История Полтавы

Трофимов, Константин Данилович

Подробности

Просмотров: 26716

Трофимов, Кость Данилович (28.06.1904 - 17.11.1987)

Зовсім недавно промайнуло в газеті повідомлення: "Як додаток до журналу "Дружба народов" (видавництво "Известия") стотисячним тиражем вийшла книга Івана Ле "Роман міжгір’я". Переклав з української К. Трофимов".

Трохи раніше київське видавництво "Дніпро" випустило в світ збірку полтавського письменника Петра Ванченка "Онопрій Кудь", упорядковану тим же К. Д. Трофимовим.

Ім’я Костя Даниловича Трофимова було добре відоме читачам творів Миколи Островського. У 30-х роках він редагував роман "Як гартувалася сталь", був особисто знайомий з автором і листувався з ним. У третьому томі "Собрания сочинений" М. Островського (Москва, 1968), редактором і коментатором якого був К. Трофимов, вміщено більше тридцяти листів письменника до Костя Даниловича, зв’язаних з виданням творів Островського в 1934 — 1935 роках.

Полтавцям було добре відоме ім’я земляка-письменника. В березні 1969 року "Зоря Полтавщини" в замітці Р. Аптекаря розповідала про відвідання Костем Даниловичем Полтавського тепловозоремонтного заводу, вихованцем якого він був. Живучи в Москві (він належав до Московської письменницької організації), К. Трофимов популяризував серед російських читачів кращі надбання української літератури. Він переклав твори І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, І. Микитенка, О. Досвітнього, Остапа Вишні, багатьох інших авторів. Серед них і твори колишнього співробітника газети "Більшовик Полтавщини" Пилипа Капельгородського (у збірці, виданій "Советским писателем" 1964 року, було вміщено переклади трьох повістей: "Аш хаду", "Непорозуміння" і "Шурган").

Кость Данилович народився в Полтаві в родині слюсаря паровозоремонтного заводу. Вчився в залізничному училищі, потім прийшов у заводську сім’ю і тут почав свій трудовий шлях. 1924 року рекомендований до губрадпартшколи. Розгортається його активна літературно-публіцистична праця. К. Трофимов стає членом літорганізації "Гарт", виступає в полтавській пресі зі статтями і театральними рецензіями, а в методичних збірках друкує інсценіровки. Серед перших спроб молодого автора — поема, присвячена героїчним діям Військово-технічного загону полтавських залізничників, учасником яких був і його батько.

Ще активнішу літературну діяльність веде К. Трофимов на початку 30-х років, після переїзду до Харкова. Там він працює головним редактором видавництва ЦК ЛКСМУ "Молодий більшовик", а в 1937 році — директором цього видавництва і редактором журналу "Молодняк". У ці роки К. Д. Трофимов завершує екстерном філологічний факультет Київського університету, деякий час працює в Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР. Саме під час роботи у видавництві і зав’язується знайомство з Миколою Островським. Після смерті письменника Трофимов опублікував про ці стосунки кілька статей. Нові факти про життя і творчість М. Островського містить книга "Так закалялась сталь" (Москва, 1982 — 128 с).

Крім того, в газетах і журналах друкувалися критичні матеріали К. Трофимова: про творчість Т. Г. Шевченка (українською, польською і німецькою мовами), про український фольклор тощо. 1936 року у видавництві "Молодий більшовик" вийшла укладена К. Трофимовим збірка "Українська народна пісня".

У повоєнний час письменник зайнявся виключно перекладами. В різних московських видавництвах вийшло більше 20 романів і повістей українських класиків і радянських письменників. Деякі імена згадувалися вище. Особливо багато уваги віддав К. Трофимов творчості Івана Ле, переклавши на російську мову основні його романи й повісті: "Наливайко", "Хмельницкий", "Право молодости", "Роман в межгорье". Слід згадати також переклади "Черного озера" В. Гжицького, роману Ю. Мокрієва "Плавни пылают" і двох книг Олеся Досвітнього: "Кто?" і "Кварцит".

Окремо слід згадати упорядкування та переклад творів П. Ванченка, які тривалий час не видавалися і стали майже забуті. Кость Данилович був трохи молодший за Ванченка, але літературні кроки письменника частково пройшли на його очах. Він знав ціну прекрасним гуморескам і прозі Ванченка й довгий час виношував мрію відновити з забуття ці твори. У книзі не зафіксовано, на жаль, про те, як Кость Данилович з наполегливістю дослідника-науковця переїздив з архіву до архіву, шукаючи розгублені твори письменника, по крихітці збираючи дорогоцінну спадщину. Наскільки можна було в тих умовах, він відновив її. За це Трофимову каже спасибі звичайний чатач і дослідник творчості П. Ванченка, чий художницький доробок посідає певне місце в історії української літератури 20-х років. Скаже спасибі йому і лінгвіст чи діалектолог, який, відкривши повість "Онопрій Кудь" або інші оповідання збірки, буде приємно здивований виразними рисами полтавського діалекту.

Шляхи К. Д. Трофимова часто пролягали й через Полтаву. Він любив своє рідне місто за героїку минулого, його літературну славу, до якої додав і свою скромну частку. Похований на Ваганьківському кладовищі у Москві.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua