История Полтавы

Ляскоронский, Василий Григорьевич

• 

Подробности

Просмотров: 33315

Ляскоронський, Василь Григорович (24.12.1859—01.01.1928) — історик, археолог, етнограф, нумізмат і картограф. Академік Всеукраїнської Академії наук.

Народився в 1860 р. в м. Золотоноші на Полтавщині, в збіднілій дворянській сім’ї. Його батько Григорій Ляскоронський працював учителем міської школи. Мати з роду Максимовичів, закінчила Ніжинський французький пансіон, викладала приватно. Обстановка в сім’ї великою мірою сприяла розвитку у дітей здібностей до науки, особливо до вивчення іноземних мов та історії. Після домашньої початкової підготовки Василь вступив до Полтавської гімназії (1872), а через два роки, після смерті батька, був змушений продовжити навчання в Лубенській гімназії, курс якої закінчив 1880 року.

Інтерес до наукового студіювання історії почав формуватись у В.Ляскоронського дуже рано. Як згадував сам учений: "первые проблески интереса к старине возникли у меня еще в начале 70-х годов прошлого столетия, до поступления моего в гимназию", що було пов’язано з зацікавленням батька нумізматикою. В юнацькі роки захопився археологією і брав участь в розкопках у Полтавській губернії, які проводив відомий археолог-аматор, дослідник першої знайденої в Україні палеолітичної стоянки (с. Гінці на Полтавщині), учитель Лубенської гімназії Федір Іванович Камінський. Василь Григорович з великою вдячністю згадував свого педагога, який одним з перших привернув його увагу до глибинного вивчення історії рідного краю, до сивої давнини століть.

У 1880 р. В.Ляскоронвський вступив на історико-філологічний факультет київського Університету св. Володимира, почавши водночас слухати лекції на медичному факультеті. Він ретельно вивчав анатомію людини та тварин, що стало потім у пригоді в його археологічних дослідженнях. Неабиякий інтерес юнак почав виявляти до вивчення допоміжних історичних дисциплін: антропології, нумізматики, археології, етнографії, історичної картографії та топографії. Так, за свою працю "Этнография по Адаму Бременскому" ще студентом університету він отримав золоту медаль. Дипломна праця "Политическое собрание во Франции в XVI ст. по неизданным источникам" під керівництвом професора В. Б. Антоновича, відзначена срібною медаллю і була зарахована за кандидатську. Лекції та особисте спілкування з видатним українським істориком та громадським діячем, одним із поборників української національної ідеї, В. Антоновичем зумовили спрямування історичних поглядів В. Ляскоронського, стали підґрунтям його самостійної наукової роботи. Василь Григорович до кінця свого життя залишився стійким послідовником свого вчителя, його справжнім другом.

Наприкінці 80-х років ХІХ ст. Ляскоронський працював домашнім вчителем при російському посольстві у Відні. Як вільний слухач він відвідував лекції в університеті, багато працював у музеях, архівах та бібліотеках Відня, вишукуючи та вивчаючи матеріали, що мали відношення до історії України, зокрема періоду Київської Русі. Тоді ж він зацікавився ісландськими сагами, поставившись до них як до одного з важливих першоджерел з історії походження Київської Русі. Для більш ретельного їх вивчення навіть опанував ісландську мову, почав листуватися з Ісландським науковим історичним товариством у Рейк’явіку. Їхнє співробітництво тривало впродовж 35 років, а наприкінці 90-х років ХІХ ст. вченого обрали дійсним членом Товариства. Василь Григорович отримав запрошення й навіть збирався відвідати Ісландію, але тому зашкодила Перша світова війна.

