Бутович, Николай Григорьевич
- Подробности
- Просмотров: 59088
Родина Бутовичів на відкритті персональної виставки митця.
Зліво направо: дружина Тетяна, донька Аріадна, син Микола, Микола Гритрович.
Нью-Йорк, жовтень, 1955 р. ЦДАМЛМ України, ф. 1366, оп. І, од. зб. 64, арк.
1.
Бутович, Николай Григорьевич, род. 6 декабря 1895 г., дворянин Полтавской губ. Окончил Петровский Полтавский кадетский корпус в 1913 г. вице-унтер-офицером. Медаль "В память 200-летия Полтавской битвы". Александровское военное училище.
Источники:
Ромашкевич А. Д. Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса с 1-го октября 1912 г. по 1-е октября 1913 г. Год десятый. Полтава. 1912. Стр.132
Бутович, Микола Григорович (06.12.1895, с. Петрівка Гадяцького пов. Полтавської губ., тепер Гадяцького р-ну Полтавської обл. – 21.12.1961, м. Гакензан, штат Нью-Джерсі, похов. на українському православному цвинтарі-пантеоні в Бавнд Бруку, США) – графік, гравер, артист-маляр і сценограф.
Мистецькі студії пройшов у Петровському Полтавському кадетському корпусі (1906–1913, викладач В. Волков), Вищій мистецько-промисловій школі у Празі (1920), Шарлоттенбурзькій мистецько-промисловій школі (1920–1926) і Лейпцізькій академії графічних мистецтв (1923–1926), стипендіат Українського наукового інституту в Берліні (1926–1928, кер. В. Залозецький). Учасник визвольних змагань періоду УНР. Мешкав у Парижі, Празі, Дервенті, Спліті, Львові, з 1947 – у США. Член Об’єднання мистців-українців Америки (1952).
У графічних і малярських роботах, оформленні лялькових вистав, дитячого театру виявив глибоке розуміння української міфології, фольклору та етнографії. Творчість Б. позначена виразно національним духом, оригінальним трактуванням на модерний лад, проілюстрував твори М. Гоголя, І. Котляревського, В. Стефаника та ін. Авт. дереворитів «Українські духи» (1922), «Відпуст на Закарпатті» (1932), «Карпатська мадонна» (1955, 1956), мал. «Українські церкви» (1934), «Демонологічні образи» (1944), станкових композицій «Домовик», «Чугайстер» (1920-ті), «Мавка» (1954), «Велес із почтом» (1961), триярусного іконостасу православної церкви в Нью-Арку (1952).
Літ.: Ханко, 2002. – С. 32; Федорук О. Микола Бутович. Життя і творчість. – К.; Нью-Йорк, 2002.
Джерело:
Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua
Микола Григорович Бутович народився 1 грудня 1895 р. на Полтавщині [таку дату народження вказує у своїй автобіографії і М. Бутович, але уточнює: "хоч фактично точної дати не знаю" - Т.Б.], в с. Петрівка, в дворянській родині, яка вела свій родовід від заможної козацької старшини. Батьки-вчителі дали синові ґрунтовну освіту. Упродовж 1906—1913 рр. він навчався у Полтавському кадетському корпусі, а потім у військовій школі в Москві, і вже в той час почав поступово розкриватися його художній хист.
М. Бутович. Штурмові гуляй-городи. Картон, гуаш. 1954
р.
ЦДАМЛМ України, ф. 1366, оп. 1, од. зб. 13, арк. 1.
Жадоба до творчості гостро виявилася у 20-річного Бутовича в роки Першої світової війни, коли, потрапивши до австрійського полону, він починає ілюструвати "Енеїду" І. Котляревського. Але після підписання Берестейської угоди, не байдужий до долі своєї країни, бере участь у визвольних змаганнях (1917—1921) в чині ад'ютанта штабу 1-ї козацької дивізії армії УНР у т. зв. "Сірій дивізії" аж до 1920 р., коли був інтернований у табір для військовополонених на території Польщі, де видавав рукописний гумористичний часопис "Дуля долі", в назві якого поєднувався гротеск та реальність життя самого Бутовича.
Втеча з табору до Праги перекреслила його кар'єру професійного військового, але життя відкрило перед Миколою Григоровичем можливість продовжувати навчання; здобував художню освіта у Вищій художньо-промисловій школі в Празі, у Шарлоттенбрузькій мистецько-промисловій школі (1920—1926) та в Лейпцизькій Академії графічних мистецтв (1923—1926), яка була унікальним на той час закладом — виховувала ілюстраторів, художників, графіків книжкової індустрії та промисловості.
М. Бутович. Афіша до концерту за «Прелюдіями» Ф. Ліс та у Паризькій
консерваторії. Картон, гуаш, туш. Б/д
ЦДАМЛМ України, ф. 1366, оп. І, од. зб. 5, арк 1.
Обдарованість Миколи Бутовича, талант митця та працездатність дозволили ще в період навчання отримати майже всі перші премії більш ніж на 20 мистецьких конкурсах академії; у 1924 р. видати альбом "Українські духи", до якого увійшли 6 дереворитів із зображеннями казкових та демонічних персонажів народної уяви — відьмаками, чугайстрами, домовиками, що традиційні для вірувань українців; отримати стипендію Українського наукового інституту в Берліні для написання "Історії книжкового мистецтва" під керівництвом В. Залозецького.
У міжвоєнний період митець багато подорожував. Жив у Франції, Чехії, яка на той час стала осередком української еміграції, її мистецьким центром, бував на Балканах, часто приїздив до Закарпаття. Опанувавши мистецьку техніку, М. Бутович у своїх подорожах прагнув відкрити для своєї творчості нові стилі та напрями в західноєвропейському мистецтві, але жодна школа не вплинула на його своєрідний талант. Подорожуючи, він багато працював у жанрі ілюстрації, іконопису, графіки, портрета, оформлював книжкові видання, малював ескізи до книжкових обкладинок львівських видань, брав активну участь у закордонних виставках української графіки (Брюссель, Рим, Прага та ін.).
М. Бутович серед учнів малярської школи, 1940-і рр.
ЦДАМЛМ України, ф. 1366, оп. 1, од. зб. 64, арк. 2.
З початком 40-х рр. М. Бутович оселився у Львові, де за часів німецької окупації на посаді професора, викладав у Мистецько-промисловій школі, на архітектурному відділі Львівської політехніки та Української вищої студії образотворчого мистецтва. Життя Миколи Григоровича можна порівняти з хвилями. Спочатку Бутович переживає емоційне піднесення — наприкінці війни він одружився, але наступні тяжкі події (драматичний відхід на Захід із наближенням фронту, смерть доньки, табір для переміщених осіб в Австрії) змусили родину емігрувати у 1947 р. до США, де вона оселилася у Риджфільд-Парку поблизу Нью-Йорка. Там Бутовичу доводиться багато працювати та конкурувати з американськими малярами часто-густо задля матеріального забезпечення родини, яка на той час збільшилася на двох діточок.
Митець продовжує займатися декоративною графікою, ілюстрацією, станковим та монументальним живописом, приймає пропозиції щодо дизайну візерунків для американських текстильної та килимової фабрик тощо.
М. Бутович. Руська Мокра. Словаччина. Пейзаж. Карт., гуаш. 1933
р.
ЦДАМЛМ України, ф. 1366, оп. 1, од. зб. 1, арк. 1.
Треба відзначити, що Бутович продовжував підтримувати тісні стосунки з представниками української діаспори в США, Канаді, Західній Європі, про що свідчить його епістолярна спадщина. Коли у 1952 р. у Нью-Йорку було засновано Об'єднання українських митців Америки, став його членом разом із В. Січинським, Я. Гніздовським, С. Гординським, М. Морозом, С. Литвиненком та ін. Об'єднання пропагувало мистецькі твори українських діаспорян через виставкову діяльність, в якій активну участь брав і М. Бутович. Джерела підтверджують, що головне місце у витворах мистецтва цього періоду його творчості посідають етнічні мотиви, натхнення для втілення яких йому давали спомини про Батьківщину, її історію, український фольклор та міфологія, літературний спадок кращих синів України — М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, І. Котляревського тощо.
