История Полтавы

Полтава. Историческая справка

Подробности

Просмотров: 30257

Полтава — місто обласного підпорядкування, обласний і районний центр України. Розташована на обох берегах р. Ворскли. Вузол залізничних та автомобільних шляхів, аеропорт. 323,5 тис. жителів (1990). Поділяється на 3 міські райони: Жовтневий, Київський і Ленінський. У 11—13 ст. територія нинішньої Полтавщини входила до складу Переяславського князівства, яке було форпостом Київської Русі в обороні від грабіжницьких нападів половців. Полтава вперше згадується в Іпатіївському літописі 1174 р. під назвою Лтава. У літописі записано, що тоді сіверський князь Ігор Святославич пішов у похід проти половців, перейшов р. Ворсклу поблизу Лтави і, переслідуючи їх, розбив біля Переяслава. Наприкінці 30-х рр. 13 ст. поселення з прилеглою територією було захоплено монголо-татарськими ордами хана Батия. Тоді Лтава, як і багато інших поселень, зазнала великих руйнувань і зовсім занепала. У 13 — на початку 14 ст. літописи обходять мовчанням її долю. У 1430 Полтава вперше згадується під сучасною назвою в складі Великого князівства Литовського. Того ж року Вітовт передав Полтаву разом з Глинськом (тепер село Сумської обл.) та Глиницею у володіння вихідцю з Золотої Орди татарському мурзі Лексі (Лексаді Мансурксановичу). Останній приймає православ'я, бере собі ім'я Олександра, а від м. Глинська — прізвище Глинський, одержує титул князя і стає родоначальником князів Глинських. Пізніше одна з його нащадків — О. В. Глинська вийшла заміж за великого князя московського Василя III і була матір'ю царя Івана Грозного. Лексада збудував полтавську фортецю — дерев'яні укріплення і земляні вали. У 1482 р. Полтава була зруйнована кримським ханом Менглі Гіреєм. У володінні Глинських Полтава знаходилася до 1537 р., а потім перейшла до їх нащадків — Грибуновичів-Байбуз. У 1569 р., з утворенням Речі Посполитої, підпала під владу Польщі, передавалася польськими королями різним власникам. У 17 ст. Полтава одержала магдебурзьке право. У 1608 р. була збудована (поновлена) Полтавська фортеця. У документі 1641 р. Полтава названа містом.

У 1646 р. Полтаву захопив Ієремія Вишневецький. У 1647 р. за інвентарем Вишневецького у Полтаві було 812 дворів. У 1650 засновано Полтавський Хрестовоздвиженський монастир. У 1-й пол. 17 ст. на р. Ворсклі, поблизу Полтави, закладаються "буди" — підприємства для виробництва поташу й селітри. Багато жителів міста займались землеробством і скотарством. Населення Полтави брало участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Полтава була однією із значних резервних баз війська Б. Хмельницького. Вона відігравала велику роль у постачанні повстанцям зброї, пороху та продовольства. У 1648—1775 рр. Полтава — адміністративний центр Полтавського полку. Першим полтавським полковником був М. Пушкар. 1657—1658 рр. Полтава стала центром повстання козаків і селян на чолі з М. Пушкарем та запорізьким кошовим Я. Барабашем проти старшинсько-шляхетської верхівки на чолі з гетьманом І. Виговським, який прагнув повернути Україну під владу Польщі. Полтава не раз зазнавала татарських нападів. Востаннє вони напали на місто у 1695 р. Під час Північної війни 1700—1721 рр. населення Полтави у квітні — червні 1709 р. разом з військовою залогою па чолі з полковником О.С. Келіним відбивало штурми шведських військ. Поблизу міста відбулася Полтавська битва 1709 р.

У 2-й половині 17 — на початку 18 ст. Полтава була одним з центрів ремісничого виробництва і торгівлі. У 1718 р. у Полтаві налічувалось 300 цехових ремісників. На початку 18 ст. у Полтаві і навколишніх селах було 38 млинів, у жителів Полтави налічувалось 4980 бджолиних родин. Набула розвитку торгівля. Відбувалося 4 ярмарки на рік. З Росії сюди возили сіль, металеві вироби, хутро, а звідси — поташ, скляні вироби, селітру, сільськогосподарські продукти. У 1770 р. у Полтаві працювало кілька цегельних заводів. Культурне і мистецьке життя Полтави в 17—18 ст. пов'язане з іменами іконописця Герасима Німого (у Спаській церкві налічується 7 ікон, писаних ним у 1676 р.); людвисара Опанаса Петровича, який відлив дзвін "Кизикермен", виготовлений з гармат, захоплених у липні 1695 р. при взятті козаками Полтавського полку турецької фортеці Кизикермен (дзвін зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї), майстра по виготовленню іконостасів Василя Реклинського (у 30-х рр. 18 ст. існувала його майстерня, разом з учнями виготовив іконостас Полтавського Хрестовоздвиженського собору); іконописця і портретиста, ієромонаха Хрестовоздвиженського монастиря Самуїла (р. н. невідомий — помер після 1769 р.); архітектора Стефана Стабанського; різьбяра Сисоя Шалматова; портретиста І.І. Шилденка (1747 — р. смерті невідомий); скульптора Григорія Гальченка; відомих церковних і просвітницьких діячів — архієпископів Є. Булгариса (1716 —1806), Н. Феотокі (1731—1800), А. Серебреникова, Г. Банулеско (Бодоні) та ін. У 1782 р. Полтаву відвідав російський мандрівник В. Зуєв. Він дав перший опис міста, в якому тоді було близько 1000 хат, 2—3 цегляних будинки. У 1797 у Полтаві була збудована приватна Полтавська лікарня І. Тишевського. У 1802 р. відкрита перша казенна лікарня на 20 чоловік. (див. Полтавська обласна лікарня). З 1775 р. Полтава — повітове місто Новоросійської губернії, у 1783—1796 рр. — Катеринославського намісництва, з 1796 по 1802 рр. — Малоросійської губернії. З 1802 р. Полтава — центр Полтавської губернії. Це сприяло проведенню перепланування і перебудови міста за участю російських зодчих. При губернському правлінні були створені будівельна експедиція і губернська креслярня, які очолював архітектор М. А. Амвросимов, вихованець московської архітектурної школи. Він був запрошений на посаду полтавського архітектора малоросійським генерал-губернатором кн. О. Б. Куракіним. У 1803—1805 рр. М. А. Амвросимов розробив проект планування міста, за яким Полтава мала стати "малим Петербургом". На місці зустрічі Петра І з полковником О. С. Келіним і героями оборони Полтави 1709 р. за планом 1803 р. було закладено новий центр — Круглу площу, споруджено будинки губернських установ за зразковими проектами російського архітектора А.Д. Захарова в стилі класицизму.

У 1810 р. у місті на території Німецької колонії (тепер провулок Театральний) завершено спорудження будинку першого стаціонарного театру. Громадське і культурне життя міста в 1-й третині 19 ст. невід'ємне від імені І.П. Котляревського. У 1808 р. у Полтаві був заснований. Полтавський вільний театр. У 1808—1812 рр. тут працювала трупа Й. Калиновського (у 1812 р. переїхала до Харкова). У 1817 р. до Полтави переведена на постійну роботу частина трупи Й. Калиновського та І. Ф. Штейна (діяла тут до 1821 р.). Вона поклала початок українському професійному театрові. Для цього театру І. П. Котляревський написав п'єси "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", у яких першим виконавцем ролі виборного Макогоненка та Михайла Чупруна був М. С. Щепкін. У Полтаві грали актори К. Т. Соленик, М. X. Рибаков та ін. видатні митці. На початку 19 ст. у Полтаві виступали кріпацькі оркестри та хорові капели. Діяли т. зв. "парубоцькі громади", репертуар яких складався з українських народних пісень. При Полтавському театрі було створено хор. Звідси часто запрошували до Петербурга хлопчиків-альтів та дискантів. З цією метою у 1838 р. до міста приїздив М. І. Глінка, який у той час був капельмейстером Придворної співацької капели. Значний внесок у розвиток Полтави зробив малоросійський генерал-губернатор (1816—1834) князь М. Г. Рєпнін.

З початком Вітчизняної війни 1812 р. було створено Полтавське народне ополчення. Полтава стала одним з осередків руху декабристів. Представники полтавської інтелігенції (В. М. Білозерський, Д. П. Пильчиков, Г. А. Андрузький та ін.) увійшли до заснованого у 1846 р. у Києві Кирило-Мефодіївського товариства. У кінці 50-х — на початку 60-х рр. 19 ст. у місті діяла полтавська культурно-освітня організація — Громада, у 1874—1875 рр. — підпільний гурток народницького спрямування "Унія".

