История Полтавы

Скоропадский, Иван Ильич

Подробности

Просмотров: 80706

Гетьман Іван Скоропадський 
Олія. 18 ст. http://www.zsu.zp.ua/euk/

Скоропадський, Іван Ілліч [1646 — 3(14).07.1722] — гетьман Лівобережної України (1708—1722).

Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Н. в Умані. Здобув добру освіту. У 1674 після зруйнування міста турками переселився у Лівобережну Україну. В 1675-76 - військовий канцелярист у гетьмана І. Самойловича. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана у його зносинах з царським урядом. У 1681-94 - чернігівський полковий писар. Брав участь у Кримських походах 1687 і 1689. З 1698 - генеральний бунчужний, з 1701 - генеральний осавул. У 1706-08 - полковник Стародубського полку. Будучи прихильником гетьмана І. Мазепи, в силу обставин не перейшов з ним до шведів. На Генеральній військовій раді у Глухові в листопаді 1708 за рекомендацією царя Петра І був обраний гетьманом. Підготував проект нової міждержавної угоди між Гетьманщиною і Московською державою (Решетилівські статті 1709). що передбачав зміцнення державно-правового становища Гетьманської держави, однак не був затверджений Петром І. За правління С. московський уряд значно обмежив державні права Гетьманщини. У 1709 для нагляду і контролю за діяльністю гетьмана та його уряду прислано з Москви царського резидента А. Ізмайлова (згодом його замінили Ф. Протасьєв і Вінніус). Для надійного забезпечення своєї влади московський уряд розмістив на території Гетьманщини 10 драгунських полків, утримання яких лягло важким тягарем на місцеве населення. Заборонивши С. самостійно призначати генеральну і полкову старшину, Петро І ставив на ці посади російських воєвод та вельмож. Землі Лівобережної України конфісковувалися у їхніх власників (зокрема, прихильників гетьмана І. Мазепи) і щедро роздавалися царським урядовцям і фаворитам (Меншикову, Толстому, Головкіну, Шереметєву та ін.). У Гетьманщині проводилися численні мобілізації козаків для участі у бойових діях під час Північної війни 1700-21 та для важких робіт на будівництві укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової столиці Московської держави - Санкт-Петербурга.

Обмежуючи владу С. та проводячи колоніальну економічну політику щодо України (заборонено торговельні відносини Гетьманщини з країнами Зх.Європи і Запорожжям, гальмувався розвиток українських промислів тощо), царський уряд вдавався до дискримінаційних заходів щодо української культури та церкви. Зокрема, у 1720 за розпорядженням Петра І заборонено друкувати книжки українською мовою. З метою встановлення остаточного контролю над державним життям України царським маніфестом від 16(27).5.1722 створено Малоросійську колегію, якій підпорядковувалися адміністративні й судові органи Гетьманщини, що фактично позбавляло гетьмана реальної влади. Протягом свого правління С. намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та відстоювати залишки автономії Гетьманщини, однак, позбавлений реальної влади, він не міг впливати на становище в Україні.

Помер у липні 1722 і похований у Гамаліївському монастирі біля Глухова.

Г. Швидько (Дніпропетровськ).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

І. Скоропадський. Копія 19 ст. з карт. невід. худ. 18 ст.

Скоропадський, Іван (1646–1722) – державний діяч, благодійник і фундатор храмів.

З братами Василем і Павлом перейшов на службу на Лівобережну Україну, військовий канцелярист, чернігівський полковий писар, ген. бунчужний (1698–1699), другий ген. осавул (1701–1706), полковник Стародубського полку (1706–1708), гетьман (з 1708). 1710 заснував і надав кошти для спорудження церков Троїцької та Різдва Іоанна Предтечі Красногорівської чоловічої пустині недалеко від хут. Красногорівка біля м-ка Курінька Лубенського полку. Також є фундатором церков: дерев’яної Благовіщенської Гадяцького Красногірського монастиря, надбрамної Воскресенської Ладинського жіночого монастиря («тщаніем же и иждевением ясновельможного его милости Пана Иоанна Скоропадского Гетмана. прещедрим подаянием самой ясновельможной милости Пании Анастасии Марковни Скоропадской Гетмановой року 1711 месяца июня 10 дня»).

Серед культових старожитностей головної церкви Красногірської пустині славу мав чудотворний образ Божої Матері. Його демонстрували перед козацькими лавами напередодні баталій. При закритті пустині ікону передали до Парасковіївської церкви с. Ісачки у 1793, а звідти – до Троїцького храму (з 1808) того ж села на Лубенщині.

Портрети С. зберігалися і нині представлені: у зібранні В. Александрова (експонувався на виставці ХІІ Археологічного з’їзду 1902 у Харкові), Церковно-археологічному музеї Київської духовної академії, музеї К. Скаржинської (передано 1906 музею Полтавського губ. земства, згодом у ПКМ і ПХМ, НХМ), НМІ України, Дніпропетровському ІМ ім. Д. Яворницького, Дніпропетровському, Сумському і Харківському ХМ, Роменському КМ, музеї Полтавської битви. Портрет С. Насті зберігається у Дніпропетровському ІМ ім. Д. Яворницького.

Літ.: Арандаренко, 1852. – С. 314; О Ладинском Подгорском Покровском монастыре // ПЕВ.ЧН. – 1865.– № 22. – С. 324; Упраздненные и прекратившие свое существование православные монастыри в пределах нынешней Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1897. – № 20-21. – С. 797; Модзалевский, 1914. – С. 661-662; Описи Київського намісництва 70–80 років ХVІІІ ст. – К., 1989. – С. 71; Білецький П. Український портретний живопис ХVІІ–ХVІІІ ст. – К., 1969. – С. 231; ЕУ, Т. 8, 2000. – С. 2868-2869.

В. М. Ханко

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua