Штеппа, Константин Феодосьевич
- Подробности
- Просмотров: 5056
Штепа, Костянтин/Кость Феодосійович (1896, м. Лохвиця Полтавської губ., тепер райцентр Полтавської обл. – 19.11.1958, м. Нью-Йорк, США) – вчений історик-візантист, дослідник історії античної культури, історії церкви й класичної філології.
Нар. в сім’ї православного священика з німецькими етнічними коріннями. Навчався у Полтавській духовній семінарії (1910–1914) та на іст.-філологічному факультеті С.-Петербурзького університету у проф. М. І. Ростовцева. Під час громадянської війни воював у Білій армії. 1920 був тяжко поранений і взятий у полон при відступу армії Врангеля під Перекопом. Після війни завершив освіту в Ніжинському ІНО на іст.-філологічному факультеті. З 1922 – викладач, з 1927 – проф. цього інституту. З 1930 – зав. кафедрою історії стародавнього світу і середніх віків Київського університету, одночасно ст. науковий співробітник АН УРСР, співробітник культурно-історичної комісії й комісії сходознавства ВУАН. 1931 призначений гол. комісії з історії Візантії АН УРСР. У лют. 1938 заарештований, до верес. 1939 перебував у київській тюрмі НКВС. Звільнений без пред’явлення звинувачення. Під час німецької окупації – зав. відділом народної освіти, ректор Київського університету (1941), ред. щоденника «Нове Українське Слово» (1941–1943, Київ). Після війни – на еміграції, спочатку в Західній Німеччині, потім – у США. У Німеччині працював бібліотекарем кардинала фон Галена; у 1947–1949 активно співробітничав у журн. «Посев» та «Грани»; викладав російську мову і лру в американській армійській школі (1950–1952), був одним із співзасновників та співробітників Інституту для вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені (1950). З 1952. Ш. жив у США, працював оглядачем «Радіо Свобода». В своїх публікаціях часто дотримувався російсько-імперських поглядів.
Пр.: Нариси з історії античної й християнської демонології (1926); Проблеми античного релігійного синкретизму в зв’язку з мотивами староукраїнської легендарної творчості (1927); Про характер переслідування відьом у старій Україні (1928); Селянські рухи в Римській імперії (1950); Соціологічна теорія релігії Е. Дюркгема і школа М. Грушевського (1931); Радянська система управління масами та їх соціальною свідомістю (рос. мовою, під псевд. В. Лагодін); Чистка в Росії (англ. мовою, під псевд. В. Годін).
Літ.: ЕУ; Верба I.В. Кость Штепа // УІЖ. – 1999. – № 3.
Джерело:
Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua
Штеппа, Константин Феодосьевич (1896, Лохвица Полтавской губернии - 1958). Историк.
Родился в семье православного священника. Учился в Полтавской духовной семинарии. В 1914 поступил на историко-филологический факультет Петроградского университета. В 1916 призван в Действующую армию, участник Первой мировой войны. В 1922 завершил высшее образование, окончив факультет истории и психологии Нежинского института. Приглашён преподавать в том же институте. В 1927 защитил докторскую диссертацию и в 1930 получил должность заведующего кафедрой истории древнего мира и средних веков в Киевском университете. В то же время был председателем Комиссии АН [Академия наук] Украинской ССР по истории Византии. Область исследований Штеппа заключалась в оценке социального характера восстаний в древности и в исследовании марксистских взглядов на проблемы античного мира. История во время советской власти принадлежала к категории политических наук и находилась под жёстким идеологическим контролем. В 1938 арестован и находился 1,5 года под арестом, после освобождения жил в Киеве.
С сентября 1941 — в немецкой оккупации. Профессура Киевского университета избрала Штеппа ректором, но немцы университет закрыли, так как оккупационные власти преследовали цели лишить местное населения высшего образования. Редактор антикоммунистической газеты «Новое украинское слово» (Киев), на страницах которой выступал с призывом объединить все силы для борьбы с большевистской идеологией и сталинизмом, что вызвало злобные нападки советского подполья и украинских шовинистов-сепаратистов. В 1943 эвакуировался на Запад. Попав в Германию, продолжал писать в русской печати под псевдонимами Громов и Лагодин. После окончания войны насильственной репатриации избежал, жил в Западной Германии. Один из учредителей и научных сотрудник Мюнхенского института по изучению истории и культуры СССР.
В США с 1952. Работал над исследованием советской исторической науки и историографии, равно как и вопросов партийного государственного управления со времён ранних социалистов до периода правления Н.С. Хрущёва.
Родственники: дочь Аглая; зять; внуки.
Сочинения
Автобиография // В поисках истины. Пути и судьбы второй эмиграции. Сборник статей и документовв / Сост. В.С. Карпов, А.В. Попов, Н.А. Троицкий / под общ. ред. А.В. Попова. М, 1997. С. 151;
История античичной и христианской демонологии. В 2 т. Нежин, 1926,1927;
Крестьянские восстания в Древнем мире. Нежин, 1930;
Маркс, Энгельс и проблемы античного производства. Киев, 1934;
Революции рабов в антич. мире. Киев, 1942;
Советская система управления массами и её психологические последствия. Мюнхен, 1951;
Russian Historians in the Soviet Union. N.Y., 1962.
Источник:
Русские в Северной Америке. Е.А. Александров. Хэмден (США)-Сан-Франциско (США)-Санкт-Петербург (Россия), 2005 - http://www.tez-rus.net