У 1-й половині 19 ст. у місті були відкриті Полтавське повітове училище, 1-а чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, Полтавське духовне училище, Полтавська школа садівництва, Полтавський кадетський корпус. З 20-х до 60-х рр. 19 ст. діяла Полтавська школа краснописців, яка була заснована за ініціативою міністра внутрішніх справ В. П. Кочубея. З вихованців полтавських навчальних закладів того періоду вийшло чимало вчених, діячів культури: український письменник І. П. Котляревський (уродженець Полтави), російський поет і перекладач М. І. Гнєдич (уродженець Полтави), український письменник В. П. Гоголь-Яновський (батько М. В. Гоголя), російський письменник І. І. Мартинов (всі навчалися у Полтавській семінарії), український математик, академік Петербурзької АН М. В. Остроградський, український художник, академік петербурзької АМ А. М. Мокрицький, український поет-байкар Л.І. Глібов, український письменник і педагог С. П. Стеблін-Камінський (уродженець Полтави, згодом багато років викладав російську мову в гімназіях міста), український вчений і громадський діяч М. П. Драгоманов, український письменник і театральний діяч М. П. Старицький, український скульптор Л. В. Позен, російський художник, генерал М. О. Ярошенко (уродженець Полтави), фізик М. Д. Пильчиков (уродженець Полтави). У Полтавському повітовому училищі навчався М. В. Гоголь.

У 40-х рр. 19 ст. в 1-й полтавській гімназії викладав історію, літературу та латинську мову український поет-романтик Л. І. Боровиковський, з 1838 р. працював учителем П.І. Бодянський, який тривалий час був редактором неофіційної частини газети "Полтавские губернские ведомости" (виходила у Полтаві з 1838 р.). Він видав книги — "Достопримечательности Полтавы" и "Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год", де зібраний великий статистичний матеріал про Полтаву та Полтавську губернію. У 60 х рр. у гімназії та інституті шляхетних дівчат викладав російську мову український поет і педагог М. А. Вербицький (1843—1909). На посаді керуючого палатою державних маєтностей у 40-х рр. 19 ст. працював історик М. І. Арандаренко (автор тритомної праці "Записки о Полтавской губернии"). У кадетському корпусі викладали малювання російські художники I. К. Зайцев і В. О. Волков, в інституті шляхетних дівчат викладали музику чеські і українські композитори та педагоги А. В. Єдлічка і В. В. Єдлічка. Влітку 1845 р. у Полтаві побував Т. Г. Шевченко. Тут він створив малюнки "Будинок І. П. Котляревського у Полтаві" та "Воздвиженський монастир у Полтаві".

Значні зміни в економічному розвитку міста відбулися після скасування кріпосного права. Кількість жителів зросла з 29502 чоловік (1863) до 53703 (1897). У 1879 р. у Полтаві було 30 промислових підприємств, на яких працювало 869 робітників. Це були в основному підприємства по переробці сільськогосподарської продукції. Діяли також невеликі механічні, чавуноливарні, мідноливарні, ковальські, лісопильні, каретні, селітрові, кахльові, сірникові, свічкові, миловарні підприємства та ін. Розвитку економіки міста сприяло переведення у Полтаву з Ромен Іллінського ярмарку (1852—1853) — одного з найбільших у Російській імперії. Крім Іллінського, в Полтаві діяли ще 3 ярмарки: Миколаївський, Воздвиженський, Всеїднівський. Значним поштовхом для розвитку промисловості в Полтаві стало залізничне будівництво. У 1870 р. почався залізничний рух по лінії Харків — Миколаїв, яка зв'язувала Полтаву з Москвою, Петербургом, Харковом, Миколаєвом, Одесою, Херсоном. У 1871 р. у Полтаві були відкриті залізничні майстерні та паровозне депо. У 1883 р. відбувся один із перших великих страйків на Україні — виступ робітників Полтавських залізничних майстерень. Страйки полтавських залізничників відбувались у 1884 та 1891 рр. У 90-х рр. 19 ст. тут виникли перші марксистські гуртки. Улітку 1896 р. за дорученням В. І. Леніна та петербурзького "Союзу боротьби" до Полтави приїздила Н. К. Крупська. У 1900 р. в Полтаві створено першу на Україні Південну (Полтавську) групу сприяння "Искре". У 1901 р. у місті виникла соціал-демократична організація. У жовтні 1905 р. залізничники Полтави брали участь у Всеросійському страйку. Під час революції 1905—1907 рр. відбулися збройні виступи військових місцевого гарнізону (повстання Єлецького і Сєвського полків у 1906 р).

За переписом 1910 р. у Полтаві (без околиць і передмість) налічувалось з найманими робітниками 49596 жителів, з передмістями і кварталами за міською межею 55 986 жителів. Перед першою світовою війною у Полтаві діяло 64 невеликих підприємства легкої і харчової промисловості, працювало близько 2 тис. робітників.

