История Полтавы

Кривинская, Любовь Леопольдовна

Подробности

Просмотров: 10684

C. B. Kopoленко, Л. Л. Кривинська і М. Л. Кривинська. 30-і роки

Кривинська, Любов Леопольдівна — Кривинская Любовь Леопольдовна — (1887, Полтава — 1992, там само) — медик, громадська діячка.

Після закінчення гімназії навчалася в Одесі на медичному факультеті вищих жіночих курсів, але через важку хворобу (туберкульоз кісток) завершити навчання у повному обсязі не змогла, обмежившись складанням екзамену на середнього медичного працівника — фельдшера. Після закінчення навчання в Одесі повернулася в рідне місто. Перебувала у дружніх стосунках із доньками В. Г. Короленка Софією та Наталією. З останньою, як однокласницею, дружила ще з гімназичних років. Працювала операційною сестрою у міській лікарні, де користувалася повагою як кваліфікований спеціаліст. У 1921 р., в останні місяці життя В. Г. Короленка, коли він потребував постійної медичної опіки, на запрошення сім'ї письменника стала доглядальницею хворого і перебувала біля ліжка помираючого до трагічної розв'язки. На відміну від сестри, залишалася безпартійною, хоча й співчувала меншовикам. Перебувала під постійним наглядом органів ДПУ як "соціально-ворожий елемент", хоча прямих репресій до неї протягом 1920-х рр. не вживали. Лише у листопаді 1937 р., коли маховик сталінських репресій набрав новий оборот, Л. Кривинську заарештувало УНКВС по Полтавській області, висунувши проти неї цілий ряд звинувачень: створення на поч. 1930-х рр. у Полтаві підпільної меншовицької організації, шпигунство, диверсії, антирадянська агітація, поширення ворожої літератури (дала почитати лікарю військового госпіталю, де в той час працювала, книгу В.Г. Короленка). На підставі сфальсифікованих матеріалів слідства судова колегія в кримінальних справах Полтавського облсуду 14 березня 1939 р. засудила Л. Кривинську до 6 років ув'язнення. Однак за клопотанням сім'ї Короленків Верховний Суд УРСР скасував вирок, направивши справу на дослідування. Моральний авторитет покійного В. Г. Короленка та його сім'ї був настільки сильним, що ще раз подавати справу до суду енкаведисти не наважились. За наказом заступника наркома внутрішніх справ УРСР Б. Кобулова Л. Кривинську репресували позасудовими методами. 17 листопада 1939 р. Особлива нарада при НКВС СРСР прийняла рішення про її заслання в Казахстан терміном на три роки. Лише за два роки до смерті з Полтавської облпрокуратури їй надійшла довідка про повну реабілітацію.

З листа Є. Короленко голові ДПУ УСРР В. Балицькому з клопотанням змінити режим перебування на засланні М. Кривинській (9 квітня 1925 р.):

"Прошу разрешить М.Л. Кривинской, члену и другу нашей семьи, приехать в Полтаву на летние месяцы. В состоянии ее здоровья появились тревожные симптомы, которые внушают серьезные опасения. Между тем выехать к ней в Краснококшайск я не могу по состоянию моего здоровья. Поэтому я очень прошу дать ей возможность приехать в Полтаву для лечения ее болезни".

Резолюція на листі начальника таємного відділу ДПУ УСРР К. Карлсона:

"Ходатайство гражданки Короленко просим удовлетворить, сделав в данном случае некоторое исключение из общих правил".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.269

Фото з книги: Гейштор Любовь. Вблизи Короленко