История Полтавы

Успенский, Федор Иванович

Подробности

Просмотров: 27266

Успенський, Федір Іванович (1845-1928), історик-візантиніст, почесний член Історико-археологічного комітету.

По праву можна вважати як російським, так і українським істориком-візантиністом Федора Івановича Успенського — одного з основоположників російського візантієзнавства, тісно пов'язаного з Україною. З 1874 р. він був доцентом, а впродовж 1879-1894 років — професором Новоросійського університету.

Федір Іванович відомий науковій спільноті візантиністів як ініціатор і натхненний виконавець великих наукових проектів. Ідеться, зокрема, про заснування Російського археологічного інституту в Константинополі (1894-1914), очолюваного Ф. І. Успенським, створення найбільшої у XX ст. фундаментальної праці "Історія Візантійської імперії" [5], що охоплює історію Візантії і суміжних з нею країн з V по XV століття, дослідження величезної кількості джерел — візантійських, слов'янських, західноєвропейських і східних, багато з яких уперше були введені до наукового обігу.

Ф.І. Успенський разом із В.Г. Васильєвим вважається співзасновником російської візантинології, яка одразу посіла провідне місце у світовій науці про Візантію. Вперше було порушено низку нових проблем візантійської історії, залучено до розгляду багато нових документів та археологічних матеріалів, внесено істотні корективи до усталеного тлумачення історії Візантійської імперії.

Те, що у спадок від дореволюційного візантієзнавства залишилася величезна маса накопиченого матеріалу, без якого ця наука не змогла б розвиватися, визнавалося навіть за часів панування пролетаріату. Передусім йшлося про праці Ф. І. Успенського. Його "Історія Візантійської імперії" була плодом багаторічного вивчення найрізноманітніших джерел, передусім візантійських, слов'янських, західноєвропейських, а також східних, багато з яких уперше введені до наукового обігу. На відміну від більшості західноєвропейських вчених, у контексті історії Візантії Ф. І. Успенський подає цінний матеріал з історії слов'янських народів Балканського півострова, насамперед сербів та болгар. Історію Сербії Федір Іванович простежив від моменту виникнення в XI ст. перших державних утворень у приморських сербів до завоювання сербських земель турками. Він також докладно досліджував політичну історію Болгарського царства, латинський феод, державні утворення на території Візантійської імперії після завоювання її хрестоносцями; ґрунтовно проаналізував і описав історію розвитку візантійсько-венеціанських відносин епохи Палеологів.

Велику увагу видатний учений приділяв дослідженню поступового занепаду Візантії протягом останніх двох століть її існування. Він яскраво висвітлив складне міжнародне становище того періоду, показав норманську небезпеку, що загрожувала Візантійській імперії із Заходу, зростання могутності слов'янських держав Балканського півострова (Болгарії і Сербії), проникнення італійських купців до Візантійської держави, яку вони руйнували зсередини, і, нарешті, появу і неухильне посилення нової грізної небезпеки — турків-османів.

У 1894 році Ф. І. Успенський виїхав до Константинополя, і візантиністика в Одесі поступово почала занепадати. Створена вченим "співдружність візантологів" також розпалася: Н. П. Кондаков виїхав до Петербурга, історик літератури А. І. Цегляров перейшов до Московського університету.

У Константинополі Ф.І. Успенський продовжував читати лекції учням-екскурсантам з Росії та України, особисто знайомив їх з інститутом, музеями, сам водив екскурсії в Айя-Софію. У 1927-1928 роках, уже за радянських часів, він мріяв про поновлення курсу історії і культури Візантії в Одесі. Федір Іванович писав: "Поки я не зійшов зі сцени, я хотів би дати візантинізму в Росії надію на існування після мене" [7]. Лише через роки, у 1945-му, в Одесі була організована виставка "Візантія і слов'яни", присвячена його пам'яті. А мрія про відродження і розвиток візантології в нашій країні, як і раніше, залишається актуальною і, на жаль, нереалізованою й дотепер.

Джерело:

КУЛИКОВА Лілія Борисівна. Кандидат історичних наук. Доцент Херсонського державного університету

Вісник НАН України, 2005, № 2

Повний текст статті: http://nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2005-02/art9-vi2-05.pdf