Його монографія "Древне-исландские исторические саги, как источник для древнего периода русской истории", присвячена питанням міжусобної боротьби в Київській Русі за великокняжий стіл після смерті великого князя Володимира, що тривала в 1015— 1019 рр., та вбивства одного з синів Володимира — князя Бориса. "Эймундова сага, как историко-географический источник, для изучения древнего периода русской истории" — одна з багатьох праць вченого з проблематики давньоісландських саг, що стосується історичної географії Київської Русі. Після ретельного опрацювання та вивчення давньоісландських саг, інших літописних першоджерел про походження давньоруської держави В.Ляскоронський до кінця свого життя залишався стійким прихильником норманської теорії.

Знайомство В. Г. Ляскоронського з відомим дослідником української старовини та археології Вікентієм Хвойкою спричинило його більш поглиблене зацікавлення археологією. Василь Григорович неодноразово брав участь в археологічних експедиціях В. Хвойки та його приятеля археолога С. Мазаракі — в розкопках фундаменту Десятинної церкви в Києві. На матеріалах цих розкопок в 1897 р. постала праця "О судьбе одной археологической находки, сделанной в Києве в 1827 г.", присвячена першим розкопкам Десятинної церкви (фундаменту церкви).

Не менший інтерес у вченого викликали вали на території України. Зацікавившись питанням спорудження змійових валів, городищ, майданів та курганів, Ляскоронський з великим сумлінням узявся за вивчення цих пам'яток, об'їздив пів-Полтавщини, прилеглу частину Харківщини та Сумщини, оглянув, накреслив, заміряв та зазначив на мапі не одну тисячу цих пам'яток старовини та видав цілу низку наукових досліджень про них - "К вопросу о курганах, городищах, майданах", "Городища, кургани і довгі (змійові) вали в басейні р. Сули", "Змійові вали в межах Південної Росії, їх отношение до курганів-майданів і приблизна епоха їх виникнення", "Городища, кургани, майдани і довгі (змійові) вали в області дніпровського Лівобережжя, "Городища и длинные змеевые валы в области рек Псел и Ворскла", "Путеые заметки во время археологической зкскурсии в бассейне Преднепровского Левобережья" та ін.

Ще під час свого перебування у Відні В.Г.Ляскоронський почав досліджувати спадщину Г.Боплана. 10 грудня 1891 р. він зробив доповідь про старовинні атласи та карти України, вміщені у праці цього французького військового інженера "Опис України” (1650 р.), на засіданні історичного наукового товариства Нестора-літописця, дійсним членом якого його обрали.

1901 року праця вийшла окремим виданням під назвою "Данные об атласах Боплана ХУІІ века" (з деякими доповненнями). Ввивчшивши атлас Боплана та інші іноземні карти вчений провів ідентифікацію географічних назв, частина з яких була видозмінена, описав кордони воєводств, що належали до України і склав географічний покажчик до карт. Названа та ряд інших праць В.Ляскоронського, зокрема "Гильом Левассер де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России", "Новые данные об атласе Украини XVII ст. составленные инженером Левасаром де Бопланом", "К вопросу р древнейшем плане города Киева, изданном Афанасием Кальнофойским в 1638 г.", "Бопланова карта Киевского воеводства", "Очерк о древней топографии Киева" і сьогодні залишаються важливим джерелом для вивчення природних та географічних умов України доби феодалізму.

Результатом вивчення істориком широкого картографічного матеріалу стала також праця "Иностранные карты и атласы ХУІ-ХУІІ веков, относящиеся к Южной России". Зібрані в ній дані засвідчили існування в Україні в ХУІ-ХУІІ ст. багатьох поселень, які згодом, під час козацьких війн і набігів кримських татар були знищені. В.Ляскоронський окреслив кордони України в ХУІ- на початку ХУІІ ст., вказав на значну кількість населених пунктів, що існували на той час, спростувавши тим самими твердження окремих істориків про незаселеність краю.

