Бачинский, Евгений Васильевич
- Подробности
- Просмотров: 10064
Бачинський, Євген Васильович (24.08.1878–1978) – український політичний і церковний діяч, журналіст, дипломат.
Н. у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ) у високоосвіченій шляхетній родині (батько – колиш. капітан рос. армії, а мати – з роду гетьмана І. Виговського). По закінченні кадетського корпусу в м. Орел (нині місто в РФ) Б. навч. в Михайлівському артилер. уч-щі в Санкт-Петербурзі. Редагував ж. «Михайловец», що виходив 1902–03, де друкував матеріали про Україну. Закінчивши Михайлівське артилер. уч-ще (1905), служив офіцером у фортеці Осовець (нині тер. Польщі) на рос.-нім. кордоні. Був чл. таємної орг-ції «Всеросійський союз офіцерів», яка планувала примусити імп. Миколу II проголосити конституцію й встановити федеративний устрій в Росії.
На поч. 1908 за участь у повстанні в Осовецькій фортеці був заарештований і ув’язнений в сумнозвісних «Хрестах» (тюрма у м. Санкт-Петербург). Після втечі з в’язниці нелегально дістався до Франції, де залишився як політ. емігрант. Був фундатором і скарбником Укр. клубу в Парижі, друкував статті про Україну у франц. пресі.
1910 побував на Буковині, брав участь у вічах, виступав на захист укр. ун-ту в м. Чернівці, за що знову заарештований. Звільнившись з ув’язнення (1911), через Швейцарію повернувся до Франції. 1913–14 працював у Версалі у Вищій садівничій шк. До Першої світової війни співпрацював в укр. часописах «Дзвінок» і «Діло» (Львів), «Рада» (Київ), «Сніп» (Харків), «Рідний край» (Полтава) та ін. 1914 переїхав до Женеви (Швейцарія), де 1915 став фундатором і секретарем укр. т-ва «Громада». 1915–16 прослухав три семестри на соціально-екон. ф-ті Лозаннського ун-ту.
1915–17 виконував обов’язки представника Союзу визволення України (СВУ) в Швейцарії, робив огляди преси для «Вісника СВУ» та був ред. місячника «La Revue Ukrainienne».
Згодом опублікував свої спогади «Рік 1917. Початок другої революції в Росії, як вона відбилася серед українців у Швейцарії. (За тогочасними нотатками)» («Визвольний шлях», Лондон, 1958). Разом з П.Чикаленком заснував «Українську книгарню» у Лозанні (Швейцарія), яка діяла 1917–19.
Від трав. 1917 – ред. тижневика «L’Ukrainе» та заст. дир. Укр. пресового бюро в Лозанні. Наприкінці 1918 Директорія УНР призначила його консулом УНР в Лозанні. 1921 – делегат від Української автокефальної православної церкви на конгресі «Універсального альянсу для міжнаціонального братства через церкву» в Женеві, де зачитав меморандум про УАПЦ. Від 1922 – офіц. уповноважений від УАПЦ (Київської) у Зх. Європі. 1925–26 видавав церк. бюлетень «Благовісник», що виходив кількома мовами, брав участь у Всесвітньому церк. конгресі в Стокгольмі (Швеція). 1929 закінчив теол. ф-т Женевського ун-ту. Від 1930 видавав церк. бюлетень «Екклезія» франц. і укр. мовами. У Женеві заснував Укр. клуб, який організовував акції «порятунку голодуючих» під час голодомору 1932–1933 в Україні.
Багато років був кореспондентом часописів, що видавалися укр. та ін. мовами, зокрема «Шлях» (Зальцведель), «Українське слово» (Берлін), «Українська трибуна» (Варшава), «Америка» (Філадельфія), «Діло», «Рідний край» (Львів), «Воля» (Відень), «Нове життя» (Прага), «Дніпро» (Чикаго), «Дзвін» (Рівне) та ін.
З 1939 за призначенням уряду УНР на еміграції був дир. Центр. допомогового к-ту Укр. Червоного Хреста на чужині. 1945–46 матеріально допомагав укр. емігрантам, які після Другої світової війни перебували в таборах для переселенців, пожертвувавши 2 тис. дол. особистих заощаджень. 1955 Б. висвячений на єпископа УАПЦ – Соборноправної. Багато зробив для зміцнення укр. правосл. церкви в країнах Європи.
П. у м. Бюль (Швейцарія).
Літ.: Бачинський М.С. Олександр та Євген Бачинські. В кн.: Українська біографістика, вип. 2. К., 1999; Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917–1920 рр.). «Iсторія в школі», 2000, № 3; Його ж. Українські дипломати доби національного державного відродження (1917– 1920 рр.). К., 2000.
Г.В. Стрельський.
Джерело:
