследований радиоизлучения небесных объектов: обнаружено низкочастотное радиоизлучение пульсаров, проведены измерения протяженных радиоисточников, изучено распределение радиоизлучения космического фона, исследовано декаметровое излучение тел Солнечной системы и областей поглощения ионизованного водорода, обнаружена первая в декаметровом диапазоне радиолиния — нейтрального азота (спустя четверть века после ее теоретического предсказания И. С. Шкловским).
Брауде и его сотрудниками составлен первый каталог радиоисточников и их спектров в декаметровом диапазоне. Он проводит также теоретические исследования космического радиоизлучения. Еще в 1957 приступил к изучению принципиальной возможности радиолокационного зондирования солнечной короны. Теоретически определил эффекты совместного действия синхротронного и теплового излучений, эффекты поглощения в ионизованном газе, исследовал синхротронное излучение в объектах большой оптической толщины. Получил интересные данные о так называемых плазменных котлах, играющих важную роль в эволюции источников космического радиоизлучения. Разработал теорию распространения радиоволн над негладкой морской поверхностью. На основе изучения полученных Брауде амплитудных, фазовых и частотных (доплеровских) характеристик рассеянных сигналов создано новое научное направление — радиоокеанография. Принимал участие в разработке мощных генераторов радиоволн и создании первого в СССР радиолокатора.
Государственные премии СССР (1952, 1977), Золотая медаль им. А. С. Попова АН СССР (1983).
Источник:
Колочинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы: Биографический справочник. — Киев.: Наукова думка, 1986. — 512 с. Издание второе, дополненное и переработанное
