История Полтавы

Гардасевич, Тит Яковлевич

• 

Подробности

Просмотров: 39811

Тит Гардасевич, 40-ві роки XX ст.

Гардасевич, Тит Якович (01.12.1870 р., м. Луцьк — 26.05.1961 р., м. Полтава). Цивільний інженер, архітектор. У творчості використовував архітектурні стилі неоренесансну, неороманізму.

1897 р. ‑ закінчив інститут цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі з дипломом цивільного інженеру першого розряду.

1897 р. – розпочав професійну діяльність на посаді помічника архітектора Митного округу м. Москви. 1898–1901 рр. ‑ займався проектуванням і будівництвом різних об’єктів Південно-Західної залізниці у Києві та Одесі.

З 1902 р. ‑ жив у Полтаві та працював у будівельному управлінні Полтавського губернського правління на посаді молодшого архітектора

Будівля Червоних казарм.

До 1917 р. та 1923–1924 рр. – Полтавський губернський архітектор.

1920-і – 1930-і рр. ‑ був архітектором у різних міських організаціях, головою комісії з обов’язками окружного інженера, завідувачем проектного бюро.

Олександрівське реальне училище.

1923–1928 рр. ‑ викладав у Полтавському індустріальному технікумі. 1931‑1952 рр. – працював на посаді доцента та завідувача кафедри архітектури у Полтавському інституті інженерів сільськогосподарського будівництва. Заснував наукову школу архітектурного проектування.

Перебував у складі членів Спілки архітекторів України та був обраний почесним членом Спілки архітекторів СРСР.

Музичне училище Д. В. Ахшарумова.

Творчий доробок у Полтаві: будівлі Червоних казарм (вул. Пушкарівська, № 5, 1903 р.), Олександрівського реального училища (вул. Пушкіна, № 83 а, 1909 р.), музичного училища Д. В. Ахшарумова відділення Російського музичного товариства (вул. Пушкіна, № 30, 1914–1916 рр.), аптекоуправління (вул. Європейська, № 28, 1929 р.).

Будівля аптекоуправління.

Джередо:

Бєлявська О. Ю. Гардасевич, Тит Якович // Архітектори і місто [текст]: [монографія] / Карюк М. В., Бєлявська О. Ю., Дмитренко А. Ю., Негай Г. А.; уклад. та ред. Бєлявська О. Ю.; Полтавська організація Національної спілки архітекторів України – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2018. – 187 с.: іл. Стор. 118.

 

У грудні [2010 р.] минуло 140 років від дня народження відомого полтавського архітектора, засновника наукової школи архітектурного проектування Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва — нинішнього національного технічного університету імені Юрія Кондратюка — Тита Яковича Гардасевича.

Тит Гардасевич народився 1 грудня 1870 року в місті Луцьку Волинської губернії, в сім’ї телеграфного механіка Південно-Західної залізниці і був старшим сином у батьків. У своїх автобіографіях і анкетах після 1917 року Тит Якович змушений був підкреслювати: «Отец из крестьянской рабочей (зустрічаємо варіант — «трудовой». — Авт.) семьи, впоследствии, до смерти в 1910 году, многолетний служащий Юго-Западных железных дорог». Але колеги і колишні учні Тита Гардасевича, зокрема професор, доктор технічних наук Дмитро Топчій (1903—1980 роки) — завідувач кафедри у період із 1952-го по 1980 рік, стверджували, що він був потомственним дворянином, до революції це був «світський лев» — віртуозно грав у більярд, їздив у Баварію на курорти і т. п. А за спогадами колишньої випускниці інженерно-будівельного інституту 1962 року Світлани Соколенко, він навіть походив із графського роду. Зрозуміло, що з міркувань самозбереження Тит Якович після Жовтневого більшовицького перевороту, особливо в період сталінського винищення справжньої інтелігенції, еліти нації, повинен був приховувати своє походження та інші обставини з минулого життя. Про атмосферу радянської доби яскраво свідчать і анкети тих часів. Взяти хоча б пункт 15 особового листка з обліку кадрів, заповненого Титом Гардасевичем у 1947 році: «Были ли колебания в проведении линии партии и участвовал ли в оппозициях (каких, когда)». Так що не тільки «крок вліво, вправо і розстріл», а навіть «вагання у проведенні лінії партії» могли призвести до такого ж фіналу.