Життя Бутовича, як і його багатогранну творчість, не можна втиснути в рамки дат, бо талант митця не має часових меж. Ще з 20-х рр., коли відбувся справжній ренесанс української книжки у Львові (в подальшому видавництва переїжджали до Відня, Берліна, Праги), він багато працював над розробкою обкладинок книжок. Відомі його роботи для видавництва "Ратай", "Українці в вільному світі" — ювілейна книга Українського народного союзу з нагоди 60-річчя (1894—1954), "УНС" (1954), часописів ("Литаври", "Віра й культура" (1953), "Державницька думка" (1951), "Веселка"), до симфонії М. Мусоргського "Ніч на Лисій горі" тощо, в яких митець графічно відтворював мотиви українського народного орнаменту та шрифти, притаманні слов'янському напису. Книжкові ілюстрації Бутовича просякнуті національним колоритом та легкою народною іронією. Впродовж життя художник неодноразово повертався до ілюстрування "Енеїди" І.Котляревського. Його "Енеї-да" — це перш за все народний гумор з деякими елементами та мотивами еллінства, його герої насамперед поціновувачі радощів життя, а потім вже — вояки, образи яких з небожителів перетворені художником на запорізьких козаків. Малював обкладинки та ілюстрував "Вія", "Старосвітських поміщиків" М. Гоголя, "Кладку видінь" Г. Діброва, "Брата твого Каїна" С. Ледянського, "Проліски" Н. Щербини, окремі збірки тощо.
|
|
Безперечно, розквіт приватних бібліотек 20-30 рр. викликав попит на книжкову мініатюру - екслібрис, і в цьому жанрі Бутович набув слави майстра та реформатора цієї графічної техніки, якою займався упродовж усього життя. У фонді представлені екслібриси Ю. Крохмалюка, В. Поповича, В. Січинського та його доньки, Н. Терлецького та ін. Виконані майстром з притаманним йому гумором, вони водночас розкривають захоплення володаря екслібриса певною літературою, тут ми знаходимо й козацьку тему (вершники, козаки, знамена, піки, шаблі, бандуристи), й медичну емблему, й іронічне зображення володаря в образі Діогена, діжку якого тягне лебідь на простороні книжкового моря".
Час до американської еміграції змушував Миколу Бутовича змінювати адреси свого перебування в пошуках ліпшої долі, роботи та перш за все наповнював його мистецьку вдачу новими художніми враженнями. Цей період митця-мандрівника подарував нам багато начерків, серед них ескіз до портрету епіскопа Діонісія (сам портрет був намальований у 1939 р., але до архіву на зберігання не надійшов), портрет дружини та ін. За спогадами Бутовича, обставини тогодення для отримання заробітку змушували багато малювати портрети простих людей, більшу частину з яких, на жаль, не побачать пошановувачі його творчості. А для душі виходець з мальовничого Полтавського краю малював краєвиди Закарпаття та Європи. Митець милується природою, яку любив та розумів, його пастелі та гуаші — прозорі й кришталево чисті, але, в той же час, відкривають тонке бачення майстром тяжкої долі мешканців цього краю — зламані паркани, порушені хати тощо. Фонд архіву репрезентує пейзажні сюжети — "Ліси і гори", сільські краєвиди, "Дерева", пейзажі з мандрів Словаччиною, Балканами (замальовки у Дербенті).
М. Бутович. "Дума о трех братьях азовских", 1949 г. бумага, тушь, пастель,
аппликация; 22х30;
правый нижний угол "М. Бут" (http://www.korners.com.ua/russian/painters/579)
У центрі уваги Бутовича захоплення прикладною графікою, яка не тільки наповнює майстра новим досвідом, але й дає можливість додаткового заробітку для прожиття в еміграції. Він малював листівки, афіші (до концерту за "Прелюдіями" Ф. Ліста у Паризькій консерваторії та оперети за п'єсою "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка), обкладинки календарів, фірмові знаки та їх символіку, поштові марки (Пластова марка "До 40-річчя державності", "Українська капела бандуристів"), рекламні плакати, емблеми фондів, організацій, ескізи грошей тощо.
У мистецькому емігрантському середовищі Бутович набув слави талановитого портретиста, майстра не тільки дружніх шаржів на письменників, скульпторів, акторів, але й автора епіграм. Здебільшого епіграми написані на папірцях із зошитів, блокнотів, клаптиків аркушів, маленьких картонках; на декількох папірцях бачимо людей у стилізованому театральному вбранні та взірці шрифтів. У фонді зберігається власноруч зроблений художником блокнот у твердій прошитій обкладинці "Наш Парнас", в якому епіграми написані дрібним почерком майстра. Вони з іронічним, доброзичливим натяком на особисті відмінності характеризують людей, яким присвячені — Г. Мазепу-Коваль, О. Лятуринську, Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Телігу та ін. Лише у 1995 р. на Батьківщині була видана збірка епіграм М. Г. Бутовича під псевдонімом Бутумбас.
Фрагмент розпису іконостасу у Церкві Господнього Вознесіння в
Нью-Йорку. Фотоальбом. 1952 р.
ЦЦАМЛМ України, ф. 1366, оп. 1, спр. 65.
Але найбільше творче піднесення він отримав у 1952 р. від пропозиції Української православної церкви щодо створення різьбленого іконостасу та його розпису для Церкви Господнього Вознесіння у Нью-Йорку. Він поринає у працю, якою займався ще у Закарпатті, коли розмальовував іконостаси у тамтешніх церквах. Відданість справі, якою він починав займатися, прослідковується в листуванні, в укладених угодах, планах та розрахунках, які передували роботі над іконостасом24. Створений в еміграції митцем іконостас набув виражених українських рис, поєднав національну історію з корінною вірою парафіян, що відбилося й у відображених історичних постатях, й у символах, яким була притаманна атрибутика української державності.
Перебуваючи у вирі емігрантського життя, Бутович постійно виявляв зацікавленість народною героїкою та історичною минувшиною українського народу, і це спонукало митця до розкриття теми вільного козацтва (гетьмани, старшини, козаки), що продовжувалася і в книжкових заставках (кінні козаки, яких він бачить лицарями, гармати, знамена, булави, шаблі, оспівує працю вільних селян, народні свята, українські квіти тощо), і в ескізі обкладинки "Дума про трьох братів азовських" (до цієї теми він вперше звернувся в середині 20-рр., а в 1947 р. репрезентував в альбомі "Українське малярство" (Мюнхен).
Як уже зазначалося, наскрізною у творчості Бутовича є тема народного фольклору, пісень, орнаменту, казок, лубочних картинок, дитячих вигадок тощо. До архіву надійшли на зберігання його відомі листівки з серії "Ляльки Різдвяного вертепу", "Щедрик, Щедрик", в якому символом є заможна родина, мир та злагода у домі, мрії про багате майбутнє; колядки — яскраві листівки у народному стилі з віршованими побажаннями, серед них сюжет з написом "Упала з неба доріжка, а той доріжкою ґаздиня пішла, та стрінулась з святою Пречистою...". Усвідомлюючи вплив казок на дитину, Бутович прагнув донести до паростків української еміграції співучість мови та своєрідність культури залишеної Батьківщини. Ілюструючи книжки для емігрантських дитячих видань, він намагається побачити казковий світ очима дитини і в той же час розкрити глибинне значення відтворюваних явищ, тому тут і яскраве вбрання козачки, і жахливі часи татарської навали, і тремтлива краса казкової української хатинки, природи, образи дітей, косарів, драконів, русалок, коней, казкових героїв народних пісень, звірят тощо.
М. Бутович. Сільський пейзаж. Картон, пастель. 1946 р.
ЦДАМЛМ України, ф. 1366, оп. 1, од. зб. З, арк. 1
Серед документів особового фонду Майстра привертає увагу не тільки його художній доробок, але й літературний спадок. Вже згадувалося про його епіграми, відомі його поетичні твори: "Ладо" (казка-балет), "Івасик Телесик", спомини: "Повстання проти гетьмана (Сіра дивізія)", "Кадетський корпус", "Автобіографія", "За споминами сіро-жупанника".
На жаль, Микола Григорович пішов із життя, не встигнувши реалізувати все те, що було заплановано і задумано, а головне — не побачив своїх шанувальників на Батьківщині, до якої, за словами його дружини пані Тетяни, все життя мріяв повернутися. Важкі випробування увірвали життя Митця 21 грудня 1961 р. Він був похований далеко від Батьківщини, на православному кладовищі у Бавнд-Бруку (США).
Сукало Адевтина Миколаївна,
кандидат історичних наук, головний науковий
співробітник сектору просвітньої та виставкової
роботи відділу використання інформації документів
ЦДАМЛМ України.
Джерело:
Архіви України. Науково-практичний журнал. № 6 (276). 2011.
Микола Бутович. Христос Воскрес! В-во "Пласт". 1948
Джерело:
Корпанюк П., Полегенький С. Українська святочна картка. Альбом. Київ: Мистецький цент "БАРВИ", 2009, 216 с.
