Щербицкий, Владимир Васильевич

Щербицький, Володимир Васильович (17.02.1918 - 16.02.1990) - радянський партійний та державний діяч в Україні.

Н. у м. Верхньодніпровську (Дніпропетровської обл.) в сім'ї робітника. У 1941 закінчив механічний ф-т Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. У роки війни навчався в Академії хімічних військ та проходив військову службу під Москвою, потім на Кавказі. Після демобілізації - інженер на коксохімічному заводі в м. Дніпродзержинську, з 1946 - секретар парткому на цьому ж підприємстві. З того часу постійно перебував на штатній роботі: зав. оргвідділом, другий секретар Дніпродзержинського міськкому КП, другий секретар Дніпропетровського обкому, а в 1955-57 - перший секретар цього ж обкому партії. З 1957 - член президії та секретар ЦК КПУ. 1961-63 - голова Ради Міністрів УРСР, кандидат до президії ЦК КПРС. Знятий з цих посад за розпорядженням М. Хрущова у зв'язку з тим, що виступив проти його ідеї поділу партійних комітетів на промислові й сільські. У 1963-65 - перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ. Після зміщення М. Хрущова знову обійняв посаду голови Ради Міністрів УРСР (1965-72). Член Політбюро ЦК КПУ (з 1966) та ЦК КПРС (з 1971). Відновленню свого попереднього становища завдячував Л. Брежнєву, якого знав з часів праці у Дніпропетровську. Належав до т. зв. дніпропетровського клану, який за роки правління Л. Брежнєва добився керівних позицій у партійному і державному апараті. Відіграв одну з провідних ролей у знятті П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ. З травня 1972 по вересень 1989 - перший секретар ЦК КПУ. Відповідальний за чистку українського державного і політичного апарату, який за роки правління П. Шелеста наважився проводити автономний щодо Москви курс, за русифікацію політичного і культурного життя в Україні (показово, що на офіційному рівні вживав тільки російську мову), розправу з дисидентством. Однозначно підтримував лінію московського центру щодо України, погоджуючись на її статус “другої серед рівних”. Лояльність Щ. належним чином була оцінена московським керівництвом, хоча після приходу М. Горбачева до влади мав із ним деякі конфлікти (зокрема, щодо обнародування масштабів Чорнобильської катастрофи та необхідності евакуації населення із зони радіоактивного забруднення) і навіть був його опонентом. Тим не менше став одним із трьох останніх брежнєвських висуванців, які у часи “перебудови” найдовше втрималися у Політбюро ЦК КПРС. М. Горбачев, залишаючи Щ. при владі, намагався забезпечити таким чином контроль над Україною (за іншою версією, голос Щ. був вирішальним під час виборів М. Горбачева на посаду Генерального секретаря, тому Горбачев утримував його при владі з особистої вдячності). Щ. робив усе можливе, щоб стримати розвиток демократичних процесів і гласності в Україні, перетворивши республіку в “заповідник застою”. Відправлений на пенсію лише у вересні 1989, коли його лінія зазнала краху і постала потреба у більш гнучкому лідері КПУ, який пішов би на діалог з опозицією. Ймовірно, покінчив життя самогубством. Похований на центральному Байковому кладовищі в Києві.

П. Панченко (Київ), Д. К. (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Ссылки на эту страницу


1 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
2 Личности - Щ
[Особистості - Щ] - пункт меню
3 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
4 Репрессии: организаторы и исполнители
[Репресії: організатори та виконавці] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919