Стешенко, Иван Матвеевич

Стешенко Іван Матвійович

Стешенко, Іван Матвійович — Стешенко Иван Матвеевич — (псевд.: Ів. Сердешний, Ів. Степура, Ів. Січовик, Світленко; 24.06.1873, Полтава - 30.07.1918, Полтава) — громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець, письменник.

Народився в сім'ї відставного унтер-офіцера і полтавської міщанки. Дитинство і юність минули в батьківській оселі на околиці Полтави. Жорстока батьківська вдача залишила глибокий слід у пам'яті І. Стешенка і відбита в його автобіографічних поетичних творах. Проте батько прагнув вивчити своїх дітей, яких у сім'ї було дев'ятеро, і для цього не шкодував коштів. У 1882—1892 рр. І. Стешенко навчався в Полтавській класичній гімназії. Тут він написав свої перші поетичні твори російською мовою, оскільки до 7 класу не усвідомлював себе українцем. Перелом у світогляді відбувся під час мандрівки навколишніми селами. Особливе значення мала зустріч із полтавським земським лікарем О. Кривком, який заронив у душу юнака у любов до рідного народу. Значний вплив справили також розмови із тарасівцями М. Байздренком, М. Базькевичем, І. Липою, які, перебуваючи в Полтаві, мешкали в будинку Стешенків. Студентом історико-філологічного факультету Київського університету, І. Стешенко познайомився із цвітом української інтелігенції; родинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом літературно-мистецького гуртка "Плеяда". Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов'янськими мовами, перекладав зарубіжну поезію. Захопившись марксизмом, очолив радикальну групу студентської громади. Разом із Л. Українкою у 1896 p. заснував у Києві групу Українська соціал-демократія (на два роки раніше, ніж це зробив В. Ленін).

Квартируючи у Старицьких, завів роман із донькою письменника Оксаною. Батько дівчини поставився до цього неприхильно, виставивши "зятя" за двері. Друзі згадували: "Оксана страшенно страджає, щодня плаче і читає Бокля, що Стешенко дав". І все ж любов перемогла. У 1897 p. І. Стешенко і О. Старицька поєднали свої долі. 20 років потому Оксана Михайлівна писала своєму чоловіку, згадуючи день весілля: "Це був найщасливіший день у моєму житті. Я так тебе кохала, так у тебе вірила — і це дало мені можливість пережити всі труднощі..."

А труднощів у житті подружжя було чимало. Після закінчення університету І. Стешенко влаштувався лектором Фундуклеївської жіночої гімназії, проте невдовзі був заарештований за участь у студентських заворушеннях. Після п'яти місяців ув'язнення в Лук'янівській тюрмі І. Стешенко був висланий за межі Києва. Протягом 1897—1900 рр. разом з дружиною жив на чернігівському хуторі М. Садовського. Займався перекладацькою та літературною працею: досліджував творчість І. Котляревського, видав збірки поезій "Хуторні сонети" та "Степові мотиви".

У 1898 р. взяв участь у нелегальному з'їзді таємного товариства "Молода Україна". Після повернення до Києва увійшов до Старої Громади. У подальшому брав участь у роботі РУП, згодом УСДРП.

Через заборону викладацької діяльності працював в управлінні Південно-Західної залізниці, у Київській міській думі. У 1904 р. був обраний секретарем Київського літературно-артистичного товариства. Під час революції 1905 р. надрукував низку статей із мовного та національного питань, у яких обстоював думку про доконечність національної школи та запровадження української мови в усіх сферах вжитку. Видавав часопис "Шершень", а після його заборони — журнал "Ґедзь". Одержавши можливість повернутись до викладацької роботи (1906 р.), працював у чоловічій гімназії м. Слупська, викладав у Київській комерційній школі, фребелівському інституті, на Вищих жіночих курсах, у Музично-драматичній школі М. Лисенка. Читав історію української, російської, західноєвропейських літератур. Як член київського товариства "Просвіта", Українського клубу, клубу "Родина" брав участь у культурницьких заходах, виступав із лекціями. У 1908 р. обраний секретарем, згодом — товаришем голови Українського наукового товариства у Києві. Видав грунтовні наукові дослідження: "Історія української драми", "Проби біографії й оцінки діяльності П. Куліша". На запрошення академіка Російської академії наук О. Шахматова брав участь у написанні нарису історії української літератури XIV—XVIII ст. для енциклопедії "Украинский народ в его прошлом й настоящем".

У 1913—1914 рр. був одним із редакторів педагогічного часопису "Сяйво". З відкриттям у Києві у 1915 р. Тетянинської української гімназії для біженців, обійняв посаду її директора. В роки світової війни звернувся до дослідження життя і творчості Кобзаря: "Т. Шевченко яко великий мистець слова" (1914 р.), "До характеристики творчості Т.Г. Шевченка" (1915 р.), "Російсько-українські паралелі в творчості Шевченка" (1916 р.), "Життя і твори Тараса Шевченка" (1918 р.).

З початком Української революції з головою поринув у вир подій. Був одним із організаторів УЦР і членом Малої Ради, головою шкільної і редакційної комісій. Очолив рух за українську школу. 6 березня 1917 р. заснував і очолив Товариство поширення шкільної освіти в Україні. Як його голова, а також член Всеукраїнської учительської спілки і Київського губвиконкому ради об'єднаних громадських організацій докладав чимало зусиль для реалізації програми дерусифікації школи, схваленої І Всеукраїнським учительським з'їздом (5—7.IV.1917 р.). Очолював реалізацію таких заходів, як скасування надбавок учителям за "обрусение края", створення українських гімназій, написання підручників, термінологічних словників, програм для початкової школи, влаштування курсів українознавства. Зрештою, 15 квітня 1917 р. І. Стешенка було призначено генеральним секретарем освіти. Програмою його діяльності стала промова перед педагогічною громадськістю: "Український народ є державним на своїй території, але, разом з тим, необхідна повна справедливість щодо національних меншин, що проживають на території України, права яких повинні бути забезпечені. Але всі народності, що проживають в Україні, зобов'язані знати мову, літературу, географію і історію України". На допомогу вчителям в організації і налагодженні процесу українізації освіти видав брошуру "Поміч учителю в справі національного виховання дітей". Зусиллями І. Стешенка в 1917 р. було відкрито: 39 українських гімназій, з яких 25 були сільськими, перший в Україні Народний інститут, Педагогічну академію, Академію мистецтв. Державний народний університет.

Із спогадів С. Русової, директорки департаменту позашкільної освіти в 1917 р.:

"Із Стешенком приємно було працювати. Це був молодий, розумний діяч, на формальний бік справи звертав він мало уваги, але певно й рішуче дотримувався гасла: негайна українізація народної освіти, усіх шкіл й усіх шкільних установ".

Революційні дії генерального секретаря освіти викликали спротив ворогів українського національного руху. Прикро, але опонентами українізації школи стали помірковані українці, серед них — куратор Київської шкільної округи В. Науменко. Конфлікт вилився у відвертий саботаж. Тоді УЦР своїм законом скасувала шкільні округи і запровадила інститут комісарів шкільної освіти. За час свого перебування на міністерській посаді І. Стешенко нажив собі стільки ворогів, скільки не було у жодного його колеги. Хоча сам він був надзвичайно доброю людиною і нікому не завдав ніякого зла. Навпаки, постійно допомагав людям, протегував вихідцям із соціальних низів.

Після відставки кабінету В. Винниченка І. Стешенко працював головним інструктором Міністерства освіти. На цій посаді залишався і за часів Української Держави. На пропозицію міністра освіти гетьманського уряду М. Василенка погодився обійняти кафедру українського письменства у Кам'янець-Подільському Українському державному університеті, що мав відкритись у серпні 1918 р. Для підготовки курсу одержав відпустку і виїхав на батьківщину. Зійшовши з поїзда 29 липня 1918 р., спокійно простував безлюдною вулицею, аж раптом нічну тишу пронизали постріли. Тяжко поранений невідомими злочинцями, І. Стешенко наступного дня помер. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Спеціально створена Комісія по увічненню пам'яті І. Стешенка підготувала до видання збірку спогадів про талановитого педагога і громадського діяча, порушила клопотання про присвоєння його імені вулиці, навчальному закладу, заснування іменної стипендії.

Проте з приходом до влади більшовиків І. Стешенка записали до "українських буржуазних націоналістів" і викреслили його ім'я з історії. Дружина Оксана Михайлівна Стешенко-Старицька, дитяча письменниця, була заарештована влітку 1941 р. і разом із старшою сестрою Людмилою вислана до Казахстану. Там у концтаборі в 1942 р. скінчилося її страдницьке життя. Сестра — Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська, письменниця, театральний критик, громадська діячка, померла в дорозі до концтабору; тіло її викинули з потягу.

Із табірного заповіту Л. Стешенко-Старицької нащадкам (1942 р.):

"...не дайте загинути у пісках віків тому поминкові горя, що ми з своїх рук злагодили... <...> оновлена вітчизна постане з наших трупів".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 27-28

 

Стешенко, Іван Матвійович (24(12).06.1873 — 30.07.1918), громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець, письменник.

В українському некрополі виросла нова могила — дорога, незабутня могила першого українського міністра народної освіти... 4 серпня 1918 року Київ проводив на Байкове кладовище тіло Івана Матвійовича Стешенка", — написано в журналі "Наше минуле", ч. 2 за вересень — жовтень того року. В некролозі Стешенко названий "кращим громадянином нашої небагатої на таких людей країни".

І. М. Стешенко народився 24 червня 1873 року в Полтаві в сім’ї сторожа земської управи, колишнього кріпака. Закінчив спершу приходське училище та Полтавську гімназію, а в 1896 році — історико-філологічний факультет Київського університету. Рано прокинулися в ньому національна свідомість та почуття громадського обов’язку перед своїм народом. У студентські роки почав друкуватись у галицьких виданнях "Зоря" і "Правда". Виступав з поезіями, публіцистичними і науковими статтями.

1896 року почав учителювати в Київській жіночій гімназії. Наступного року за участь в антиурядовій демонстрації його ув’язнюють, а потім висилають з Києва без права проживання в університетських та губернських містах. Жив у селі Чернечий Яр поблизу Диканьки. До Києва повернувся лише 1900 року. На цей час він мав уже дві поетичні збірки "Хуторні сонети" (1898) та "Степові мотиви" (1901), монографію "І. П. Котляревський у світлі критики" (1898, за неї одержав звання лауреата Російської АН). Наукбві праці вміщував у "Записках Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка" (Львів), журналах "Киевская старина", "Літературно-науковий вісник", у російській періодиці.

У 1904 — 1907 роках (з перервами) Іван Матвійович викладав словесність у Музично-драматичній школі М. Лисенка, Слуцькій гімназії, 1-й Київський комерційній школі та на Вищих жіночих курсах. У багатьох містах України він був відомий як талановитий промовець. Він автор гімну "Гей, не дивуйте, добрії люди".

Ще наприкінці минулого століття Стешенко разом з Л. Українкою заснував першу українську соціал-демократичну групу, яка видала в Женеві низку брошур. Пізніше брав участь у роботі Революційної партії України (РУП), а коли вона перетворилась у СДРП, став її членом. 1905 року вдруге був заарештований і відсторонений від педагогічної роботи. 1917 року став першим генеральним секретарем, а потім міністром народної освіти в уряді Вінниченка (Центральній раді). Був фундатором Українського Народного Університету (УНУ) та Академії Мистецтв.

29 липня 1918 року І. М. Стешенко виїхав до Полтави, щоб на селі підготуватись до професорських лекцій в УНУ.

Вночі поблизу Київського вокзалу, на нинішній вулиці Жовтневій, невідомі злочинці смертельно поранили його, і вдень 30 липня він помер у Полтавській лікарні...

З літературно-критичних праць І. М. Стешенка найзначніші такі: "Іван Петрович Котляревський, автор української "Енеїди" (1902), "О. П. Стороженко. Причинки до характеристики його творчості" (1901), "Історія української драми" (1907), "Українські шестидесятники" (1908), "Російсько-українські паралелі в творчості Шевченка" (1916), "Життя й твори Тараса Шевченка" (1917) та ін. Він автор розвідок і досліджень з історії вертепу, української літературної мови, творчості М. Гоголя, Панаса Мирного, В. Стефаника, М. Коцюбинського та ін. Стешенко переклав на українську мову "Метаморфози" Овідія, "Орлеанську діву" Шіллера, твори Беранже, Ф. Коппе тощо. Рядом з М. Грушевським діяльно працював в "Українському науковому товаристві".

Українська громадськість з великим жалем прощалась із Стешенком (його поховали в Києві). "Сотні вінків, що вкрили свіжу могилу, повні глибкого смутку промови, численні статті в пресі — все це свідчить про глибоку любов і пошану до пам’яті славного громадянина і чистої серцем людини", — так завершив свой некролог журнал "Наше минуле".

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua

Ссылки на эту страницу


1 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
2 Воспоминания юношеских дней: 1897-1906
[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972
3 Дмитриев, Николай Андреевич
[Дмитрієв, Микола Андрійович] (1867—1908), общественный деятель, деятель культуры и образования, адвокат, публицист
4 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
5 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
6 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
7 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
8 История одной школы (воспоминания)
[Історія однієї школи (спогади)] - Г. Ващенко // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. Лондон. 1957-1958
9 К истории национальных движений в Полтаве и на Полтавщине
[До історії національних рухів у Полтаві і на Полтавщині] - Г. Ващенко // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник
10 Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века
[Короткий біографічний словник вчених і письменників Полтавської губернії з половини XVIII століття] - И. Ф. Павловский // Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912
11 Литературо- и языковеды
[Література-і мовознавці] - пункт меню
12 Личности - С
[Особистості - С] - пункт меню
13 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
14 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
15 Мои воспоминания о Николае Лысенко
[Ївна Щербаківська-Кричевська. Мої спогади про Миколу Лисенка] – Е. Щербаковская-Кричевская // Нові дні, сентябрь (стр. 12-16), октябрь (стр. 7-12), 1957
16 Николай Лысенко. В сотую годовщину рождения. 1842-1942
[Микола Лисенко. В соту річницю народження. 1842-1942] – Андриевский Виктор. // Украинское издательство. Львов. 1942
17 Николай Михновский (Очерк общественно-политической биографии)
[Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)] – Андриевский Виктор. // Визвольний шлях. Видає "Українська видавнича спілка" — 1974. — № 6 (315). Річник XXVII — С. 588-617
18 Общественные деятели
[Громадські діячі] - пункт меню
19 Педагоги. Деятели образования
[Педагоги. Діячі освіти] - пункт меню
20 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
21 Письма Николая Витальевича Лысенко
[Микола Віталійович Лисенко. Листи] – К. : Мистецтво, 1964. Упорядкування, примітки та коментарі О. Лисенка
22 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
23 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
24 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
25 Полтава. Исторический очерк
Полтава. Исторический очерк. Авторский коллектив. Полтава: Полтавский литератор, — 280 с, ил. + 24 с. вкл.
26 Праздник украинской интеллигенции [к открытию памятника И. П. Котляревскому]
[Свято української інтелігенції (до відкриття пам'ятника І. П. Котляревському)] - Ефремов Сергей // Киевская старина. - 1903, 10, с. 168-202
27 Родились в Полтаве
[Народилися у Полтаві] - пункт меню
28 Старицкая, Мария Михайловна
[Старицька, Марія Михайлівна] (1865–1930), украинская актриса и режиссер театра
29 Старицкая-Черняховская Людмила Михайловна
[Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна] (1868–1941), украинская писательница (поэтесса, драматург, прозаик, переводчик, мемуарист), общественный деятель
30 Степаненко, Василий Филиппович
[Степаненко, Василь Пилипович] (1870-ті — 1930-ті) — український фольклорист, діяч Братства тарасівців
31 Стешенко, Оксана Михайловна
[Стешенко (Старицька), Оксана Михайлівна] (1875–1942), украинская писательница, переводчик и педагог
32 Три громады. Воспоминания из 1885-1917 гг.
[Три громади. Спогади з 1885-1917 рр.] – Андриевский Виктор // Львов. 1938. Издатель Иван Тиктор
33 Указатель улиц
[Покажчик вулиць]
34 Украинское научное общество в Киеве
Украинское научное общество в Киеве
35 Фотография со многими неизвестными
[Фотографія з багатьма невідомими] - Юрій П'ядик // Вітчизна. 1989, № 2. Стор. 194-205
36 Чаленко, Иван Яковлевич
[Чаленко, Іван Якович] (1873-1937), преподаватель, магистр богословия

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919