У 1916 р. у місті діяли учительський інститут, інститут шляхетних дівчат, кадетський корпус, реальне та комерційне училища, 8 гімназій, професійні школи — фельдшерська та садівництва, училища — ремісниче, землемірне, для сліпих дівчат, 3 навчальні заклади духовного відомства, а також 6 земських, 27 церковнопарафіяльних та кілька єврейських початкових шкіл. Було 5 клубів та 9 бібліотек. Розвивалася книговидавнича справа. Діяли друкарня при Полтавському губернському правлінні (з 1807), де друкувалася газета "Полтавские губернские ведомости", підручники, урядові заяви та ін., друкарні купця М. Пігуренка (з поч. 60-х рр. 19 ст.), І. А. Дохмана (з 1880), Д. М. Подземського (з 1891), Н. М. Старожицького (з 1893; див. Друкарні Полтавщини). У 1906 р. засновано перше на Україні видавництво педагогічної літератури — "Український учитель". У 1904—1918 рр. у Полтаві діяло приватне видавництво "Книгарня Г. І. Маркевича". У 1917 р. у ньому вийшло перше повне видання Кобзаря". У Полтаві працював (з 1875, за іншими даними з 1880 р.) фотограф-художник, автор і видавець фотоальбомів "Гоголь на родине" і "3емский дом в Полтаве" Й. Ц. Хмелевський. У 1903—1918 рр. діяла Полтавська губернська вчена архівна комісія. У її завдання входило виявлення та впорядкування документальних матеріалів, що становили наукову цінність. Для вивчення природи краю багато зробили російський учений, засновник генетичного грунтознавства та зональної агрономії В. В. Докучаєв, основоположник геохімії та біогеохімії академік В. І. Вернадський. З ініціативи В. В. Докучаєва у Полтаві було створено і у 1891 р. відкрито краєзнавчий музей. У 1906 р. музей збагатився дарунком К. М. Скаржинської, що складався з понад 20 тис. експонатів з археології, історії, етнографії, великої бібліотеки стародруків тощо (див. музей К. М. Скаржинської). У 1883 р. віце-президентом Полтавського сільськогосподарського товариства працював український вчений, агроном О. О. Ізмаїльський. У 1910 р. в Полтаві почав наукову роботу В. Г. Вавилов. З дореволюційною Полтавою пов'язане життя і творчість видатних письменників: Панаса Мирного (з 1871 р. працював у Полтаві), В.Г. Короленка (жив у Полтаві з 1900 р.), І. С. Нечуя-Левицького, художника Г. Г. Мясоєдова, відомих вчених-медиків М. В. Скліфосовського, М. П. Коробкіна (уродженець Полтави, вперше в Росії здійснив операцію на легенях). На початку 70-х рр. 19 ст. у Полтаві працював композитор П. А. Щуровський — автор опери "Богдан Хмельницький", який очолив створені тут курси для підготовки церковних регентів. Його учнями були український хоровий диригент, педагог і композитор Г. П. Гладкий (написав музику до "Заповіту" Т. Г. Шевченка) та відомий полтавський хормейстер І. М. Різенко. Влітку 1879 р. до Полтави приїздив М. П. Мусоргський. У липні він разом з солісткою петербурзького Маріїнського театру Д. М. Леоновою дав 2 концерти в залі Дворянського зібрання. У 1880 р. у Полтаві перебував російський піаніст і композитор А. Г. Рубінштейн, у 1897 р. — російський співак Ф. І. Шаляпін. У 1899 р. відкрито Полтавське відділення Російського музичного товариства. У кінці 19 — на початку 20 ст. диригент Д.В. Ахшарумов створив у Полтаві симфонічний оркестр, організував Полтавське музичне училище. У 1903 і 1911 рр. до Полтави приїздив М. В. Лисенко. У Полтаві гастролювали М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Старицький, I. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський. У 1888—1910 рр. у Полтаві влаштовувалися виставки передвижників. У 1903 р. в Полтаві з нагоди відкриття пам'ятника І. П. Котляревському (були присутні Леся Українка, М. Лисенко, М. М. Коцюбинський, В. С. Стефаник, Г. М. Хоткевич, О. Олесь, Олена Пчілка, композитор М. М. Аркас та ін.) влаштовано першу Полтавську художню виставку українських художників. Друга відбулася у 1906 р. На початку 20 ст. у Полтаві працювали живописці: С.І. Васильківський, В. Г. Кричевський, О. Г. Сластіон, П. Д. Мартинович. З 1838 р. у Полтаві виходили газета "Полтавские губернские ведомости", згодом — "Полтава", "Полтавская мысль", "Полтавская речь", "Полтавские думки", "Полтавские епархиальные ведомости", "Полтавский вестник", "Полтавский голос", "Полтавский день", "Полтавский край", "Полтавский листок объявлений и справочных сведений", "Полтавщина" та ін.

Після Лютневої революції 1917 р. 4— 5 березня у Полтаві створено Раду робітничих депутатів. 12 березня вона об'єдналася з Радою солдатських депутатів, організованою 10 березня. До складу Ради було обрано чимало більшовиків. Але всю повноту влади в місті зосередив у своїх руках місцевий орган Тимчасового уряду — так званий громадський комітет. 6 січня 1918 р. у Полтаві проголошено Радянську владу. У 1923—1930 рр. Полтава — центр Полтавського округу, у 1930—1932 рр. — райцентр УРСР, у 1932—1937 рр. — райцентр Харківської обл., з 1937 р. — центр Полтавської області. За переписом 1926 р. у місті налічувалось 75,6 тис. жителів. У той час поблизу Полтави були передмістя: Антонівка, Береківка, Герівка, Дублянщина, с-ще Зіньківське, с-ще за Зіньківським переїздом, Ілляшівка (Елья-шевичі), Кар'єр, Климівка, Кривохатки, Кулики, Лісок, с-ще Май-ське, Міняйлівка, Новобудівля, Новоселівка, Острівок волосний (Острівок), Очеретянка, Рудка (Мала Рудка), Шведська Могила, Шпортівка, Юрово-Некрасівка, які у 1929 р. включено до складу міста.

У роки відбудови народного господарства значно зросла технічна база паровозоремонтних майстерень та заводу "Метал", у 1928—1929 рр. почали працювати механічний та цегельний заводи, панчішна фабрика, маслозавод, м'ясокомбінат. На базі паровозоремонтних майстерень створено паровозоремонтний завод. У 1929—1933 рр. в Полтаві стали до ладу олійний, миловарний та комбікормовий заводи, поліграфічна та кондитерська фабрики. У 1932 р. на підприємствах міста працювало 13 тис. робітників. Важливою будовою в роки 2-ї п'ятирічки стала бавовнопрядильна фабрика. Почали працювати хлібозавод, реконструювався машинобудівний завод, після консервації став до ладу шкіряний завод. Полтава перетворилася на один із значних промислових центрів України. У 1939 р. у місті працювало 67 підприємств союзного, республіканського і обласного підпорядкування. З розвитком промисловості зростала кількість населення. У 1939 р. у Полтаві налічувалось 130,3 тис. жителів. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті налічувалось 7 поліклінік, 21 медпункт на підприємствах, 3 амбулаторії, 2 диспансери, зуболікувальна амбулаторія та 13 зуболікувальних кабінетів, 4 дитячих та жіночих консультації, будинок санітарної культури. Працювали 2 науково-дослідні інститути: свинарства і кормів. Серед навчальних закладів було 5 інститутів, 8 технікумів, понад 30 середніх та неповних середніх шкіл. Діяло 35 бібліотек (483 тис. одиниць зберігання), 11 клубів, 2 музеї, 2 театри, 2 кінотеатри. Багато уваги приділялось житловому будівництву, комунальному господарству. У 1935 р. київський інститут Діпробуд розробив проект реконструкції Полтави. У 1937—1940 рр. споруджено 25 багатоповерхових житлових і культурно-побутових будинків. Серед них — житловий комплекс-квартал бавовнопрядильної фабрики по вул. Пушкіна, будинки заводу "Метал" на Павленках. Було прокладено водопровід, споруджено каналізацію, забруковувалися вулиці, впорядковувалися тротуари.

У 20—40-х рр. 20 ст. діяли Полтавський театр "Рух" (створений на базі трупи Полтавського українського драматичного товариства), Перша українська народна радянська трупа першого радянського театру, російська "Первая советская драматическая труппа...", театр "Жовтень", Полтавський оперний театр, Полтавський театр української драми ім. І. П. Котляревського, Полтавський український пересувний театр сатири "Червоний перець", Полтавський робітничо-селянський театр, Український драматичний театр імені Третього вирішального року п'ятирічки, пересувний театр-газета "Синя блуза", Третій колгоспний театр. У 1925 р. у Полтаві створено Полтавську капелу бандуристів. З містом пов'язана творчість композиторів В. М. Верховинця, Ф. М. Попадича (див. Полтавська хорова капела ім. Т. Г. Шевченка, музичні класи Ф.І. Базилевич), співака — народного артиста СРСР І. С. Козловського, російського композитора, хорового диригента і педагога, народного артиста СРСР О. В. Свешникова, диригента О. Г. Єрофеєва.

У 1926 р. у Полтаві була організована Полтавська філія АХРР, у 1927 р. — Полтавська філія АХЧУ. У 20-х — на початку 30-х рр. діяли: художньо-промислова школа (очолював художник-викладач Є. Балута), технікум промислової кооперації (працювали художники-викладачі Ю. С. Михайлів, І. О. Гопкало та уродженець Полтави — С. А. Розенбаум, різьбяр П. Ф. Юхименко). З 1939 р. при Полтавському обласному будинку народної творчості були організовані семінари та курси підготовки самодіяльних художників, на яких вчилися різьбяр В. С. Гарбуз, художники К. В. Білокур, К. С. Рубан, В. Є. Павлюченко. У 20-х — 30-х рр. у художніх студіях та інженерно-будівельному інституті викладали художники І. І. Орлов, С. А. Розенбаум, Г. І. Цисс, Л. С. Векштейн, М. О. Донцов, О. I. Рощина, архітектор О. I. Ширшов.

3 1917 р. у різні роки видавалися газети: "Більшовик", "Більшовик Полтавщини", "Вісті Полтавського губвиконкому", "Голос Труда", "Дело революции", "Известия", "Известия Полтавского губисполкома", "Известия Полтавского Совета рабочих и солдатских депутатов", "Известия Полтавского Совета революции", "Рідне слово", "Робітник Полтавщини" та ін.

У роки Великої Вітчизняної війни, під час німецько-фашистської окупації Полтави (18 вересня 1941 р. — 23 вересня 1943 р.), у місті під керівництвом підпільного обкому партії, очолюваного секретарями С. Ф. Кондратенком і Г. Ф. Яценком, діяли групи підпільників, серед них — комсомольсько-молодіжна група, очолювана О. К. Убийвовк. Командування німецько-фашистських військ зробило Полтаву центром штабів та військових установ південної дільниці фронту. До вересня 1942 р. тут містився штаб групи армій "Південь", штаб 6-ї армії (з січня 1942 р. командував Ф. Паулюс), пізніше — 8-ї армії. Гітлерівцями був створений концтабір для радянських військовополонених. Всього під час окупації в Полтаві загинуло 18 200 радянських громадян, з них — 5080 дітей. У 1941—1943 рр. в місті було зруйновано і спалено понад 350 тис. кв. м. житлової площі.

За героїзм і мужність, проявлені у роки Великої Вітчизняної війни, 12 полтавців удостоєні звання Героя Радянського Союзу: генерал-майор С. С. Волкенштейн (1900—1977), лейтенант М. М. Геращенко (1906—1972), гвардії майор Г. В. Дикун, генерал-майор М. I. Кучерявенко (1904—1971), старший матрос радист О. С. Лютий (1920—1944), капітан В. А. Мироненко (1919—1943), гвардії молодший лейтенант В. М. Ніколаєнко (1920—1944), старший лейтенант М. М. Стадничук (1913—1980), О. К. Убийвовк (1918—1942), гвардії підполковник В. М. Штриголь (1905—1966), гвардії старший лейтенант О. Ф. Щербаков, капітан А. I. Якушев.

У 1944 р. Діпробуд розробив схему планування Полтави і проект першочергових відбудовних робіт. Протягом 1944—1958 рр. відбудовувалась стара частина міста; з'явилися нові площі: ансамбль Привокзальної площі ст. Полтава-Південна (вокзал збудований у 1880 р., перебудований у 1937 р., відбудований у 1947—1950 рр.), Театральна, Зигіна. У 1955 р. на Привокзальній площі залізничної станції Полтава-Київська (вокзал збудований у 1901 р., відбудований у 1956 р. за проектом 3. Котлярової) споруджено перший у місті 9-поверховий будинок. У 60—70-і рр. 20 ст. були споруджені музичне училище ім. М. В. Лисенка (вул. Жовтнева № 11), Будинок політосвіти (вул. Фрунзе № 45), медичний стоматологічний інститут (вул. Шевченка № 23), кінотеатр "Полтава" (вул. Жовтнева № 58), першу чергу комплексу "Турист" (вул. Миру № 12). На кінці 70-х рр. завершили будівництво північно-західного масиву (Алмазний, 5-поверхові будинки, згодом почали зводити 9-і 14-ти поверхові). У 1973 р. розпочалося будівництво житлових масивів Половки і Браїлки (тепер тут мешкає до 100 тис. чол.). Будуються мікрорайон Левада, Сади-1 та Сади-2. Провідні галузі промисловості — машинобудування і металообробка, електротехнічна (заводи: газорозрядних ламп, штучних алмазів і алмазного інструменту, "Електромотор", тепловозоремонтний, турбомеханічний, ливарно-механічний, автоагрегатний; виробничі об'єднання: "Хіммаш" і "Продмаш"). Набула розвитку харчова (м'ясокомбінат, олієекстракційний, молочний та інші заводи, кондитерська ф-ка ім. С. М. Кірова) і легка (бавовнопрядильна та експериментально-взуттєва фабрики, об'єднання: виробничо-художнє "Полтавчанка", виробничі — швейне "Ворскла" та трикотажне) промисловість. Фарфоровий завод, фабрика музичних інструментів. Виробництво будівельних матеріалів (домобудівний комбінат, завод залізобетонних виробів тощо), деревообробна промисловість.

