История Полтавы

Ижакевич, Иван Сидорович

• 

Подробности

Просмотров: 10171

Їжакевич, Іван Сидорович (06(18) січня 1864, Вишнопіль, Київська губернія, нині Тальнівського району на Черкащині — 19 січня 1962, Київ) — український живописець, письменник і графік, народний художник УРСР.

З іменем славетного Івана Їжакевича пов'язана ціла епоха в українському мистецтві.

Народився Іван Сидорович 18 січня 1864 року. Дитячі роки минули в невеличкому мальовничому селі Вишнопіль Уманського повіту (нині Тальнівського району на Черкащині). Тут він слухав розповіді родичів і односельців про війну українського народу проти чужинського поневолення - Коліївщину. Побачене і почуте на все життя вразило душу митця. В одинадцять років майбутній художник потрапив до Києва, почав малювати. 1872 року дядько допоміг влаштуватися в іконописну майстерню Києво-Печерської лаври. Навчаючись у майстерні, юнак продовжував малювати довкілля. Пізніше вирішив перейти до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Намалював свій автопортрет і разом з іншими малюнками показав його Мурашку. Вчитель відразу оцінив доробки Івана і запропонував стати репетитором і одночасно навчатися.

Вихованці Київської рисувальної школи в своїх творах продовжували традиції українського мистецтва. Під керівництвом Мурашка, досвідченого педагога і близького друга І. Рєпіна, навчаючись безпосередньо у художника X. Платонова, Їжакевич оволодіває майстерністю. Бере участь у реставрації та поновленні фресок XII ст., в Кирилівському монастирі, яка проходила безпосередньо під керівництвом О.Прахова і М.Врубеля.

Пізніше Іван Сидорович згадував: "Микола Іванович отримав листа від професора Прахова і прочитав нам, учням, що через декілька днів оголосять відкриття фресок у Кирилівській церкві на Куренівці і що цю справу буде доручено для нагляду Миколі Івановичу. Справді, незабаром таке повідомлення з'явилося, і роботу розпочали. Чекали Врубеля, а через тиждень він і приїхав. У школі мене вважали старшим і доручили реставрувати фреску, що краще збереглася. Виконавши роботу, від Прахова і Врубеля я дістав похвалу. Наступну мою роботу Врубель посварив, дорікнув мені, коли я почав було Врубелю доводити свою грамотність. Врубель відповів мені: "Тут шкільна грамотність не підходить. Тут потрібна творчість".

Після навчання в Київській рисувальній школі, заохочений Пимоненком двадцятирічний Їжакевич їде до Петербурга. За сприяння земляка Віктора Дмитрашка вступає до Академії мистецтв, у гіпсофігурний клас, згодом його перевели до натурального класу. Вчителями Їжакевича були А. Куїнджі та І. Рєпін. Дмитрашко знайомить його з працівником журналу "Живописное обозрение" де починають друкувати роботи Їжакевича. Згодом молодий митець поступово переходить працювати до популярного ілюстрованого журналу - "Нива", де друкуються його твори минулого і сучасного життя українського народу.

Свої малюнки митець виконував на самшитових дошках, пером або розмивкою туші, які потім ксилографи гравірували й готували до друку.

Щоб мати можливість працювати, молодий художник переходить на вечірні заняття в Академії. Ілюстрація стає покликом душі митця.

У "Ниві" Їжакевич працював до 1917 р., коли журнал припинив існування. Композиції митця були ніби продовженням задуманих Шевченком і Жемчужниковим офортів про Україну. З часом ілюстрації Їжакевича з'являються також у журналах "Солнце России", "Север". Пише побутові картини, краєвиди, "Кобзар на могилі", "Жнуть очерет", "Ловлять раків", "Вітряки за селом". Малює своїх рідних, які "їдуть в гості". Каганець, люлька і колиска - усе постає на папері, визначає народність майбутніх ілюстрацій картин із селянського побуту.