Середню освіту Тит Якович здобув у реальному училищі міста Рівне, а вищу — в Петербурзі в Інституті цивільних інженерів, який закінчив у 1897 році з дипломом цивільного інженера 1-го розряду. Іменний нагрудний знак випускника цього закладу Тита Гардасевича зберігається у музеї Полтавського технічного університету.

До речі, в пізніших документах наводяться дещо інші формулювання здобутої кваліфікації чи спеціальності: «являясь по образованию гражданским инженером-проектировщиком» (із характеристики 1946 року), «инженер-архитектор» (з особового листка із обліку кадрів 1947 року). Але ці розбіжності не вносять суперечностей, а навпаки повніше кваліфікують і відображають широкий фах Тита Гардасевича.

Професійну діяльність Тит Якович розпочав восени 1897 року в Москві на посаді помічника архітектора Митного округу. Потім протягом 1898—1901 років займався проектуванням і будівництвом різних об’єктів Південно-Західної залізниці в Києві та Одесі.

Із 1902 року працював у будівельному управлінні Полтавського губернського правління — спочатку молодшим архітектором, а потім губернським архітектором аж до Жовтневого перевороту 1917 року. Тобто протягом 15 років Тит Гардасевич очолював архітектурну службу тодішньої Полтавської губернії і під його керівництвом та наглядом розроблялись та втілювались усі архітектурно-будівельні проекти як у Полтаві, так і по всій губернії, що визначали архітектурне обличчя нашого краю.

Після революції у 20—30-их роках працював архітектором у різних організаціях, губернським архітектором, головою комісії із обов’язками окружного інженера, завідувачем проектного бюро. П’ять років — із 1923 по 1928 рік — працював на викладацькій роботі в Полтавському індустріальному технікумі. А в грудні 1931 року одержав запрошення Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва керувати проектуванням на кафедрі архітектури.

Працював доцентом, кілька років виконував обов’язки завідувача кафедри архітектури, а з розгалуженням цієї кафедри на три й, у зв’язку з утворенням кафедри сільськогосподарських будівель і споруд, став завідувачем останньої з жовтня 1938-го по 1952 рік. Читав лекційні курси, керував курсовим та дипломним проектуванням.

Крім викладацької, виконував значну науково-дослідницьку роботу, разом із Дмитром Топчієм підготував до видання підручник для студентів ВНЗ по сільськогосподарських будівлях і спорудах, який був опублікований у 1954 році.

Під час Великої Вітчизняної війни, у період із 1941-го по 1944 роки, разом із інститутом евакуювався у місто Уральськ (Казахстан), де продовжував науково-педагогічну роботу. У характеристиці за підписом ректора Л. М. Даманського, виданій у 1946 році, написано наступне: «В условиях военного времени доц. Гардасевич наряду с преподавательской работой вел научно-исследовательскую работу.

В период эвакуации института в г. Уральск т. Гардасевич Т. Я. принимал горячее участие в сохранении кадров преподавателей и студентов института» (стиль збережено. — Авт.).

Із розповідей учня, а потім колеги Тита Гардасевича професора, доктора технічних наук Дмитра Топчія, відомі деякі деталі евакуації інституту в серпні—вересні 1941 року. Коли ешелон із працівниками інституту й студентами стояв на залізничній станції Полтава—Південна, готовий до відправлення, в цей час налетіли фашистські літаки і почалися обстріл та бомбування станції. Тит Якович із дружиною сиділи у вагоні, прикрившись із головою великою вовняною клітчастою хусткою (мовби вона могла їх захистити від обстрілу й бомб!). А коли припинився авіаналіт, у хустці виявились дірки від осколків, хоча саме подружжя не отримало жодного поранення.

Після війни Тит Якович ще сім років продовжував працювати завідувачем кафедри до виходу на пенсію у 1952 році, у віці 82-ох років! Звичайно, в останні роки слабшав його зір, і окуляри вже не допомагали. Як розповідали тодішні колеги, окремі студенти цим користувалися і влаштовували недобрі, можливо, навіть жорстокі розіграші: під виглядом виконаних тонкими лініями ескізів приносили абсолютно чисті аркуші ватману нібито для консультування і перевірки. Тит Якович, вдаючи, що бачить креслення, старався зробити якісь загальні судження і вказівки. Злими були такі жарти нерозумних і непорядних молодих людей.

Хоча й сам Тит Якович міг висловити різке й образливе судження — майже афористичне. Якось викладач (згодом завідувач кафедри, декан будівельного факультету) Микола Андрейко зустрів на вулиці Тита Яковича не зі звичним портфелем, а з якоюсь сумкою чи навіть «авоською». Не стримався і запитав, чому така відома і поважна людина і з таким непрезентабельним аксесуаром? «Да понимаешь, сейчас всякая сволочь ходит с портфелями, так я не хочу с ними сливаться, — відповів Тит Якович і пояснив, — Недавно встретил управдома с растопыренным портфелем. Спрашиваю, а что ты в нем носишь? А он говорит: «Как что, вот сейчас несу с ремонта мясорубку». Тьфу ты, черт знает, что происходит!».

Зрозуміло, що гідність цього потомственного аристократа й рафінованого інтелігента не могли не зачіпати такі карикатурні «інтелігенти» — неуки з м’ясорубками чи з іншим мотлохом у портфелях як псевдоознакою їх уявної вищості.

Як тут не згадати відомі, крилаті, по суті, слова видатного шотландського поета Роберта Бернса, який ще у XVIII столітті, понад 200 років тому написав:

Король лакея своего
Назначит генералом,
Но он не может никого
Назначить честным малым.
При всем при том,
При всем при том,
Награды, лесть
И прочее
Не заменяют
Ум и честь
И все такое прочее!..

Тит Гардасевич був нагороджений медаллю «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років», багатьма грамотами та подяками адміністрації, занесений в Книгу Пошани інституту в 1948 році, а також був обраний почесним членом Спілки архітекторів СРСР.

За 55 років професійної діяльності ним були розроблені численні проекти цивільних та виробничих будівель, проекти реставрації та укріплення будівель, він керував і спорудженням багатьох об’єктів, які прикрасили Полтаву та інші міста. Так, за його проектом у 1903 році в Полтаві були збудовані, так звані Червоні казарми. Багато проектних розробок 1903—1936 років отримали на конкурсах 1-ші та 2-гі премії. А в 1914 році перша премія була присуджена його проекту музичного училища, яке було споруджене в Полтаві в 1916 році (згодом — Палац піонерів, зараз Палац дитячої та юнацької творчості, вулиця Пушкіна, 30). Будинок триповерховий, корисною площею 3134 м², має понад 20 класних кімнат та чудовий концертний зал на 1200 (500) місць із належною звукоізоляцією та акустикою приміщень, пам’ятка архітектури. А ще він навчив професії будівельника багато сотень випускників Полтавського інженерно-будівельного інституту, які стали добрими виробничниками, проектантами, науковцями.

Отак і прожив дуже довге, а головне, достойне життя Тит Якович Гардасевич. Із життя він пішов у 1961-му на 91 році.

Полтавці повинні знати, пам’ятати і пишатись своїм видатним земляком, який з 1902-го по 1952 рік — півстоліття — активно працював як провідний архітектор Полтавщини, а потім — викладач інституту. Вважаю справедливим, аби ми одну із вулиць міста, скажімо, ту ж названу іменем Клари Цеткін, перейменували на вулицю Тита Гардасевича.

Олег КОШЛАТИЙ,
доцент ПНТУ імені Юрія Кондратюка

Джерело:

"Вечірня Полтава" за 29 грудня 2010 р.