Серафим (Самойлович, Семен Николаевич)
- Подробности
- Просмотров: 8562
Серафим (Самойлович, Семен Миколайович) 19.07.1881, м. Миргород Полтавської губ., тепер райцентр Полтавської обл. – 04.11. 1937) – церковний діяч, єпископ, новомученик.
Нар. в сім’ї псаломщика. Закінчив Лубенське духовне училище (1896), Полтавську духовну семінарію (1902). По закінченні студій одержав направлення в Алеутсько-Аляскинську єпархію, на чолі якої тоді стояв єпископ Тихон (Бєлавін), майбутній патріарх Московський і всієї Русі. Був учителем Уналашкінської (08.1902–06.1905) і Ситкінської (07.1905–09.1905) двокласних шкіл. 25.09.1905 рукопокладений у ченці, 02.10.1905 єпископом Аляскинським Інокентієм (Пустинським) – у ієродиякона. З 25.03.1906 – ієромонах. З 01.08.1906 – настоятель Нучекської парафії й начальник Нучекської духовної місії. З 25.03.1908 викладав св. письмо й основне богослов’я у Ситкінській духовній семінарії. У 1908 згідно поданого прохання повернувся з Аляски в Росію. Був пом. єпархіального місіонера в Терській обл. (25.05.1909–25.08.1909), духівником, згодом інспектором Олександрівської духовної семінарії в Осетії (1909–1910), намісником монастирів у Могильові (1910) і Ярославській губ.(1910–1915). Нагороджений набедреником (05.03.1908). 11.05.1912 рукопокладений в ігумени. З 05.09.1915 до 02.1920 – настоятель Олексіївського монастиря в Ярославській єпархії. Зберіг обитель під час червоного терору. З 29.06.1916 у сані архімандрита. З 15.02.1920 – єпископ Углицький, вікарій Ярославської єпархії.
У лип. 1922 заарештований за поширення послання патріарха Тихона та за опір вилученню церковних цінностей. Засуджений Рибінським губ. ревтрибуналом за ст. 58-10 УК РСФСР до 3 років ув’язнення в Ярославській тюрмі. Звільнений за амністією. 02.10.1923 заарештований удруге. З 15.01.1924 – тимчасово керуючий Ярославською єпархією. 18.05.1924 заарештований утретє. 1924 патріархом Тихоном рукопокладений у архієпископа. 12.04.1925 підписав акт про передачу вищої церковної влади митрополиту Крутицькому Петрові (Полянському). На поч. 1926 активно підтримав заст. патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) в його протистоянні григоріанським розкольникам. 08.12.1926 згідно із заповітом-посланням заст. патріаршого місцеблюстителя митрополита Йосифа (Петрових) на випадок усунення його та обох його попередників від управління церковними справами С. призначався третім кандидатом на посаду в. о. заст. патріаршого місцеблюстителя. З 29.12.1926 до 12.04.1927 був заст. патріаршого місцеблюстителя у період ув’язнення митрополита Сергія (Старгородського). 29.12.1926 звернувся з посланням до пастирів і вірних РПЦ, в якому закликав їх зберігати відданість Святій Церкві. Після звільнення митрополита Сергія передав йому церковне управління. У груд. 1926 заарештований учетверте. У берез. 1927 ув’язнений у московській внутрішній тюрмі ОГПУ. Після відмови співробітничати з радянською владою висланий до м. Углич. У 1927–1928 – тимчасово керуючий Ярославською єпархією. Не погоджуючись з угодовською політикою митрополита Сергія, разом із митрополитом Агафангелом перейшов в опозицію до нього; 06.02.1928 у складі групи архієреїв Ярославської єпархії підписав декларацію про відокремлення від Сергія і заснування Тимчасового патріаршого Св. Синоду. Одночасно з «актом відходу» надіслав Сергію особистого листа з проханням відмовитися від Декларації 1927 і передати заступницькі права митрополиту Ярославському Агафангелу (Преображенському). 17.02.1928 заарештований уп’яте і висланий у Могильовський Буйницький Святодуховий монастир. 11.04.1928 звільнений митрополитом Сергієм від управління Углицьким вікаріатством, 30.05.1928 заборонений у служінні. 20.01.1929 звернувся з новим посланням до пастирів і вірних, в якому повідомляв, що всі дії Сергія та його Синоду незаконні й неканонічні. 02.03.1929 заарештований ушосте, звинувачений у поширенні антирадянських документів і засуджений Особливою нарадою при Колегії ОГПУ СРСР за ст. 58-10 до 3 років таборів. Термін відбував на Соловках. Восени 1931 у зв’язку з каліцтвом (упав з риштовань і зламав ребро) переведений на материк на інвалідні роботи, у січ. 1932 звільнений з таборів. Мешкав у м. Козьмодем’янськ, Республіка Марій-Ел. 29.12.1932 заарештований усьоме і 08.06.1932 засуджений Особливою нарадою при Колегії ОГПУ СРСР за ст. 58-10, 11 УК РСФСР до заслання в Північний край. 21.05.1934 заарештований увосьме у м. Архангельськ і засуджений Особливою нарадою при Колегії ОГПУ СРСР за ст. 58-10, 11 УК РСФСР до 5 років таборів. Термін відбував у Сиблагу, Новосибірська обл., ст. Суслово. У таборі на С. було заведено нову справу Трійкою при УНКВД по Новосибірській обл.: «организовал и возглавил контрреволюционную группу в лагере, проводя систематически контрреволюционную агитацию». Засуджений за ст. 58-10, 11 УК РСФСР до розстрілу. Реабілітований президією Кемеровського обл. суду 06.02.1961 у справі 1937, 02.08.1989 – у справі 1934. 20.08.2000 канонізований Архієрейським Собором РПЦ як новомученик.
Літ.: Державний архів РФ. – Ф. 6343. – Оп. 1. – Спр. 263. – Арк. Л.87; Архів УФСБ по Кемеровській обл. – Спр. П-9211. – Арк. Л.158, 208-210, 212; Мануил (Лемешевский В. В.), митр. Русские православные иерархи периода с 1893 по 1965 гг. (включительно). – Erlangen, 1979– 1989. – Т. 6. – С. 74-76; Акты Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России, позднейшие документы и переписка о каноническом преемстве высшей церковной власти (1917–1943): Сб. в 2 ч. / Сост. М. Е. Губонин. – М., 1994. – С. 892; Резникова И. Православие на Соловках: Мат. по истории Соловецкого лагеря. – СПб., 1994. – (Ист. сб. 2). – С. 186; Не предать забвению: Книга памяти жертв политических репрессий, связанных судьбами с Ярославской областью. – Т. 2. – Ярославль, 1994. – С. 79-80; Осипова И. И. «Сквозь огнь мучений и воды слез…»: Гонения на Истинно-Православную Церковь: По материалам следственных и лагерных дел заключенных. – М.: Серебряные нити, 1998. – С. 275; Шкаровский М. В. Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви. – СПб.: НИЦ «Мемориал», 1999. – С. 295-296; Деяние Юбилейного Освященного Аpхиеpейского Собоpа Русской Пpавославной Цеpкви о собоpном пpославлении новомучеников и исповедников Российских XX века. Москва, 12–16 августа 2000 г.; Новомученики и исповедники Ярославской епархии. – Ч. 2 / Под ред. прот.Николая Лихома-нова. – Романов-Борисоглебск (Тутаев): Православное братство святых благоверных князей Бориса и Глеба, 2000. – С. 5-26; Соловецкий мартиролог // Православный церковный календарь 2001 г. – Издание Соловецкого монастыря, 2001; ВПЄ. – 2007. – № 10 (70). – Жовт.
