Нечуй-Левицкий, Иван Семенович
- Подробности
- Просмотров: 104684
І. С. Нечуй-Левицький.
Фото. 1870-их рр.
Нечуй-Левицький, Іван Семенович (справжнє прізвище — Левицький, 1838—1918) — український письменник. Народився у Стеблеві (тепер смт на Черкащині) в сім'ї священика. Після закінчення Київської духовної академії у 1865—1866 рр. працював учителем-наставником у Полтавській духовній семінарії. Згодом вчителював у гімназіях інших міст, зокрема Кишинева (1873—1885). Після відставки у 1885 р. оселився у Києві. У Полтаві написав повість "Дві московки", яка стала початком його літературної діяльності. Найвидатніші твори: "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім'я" (1879), "Старосвітські батюшки та матушки" (1888), п'єса "Маруся Богуславка" (1889) та ін. Мав лінгвістичні праці ("Граматика української мови", 2 ч., 1914). Іменем І. С. Нечуй-Левицького названо вулицю у Полтаві.
Джерело:
Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 587
Фото - http://www.zsu.zp.ua/euk/main1024.htm
І. С. Нечуй-Левицький.
Фото. 1897 р.
Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918), письменник, перекладач
Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя. Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу.
1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця (1867—1872). Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати.
У 60-х роках він написав комедію "Жизнь пропив, долю проспав" і повість "Наймит Яріш Джеря". Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість "Дві московки". Згодом з’явилися оповідання "Панас Круть" та велика стаття "Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності", що побачили світ у львівському журналі "Правда", оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною.
З 1873 року І. Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман "Хмари", а наступного року — драматичні твори "Маруся Богуславка", "На Кожум’яках" та оповідання "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти". Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім’я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1884).
1885 року І. Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання "Пропащі" (1888) та "Афонський пройдисвіт" (1890), казку "Скривджені" (1892), повість "Поміж порогами" (1893). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті "Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка" (1906) та "Українська поезія".
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому "шпиталі для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі.
Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. На відміну від своїх попередників — Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. Розвиток капіталізму, пролетаризація селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали появу нового типу спролетаризованого селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Одне слово, нові умови вимагали появи нових видів і жанрів, які б могли глибше й достеменніше охопити усю складність і розмаїття проявів тогочасного життя.
Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці муза Шевченка, романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва. Надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі "Основа" 1861 року i для якого вперше почав писати оповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. У цьому невиданому оповіданні він вустами свого героя заявив: "Буду писати вірші, складу віршами книгу, таку, як "Катерина"... Напишу про діда Хтодося... про нещасних, прибитих долею... Про них! Про них!" Це була програма, над якою він працював ціле своє життя.
Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60—70-х роках, в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українського слова. Водночас у ті часи інтенсивно розвивався капіталізм, виникають нові суспільно-економічні відносини і суперечності. Реформа 1861 року, формально скасувавши кріпацтво, не полегшила життя селянства, яке страждало від орендарів, промисловців, посесорів. Щоб прогодувати сім’ї, тисячі людей мандрують Росією в пошуках заробітків, скрізь стикаючись із свавіллям чиновників та промисловців, нової буржуазії, яка, так само як і поміщики, гнітила народ. В роки навчання в духовній семінарії І. Нечуй-Левицький у полеміках із студентами виробляв свої стійкі національні погляди на розвиток української нації та культури. Царський уряд устами Валуєва проголосив, що "ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Здійснювалися широкі заходи з русифікації населення, заборони книжок та навчання рідною мовою, заборонялася діяльність українських культурних товариств.
Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П. Куліша, публікує у львівському журналі "Правда" статтю "Сьогочасне літературне спрямування" (1878), у якій гостро виступив проти шовіністичної політики російського уряду та деяких російських письменників. Пізніше, 1891 року, у статті "Українство на літературних позвах з Московщиною" він з ще більшою гостротою висловив протест проти гноблення українського народу царизмом. Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. І. Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи. У статті "Сьогочасне літературне спрямування" основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує "реальність, народність та національність". Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою. Письменник орієнтувався на свого вчителя Т.Шевченка, який, поклавши в основу своєї творчості народну пісню, "зумів повести народний епос в щиро народному дусі".
Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці "Світогляд українського народу від давнини до сучасності" (1868), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, в яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. Добре знаючи закулісні сторони церковного життя, він гостро критикує в цій праці вияви відступу від християнської моралі та благочестя в середовищі священнослужителів.
За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті "Причепа", "Гориславська ніч", "Дві московки", "Хмари", як згадував І.Франко, "читала вся Мала Русь з великою вподобою". А повісті "Кайдашева сім’я" та "Микола Джеря" й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури. "Українська жизнь, — писав Нечуй-Левицький, — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі".
Розквіт творчості письменника припадає на другу половину 70-х — початок 80-х років, коли вийшли його оповіді з народного життя "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім’я", "Не можна бабі Парасці вдержатись на селі", "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти". У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів. Своєрідною рисою стилю Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів. Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби. Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в "Афонському пройдисвіті", він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.
** ...се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства. /**Іван Франко про повість "Кайдашева сім’я".**/
Джерело:
Ссылки на эту страницу
1 | Академик Орест Иванович Левицкий
[Академік Орест Іванович Левицький († 9 травня (26 квітня) 1922 року) - Василенко М. П. // К. : Юридична думка. Т. 2 - 2006. - 560 с. Стор. 169-214. |
2 | Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955 |
3 | Воспоминания о моих встречах с украинскими деятелями старшего поколения
Спогади про мої зустрічі з українськими діячами старшого покоління // Леонтович, Володимир Миколайович. Зібрання творів [Текст] : в 4-х томах / В. М. Леонтович. - К. : Сфера. - (Б-ка газети "Рада"). Т. 3 : Повість. Спогади. - 2004. - 356 с. Стор. 302-335. |
4 | Воспоминания юношеских дней: 1897-1906
[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972 |
5 | Грамматические архаизмы в «Энеиде» Ивана Котляревского в аспекте истории украинского литературного языка
Барташук О. Ю., Філінюк В. А. Граматичні архаїзми в «Енеїді» Івана Котляревського в аспекті історії української літературної мови. // Нова філологія. Збірник наукових праць. Запоріжжя : Видавничий дім «Гельветика», 2021. № 83. 288 с. Стор. 24-32. |
6 | Гринченко, Мария Николаевна
Грінченко, Марія Миколаївна (1863-1928) – письменниця, перекладачка і громадська діячка |
7 | Гулак-Артемовский, Яков Петрович
[Гулак-Артемовський, Яків Петрович] (1861–1939), певец (тенор), общественный деятель |
8 | Дмитриев, Николай Андреевич
[Дмитрієв, Микола Андрійович] (1867—1908), общественный деятель, деятель культуры и образования, адвокат, публицист |
9 | Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011. |
10 | Дневники Сергея Ефремова, 1923-1925
Єфремов С. О. Щоденники, 1923‒1929 / Упоряд.: О. І. Путро (гол. упоряд.), Т. В. Вересовська, В. А. Кучмаренко, Л. Ю. Портнова, Л. І. Стрельська; Ред. кол.: О. С. Онищенко, О. І. Путро, М. І. Панчук, Л. М Гордієнко, Л. І. Стрельська, В. А. Смолій, Е. С. Соловей, І. Ф. Курас; Наук. ред Е. С. Соловей. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут архівознавства. ‒ К.: ЗАТ "Газета "РАДА", 1997. ‒ 848 с. ‒ (Мемуари) |
11 | Дневники Сергея Ефремова, 1926-1927
Єфремов С. О. Щоденники, 1923‒1929 / Упоряд.: О. І. Путро (гол. упоряд.), Т. В. Вересовська, В. А. Кучмаренко, Л. Ю. Портнова, Л. І. Стрельська; Ред. кол.: О. С. Онищенко, О. І. Путро, М. І. Панчук, Л. М Гордієнко, Л. І. Стрельська, В. А. Смолій, Е. С. Соловей, І. Ф. Курас; Наук. ред Е. С. Соловей. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут архівознавства. ‒ К.: ЗАТ "Газета "РАДА", 1997. ‒ 848 с. ‒ (Мемуари) |
12 | Духовная семинария
Духовная семинария |
13 | Иван Петрович Котляревский
Николай Петров. Иван Петрович Котляревский // Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX столетия. К., Типогр. И. и А. Давыденко, 1884. IV, 457, XV с. Стор. 22—36. |
