Долгоруков, Василий Михайлович
- Подробности
- Просмотров: 17044
Долгоруков, Василь Михайлович (12(01).07(за ін. даними 06).1722–10.02(30.01).1782) – військ. і держ. діяч Російської імперії, князь.
З роду Рюриковичів, син князя Михайла Долгорукова (1668–1750) та його дружини Євдокії (1675–1729). Н. в м. Москва. 13-річним зарахований драгуном до Укр. корпусу. Брав участь у російсько-турецькій війні 1735–1739. За відзнаку в штурмі Перекопських укріплень 1736 дістав за поданням Б.-К.Мініха чин прапорщика попри те, що попередньо імп. Анна Іванівна звеліла довічно тримати його в солдатах (більшість близьких родичів Д. було на той час репресовано за претензії на верховну владу в країні). Учасник рос.-шведської війни 1741–43, де зробив кар’єру з молодшого офіцера у прем’єр-майори. 1743 повінчався з Анастасією Волинською, з якою мав двох синів і трьох дочок. У серед. 1740-х рр. у ранзі підполковника служив генеральс-ад’ютантом свого дядька – президента Військ. колегії кн. В.Долгорукова.
Від 1747 – полковник, командир Тобольського полку, 5 січ. 1756 (25 груд. 1755) номінований ген.-майором. На Семилітній війні 1756–1763 був двічі поранений. Від 1758 – ген.-лейтенант, 1762 – ген.-аншеф. На початку російсько-турецької війни 1768–1774 орудував д-зією у складі армії П.Румянцева (див. П.Румянцев-Задунайський), котра на Україні взимку 1768/69 зупинила 70-тис. військо крим. хана Крим-Гірея, після чого став на чолі 2-ї рос. армії й із 24-тис. експедиційним загоном у черв. подолав оборонну перекопську лінію, а на Кримському п-ові завдав поразки турец.-татар. армії Селім-Гірея III. Протягом літа здобув гол. стратегічні пункти ханства, чим сприяв сходженню в ньому на престол Сагіб-Гірея II. По тому – нач. обсерваційного корпусу, дислокованого біля Нової Січі (з гол. квартирою в Полтаві).
1775 викликаний імп. Катериною II до Москви, удостоївся титулу «Кримський», але, не одержавши очікуваного фельд-маршальського жезла, образився й демонстративно пішов у відставку. В останні роки життя, з 22(11) квіт. 1780, обіймав посаду моск. головнокоманд., зосередивши у своїх руках військ. та цивільну владу над містом.
Кавалер багатьох орденів, зокрема св. Олександра Невського (1759), св. апостола Андрія Первозванного (1769, алмазні знаки 1775), св. Георгія 1-го класу (1771). За хоробрість нагороджений шпагою з діамантами (1775).
П. у м. Москва. 1842 у м. Сімферополь йому споруджено пам’ятник.
Літ.: Долгоруков П.В. Сказания о роде князей Долгоруковых. СПб., 1842; Рескрипты князю В.М. Долгорукову по Запорожскому низовому войску. «Записки Императорского Одесского общества истории и древностей», 1875, № 9; Частные письма князю В.М. Долгорукову. Там само; Андреев А.Р. Князь Василий Михайлович Долгоруков-Крымский. М., 1997.
П. Г. Усенко.
Джерело:
e-Енциклопедія історії України
