Градостроительство на Полтавщине

Містобудування на Полтавщині. До найдавніших пам'яток містобудування Полтавщини відносяться городища, селища, давні вали, у т. ч. Змієві, сліди колишнього функціонального зонування, планування, трасування вулиць і доріг. Давні укріплені поселення існували на території Полтавщини ще в 1 тисячолітті до н. е. Одне з найбільших на Україні — Більське городище. Ранньослов'янські поселення відомі вздовж річок Сули, Ворскли, Псла, Ромца та їх приток. Поділяються на укріплені (городища) і неукріплені (селища). Городища, як правило, розміщалися на високих берегах річок (Ромни, урочище Замок, Полтава, Лубни), неукріплені селища простягалися вздовж берегів річок та в їх долинах. Для поселень роменської культури по Сулі і Пслу характерне сполучення невеликого укріпленого ядра і обширних неукріплених селиш навколо (Монастирище).

У 9—10 ст. відбувається посилений розвиток міст, які виникали на базі старих родових городищ, при будівництві нових прикордонних фортець, на основі зростання ремісничих центрів. З 907 р. відомий Переяслав. Близько 988 р. для захисту південних кордонів Київської Русі від нападів кочовиків (печенігів, чорних клобуків) великий князь київський Володимир Святославич заклав міста-фортеці понад Десною, Остром, Сулою, Стугною. До числа найдавніших міст, згадуваних у літописах, належать Кснятпн, Хорол, Прилук, Пісочин, Говтва, Горошин, Пирятин, Лтава, Лукомль, Лохвиця та інші. Тепер на території Полтавщини відомо близько 50 давньоруських городищ, кілька десятків селищ. У 11—13 ст. сучасна Полтавщина входила до складу Переяславської землі. Найзначнішим містобудівним утворенням того часу була Посульська оборонна лінія. Міста, за винятком Переяслава, були невеликими, складалися з дитинця та посаду (Лтава, Дубниця, Ромен). Іноді посад оточувався оборонним валом (Лукомль). Здебільшого він лишався неукріпленим. Дитинці більших поселень, як правило, розміщали на високих мисах при злитті річок (Лтава, Лубен, Лукомль, Ромен). Посад, окольний град, розвивався вглиб плато. Аналогічно використовувалися особливості рельєфу й при розміщенні міста у рівнинній місцевості на надзаплавних терасах (Переяслав). Найпоширенішими були два типи містобудівних структур: напівкруглий тип, коли дитинець одною стороною прилягав до ріки, навколо нього півкільцем — посад (Лубен, Прилук); секторний тип: дитинець на мису, посад — віялом на плато (Ромен, Переяслав, Лтава).

Внаслідок монголо-татарської навали спостерігається занепад міського життя, ряд поселень припинило існування. На зламі 15—16 ст. розпочинається економічне відродження краю. Головними шляхами колонізації були річки, мережа населених пунктів спиралася на лісові масиви, які давали захист від нападів. З'являються нові уходи, зимівники, хутори і слободи. Карти Київського воєводства, складені Г. Л. де Бопланом у 1650-х рр., показують досить густу мережу населених пунктів по річках Сулі, Пслу, Хоролу, Ворсклі, Удаю. Багато з них зображені у вигляді фортець і замків. В умовах постійної боротьби з татарськими нападами більшість поселень на Полтавщині мали дерев'яно-земляні укріплення.

Після визвольної війни 1648—1654 рр. будівництво розгортається насамперед у полкових і сотенних містах, які ставали центрами ремесла й торгівлі. Теоретичною основою розвитку містобудування у 17 ст. була праця О. Радишевського "Устав ратных, пушечных и других дел, касающихся до воинской науки" (1621), окремий розділ якої присвячено містобудуванню. Основні санітарні і протипожежні норми, правила фортифікації закріплено у "Соборном уложении" кінця 16 ст. Форма і структура міста були ідеологічно осмислені й канонізовані у "Требнику" Петра Могили (1646).