Два вокзали міста щодоби відправляють понад 10 тис. пасажирів. З аеропорту Полтави (збудований у 1984 р., перша повітряна траса Полтава — Харків відкрита у 1923 р.; за іншими даними у 1924 р.) здійснюється понад 40 рейсів щодоби. За рік перевозить до 100 тис. пасажирів. 1 вересня 1962 р. відкрито перший тролейбусний маршрут. У місті 3 автостанції для міжміських і приміських сполучень. Перша згадка про автобусне сполучення — 1907 р. Міжміський автобусний рух розпочався 11 червня 1927 р. по маршрутах: Полтава — Диканька — Опішня — Зіньків — Гадяч. Перша міська регулярна лінія — у 1946 р. від Полтави-Південної до Полтави-Київської.

У Полтаві також народилися: легендарна українська народна співачка і поетеса М. Г. Чурай, український філософ 18 ст., письменник і церковний діяч П. Величковський, український поет і фольклорист О. Л. Боровиковський, професор Київської духовної академії, єпископ Афанасій (Петро Вольховський), патріарх Української автокефальної православної церкви (з 1990) Мстислав (С. І. Скрипник), один з керівників Української Народної Республіки С. В. Петлюра, письменники Д. В. Маркович, Т. М. Романченко, М. І. Сосновський, Б. О. Лазаревський, Л. I. Сукачов, Я. В. Жарко, В. П. Вер, А. Г. Глєбов, Л. Д. Платов, П. К. Губер, Г. П. Тушкан, О. Д. Іваненко; літературознавці І. М. Стешенко, Ю. М. Кочубей, Г. Л. Гривинська, А. Ф. Чернишов, академік АН УРСР М. 3. Шамота; актриси О. І. Віламова (працювала у трупі М. П. Старицького), О. Т. Решетник, Ю. С. Шостаківська, кіноактриса німого кіно В. В. Холодна (дівоче — Левченко), співачка Є. Г. Азерська, народні артистки УРСР К. О. Осмяловська, Л. Ф. Божко, Т. І. Кислякова та Л. В. Юрченко, актор і режисер, заслужений артист УРСР Л. Р. Сабінін; композитори — народний артист УРСР Б. Л. Яровинський, заслужені діячі мистецтв УРСР К. О. Мясков та В. П. Рождественський; музикознавці Г. О. Тюменєва і Т. В. Шеффер; живописці В. М. Магденко, П. М. Горобець, О. Г. Нагай; український художник театру, заслужений діяч мистецтв УРСР П. В. Федоренко; народний художник УРСР Є. 3. Трегуб; заслужений художник УРСР В.М. Батурин; заслужений архітектор УРСР, лауреат Державної премії СРСР І. М. Седак; архітектор О. О. Тацій; учений-фізик Д. Д. Іваненко; один з піонерів розробки ракетної техніки й теорії космічних польотів Ю. В. Кондратюк (О. Г. Шаргей); український учений, агроном С. П. Кульжинський; історик-славіст, академік АН СРСР та АН БРСР В. І. Пічета; мовознавець, лексикограф і перекладач, член-кореспондент АН СРСР Є. К. Тимченко; державний діяч СРСР А. В. Луначарський; партійний і державний діяч УРСР В. А. Івашко та ін.