Василь Григорович брав активну участь у підготовці XІ археологічного з'їзду в Києві (1899), секретарем якого він був. З часом Товариство Нестора-літописця обирало його делегатом на XIII, XIV та XV археологічні з'їзди. На XI з'їзді вчений виголосив доповідь "Знахідки римських монет в області Середнього Придніпров'я". На основі знахідок римських монет І-ІІІ ст. дослідник висловив припущення про можливість існування Києва вже у цей час. Ця думка була пізніше піддана критиці, проте до неї весь час поверталися вчені, висловлюючи власні теорії відносно розбудови Києва.

Тривалий час Василь Григорович працював над вивченням Переяславської землі, використовуючи літописні та археологічні матеріали, наслідком чого стала поява великої монографії "Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст."(1897), яка викликала жваву дискусію серед науковців.

У 1898 р. В.Г.Ляскоронський складає магістерський іспит при київському Університеті св. Володимира. У 1899 р. він захищає кандидатську дисертацію на тему "Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст." Дисертація викликала різку опозицію на факультеті з боку "правої професури", яка рішуче виступала проти так званої "української інтриги". Справа полягала в тому, що ще на XI Археологічному з'їзді В. Б. Антонович домагався, аби доповіді можна було читати українською мовою поряд з іншими слов'янськими мовами. Василь Григорович захищав свою дисертацію українською. Небажання частини професури Київського університету бачити в своїх рядах українофіла Ляскоронського на певний час закрило йому дорогу до alma mater та змусило шукати роботу за межами України. Завдяки своїм постійним зв’язкам з московськими професорами Василь Григорович стає приват-доцентом на кафедрі давньоруської історії Московського університету, де упродовж чотирьох років читає лекції. Це аж ніяк не вплинуло на дослідницьку роботу В. Ляскоронського. Він продовжує археологічні студії, беручи участь у експедиціях та ХІІ-ХІУ археологічних з'їздах, публікує нові матеріали з археології ("Городища, курганы и змиевы валы, находящиеся в бассейне р.Сулы"), досліджує історію Переяславської землі (К вопросу о Переяславльских торках”), звертається до литовської доби української історії ("Русские походы в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар 1399 г.).

Разом з С. Мазаракі Василь Григорович проводить археологічні дослідження по долинах річок Сула, Псел та Ворскла на Полтавщині, Харківщині та Сумщині. В листопаді 1904 р. вчений подає звіт про ці дослідження. За літо він подолав приблизно 1000 км, зареєстрував та зазначив на мапі понад 600 могильників, близько 160 майданів, 20 городищ, дослідив лінії змійових валів та 7 палеолітичних стоянок. Результатом досліджень стала складена ним своєрідна археологічна мапа Східної України, якою довгий час з вдячністю користувались археологи.

Лише у 1907 р. В.Ляскоронський стає приват-доцентом кафедри російської історії Київського університету, а також отримує посаду екстраординарного професора при Ніжинському історико-філологічному інституті. В ті ж роки вчений плідно займається історією стародавнього Києва та Київської Русі, видає низку праць з цієї тематики : "Владимир Мономах и его забота о благе русской земли", "К вопросу о кончине князя Бориса Владимировича и о судьбе его останков и погребении его", "Описание могили князя Олега в Києве", "К вопросу об Олеговой могиле в Києве".

Монографія В. Г. Ляскоронського "Киевский Вышгород в удельно-вечевое время" мала стати докторською дисертацією, але її не допустив до захисту на ступінь доктора Київський університет. У цій монографії, на основі даних літописів, хронік і документального матеріалу більш пізнього періоду, вчений дійшов висновку про те, що Вишгород був не окремим містом, а складовою частиною давнього Києва. Слідом за М. Грушевським, В. Ляскоронський відзначив військово-політичне та релігійне значення Вишгорода, який тривалий час виконував функції форпосту Києва. Того ж таки 1913 р. В. Ляскоронський видав ще одну роботу на давньоруську тематику ("Северные князья и половцы перед нашествием на Русь монголов”). Окрему розвідку історик присвятив Володимиру Великому ("Главнейшие черты общественно-политической и церковно-религиозной деятельности князя Владимира Святого в отношении Русской земли").

В. Ляскоронський продовжував археологічні студії, беручи участь в археологічних розкопках під час літніх вакацій, а також дослідження з історичної картографії. У 1916 р. він завершив монографію "Римская монета в пределах Южной Руси, как исторический источник для древнейшего периода русской истории". Учений оприлюднив лише першу частину, а у XXXIV томі "Известий" передбачалося видати її повністю, однак цей том часопису так і не побачив світ. Довгий час; внаслідок несприятливої ситуації в країні, він не міг її видати повністю. Незадовго до смерті, за сприяння німецького археолога Г. Еберта, В. Ляскоронський намагався надрукувати цю книгу німецькою мовою в Берліні.

Крім вивчення давньоримських монет В. Г. Ляскоронський досліджував і систематизував давньогрецькі монети, знайдені на теренах України. Упорядковував відомості про візантійські монети і скарби, складав нумізматичні мапи, відзначаючи знахідки римських, грецьких і навіть східних монет, і накладав їх на відомі вже стародавні торговельно-політичні шляхи, як-от старий шлях "з варяг у греки", "великий волзький шлях" і інший - на Литву та західнослов'янське Помор'я, тим самим уточнюючи історичні відомості про розвиток торговельних шляхів та політичних відносин держав. Результатом його нумізматичних досліджень були наукові праці, опубліковані за життя: "О находках римских монет в пределах Киевской и Полтавской губерний", ("Исторический вестник"; 80-90-ті роки XIX ст.), "Находки римских монет в области среднего Приднепровья" ("Труды XI Археологического съезда в 1899 г." (т. 1) (М., 1901), "Римські монети, які знайдено на території м. Київа" ( збірник "Український музей" (вип. 1) (К., 1923).

Багато уваги Василь Григорович приділяв вивченню етнографії. Датуються ці матеріали 1907—1923 рр. Цікавою є робота "Паралелі в стародавніх та українських праздниках та звичаях". Автор подає порівняльний аналіз обрядів, звичаїв та свят у найближчих західних сусідів України — германців, поляків, чехів, сербів та угорців, підкреслює важливість цього аналізу у відношенні науковому, завдяки чому, як він пише, можна віднайти спільне коріння у походженні цих на­родів. Підкреслює особливу важливість в питанні обрядів та свят, що пов'язані з могутніми силами природи, на прикладі язичницького святкування весни у германців — Свято Остера (прихід весни).

У 1921 р. Василь Григорович починає діяльно працювати в Українській Академії наук, в багатьох її комісіях, секціях та комітетах, зокрема в Етнографічній та Краєзнавчій комісіях. Учений брав активну участь в обговоренні різноманітних питань, подаючи зі свого боку різні цікаві зауваження, відомості, доповнення. Не раз виступав з доповідями, які завжди були добре науково обґрунтовані. До Етнографічної комісії Василь Григорович подав доповіді про святоцілющі криниці в різних місцевостях України, які вельми шанує наш народ, про відоме народне містичне та загадкове свято — Русалчин тиждень, який в народі ще називають Русалчин Великдень, про чумаків та чумацтво. Нині у науковому архіві Національного музею історії України зберігається рукопис праці Ляскоронського "Програма по збору відомостей про чумаків", написана за матеріалами його етнографічної експедиції на Полтавщину та Волинь у 1926 р.

Не менш цікавою з проблем етнографії є робота вченого "Киевское Триполье и его окрестности. Этнографические описания", де він подає історію села Трипілля з прадавніх часів і до початку ХХ ст., з ціковою, притаманною цій місцевості проблем етнографії є робота вченого обрядовістю — "опахування" села від чуми.

У 1922 р. В. Г. Ляскоронський отримує посаду професора Київського археологічного інституту на науково-дослідній кафедрі мистецтвознавства, викладає там курс загальної нумізматики. Утім невдовзі за розпорядженням наркома освіти, інститут було скасовано, і вчений залишився без роботи. Та це не завадило йому навіть у ті скрутні часи продовжувати активну наукову діяльність.

Василь Григорович включився в роботу Всеукраїнської Академії наук, брав участь в археологічній секції, Софійській та етнографічній комісіях, історичній секції – по відділах старого Києва і Чернігова та первісної культури, а також у комісіях науково-термінологічного словника й краєзнавства. Наприкінці 1927 р. В.Г.Ляскоронського обрали також до складу комісії сходознавства. Він був найдіяльнішим членом Всеукраїнського Археологічного комітету. Завідуючи нумізматичним відділом Лаврського заповідника, Василь Григорович тимчасово виконував обов’язки його директора. Йому доручили редагування Лаврського збірника. Утім цього було замало для такої діяльної особи, як В.Г.Ляскоронський. Він не міг лишитися осторонь будь-якого, вартого уваги починання чи наукового дослідження. У серпні 1925 р. професор очолив комісію ВУА з питань дослідження цвинтаря Софійського собору. Тоді було обстежено значну частину навколишньої території і знайдено велику кількість речей великокнязівської та литовської доби. Та це був лише початок. Василь Григорович мав намір провести значно глибше і систематичніше обстеження.

Восени 1927 р. з ініціативи В.Г.Ляскоронського розпочалося дослідження підмурування Золотих Воріт у Києві. Йому вдалося відкрити залишки давньоруського кріпосного будівництва, а саме – браму, яка існувала на місці Золотих Воріт до 1037 р. Ученому довелося працювати в осінню негоду практично самотужки, до того ж охорона на розкопках була відсутня. Він намагався якомога швидше занотовувати, накреслити та сфотографувати свою надзвичайну знахідку, ніби передчуваючи біду. Ледве встиг Василь Григорович заміряти і сфотографувати дорогоцінне відкриття, як за одну ніч дерев’яне підмурування було спалене безпритульними. Нині у науковому архіві Національного музею історії України зберігаються праці Ляскоронського з останніх його розкопок: "Археологічні розкопки на площі цвинтаря біля Софійського собору", "Очерк истории крепостных ворот существовавших в черте города Києва" та нотатки, чернетки, щоденники з розкопок біля Золотих воріт у 1927 р.

1 січня 1928 р. академік В. Г. Ляскоронський помер від запалення легенів. Похований він на Лук'янівському цвинтарі у м.Києві.

Ім’я Василя Григоровича Ляскоронського уособлює цілу епоху в історії України. Видатний історик, археолог, нумізмат, етнограф, академік Всеукраїнської Академії наук, приват-доцент Київського і Московського університетів, член багатьох наукових товариств він є репрезентантом своєї доби, яскравим представником української наукової та культурницької інтелігенції другої половини ХІХ–першої третини ХХ ст. З його ім’ям пов’язані дослідження і відкриття унікальних археологічних та нумізматичних скарбів України, поява цілої низки оригінальних наукових праць.

Василь Григорович Ляскоронський безумовно заслуговує на більш поглиблене дослідження його наукової спадщини сучасними фахівцями-істориками, бо все його життя є прикладом самовідданого ставлення до науки справжнього вченого старої, класичної, дореволюційної школи. "Справжній учений за будь-яких умов повинен мати і відстоювати свою позицію, бути чесним перед історією і народом”, –– учив В.Г.Ляскоронський. В українській історичній науці він і був тим "женцем, що чесно обробляв свою ниву”, працював не покладаючи рук. І як заповіт, звучить сьогодні його нагадування про те, що науковий рівень ученого залежить насам­перед від його моралі. Моральний чинник є передумовою для правдивої наукової роботи; разом з особистою порядністю, науковою чесністю, громадянською позицією вони творять справжнього вченого.

ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНІ ВИДАННЯ ПРАЦЬ В.Г.ЛЯСКОРОНСЬКОГО

Автобиографические заметки о начале увлечения историей / В.Г.Ляскоронский // Ін-т рукописів ЦНБ ім. В.Вернадського .Ф. 90 (архів В.Г.Ляскоронського). – Оп. 1. – Спр. 73. - Арк. 1- 2.

Владимир Мономах и его заботы о благе русской земли : ист. очерк / В.Г.Ляскоронский. – К. : тип. К.Н.Милевского, 1892. – 61 с.

Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-геогрвфические труды относительно Южной России : карты Украины ХУІІ века / В.Г.Ляскоронский. – К. : Тип. И.И.Чоколова, 1901 – 91 с.

Главнейшие черты общественно-политической и церковно-религиозной деятельности князя Владимира Святого в отношении Русской земли / В.Г.Ляскоронский . – Нежин : типо-лит. "Печатник", 1916 . – 23 с.

Городища, курганы, майданы и длинные (змиевые) валы в области Днепровского Левобережья / В.Г.Ляскоронсий. – М. : тип. О-ва распр. полезн. кн., преемник В.И.Воронов, 1911. – 82 с.

Городища, кургани і довгі (змієві) вали за течією рр. Псла та Ворскли=Fortified settlements, barrows and the long walls in the Psol and Vorskhka rivers / В.Г.Ляскоронський; Центр охорони та досліджень пам'яток археології управління культури ; [упоряд. О.Б.Супруненко] — 2-ге вид. репринт. і доп. — Полтава : Археологія, 1995. — 56с. : іл.

Городища, курганы и змиевы валы, находящиеся в бассейне р. Сулы / В.Г.Ляскоронский. – М. : тип. О-ва распр. полезн. кн., преемник В.И.Воронов, 1901. – 54 с.

Иностранные карты и атласы ХУІ и ХУІІ вв., относящиеся к Южной России : исследование Василия Ляскоронского. – К. : тип. И.И.Чоколова. – 1898. – 22 с.

История Переяславской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. : монография Василия Ляскоронского / В.Г.Ляскоронский. – К. : тип. И.И. Чоколова, 1897. – 486 , ХІІІ с., 1 л. карт.

К вопросу о древнейшем плане г.Киева, изданном в 1638 г. Афанасием Кальнофойским / В.С.Ляскоронский // Сборник в честь графини П.С.Уваровой. — М., 1916. – С. 202-214.

К вопросу о местоположении, в пределах Южной России района, в котором проповедовал епископ Брунон в начале ХІ века / В.Г.Ляскоронский // Журн. М-ва нар. просв. – Пг., 1916. – С. 272-295.

К вопросу о Переяславльских торках / В.Г.Ляскоронский. – Спб. : Синатск. тип., 1905. – 27 с. : карт.

Киевский Вышгород в удельно-вечевое время / В.Г.Ляскоронский. – Спб : Синатск. тип., 1913. – 363 с.

О месте расположения летописного города Родни / В.Г.Ляскоронский. – Спб. : Синатск. тип., 1904. – 44 с.

Очерк внутреннего быта Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ века / В.С.Ляскоронский. – К. : типо-лит. т-ва Н.А.Гирич, 1906. – 91 с.

Причины возвышения Романовых в русской земли и основные черты их политики / В.С.Ляскоронский. – Нежин : типо-лит. насл. В.К.Меленевского, 1915. – 21 с.

Прошлое м. Триполья и окрестныые о нем предания. – К. : тип. Ун-та св. Владимира, 1900. – 24 с. ; 1 л. план.

Римская монета в пределах Южной России как исторический источник для древнейшего периода русской истории / В.С.Ляскоронский // Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. – Нежин, 1920. – Т. ХХХІІІ. – С. 1-16.

Розкопки в подвір’ї Софійського собору в Київі. Осінь 1925 р. / В.Г. Ляскоронський // Коротке звідомлення ВУАК за археологічні досліди року 1925. - К., 1926. – С. 87 - 92.

Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар 1399 года / В.Г.Ляскоронский. – СПб. : Синатск. тип., 1907. – 122 с. ; 1 л. карт.

Северские князья и половцы перед нашествием на Русь монголов / В.Г.Ляскоронский // Сборник статей, посвященных Д.А.Корсакову. – Казань : лито-тип. И.Н.Харитонова, 1913. - 16 с.

Спогади про професора В.Б.Антоновича / В.Г.Ляскоронський // З іменем святого Володимира : у 2 кн. / упоряд. В.Короткий, В.Ульяновський. – К. , 1994. – Кн. 1. – С. 299-304.

Судьба одной археологической находки [клад эмалированных предметов, найденых в окрестностях Десятинной церкви]. – СПб. : Сенат. тип., 1913. – 11 с.

ПРО В.Г.ЛЯСКОРОНСЬКОГО

Ситник О.М. Василь Григорович Ляскоронський / О.М.Ситник // Укр. іст. журн. – 1990. – № 2. – С. 88-99

Дубровський В.В. Профессор В.Г.Ляскоронський / В.В.Дубровський // Укр. історик. – 1965. – № 3/4 . – С. 47-50.

Завальна О. Наукова спадщина видатного українського історика Василя Григорович Ляскоронського у збірці наукового архіву Національного музею історії Києва / О.Завальна // Пам’ять століть. – 2007. - № 1. – С. 145-152.

Острянко А. М. Василь Ляскоронськийі Ніжинська вища школа / А.М.Острянко // Література та культура Полісся. — Ніжин, 2005. — Вип.30 : Культура Полісся та України в історичному, філологічно-мистецькому контексті. — С. 105–111.

Грушевський М.С. Рецензія на книгу В.Ляскоронського "История Переяславской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст." / М.С.Грушевський // Записки НТШ. – Львів, 1898. – Кн. 11. – С. 13-16.

Мельник-Антонович К. Василь Григорович Ляскоронський : (некролог) / К.Мельник-Антонович // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. – К. , 1929. – Т. 24. – С. 365 -379.

Міщук Г. Рукописні документи історика та археолога В.Г. Ляскоронського (1859 - 1928) з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як джерело з історії нумізматики / Г. Міщук // Бібл. вісн. – 2004. – № 2. – С.27 - 31.

Завальна О. Наукова спадщина видатного українського історика Василя Григоровича Ляскоронського (1859-1928 рр.) у збірці наукового архіву національного музею історії України / О.Завальна // Пам'ять століть. – 2007. – № 1. – С.145-152.

Ситник О.М. Історія України доби середньовіччя у наукових студіях В.Г.Ляскоронського : автореферат дис. на здобуття ступеня канд.. іст. наук. – К., 1994. – 20 с.

Ляскоронський Василь Григорович (24.ХІІ 1859 (5.І. 1860- 1.І. 1928) // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / Бажан М. П. (голов. ред.) та ін. – 2-ге вид. – К.. 1981. – С. 264.

Ляскоронський Василь (1859-1928) // Енциклопедія українознавства: Словник. частина. / Наук. Т-во ім. Т.Шевченка ; голов. ред. В.Кубійович. — К., 1993. – Т. 4. – С. 1402. — ISBN 5-86248-014-5.

Ляскоронський Василь Григорович // Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України : енцикл. слов.-довід. / Ін-т археології НАН України. Черніг. держ. пед. ін-т ім. Т.Г.Шевченка ; [редкол.: В.П.Коваленко (відп. ред.) та ін.] — Чернігів, 1997. — С. 179. – ISBN 966-02-0233-4.

Джерела:

Національна парламентська бібліотека України (біографія)

e-Енциклопедія історії України (фото)