История Полтавы

Гетман, Гетманата институт

• 

Подробности

Просмотров: 4152

Гетьман (від старонім. Hаuptmann – командувач) – у 16–17 ст. – кер. Війська Запорозького, з 1648 – також правитель держави (Гетьманщини). Термін «гетьман» запозичений із практики Польс.-Литов. д-ви, де ним, як і в Чехії, називали головнокомандуючого військами. В Речі Посполитій було чотири посади Г.: дві в Короні Польській (гетьман великий коронний та його заст. – гетьман польний коронний) і дві у Великому князівстві Литовському (великий литов. і польний литов.). Першим гетьманом Війська Запороз. традиція вважає П. Лянцкоронського, діяльність якого припадає на 1-шу третину 16 ст. Офіційно ж першим гетьманом козаків став кн. Богдан Ружинський (див. Ружинські), якого в ході козац. реформи, здійсненої королем Стефаном Баторієм, було призначено на цю посаду. З цього часу постійно йшла боротьба між урядом Речі Посполитої, який прагнув призначати Г. або, як його називали в офіц. колах, – «старшого» (в урядовій документації Речі Посполитої він іменувався «старший його Королівської Милості Війська Запорозького»), і козацтвом, яке воліло обирати Г. зі свого середовища, що найчастіше і відбувалося. Коло обов’язків Г. поступово розширювалося, він став клопотатися про православну церкву в Україні. Символами гетьманської влади були булава, бунчук, прапор, печатка. У 20-х рр. 17 ст. з’являється посада кошового отамана, який спочатку був намісником Г. на Запорозькій Січі. Після придушення Річчю Посполитою повстання 1637–38, згідно з Ординацією Війська Запорозького 1638 посаду Г. було скасовано, а кер-во реєстровими козаками здійснював урядовий комісар.

З початком нац.-визвол. війни 1647–58 (див. Національна революція 1648–1676) повстанці обрали на Микитинській Січі своїм гетьманом Б. Хмельницького (січ. або лют. 1648). Була створена Укр. козац. д-ва, яка мала офіц. назву «Військо Запорозьке» і яку очолив Г. (див. Гетьманату інститут), тому за нею закріпилася й ін. назва – Гетьманщина. Тепер Г. став найвищою інстанцією не тільки у війсьК., а й громадян. справах. На Січі з 1648 діють кошові отамани (хоча були спроби протиставити її Гетьманщині: титулування Я.Барабаша «кошовим гетьманом» 1658–59). По мірі втрати Україною незалежності владу гетьманів поступово обмежували і моск. царі (на лівобереж. Гетьманщині), і польс. королі й турец. султани (на правобереж. Гетьманщині). На лівому березі Дніпра Гетьманщина існувала довше, але й тут унаслідок колоніальної політики Російської імперії інститут гетьманату було скасовано спочатку тимчасово (1722–27 та 1734–50), а потім – остаточно (1764). У періоди міжгетьманства Україною керували Малоросійська колегія та Правління гетьманського уряду.

У трав.–груд. 1918 в Українській Державі було відновлено гетьманство (гетьманат П.Скоропадського). Згодом термін «гетьман» використовували деякі громад. та політ. діячі еміграції та діаспори, називаючи так своїх керівників. У сучасній Україні так називають себе керівники понад десяти громад. орг-цій, які декларують відродження укр. козацтва.

Літ.: Мицик Ю.А. Козацький край. Дніпропетровськ, 1997; Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. К., 1998.

Ю.А. Мицик.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Гетьманату інститут (1649–1764) – вища ланка системи держ. управління в Гетьманщині. Після виникнення Укр. козац. д-ви в серед. 17 ст. гетьман став її верховним керівником. У його руках зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої та суд. влади. Гетьман здійснював зв’язки з іноз. д-вами, мав значний вплив на церк. життя. Гетьманські універсали мали силу закону для всього нас. України. Гетьман очолював генеральну старшину, яка виконувала урядові функції і разом з полковниками утворювала раду генеральної старшини. Остання мала вплив на обрання найвищої посадової особи в д-ві. Резиденціями гетьмана в 2-й пол. 17–18 ст. були Чигирин, Гадяч, Батурин і Глухів.

З укладенням Березневих статей 1654 поступово відбувалося обмеження повноважень гетьмана як у внутр., так і в зовн. політиці д-ви. Між царським урядом і гетьманом укладалися спец. умови (гетьман. статті), що визначали його права і компетенцію (див. Договірні статті українських гетьманів). Володіння гетьмана складалися з рангових маєтностей, а також царських пожалувань за службу. Окремим гетьманам належали десятки тисяч підлеглих селян, з початку 18 ст. – навіть кріпаків (див. Кріпацтво). Влада гетьмана поширювалася також на Запорожжя, що часто призводило до конфліктів між ним і січовою громадою.

Гетьманами Укр. козац. д-ви були: Б. Хмельницький, І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа, І. Скоропадський, Д. Апостол, К. Розумовський. З 1663 по 1681 посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко). Гетьманом в еміграції (1710–42) був П. Орлик. Скасування Г.і. відбулося 1764 за указом імп. Катерини ІІ. Функції гетьмана почала виконувати 2-га Малоросійська колегія.

Літ.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. К., 1959; Смолій В.А. та ін. Гетьманська Україна. К., 1999.

В.О. Щербак.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України
 

Гетьман - (від нім. Hauptmann, польськ. Неtmаn - начальник).

1) в Польщі та Великому Князівстві Литовському з II пол.15 ст. - командуючий збройними силами. Початково Г. призначався королем на час військових дій. З 1503 посада Г. великого коронного, а згодом “ Г. великого литовського” стала постійною, а з 1581- довічною. У 1527 Г. стали найвищими військовими керівниками. Помічниками їх були Г. польні (коронний та литовський). Вперше ця посада з'явилася у Польщі в 1539, а у Великому Князівстві Литовському дещо пізніше. Займалися організацію постачання війська, розвідки, керували найманими військами тощо.

2) після утворення у 1572 українського реєстрового козацького війська Г. стали просто називати його керівників. Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав вживання даного титулу і підміняв його виразом “ старший його Королівської Милості Війська Запорізького”. Однак козацькі керівники продовжували вживати титулу Г. (К. Косинський, С. Наливайко. Т. Федорович). Повноваження Г. реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалася. Так, після придушення козацько-селянських повстань 1637-1638 замість Г. було призначено урядового комісара.

3) в результаті відновлення внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 української держави Г. став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази - універсали були обов'язковими для всього населення. Ознаками влади Г. були бунчук та булава.

Після Переяславської Ради 1654 і укладення Березневих статей 1654 з Россю розпочалося обмеження повноважень Г. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений строк за погодженням з царським урядом. У 18 на практиці відбулося призначення Г. царем. Новообраний Г. затверджувався у Москві чи Петербурзі і укладав з Росією спеціальний договір (статті).

Г. очолював уряд України - генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада Г. на Лівобережній Україні існувала до 1764 (з перервами у 1722-1727 та 1734-1750. Резиденція його послідовно знаходилась у м. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. З 1663 до 1681 посада Г. існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), а у 1710-1742 Г. України в еміграції був П. Орлик.

Впродовж квітня-грудня 1918 на чолі Української Держави стояв П. Скоропадський, який мав титул Г.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)