У місті навчалися (крім уже згаданих): історик і етнограф І. Ф. Павловський, історик, правознавець, етнограф, академік АН УРСР О. І. Левицький, літератор, фольклорист, видавець і громадський діяч Г. І. Маркевич, історик, статистик, етнограф, літературознавець Л. В. Падалка, поети В. С. Кулик, О. І. Псьол, О. О. Навроцький, В. І. Самійленко, К. О. Білиловський, В. І. Аврущенко, М. П. Сайко, П. М. Усенко, Є. І. Кривенко, письменники П. Й. Панч, С. М. Журахович, О. І. Ковінька, Б. М. Харчук, Л. П. Бразов (Безобразов), літературознавці Г. Й. Майфет, І. І. Пільгук, педагоги А. С. Макаренко та В. О. Сухомлинський, художник М. Бутович, народний, артист СРСР М. К. Кондратюк, диригент, хормейстер, народний артист СРСР В. В. Небольсін, народний артист УРСР В. Навроцький, український радянський ботанік, акад. АН УРСР М. М. Гришко, радянський вчений у галузі ракетно-космічної техніки Ю. О. Побєдоносцев, академік АН СРСР М. Д. Папалексі, радянський вчений у галузі механіки, академік АН СРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці В. М. Челомей, український історик, професор О. К. Касименко, український фізик, академік М. В. Пасічник, герой громадянської війни М. О. Щорс, радянський військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу М. Ф. Ватутін, державний діяч УРСР Н. Т. Кальченко, ліванський письменник і громадський діяч М. Нуайме.

У Полтаві працювали: український фольклорист М. А. Цертелєв, український письменник, громадський діяч і педагог О. Я. Кониський, громадський і церковний діяч, педагог І. X. Пічета, український земський статистик, етнограф, фольклорист, громадський діяч О. О. Русов, вчені-статистики Г. Г. Ротмістров, Ю. О. Бунін, письменник, етнограф, статист В. І. Василенко, археолог М. Я. Рудинський, астроном, академік АН УРСР, член-кореспондент АН СРСР О. Я. Орлов, письменники Г. П. Данилевський, І. Я. Рудченко, І. О. Бунін, живописець М. М. Уваров, скульптор М. О. Гаврилко, український різьбяр, заслужений майстер народної творчості УРСР В. С. Гарбуз, диригент А.П. Тимчинський, український композитор, хормейстер Г. М. Давидовський, художник Д. І. Ангельський, Герой Радянського Союзу льотчик С. О. Леваневський, Герой Радянського Союзу гвардії старшина В. К. Анисимов та ін. У Полтаві також перебували: російські та українські письменники В. А. Жуковський, П. А. Вяземський, К. Д. Бальмонт, Л. М. Толстой, С. В. Васильченко, М. К. Зеров, В. М. Еллан, М. П. Бажан, П. Г. Тичина, М. Т. Рильський, Остап Вишня, М. Горький, В. В. Маяковський, І. Г. Еренбург, російські художники І. Ю. Рєпін, М. М. Ге, австрійський поет Р. Рільке; радянські державні діячі М. В. Фрунзе, Г. І. Петровський, російські державні і військові діячі — Г. О. Потьомкін, П. О. Румянцев, О. В. Суворов (між 1776—1779), імператори Катерина II (1787), Олександр II (1838), Микола II (1909, 1913).

Серед архітектурних пам'яток — комплекс споруд Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (17—19 ст.), дзвіниця Успенського собору (1774—1801), Спаська церква (1705—1706, реконструйована у 1845 р), Сампсоніївська церква (1852—1856, реконструйована у 1895 р.), будинки 1-ї пол. 19 ст., які складають ансамбль Круглої площі. У центрі Круглої площі встановлено монумент Слави. Споруди: будинок Полтавської пожежної команди, колишнього інституту шляхетних дівчат, просвітницького товариства ім. М. В. Гоголя (1901), Земельного банку (1901), земської бібліотеки (1901), музичного училища РМТ (1914—1916), будинок колишнього Полтавського губернського земства (тепер краєзнавчий музей), будинок Дворянського і Селянського банку та ін.

Пам'ятники: на місці відпочинку Петра І (1849), на братській могилі російських воїнів (1894), захисникам Полтави і коменданту фортеці полковнику О. С. Келіну (1909), Петру І (1915), І. П. Котляревському (1903), М. В. Гоголю (1915, встановлено у 1934), Т. Г. Шевченкові (1926), Панасу Мирному (1951), В. Г. Короленку (1962), генералу О. І. Зигіну (1957), В. І. Леніну (1960), Нескореним полтавчанам (1967), М. В. Скліфосовському (1979), меморіальний комплекс Солдатської Слави (1969) та ін. Полтава нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора у 1974 р.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 690-702