Плани міст Полтавщини 18 ст. висвітлюють загальні принципи і особливості містобудування 17—18 ст.: уфортифіковані центри міст — на підвищених місцях, здебільшого, на південно-східних їх околицях (Полтава, Лубни, Ромни, Гадяч та Миргород); замок або цитадель, як правило, невеликий за площею (до 2 га), використовувався лише для військових потреб (Ромни, Лубни, Кременчук, Прилуки). Виняток становили Переяслав і Полтава, в яких замки займали значну територію, де були квартали забудови і розташовувався не лише військовий, але й культовий, громадський центри всієї округи. До замку прилягав посад, або місто, розташований на нижчих відмітках, чи на рівнинному плато за цитаделлю. У 2-й половині 17 ст. посади полкових і сотенних міст були захищені земляними укріпленнями. Тут розміщалися головний міський торг, собори (Ромни, Лубни), садиби "значних людей", купців, козаків та ремісників, парафіяльні церкви. Цитадель і місто оточували великі приміські слободи або передмістя, що у 18 ст. називалися форштадтами. Типи міських структур залишилися тими ж, що і в давньоруський період, але в реальних умовах ускладнилися завдяки росту селитьби, переходу до концентричних структур (Зіньків), лінійних (Прилуки) з масою проміжних типів (Полтава). Моноцентризм містобудівних структур змінюється поліцентризмом за рахунок появи виявлених в об'ємах центрів планувальних районів, монастирів. Планування було в межах укріплених міських центрів, як правило, регулярним — порядковим, рідше — радіальним, за межами фортець планування було вільним і залежало від форми укріплень, рельєфу, гідрографії. Найбільша густота вуличної мережі і щільність забудови спостерігається у межах укріплень, натомість для слобод та передмість характерна крупна нарізка кварталів, низька щільність забудови. У цілому планування міст було хоча й ландшафтним, нерегулярним, проте суто функціональним. Основні системи планування: порядкова, віялоподібна, гілляста. У невеликих сотенних містечках домінувала одна певна планувальна система: порядкова (Ліпляїв) або секторно-радіальна (Пирятин, Глинськ, Ромни). У більших містах органічно сполучалося кілька планувальних систем, відображаючи стадійність розвитку міст (Прилуки, Полтава, Гадяч). Як правило, порядкове планування було у межах фортеці, радіальне — навколо неї; віялоподібне, з переходом у гіллясте — на периферії. Об'ємно-просторова композиція, що визначалася природною підосновою, системою укріплень, структурою та плануванням, була головним чинником формування своєрідності образу міста. Незалежно від рельєфу суворо витримувалася ієрархічність містобудівної композиції. Центр міста на найвищих відмітках завдяки фортечним валам і еспланаді був візуально виділений у пейзажі. Тут розміщалися головні домінанти.

У 2-й половині 17—18 ст. ішов процес заміни дерев'яних містобудівних домінант мурованими, значно більших обсягів. Це міські і монастирські собори, парафіяльні церкви. При цьому дотримувалися принципу ієрархічності: головні домінанти були масивними, 7—5-верхими (Полтава, Прилуки); другорядні були 1—3-верхими, простих силуетів. Новим явищем архітектури 2-ї половини 18 ст. стали багатоярусні муровані дзвіниці (Переяслав, Полтава, Мгар) як важливі акценти міських силуетів та муровані монастирі строго регулярної композиції з собором у центрі і дзвіницею з заходу (Густинський, Переяславський, Вознесенський, Мгарський, Полтавський, Хрестоздвиженський).

У 2-й половині 18 ст. розпочинається процес реконструкції міст на засадах класицистичної архітектури. На Україну було поширено Указ 1763 р. "О сделании всем городам, их строению и улицам специальных планов, по каждой губернии особо". Але особливості тогочасної військово-політичної обстановки затримали реалізацію цих заходів па Полтавщині на кілька десятиріч. Призначені з 1782 р. губернські і повітові землеміри розпочали топографічну зйомку міст, складення нових планів. Перепланування заторкнуло, передусім, Кременчук і Полтаву. Найбільшого розвитку реконструктивні і планувальні роботи набули після того, як у 1802 р. Полтава стала губернським центром і було організовано губернську креслярню. Найповніше нові містобудівні засади були реалізовані у проекті перепланування Полтави 1803 р. Того ж року розроблено план Ромен, ще кількох міст. На складну топографічну основу накладалася абстрактна вулична мережа, але робилося це не механічно, а з деяким урахуванням трасування ліній укріплень, вулиць і доріг, розташування соборів і монастирів. У 1805 р. розроблено плани Лубен, Миргорода, Хорола та інших повітових і заштатних міст. У 1810 р. затверджено новий план Переяслава. Авторами всіх цих проектів були губернський архітектор М. Амвросимов і його помічник Плотников, пізніше до роботи підключився А. Карташевський. За їх проектами, з використанням альбомів "зразкових фасадів", що регулярно надходили зі столиці, впродовж перших десятиріч 19 ст. у Полтаві і всіх повітових містах проводилося будівництво присутственних місць, народних училищ, лікарень тощо.

На зміну попереднім органічним містобудівним структурам з початку 19 ст. утверджується принцип регулярного, централізованого, упорядкованого міста. Ідея регулярності мислилася як засіб спрощення орієнтації, упорядкування планувальної структури. Для кожного міста зарані обирався певний планувальний прийом. Ступінь складності плану визначався кількістю населення, площею селитьби, значенням міста. Малі повітові і позаштатні міста вирішувалися єдиним планувальним прийомом, здебільшого — це ортогональна мережа вулиць. Але таким прийомом вирішувалися і деякі великі міста — Прилуки, Переяслав. Планування Полтави, Лубен, Ромен вирішувалося кількома прийомами з прив'язкою до існуючих вуличних трас. Прямолінійні вулиці орієнтувалися на архітектурні домінанти (осьова перспектива), з'явилися замкнені перспективи і тим самим завершився перехід від давньоруської ландшафтної системи орієнтації до лінійно-осьової, за принципом вулиця — коридор. Головні площі здебільшого розплановувалися ближче до берегів річок. Фортечні вали зносилися, на їх місці прокладалися широкі озеленені бульвари (Ромни, Переяслав, Полтава). Були детально розроблені протипожежні вимоги — необхідність брандмауерів, розривів між будинками, заборона вкривати дахи соломою; санітарні вимоги — винос за місто цвинтарів і виробничих об'єктів. Квартали у центрах міст виділялися під муровану забудову, на периферії — під дерев'яну. Нормувалася ширина вулиць: головних — 10 саженів, другорядних — 5 саженів. Недоліком цих планувальних систем було ігнорування локальних особливостей ландшафту.

Перепланування здійснили лише частково через слабке економічне становище більшості міст. З 1836 р. розпочалася розробка серії планів згідно з новими вимогами: більше уваги надавалося вивченню інженерно-геологічних, гідрологічних умов території, повніше враховувалася наявна забудова, точніше намагалися визначити перспективи розвитку поселень. За зразок правили проекти, розроблені архітектором В. Гесте для Київської губернії. Але у зв'язку з передачею цієї роботи повітовим землемірам рівень реалізованих планів дещо знизився, а планування звелося до механічної прирізки нових прямокутних кварталів. У результаті здійснення цих заходів центральні частини більшості міст дістали регулярне планування. Колишні передмістя перепланувати нерідко не вдавалося, і старі траси вулиць підключалися до ортогонального планування центрів. Нове планування призвело до зміни об'ємно-просторової композиції: завдяки знесенню оборонних ліній розкрилися панорами ансамблів історичних центрів. Архітектурні домінанти, як старі, так і новозбудовані, потрапляли у точки перетину осей кількох вулиць, завдяки чому великий ефект досягався невеликою кількістю унікальних споруд. З початку 19 ст. рядова забудова була виведена на червоні лінії, з'явилася периметральна забудова кварталів, збільшився масштаб споруд, особливо у центрах Кременчука і Полтави. У 2-й половині 19 — на початку 20 ст. з'являється суцільна 3-4-поверхова забудова головних вулиць у Полтаві, Кременчуці, Ромнах, Прилуках, Лубнах.

Містобудівна ситуація, що створилася у результаті перепланувань 1-ї половини19 ст. та забудови 19 — початку 20 ст., стала основою розвитку міст Полтавщини за рад. період. У 1930-х рр. відбулося руйнування об 'ємно-просторової композиції більшості міст — Кременчука, Лубен, Полтави, Лохвиці, Зінькова, Миргорода та інших, знищено основні архітектурні домінанти. У період перших п'ятирічок і повоєнної відбудови планування міст розвивалося на засадах спадкоємності, у 1940—50-х рр. створювалися нові містобудівні ансамблі в неокласицистичних формах. У 1960-х рр. у Полтаві, Кременчуці, Лубнах розпочалося масове індустріальне житлове будівництво. Забудовувалися вільні території, але вибіркове будівництво велося і в історичних центрах міст. Вихід сучасної забудови у заплави річок, зокрема у Полтаві, грубо спотворив історично складений образ міста. З 1970-х рр. індустріальне домобудування у Кременчуці й Полтаві досягло значного розмаху. Основною планувальною ланкою став мікрорайон з комплексом торгово-комунального і культурно-побутового обслуговування. Починаючи з 1960-х рр., різні інститути містобудівного профілю (Укрміськбудпроект і його Полтавський філіал, Діпроміст, КиївНДІПмістобудування) розробляють генеральні плани міст області і проекти детального планування їх центрів (Полтава, Кременчук, Пирятин, Лубни, Лохвиця та ін.) Проводяться конкурси на проекти генпланів і забудови центрів. Ступінь реалізації цих місторегулюючих документів низький, що пов'язане з нереалістичною оцінкою перспектив і темпів містобудівного розвитку, методично та історично неспроможною ідеологією тотального проектування і загальної регламентації. У 1968 р. Держбуд УРСР включив до списку старовинних населених пунктів України, проекти планування і забудови яких мають погоджуватися з органами охорони пам'яток, міста Полтаву і Лубни, смт Диканьку, села Устимівку, Більськ, Мгар, Мацківці, Снітин, Великі Сорочинці, Хомутець, Березову Рудку, Горошине. Постановою Ради Міністрів України від 1976 р. Лубни і Лохвиця включені до списку малих і середніх історичних міст республіки, що підлягають першочерговому упорядкуванню, у 1986 р. Полтава включена до реєстру історичних міст всесоюзного значення. У зв'язку з цим розпочалася розробка зон охорони пам'яток історії та культури. Але з усієї області лише по Полтаві КиївНДІТІ у 1984 р. виконано історико-архітектурний опорний план з проектом зон охорони пам'яток, скоригований у 1989 р. Ним передбачається цивілізоване ставлення до пам'яток містобудування й архітектури, історичного планування і забудови, до природного ландшафту.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 556-560

Ссылки на эту страницу


1 Очерки истории архитектуры
[Нариси історії архітектури] - пункт меню