Понад чверть століття репродуктувалися на сторінках петербурзьких журналів картини й ілюстрації Івана Сидоровича. Товариство, що видавало "Ниву", ще 1895 року видрукувало ювілейний альбом журналу з портретом Їжакевича і факсиміле його картин, на якій зображено дітей біля отари овець на вишнопільських полях, удалині - шестикрилий вітряк. Українська тематика стає основою його творчості. Захоплює художника історія, про що свідчать твори "Запорожець", "Український кобзар", "Максим Залізняк", "Запорожець у зимовому одязі", "Григорій Сковорода в дорозі". З'являються малюнки до повісті М.Гоголя "Ніч перед Різдвом", творів Т. Шевченка, зокрема до вірша "Перебендя", поем "Катерина", "Гайдамаки", драми "Назар Стодоля". Ця тема пройде через творчість глибоко народного митця. Його роботи, незважаючи на цензурні утиски, друкувалися, були близькі народові і користувалися широкою популярністю.

Наприкінці 90-х рр. XX ст. Їжакевич переїздить до Києва, вже маючи ім'я популярного ілюстратора. На цей період припадає досконале освоєння монументального живопису, він розписує культові будівлі в Бєлгороді, Києві, Катеринодарі. Після чотирьох років навчання Іван Сидорович залишає Академію, маючи на руках атестат з правом викладання малюнку в середній школі. Однак не викладання, а ілюстрація стала його основною професією. Їжакевич продовжує створювати свої малюнки на основі натуральних замальовок, зроблених на Нижній Наддніпрянщині, в місцях Запорізької Січі. В одному з малюнків "Язика піймали" митець показав вдалу розвідку козаків у тилу ворога, під час якої було взято в полон татарина. В цьому творі, як і в усій творчості, проявляється патріотичний мотив творчості Їжакевича.

У роки реакції, коли діяв царський наказ про заборону української літератури, мови, пісні з'являються ілюстрації Їжакевича до "Кобзаря" Тараса Шевченка - "Причинна", "Катерина", "Гайдамаки", "Перебендя" та інші, твори відтворювалися у журналі "Нива" способом ксилографії.

Чимало уваги, особливої душевної теплоти і ніжності приділяв художник зображенню дітей. Це знайшло відбиток і в його живописному полотні "Мама йде!" (існує варіант - повторення 1926 року).

У картині правдиво передана ситуація з селянського життя, в якій батьки, зайняті цілоденною працею у полі, залишили малу дитину на догляд старшої сестри. В полі вже сутеніє, хмари над обрієм зарожевіли. В розсіяному світлі надвечір'я фарби звучать локально, відкрито, декоративно. Твір має всі характерні риси ілюстрації до періодичних видань: композиція його лаконічна, великопланова, позбавлена дрібних деталей, вона легко читається з першого погляду, колірна гама стримана, використання барв мінімальне, зате тональна розробка відзначається шикорим діапазоном. Художник ніби передбачає можливості майстра-ксилографа, якому доступна гра світла, тону, а не кольору. Полотно приваблює глибокою народністю, винятковою людяністю образно-емоційного змісту, оригінальною авторською манерою, не властивою митцям, які працювали переважно на пленері.

У Києві збереглося чимало монументально-декоративного малярства І.Їжакевича, - від перших спроб у Кирилівській церкві до найдосконаліших, що у Києво-Печерській лаврі, церква над Економічними воротами, Всесвятська та Трапезна (остання мальована за ескізами і під особистим керівництвом Олексія Щусєва). Розписи справляють враження "мажорного акорду", взятого сильною і сміливою рукою, зокрема Іонівського монастиря.

У творчості Івана Їжакевича значне місце займає робота над розписом Георгієвської церкви храму-пам'ятника "Козацькі могили", спорудженого на честь подвигу селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького, яке прийняло бій з добре озброєною 150-тисячною армією польського короля Яна Казимира поблизу Берестечка, сіл Митниці, Острова, Солонева і Пляшева (нині ці села Радивилівського району Рівненської області).

Георгіївська церква - головна споруда меморіалу, можливо, найсамобутніший витвір архітектурного модерну і бароко в Україні. Задум побудувати пам'ятник козакам виник 1908 року з ініціативи архімандрита Почаївського Віталія Максименка, який очолив організаторську роботу та оголосив збір пожертв. Проект храму-пам'ятника розробив студент архітектурного відділення Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Петербурзі В.Максимов, учень видатного архітектора Олексія Щусєва. Спорудження Гергіївської церкви тривало від 1910 до 1914 року, керував будівництвом Володимир Леонтович.

Іван Їжакевич приїхав у Пляшеву, на острів Журавлиху, де саме завершувалося спорудження пам'ятника-музею "Козацькі могили", навесні 1914 року. На той час він, п'ятдесятирічний досвідчений художник, уже мав у своєму доробку сотні ілюстрацій.

Оздоблення пам'ятника-музею в Пляшеві тривало до середини 1914 року. Іван Їжакевич разом з учнями на фасаді будівлі написав композицію "Голгофа", яка заповнює усю площину над іконостасом. Намалював чотири колоритних портрети на колонах, оздобив зводи над балконом, а також ворота і двері.

Іконостас виконаний з червоного кварциту та чорного лабрадориту з Житомирщини, що символізують кров і траур. Під іконами - зображення георгіївських хрестів - символів військової доблесті, що нагадують нам про присвоєння трьомстам козакам-героям звання георгіївських кавалерів.

Талановитий майстер Їжакевич створив також кілька полотен для панорами Берестецької битви. Всі вони, на превеликий жаль, були вивезені австрійцями в роки першої світової війни і, можливо, назавжди втрачені для нашого народу.

Навіть працюючи над біблійними мотивами, Іван Сидорович не відступає від реалістичних тенденцій. "Реалізм - це велика справа, - говорив він, тому-то я й лишився з народом, щоб не зійти з цього шляху. Реалізм - це глибокий аналіз життєвих явищ".

Художник ілюструє "буквар" українською мовою, пише кілька п'єс з сільського життя - "Гречаники", "Стара школа", підбирає музичний супровід. У 1919 р. в Києві спільними зусиллями художників було створено Першу Професійну Спілку художників міста Києва. Їжакевич брав активну участь у роботі Спілки. До 1936 р. майстер виконує замовлення для геологічного музею Академії наук України. Він створив 14 панно на теми історії Землі, а для будинку музею Т.Шевченка в Києві намалював невеликі за розміром картини "Гайдамаки в Умані", "Перебендя", "Зустріч Т.Шевченка з сестрою Яриною", "Похорон Шевченка" та одну з найкращих - "Мені тринадцятий минало", сюжет якої пов'язаний з автобіографічними рядками однойменного вірша.

Для історичних і художніх музеїв Києва, Харкова, Чернігова та Дніпропетровська з 1926 - 1928 рр. митцем були створені "Битва чернігівського князя Чорного з древлянами", "Битва козаків з ляхами", "Бій у селі Веселому 28 лютого 1861 р." та інші.

З початку 1930-х рр. Їжакевич поступово повертається до ілюстрування літературних творів. Він виступає як ілюстратор "Кобзаря" Т.Шевченка, творів М.Гоголя, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, Г.Квітки-Основ'яненка, роману Івана Ле "Наливайко". Свої ілюстрації Їжакевич малював переважно олійними фарбами в одній техніці - гризайль.

Коли до Шевченківського ювілею (1939 р.) потрібно було замовити оформлення "Кобзаря", то одноголосно вирішили доручити цю роботу Їжакевичу. Ілюстрації до "Кобзаря" стали вершиною творчого доробку майстра. Вони відтворюють і дитячі переживання, і любов до українського народного життя, його побуту, звичаїв, уподобань. Автобіографічні поезії Шевченка "І золотої, й дорогої", "Мені тринадцятий минало" наче переплітаються в Їжакевича з власним дитинством. Ці ілюстрації увійшли до хрестоматій та підручників, на них виховувалась українська молодь. До ювілейного видання "Кобзаря" створив близько 30 малюнків. Цією працею він наче підводить підсумок свого життєвого досвіду.

Друга світова війна змінила плани художника. Однак під час війни митець продовжив роботу над "Енеїдою".

Великий успіх мала персональна виставка з нагоди 80-річчя з дня народження та 60-річчя творчої діяльності Івана Сидоровича.

У повоєнні роки вітчизняна книжкова графіка переживає бурхливе піднесення. Видаються небаченими до того твори класиків української і зарубіжної літератури. Іван Сидорович ілюструє "Кленові листки" Василя Стефаника, "За готар" Ольги Кобилянської.

Портретна творчість І.Їжакевича обмежується декількома автопортретами. В "Автопортреті" 1933 р. художник зосередив увагу на характеристиці обличчя, на виявленні через зовнішні риси духовного, психологічного стану, ми бачимо благородне лице з ледь сумним поглядом. Іван Сидорович Їжакевич прожив без двох років ціле століття. Прожив чесно і благородно, віддаючи все, що мав, народу. Його життя обірвалося 19 січня 1962 року і весь митецький світ України прийшов прощатися зі старійшиною української культури. Похований на Байковому кладовищі.

Іван Сидорович створив понад двадцять тисяч робіт, що розійшлися по всьому світу, і це його прижиттєвий пам'ятник.

Джерела виявленої інформації

Бажанова Т. Георгіївська церква на "Козацьких могилах" під Берестечком у контексті спадщини стилю модерн // Пам'ятки України: історія та культура. - 1996. - №3-4. -С.21-28

3 української старовини: Альбом. - К.: Мистецтво, 1991. -316 с. іл.

Клименко Н. Осяяні народною поезією // Образотворече мистецтво. - 2004, - №3. - С. 38.

Корінний М., Шевченко В. Короткий енциклопедичний словник з культури. - К.: Україна, 2003. - 384 с.

Мистецтво України: Бібліографічний довідник / За ред.: А.Кудрицького. - К.: Укр. енциклопедія, 1997. - 700 с.

Митці України: Енциклопедичний довідник / За ред.: А.Кудрицького. - К.: Українська енциклопедія, 1992. - 848 с.

Павлов. Українське радянське мистецтво 1920 - 1930-х років. - К.: Мистецтво, 1983. - 191 с.

Провісники духовності в Україні: Довідник / За ред.: І.Кураса. - К.: Вища школа, 2003. - 783 с.

Столярчук Б. Митці Рівненщини: Енциклопедичний довідник. - Рівне "Ліста", 1997. -366.

Українська графіка XI - початку XX ст.: Альбом / Авт.-упоряд. А.В'юник. - К.: Мистецтво, 1994. - 328 с; іл.

Український живопис: Сто вибраних творів: Альбом / Авт.-упоряд. Ю.Беличко. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

Ящук В. На місці героїчної битви: Художник Іван Їжакевич у Пляшевій // Червоний прапор. -1981, 4 квітня. - с. 38.

Джерело:

Рівненська обласна бібліотека для молоді

Автопортрети: Православіє в Україні, ЖЗЛ (Иван Ижакевич)

 

Ілюстрації Івана Їжакевича і Федора Коновалюка
до "Енеїди":

Джерело:

Котляревський, І. П. Енеїда / Ів. Котляревський ; [супер, заставки, кінцівки та кольор. іл. І. С. Іжакевича та Ф. 3. Коновалюка]. - [Київ]: Держ. вид-во худож. літ, 1948. - 153 с.: іл.