Джерело:
Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua
Серафим (Самойлович, Семен Николаевич) (1885 - 09.11.1937). Русская Православная Церковь, архиепископ.
Родился 1885 (19 июля 1881) года в Полтавской губернии.
В 1902 году окончил Полтавскую духовную семинарию.
Пострижен в монашество и рукоположен во иеромонаха.
При архимандрите (впоследствии Патриархе) Тихоне был миссионером в Северной Америке (1905-1908 гг.).
В 1905 г. пострижен в мантию и рукоположен во иеромонаха. С 1906 г. настоятель Нугекской духовной миссии. В 1907-1908 гг. преподаватель Ситкинской ДС.
В 1909 -1910 гг. духовник Ардонской духовной семинарии.
В 1910-1912 гг. - наместник Могилевского Братского монастыря и Толгского в Ярославле.
В 1915 году назначен настоятелем Угличского Александровского монастыря и возведен в сан архимандрита.
2 февраля 1920 года хиротонисан во епископа Углического, викария Ярославской епархии.
В 1924 году года возведен Патриархом Тихоном в сан архиепископа.
В 1925 г. - в. у. Ярославской епархией.
С 30 ноября 1926 года по 2 марта 1927 года был заместителем Патриаршего Местоблюстителя в период отсутствия митрополита Сергия. Применяя права заместителя запретил в священнослужении епископа Томской епархии Димитрия (Беликова), объявившего в своей епархии автокефалию.
С конца 1927 года, после декларации, а официально с 6 февраля (24 января) 1928 года, вместе с митрополитом Агафангелом, находился в оппозиции против митрополита Сергия. Одновременно с подписанием всей группой ярославских иерархов "актом отхода", архиепископ Серафим послал Заместителю и от себя лично горячее письмо. Из письма видно, как доброжелательно и сочувственно он относился к самому митрополиту Сергию, и как желал убедить его в том, что сам считал правильным.
Понятно, что никакое письмо не могло уже в это время заставить митрополита Сергия изменить свои взгляды и образ действий. На официальный "акт отхода" он ответил официально же, запретив в священнослужении архиепископа Серафима и группу других архиереев.
В противоположность иосифлянам и григорианам, архиепископ Серафим подчинился этому запрещению, т.к. не хотел нового раскола.
В февраль 1928 г. арестован. Выслан в Могилев (по другим данным, в Устюжну? Углич?).
В мае 1928 года, он вслед за митрополитом Агафангелом, примирился с митрополитом Сергием.
Летом 1928 г. продолжал обличать в Посланиях митрополита Сергия.
С 17 февраля 1928 года епархией не управлял. Проживал в Вуйническом монастыре гор. Могилева.
В 1929 г. арестован. Приговорен к 5 годам концлагеря. В 1929-1931 гг. в заключении в Соловецком лагере особого назначения. Осенью 1931 г. переведен на материк (командировка "Новая биржа"). В марте 1932 г. из лагеря освобожден.
В 1932-1934 гг. находился в ссылке в Коми-Зырянском крае. Возглавил нелегальную церковь, тайно посвящал в священство и постригал в монашество. В 1934 г. арестован. Приговорен к 5 годам ИТЛ.
В 1934-1937 гг. в заключении в Кемеровском ИТЛ. В 1937 г. арестован в лагере.
4 (9?) ноября 1937 г. приговорен к высшей мере наказания.
9 ноября 1937 г. расстрелян.
Источник:
Благотворительный фонд "Русское Православие" - http://www.ortho-rus.ru/cgi-bin/ps_file.cgi?2_3929
Икона: http://www.peoples.ru/
Архиепископ Серафим был прославлен на юбилейном Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви 2000 года для общецерковного почитания.
Источник:
Ссылки на эту страницу
| 1 | Личности - С
[Особистості - С] - пункт меню |
| 2 | Религиозные деятели
[Релігійні діячі] - пункт меню |
| 3 | Учились в Полтаве
[Вчилися в Полтаві] - пункт меню |
