Рудченко, Иван Яковлевич

Рудченко, Іван Якович — Рудченко Иван Яковлевич — (літ. псевд. Іван Білик, Яковенко, І.Кивайголова, І.Руїна; 21.08/2.09.1845, Миргород — 19.05/1.06.1905, Київ) — фольклорист, письменник, літературний критик. [брат П. Я. Рудченко (Панаса Мирного) - Т.Б.]

Навчався у Миргородському та Гадяцькому повітових училищах. Зробив завидну чиновницьку кар'єру: почавши звичайним писарчуком у Гадячі, досяг високого становища члена ради Міністерства фінансів у Петербурзі. У 1860—1870-х рр. брав активну участь в літературному процесі. Писав поезії, переклади, літературно-критичні статті, рецензії, виступив співавтором роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". З середини 1880-х рр. І. Білик став для української культури "пропащою силою":

"І стали ми своїм — чужії,
Чужим — не ріднії... А злії
Літа всю силу розтрясли".

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 240

 

Рудченко, Іван Якович (Іван Білик) (2.09(21.08).1845 — 1.10(18.09).1905)

Вимовляючи ім’я Івана Білика, одразу ж згадуємо Панаса Мирного, його молодшого брата, спільно з яким збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Саме на цій основі між братами зав’язалася міцна творча співдружність, так звана "братська спілка". І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї "спілки" ніщо не могло затьмарити. Чи бодай применшити. Після того, як в 1880 році роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на пам’ять про "братську спілку", внаслідок якої з’явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата "чулу до правди душу" і "сповнене народолюбством серце".

Іван Білик, український фольклорист, етнограф і письменник, народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім’ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався він спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке закінчив, за словами Панаса Мирного, "з добрими помітками" в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім’ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло росту свідомості і народолюбства. Рано почав Іван Якович записувати пісні, прислів’я і приказки, вивчати народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. В 1860 році деякі його записи друкуються в "Полтавських губернських відомостях", а з 1861 в журналі "Основа" під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, "Про зозуль, посмітюх і гадюк" (псевдонім — Іван Руїна).

1863 року Іван Рудченко стає чиновником Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з "освіченим провідцем українолюбства" Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватись до вступу в університет. Там він пристає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов, Житецький, Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією "Киевлянина". В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись зі мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де й скінчив свій життєвий шлях. Він став видатним фахівцем податної справи і мав друковані праці з цієї галузі.

Коли Іван Якович помер, Панас Мирний у своєму спогаді про брата зауважив, що на його надмогильному хресті було написано: "Оборонець чиншовиків". Це, звичайно, так, він був чесною і порядною людиною, але в історії української культури слава його вища і триваліша. Її складають, за словами того ж Панаса Мирного, "почесні праці задля рідної нам України".

Значним внеском І. Білика у фольклористику є видання збірника "Народные южнорусские сказки" у 2-х випусках (1869 і 1870 рр.), збірки "Чумацкие народные песни" (1874), опублікування етнографічних розвідок "О чумаках и чумачестве", "Чумаки в народных песнях" та "Зтнографические работы в Западном крае в 1866 году". Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом.

У 1872 році Панас Мирний послав братові щойно закінчену повість "Чіпка". Іван Якович уважно поставився до твору, удосконалив його, написавши кілька нових розділів, поглибив соціальні мотиви твору. Внаслідок їх спільної праці було створено видатний твір критичного реалізму в українській літературі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".

Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті "Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка" (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику "Чумацкие народньїе песни" (1874) вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.

Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua

Ссылки на эту страницу


1 Звезда
Звезда, детское издательское общество
2 Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века
[Короткий біографічний словник вчених і письменників Полтавської губернії з половини XVIII століття] - И. Ф. Павловский // Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912
3 Литературно-мемориальный музей Панаса Мирного
Литературно-мемориальный музей Панаса Мирного
4 Литературо- и языковеды
[Література-і мовознавці] - пункт меню
5 Личности - Р
[Особистості - Р] - пункт меню
6 Мирный, Панас
[Мирний, Панас] (Рудченко, Афанасий Яковлевич; 1849—1920), писатель-классик
7 Мои воспоминания (1861-1915)
Софія Русова. Мої спомини (1861-1915) // За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття. Заходом Комісії новішої історії України під редакцією Голови секції акад. Михайла Грушевського. Книга друга (1861-1879 рр.). Стор. 135-175. Книга третя (1879-1915 рр.). Стор. 147-205.
8 Номыс (Симонов), Матвей Терентьевич
[Номис, Матвій Терентійович] (1823—1900), писатель и фольклорист
9 Открытие памятника И. Котляревскому в Полтаве
Відслоненє памятника І. Котляревського в Полтаві // Літературно-науковий вістник, Львів: том 23, кн. 8, серпень 1903 р., стор. 144-145; том 23, кн. 9, вересень 1903 р., стор. 229-230; том 24, кн. 10, жовтень 1903 р., стор. 51-59; том 24, кн. 11, листопад 1903 р., стор. 138-139; том 24, кн. 12, грудень 1903 р., стор. 233-234, 236-237
10 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
11 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
12 Праздник Котляревского в Полтаве
Сьвято Котляревского в Полтаві // Газета "Діло", Львів: чис. 143-28.06.(11.07.).1903, стор. 2, чис. 180-12.(25.).08.1903, стор. 3, чис. 195-30.08.(12.09.).1903, стор. 1, чис. 195-30.08.(12.09.).1903, стор. 2, чис. 198-03.(16.).09.1903, стор. 1, чис. 198-03.(16.).09.1903, стор. 2, чис. 199-04.(17.).09.1903, стор. 1, чис. 202-09.(22.).09.1903, стор. 1, чис. 202-09.(22.).09.1903, стор. 2, чис. 203-10.(23.).09.1903, стор. 1, чис. 261-18.11.(01.12.).1903, стор. 3
13 Этнографы и фольклористы
[Етнографи і фольклористи] - пункт меню