14 | Имена и события на карте Полтавы
[Імена та події на карті Полтави] - пункт меню |
15 | История Украины, 1917-1923 гг. Т. 2. Украинская Гетманская Держава 1918. года
Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 2 : Українська Гетьманська Держава 1918. року / Дмитро Дорошенко. – Ужгород. Накладом О.Цюпки : б. в., 1930. — 423 + LXXXVI. |
16 | Клясицизм (1956)
Дмитро Чижевський. Клясицизм. // Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) – Нью-Йорк: УВАН у США, 1956. – 510, [1] с. : портр. Стор. 325-373. |
17 | Литература русская, великорусская, украинская и галицкая
Українець (М. П. Драгоманов). Література російська, великоруська, українська і галицька. // «Правда», 1873, ч. 4, стор. 158–165; ч. 5, стор. 189–196; ч. 6, стор. 221–226; ч.16, стор. 559–564; ч. 17, стор. 621–631; ч. 18, стор. 652–659; ч. 19, стор. 682–690; ч. 21, стор. 706–718; 1874, ч. 1, стор. 20–28; ч. 2, стор. 59–69; ч. 3, стор. 107–116; ч. 4, стор. 155–163; ч. 5, стор. 203–211; ч. 6, стор. 259–268; ч. 7, стор. 297–308; ч. 8, стор. 337–342; ч. 9, стор. 380–386. |
18 | Личности - Н
[Особистості - Н] - пункт меню |
19 | Луценко, Иван Митрофанович
[Луценко, Іван Митрофанович] (1863–1919) – врач, общественный, политический и военный деятель. Докторр медицини |
20 | Лысенко, Николай Витальевич
[Лисенко, Микола Віталійович] (1842—1912), украинский композитор, этнограф, дирижер, пианист, общественный деятель |
21 | Маркевич, Григорий Ипатьевич
[Маркевич, Григорій Іпатійович] (1849—1923), украинский культурно-просветительский и общественный деятель, книгоиздатель |
22 | Мои воспоминания (1861-1915)
Софія Русова. Мої спомини (1861-1915) // За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття. Заходом Комісії новішої історії України під редакцією Голови секції акад. Михайла Грушевського. Книга друга (1861-1879 рр.). Стор. 135-175. Книга третя (1879-1915 рр.). Стор. 147-205. |
23 | Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949 |
24 | Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969 |
25 | Народник в украинской литературе
Русова С. Ф. Народник в українській літературі. — Літературно-науковий вістник, 1902, т. 17, кн. II. Стор. 81-97. Підп.: Р-ва. |
26 | Ненужность великорусской литературы для Украины и для славянщины
Нечуй-Левицький І. С. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування) // Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнопиского. Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000). Стор. 64-126. Вперше опубліковано анонімно під назвою "Сьогочасне літературне прямування": першу частину – у журналі "Правда, 1878; другу – у 1884. |
27 | Нечуя-Левицкого улица
Улица Нечуя-Левицкого (бывший Афанасиевский переулок, Киевский р-н) |
28 | Обзор украинской литературы с древнейших времен до конца XIX века
Франко І. Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця ХІХ віку. // Франко І. Додаткові томи до зібрання творів у 50-ти т. Київ, 2006 — 2010. Т. 54: Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці. 1896 — 1916. 2010. Стор. 906-911. Примітки: стор. 1159-1164. Перша публікація у 1904 р. |
29 | Отзыв о сочинении г. Петрова: «Очерки истории украинской литературы XIX столетия»
Дашкевич Н. П. Отзыв о сочинении г. Петрова: «Очерки истории украинской литературы XIX столетия». — В кн.: Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова. Приложение к 59 тому «Записок Императорской Академии наук», СПб., 1888. 265 с. Стр. 53-84. |
30 | Очерк истории украино-русинской литературы до 1890 г.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Київ, 1976—1986. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890—1910) — К.: Наукова думка, 1984. Стор. 194-470. Примітки: стор. 590-647. Перша публікація у 1910 р. |
31 | Педагоги. Деятели образования
[Педагоги. Діячі освіти] - пункт меню |
32 | Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню |
33 | Письма Николая Витальевича Лысенко
[Микола Віталійович Лисенко. Листи] – К. : Мистецтво, 1964. Упорядкування, примітки та коментарі О. Лисенка |
34 | Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка |
35 | Полтавская епархия
Полтавская епархия |
36 | Полтавский украинский музыкально-драматический кружок и культурная и творческую жизнь города нач. ХХ ст.
[Полтавський український музично-драматичний гурток і культурно-мистецьке життя міста поч. ХХ ст.] - Стороха Евгения |
37 | Праздник в Полтаве
Остап Лисенко. Свято в Полтаві. // Лисенко О. М. В. Лисенко. Спогади сина. - Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1966. Стор. 208-220. |
38 | Праздник в Полтаве - Остап Лысенко
М. В. Лисенко. Спогади сина / О. М. Лисенко. - 4-е вид., перероб. і доп. - К. : Мистецтво, 1966. - 362 с. : іл. Глава XII. Свято в Полтаві. Стор. 208-220. |
39 | Родной край
Родной край, украинский общественный и литературно-научный журнал (1905—1916) |
40 | Столетие обновленной украино-русинской литературы
Колесса О. Столітє обновленої українсько-руської літератури. Відчит... виголошений д. 1 н. ст. падолиста 1898 р. на «Науковій Академії» з нагоди столітнього ювілею відродження українсько-руського письменства. — «Літературно-науковий вісник», 1898, т. 4, кн. 12, с. 161—187. Друга пагінація. |
41 | Три громады. Воспоминания из 1885-1917 гг.
[Три громади. Спогади з 1885-1917 рр.] – Андриевский Виктор // Львов. 1938. Издатель Иван Тиктор |
42 | Трофимов, Константин Данилович
[Трофимов, Кость Данилович] (1904,Полтава—1987), писатель, переводчик |
43 | Указатель улиц
[Покажчик вулиць] |
44 | Украино-русинская (малороссийская) литература
Франко І. Українсько-руська (малоруська) література. // Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Київ, 1976—1986. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890—1910) — К.: Наукова думка, 1984. Стор. 74-100. Примітки: стор. 568-574. Перша публікація у 1898 р. |
45 | Украинское национально-освободительное движение на Полтавщине в начале XX века (1900-1916 гг.)
[Український національно-визвольний рух на Полтавщині на початку XX століття (1900–1916 рр.)] - Ревегук В. Я. |
46 | Украинцы
Франко І. Українці. // Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Київ, 1976—1986. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890—1910) — К.: Наукова думка, 1984. Стор. 162-193. Примітки: стор. 586-589. Стаття написана у 1906 р. |
47 | Фольклористическая деятельность Павла Гнедича
[Фольклористична діяльність Павла Гнідича] Фольклористическая деятельность Павла Гнедича // Пятаченко С. В. - Сумы: "Издательство "МакДен", 2004 |
48 | Южнорусская литература
Франко І. Южнорусская литература. // Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Київ, 1976—1986. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890—1910) — К.: Наукова думка, 1984. Стор. 101-161. Примітки: стор. 574-585. Перша публікація у 1907 р. |
49 | Южноруссы
Пыпин А. Н. Южноруссы. // Пыпин А. Н. и Спасович В. Д. История славянских литератур. Издание второе, вновь переработанное и дополненное. Два тома. Т. 1. СПб., Изд. М. М. Стасюлевича, 1879. Глава третья. Русское племя. I. Южноруссы, с. 306—388. |