Кричевский, Василий Григорьевич
- Подробности
- Просмотров: 103835
Кричевський, Василь Григорович (29.12.1872 р., с. Ворожба, Лебединський район, Сумська обл. – 15.11.1952 р., м. Каракас, Венесуела). Архітектор, художник.
Професійну освіту здобував самостійно у майстернях архітекторів С. Загоскіна, А. Шпигеля, О. Бекетова під час навчання у Харківському технічному залізничному училищі.
1892–1893 рр. – працював помічником архітектора у міській управі Харкова, 1898–1903 рр. – у проектному бюро академіка архітектури О. Бекетова.
Брав активну участь у розробці національних форм в архітектурі, один з творців українського модерну. На честь майстра у Полтаві названа вулиця, на будинку по вул. Пилипа Орлика, № 18/2 встановлена меморіальна дошка В. Г. Кричевському (2016 р.).
Полтавське губернське земство.
Мистецький доробок у Полтаві: будівля Полтавського губернського земства (вул. Конституції, № 2, 1903–1908 рр., на основі проекту О. І. Ширшова), надгробок на могилі М. А. Дмитрієва (не зберігся, 1906 р., скул. Ф. Блавенський).
Надгробок на могилі М. А. Дмитрієва.
Джередо:
Бєлявська О. Ю. Кричевський, Василь Григорович // Архітектори і місто [текст]: [монографія] / Карюк М. В., Бєлявська О. Ю., Дмитренко А. Ю., Негай Г. А.; уклад. та ред. Бєлявська О. Ю.; Полтавська організація Національної спілки архітекторів України – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2018. – 187 с.: іл. Стор. 144.
Кричевський, Василь Григорович (1872—1952) — український живописець, архітектор, графік, художник театру і кіно, дослідник мистецтва, один з засновників українського архітектурного стилю, Української академії мистецтв у Києві (у 1917 р. був її професором), Миргородського художньо-промислового інституту (у 1918—1919 рр. був його директором).
У 1908 р. придбав будинок М. А. Дмитрієва, який був споруджений за його проектом. Народився в с. Ворожбі (тепер Сумської обл.). Помер у Венесуелі. Архітектурну освіту здобув самотужки, працюючи під керівництвом архітекторів С. Загоскіна і О. Бекетова та відвідуючи лекції в Харківському університеті. Побудував і художньо оформив будинок Полтавського губернського земства, будинок Лохвицького народного дому. За його проектами було споруджено комплекс земської губернської гончарної майстерні в Опішні, будинки В. Вернадського і Д. Милорадовича, Канівський музей-заповідник "Могила Т. Г. Шевченка" (у співавторстві з архітектором П. Костирком). У Києві побудував школу і вперше реставрував Київський будинок-музей Т. Г. Шевченка. В. Кричевський — автор картин "На Дніпрі", "Ярмарок", "Сорочинський ярмарок" та ін. Як графік він оформив понад 70 українських видань, у т. ч. "Українську книгу XVI—XVIII вв.", "Бібліографічні вісті". Кричевський виконав проекти гербів, друків, грошових знаків, поштових марок, екслібрисів. У 1907—1910 рр. виготовляв декорації і костюми для театру М. Садовського та ін. У 1912—1913 рр. керував килимарнею Ханенків у с. Оленівці (тепер Київської обл.). Виконав багато проектів килимів, вишивок, вибійок, посуду, меблів, внутрішнього оформлення приміщень тощо.
Джерело:
Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 426
Засновники Української
академії мистецтв. Листопад 1917 р., Київ. Будинок Центральної Ради.
Сидять від ліва: Абрам Маневич, Олександр Мурашко,
Федір Кричевський, Михайло Грушевський,
Іван Стешенко,
Микола Бурачек;
стоят: Георгій Нарбут, Василь Кричевський,
Михайло Бойчук.
Джерело:
Дивись: https://io.ua/37688800
Кричевський, Василь Григорович (19/31.12.1872,с. Ворожба Лебединського повіту Харківської губернії, тепер Лебединського району Сумської обл. — 15.11.1952, Каракас, Венесуела, прах перенесено до українського цвинтаря-пантеона Бавн Брук в штаті Джерсі, США) — мистецтвознавець, архітектор, живописець, графік, художник театру і кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, один із засновників українського архітектурного стилю.
Народився в сім'ї повітового
земського фельдшера. Навчався в
Лебединському повітовому училищі й
Харківському технічному залізничному
училищі. Працював креслярем, архітектором в
проектному бюро Петербурзької академії
мистецтв (1893—1902 pp.). Як
архітектор, здобув собі ім'я проектом
будинку Полтавського губернського земства
(1903 p.),
яким започаткував український стиль.
Розробив низку проектів приватних і
державних будинків у новому стилі: Народний
дім у Лохвиці, будинок М.А. Дмитрієва в
Яреськах, комплекс земської губернської
гончарної майстерні в Опішні, Канівський
музей-заповідник "Могила Т. Шевченка" (у
співавторстві з П. Костирком, 1936—1938 pp.).
Як художник-імпресіоніст зв'язав
український локальний колір з модерним
декоративним малярством. Створив велику
кількість пейзажних етюдів. Як графік,
належав до піонерів українського
книжкового мистецтва. Починаючи із 1903 p., оформив понад 70 українських
видань. В роки Української національної
революції виконав проекти державних гербів,
паперів і печатей, грошових знаків,
поштових марок. Як театральний і фільмовий
декоратор, виготовив декорації і костюми
для вистав київських театрів, оформив
історичні й побутові фільми Одеської і
Київської кіностудій. Як дослідник
народного мистецтва, зібрав велику
колекцію зразків народної творчості,
працював у прикладному мистецтві. Як
мистецтвознавець й публіцист, видрукував
ряд статей і рецензій, в т.ч. "Про розуміння
українського
архітектурного
стилю" (1914 р.), Я к педагог,
виховав цілу школу своїх послідовників.
Протягом 40 років В.Г. Кричевський був
провідною і авторитетною постаттю в
художньому житті України. В 1943
р.
емігрував за кордон. Його збірки й галерея
творів (роботи 1880-х —1900-х рр.) згоріли в
запаленому більшовиками київському
будинку М. Грушевського у 1918 р., чимало праць
пропало в роки окупації.
Джерело:
Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 255-256
Кричевський, Василь Григорович (12.01.1873(31.12.1872)—15.11.1952) — архітектор, мистецтвознавець, маляр, графік, декоратор театральних вистав та кіноф-мів, майстер декоративно-вжиткового мист-ва. Засл. діяч мист-в УРСР (1940). Почесний чл. Вільної української академії наук у США (1945). Брат Ф.Кричевського. Батько М.Кричевського.
Н. в с. Ворожба (нині село Лебединського р-ну Сум. обл.) в родині міщанина м. Лебедин, земського фельдшера Григорія Якимовича Кричевського. Найстарший з 8-ми дітей. З дитячих літ робив замальовки окремих хат, інтер’єрів, орнаментів. В юнацькі роки слухав у Харків. ун-ті окремі курси лекцій (з історії України, етнографії, нар. мист-ва, історії мист-ва), які в той час там викладали Д.Багалій, Є.Рєдін, М.Сумцов. Закінчив Харків. технічно-залізничне уч-ще. Архіт. та худож. освіту здобув під кер-вом архіт. С.Загоскіна (три роки жив у нього вдома, був його помічником і учнем) та О.Бекетова (працюючи в його майстерні, зробив проект будинку Т-ва гірничопромисловців у Харкові, який згодом — 1899 — одержав першу нагороду на конкурсі). Від 1892 був пом. харків. міськ. архіт. А.Шпігеля, з 1893 (і до 1898) — проектувальником у Службі шляхів і будівель місц. залізниці. Згодом працював як незалежний архітектор, маляр та графік. Одружився з Варварою Марченко (зберігся її портрет, намальований на поч. 1910-х рр. братом К. — Федором).
Як художник дебютував 1897 на виставці Харків. малярів. Подорожував з В.Горленком Полтавщиною, збирав там етногр. матеріали. 1902 був чл. підготовчої комісії до 11-го Археол. з’їзду, збудував для його етногр. виставки типову сел. хату Слобідської України з усіма її деталями. 1903—06 жив у Полтаві. Підготував проект нового будинку Полтав. губернського земства, форми, пропорції, деталі й конструкції якого були виконані в дусі традицій нар. арх-ри, 1903 цей проект виграв конкурс (1908 буд-во було закінчено; нині — Полтавський краєзнавчий музей). 1904 за його проектом був зведений Нар. дім у Лохвиці. Від 1907 почав виготовляти декорації та костюми для київ. театру М.К.Садовського. 1908 виконав проект надгробного пам’ятника М.Милорадовичу в Києві. Від 1910 оселився в домі М.Грушевського, перевіз туди свої колекції, зокрема вироби укр. нар. мист-ва та старовинні укр. килими. 1911 разом із М.Грушевським подорожував Італією. Працював над оформленням низки книжок, у т. ч. й праць М.Грушевського («Ілюстрована історія України», побачила світ 1912—13, «Культурно-національний рух на Україні в ХVI—ХVII століттях», надрукована 1912). Цього ж року познайомився і потоваришував з Д.Щербаківським, а також почав співпрацювати із школою килимарства, яку відкрила Варвара Ханенко (у дівоцтві — Терещенко; див. Б. і В. Ханенки). Фактично до 1913 він був керівником цієї килимарні, сам зробив чимало композиційних рисунків до килимів. 1913 оформив книжку В.Винниченка «Краса і сила».
Після Лютневої революції 1917 став одним з організаторів Української академії мистецтв. Після створення академії був обраний її ректором, однак відмовився від посади, і першим ректором академії став його молодший брат Федір, а він сам керував у ній майстернею арх-ри та орнаментики. Водночас брав участь у роботі підготовчої комісії зі створення герба України, підготував свої проекти Великого і Малого Державних Гербів України. Розробив також проекти Великої та Малої держ. Печаток УНР, прапор для Богданівського полку. У січ. 1918 почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок Української Народної Республіки (згодом у грошовий обіг була випущена виготовлена за його проектом банкнота 2 гривні). У лют. 1918 під час наступу на Київ військ М.А.Муравйова було обстріляно будинок М.Грушевського, там почалася пожежа і тоді загинула більшість колекцій як М.Грушевського, так і К., зокрема й значна частина проектів паперових грошей і поштових марок. Під час пожежі ледь не загинули друга дружина К. — Євгенія — та донька, якій на той час ще не виповнилося й місяця.
За часів правління гетьмана П.Скоропадського К. перебрався до м. Миргород, керував там керамічною школою. Невдовзі створив на її базі керамічний ін-т. Його двічі арештовували, взимку 1919 він був ув’язнений, однак після втручання студентських та громад. делегацій звільнений. Влітку цього ж року повернувся до Києва і продовжив свою пед. діяльність в Акад. мист-в, проте невдовзі рад. власті закрили акад. (на її базі був створений Ін-т пластичних мист-в). Від 1922 — проф. Архіт. ін-ту (1924 ін-т був об’єднаний з Ін-том пластичних мист-в і на їхній базі створено Київ. худож. ін-т). 1923 оформив книжку М.Грушевського «Історія української літератури». Від 1925 був консультантом кінофабрики ВУФКу в Одесі. Співпрацював там з Ю.Яновським та О.Довженком. Оформив низку істор. фільмів, зокрема, «Тарас Трясило» і «Тарас Шевченко» (обидва 1926). Був ініціатором і учасником реставрації в Києві будинку, в якому свого часу жив Т.Шевченко (нині філіал музею Т.Шевченка). 1928 оформив книжку Ю.Яновського «Майстер корабля», 1929 — книжку В.Винниченка «Намисто», а також книжку Д.Щербаківського «Українське мистецтво». 1931 виконав проект надгробного пам’ятника М.Коцюбинському в Чернігові, 1936 — М.Грушевському в Києві. Цього ж року завершив проект музею на могилі Т.Шевченка в Каневі (будво здійснювалося як його спільний проект з П.Костирком, проте дещо не так, як задумував К., фасад був оголений, без укр. орнаментації). 1937—38 був мистецьким консультантом кінофільмів «Назар Стодоля» та першого кольорового кінофільму в УРСР «Сорочинський ярмарок». 1939 йому присвоїли звання д-ра мистецтвознавчих наук, а 1940 — засл. діяча мист-в УРСР. З цієї нагоди була влаштована виставка його робіт. До початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 був керівником каф-ри малярства Київ. худож. ін-ту. Його учнями стали, зокрема, А.Петрицький та В.Заболотний.
Після окупації військами вермахту укр. земель жив у Києві. Восени 1943 разом з дружиною та донькою емігрував спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, пізніше до Німеччини, згодом до Франції. У лип. 1945 з родиною оселився у свого сина від першого шлюбу Миколи, який жив у Франції ще з 1929. На поч. 1948 в 75-літньому віці переїхав до доньки Галини, яка з чоловіком мешкала у Венесуелі, в м. Каракас. Продовжував малювати, з натури — переважно місц. природу, з пам’яті — рідне село Ворожбу на Сумщині, дідове обійстя в Лебедині, працював над альбомом українських селянських хат. У Каракасі його твори експонувалися на трьох оглядових виставках.
П. у м. Каракас, там був і похований.
1975 могилу К. в Каракасі відвідав митрополит УАПЦ Мстислав (Скрипник), якому доповіли, що останки К. планують перепоховати в одній із спільних могил. За розпорядженням патріарха прах К. та прах його дружини Євгенії перенесли до укр. цвинтаря св. Андрія в Бавнд-Бруку (поблизу Нью-Йорка, шт. Нью-Джерсі, США).
На думку істориків арх-ри, К. є одним з основоположників нового стилю в арх-рі — неоукр. стилю, або укр. модерну. В різні роки його малярські твори виставлялися як на Батьківщині, так і за кордоном (зокрема у Німеччині, Франції, Бельгії, Чехії, Польщі, Великій Британії, США, Канаді). Тематичні виставки його творів організовуються й сьогодні. Найвідомішими його роботами стали: «Гребля Квітки-Основ’яненка» (1899), «На Дніпрі» (1900), «Крим» (1901), «Ярмарок» (1913), «Кам’яна баба» (1925), «Пейзаж» (1934) та ін.
2005 праці К. було внесено до нац. енциклопедії Венесуели.
В Україні його картини зберігаються в музеях у Києві, Львові, Сумах, Полтаві, Каневі.
Літ.: Персональна виставка творів заслуженого діяча мистецтв, д-ра мистецтвознавчих наук, проф. В.Г. Кричевського: (період творчості 1892—1940): Каталог. К., 1940; Радіонов Г. В.Г. Кричевський: До характеристики творчого шляху. «Образотворче мистецтво» (К.), 1940, № 7; Трембіцький В. Державницька творчість Василя Кричевського. «Крила» (Нью-Йорк), 1953, № 6; Щербаківський В. Пам’яті Василя Григоровича Кричевського. «Визвольний шлях» (Лондон), 1954, кн. 1—2, 4; Павловський В. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. Нью-Йорк, 1974; Ясієвич В. Василь Кричевський — співець українського народного стилю. В кн.: Українське мистецтвознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 1. К., 1993; Гроші в Україні: факти і документи. К., 1998; Блакитний Є. Василь Кричевський. «Образотворче мистецтво», 1999, № 3—4; Рубан-Кравченко В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття: Василь Кричевський. К., 2004; Кіндрась К. Венесуельське сонце українського генія. Заокеанські береги художника Василя Кричевського. «Дзеркало тижня», 2007, № 14 (643), 14—20 квіт.
М.Ф. Дмитрієнко, Д.В. Грузін.
Джерело:
e-Енциклопедія історії України
