История Полтавы

Ленин (Ульянов), Владимир Ильич

Подробности

Просмотров: 101670

Ульянов (Ленін), Володимир Ілліч (22.04.1870—21.01.1924) — російський революціонер, засновник та ідеолог більшовизму і міжнародного комунізму.

Н. у м. Симбірську (тепер Ульяновськ). Навчався у Симбірській гімназії та Казанському ун-ті, з якого був виключений у грудні 1887 за участь у студентському страйку. У 1887-89 ознайомився з творами К.Маркса. У 1888 брав участь у роботі нелегальних марксистських гуртків. У 1891 склав екзамени екстерном за курс юридичного ф-ту Петербурзького ун-ту. В 1892-93 працював як помічник присяжного повіреного у Самарі та Петербурзі. У квітні-травні 1895 за дорученням петербурзьких марксистів виїздив до Швейцарії, де познайомився з Г. Плехановим. Після повернення до Росії об'єднав марксистські групи Петербурга в організацію під назвою “Союз боротьби за визволення робітничого класу”. У 1895 заарештований. У 1897-99 перебував на засланні у с. Шушенське Єнісейської губ. Після відбуття заслання виїхав за кордон, де заснував і співредагував російську соціал-демократичну газету “Искра” (1900-03). Організатор другого з'їзду РСДРП (1903). Позиція Леніна з питань побудови та організації діяльності партії призвела до розколу РСДРП на “більшовиків” і “меншовиків”. Очоливши “більшовиків”, Ленін вів безперервну фракційну боротьбу, скеровуючи зусилля на підготовку і прискорення революції. У листопаді 1905, у період піднесення російської революції, повернувся у Росію. Під час революції відмовився від співробітництва з ліберальними політичними течіями, виступав за радикалізацію революційного руху та встановлення “диктатури пролетаріату”. Після поразки революції у грудні 1907 знову емігрував за кордон.

Під час Першої світової війни 1914-18 проголосив гасло поразки свого уряду у війні і перетворення війни з імперіалістичної у громадянську. Однак ці лозунги йому не вдалося нав'язати ні більшовикам, ні соціал-демократичним партіям Європи. Позиція Леніна та його прихильників була вигідна державам Троїстого Союзу, тому вони (в основному Німеччина) надавали більшовикам матеріальну підтримку. На поч. квітня 1917 Ленін повернувся в Росію і розпочав діяльність, спрямовану на повалення Тимчасового уряду і ліквідацію двовладдя. Проголошене Леніним у “Квітневих тезах” гасло “Вся влада Радам!” означало мирний перехід влади до Рад. Одночасно було висунуто лозунги про припинення воєнних дій, передачу землі селянам, а заводів і фабрик-робітникам. Однак з липня 1917, після провалу невдалої спроби більшовицького перевороту в Петрограді, поставив питання про перехід влади до Рад шляхом збройного повстання. Деякий час через загрозу арешту і суду переховувався у Фінляндії, розробляючи план збройного перевороту. З поч. жовтня 1917 перебрався нелегально до Петрограда, щоб безпосередньо керувати підготовкою повстання. 24-25.10(7-8.11) 1917 більшовицька партія на чолі з Леніним захопила владу в Петрограді.

З перших днів встановлення радянської влади і до самої смерті - голова більшовицького уряду, Ради Народних Комісарів (Раднаркому). Своєю незгодою віддати владу законно обраним Установчим зборам, розігнаним за його наказом 5.1.1918, спровокував громадянську війну в Росії. У роки війни - Голова Ради робітничої і селянської оборони (створена 30.11.1918). 30.8.1918 на нього здійснено невдалий замах есерки Фані Каплан (за однією з версій, замах був містифікований більшовиками з метою розв'язання масового терору). Ленін був натхненником й організатором перемоги більшовиків у Росії та радянського завоювання майже всіх незалежних держав, які утворилися на руїнах колишньої Російської імперії. Цієї перемоги вдалося добитися тільки внаслідок поєднання тотального терору і репресій проти політичних противників, з одного боку, та компромісів із середнім та дрібним селянством і національними рухами - з іншого. У березні 1919 для керівництва усім комуністичним рухом з метою здійснення світової революції Ленін заснував Комуністичний Інтернаціонал.

У 1921 наполіг на переході від політики “військового комунізму” до т.зв. нової економічної політики. У 1922 виступив ініціатором створення СРСР. З серед. грудня 1922 після різкого погіршення стану здоров'я і до самої смерті фактично був усунений від керівництва партією і країною. Похований у Мавзолеї на Красній площі у Москві.

В Україні Л. ніколи не був, української мови не розумів, українською культурою та історією ніколи не цікавився, взагалі, вважав Україну “закордоном”. Однак українське національне питання так чи інакше цікавило Леніна протягом всієї політичної діяльності. На словах проголошував право націй на самовизначення (у т.ч. й української нації), публічно підтримував український рух, коли це було в інтересах перемоги над політичними опонентами (під час заборони святкувань ювілею Шевченка у 1914 та конфлікті між Тимчасовим урядом і УЦР влітку 1917). Однак на практиці послідовно виступав проти ідеї української окремішності, зокрема щодо проведення цього принципу в побудові робітничого руху і більшовицької партії (за свідченням очевидців, здатний був погодитися на створення окремої литовської чи єврейської соціал-демократичної партії, але утворення окремої української партії вважав неприпустимим). З цих позицій критикував М. Драгоманова, Л. Юркевича. Дотримувався думки, що “при єдиній дії пролетаріатів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути мови” (Повне зібр. тв. т. 24., с. 125).

Вважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. З цих міркувань видав 3.12.1917 “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української [Центральної] Ради” та організував більшовицьку інтервенцію в Україну взимку 1917-18. Однак контролю над Україною не зміг втримати через воєнні обставини і укладення УЦР Берестейського миру 1918. У липні 1918 під тиском обставин дав згоду на утворення КП(б)У в межах російської Компартії (діяльність РКП(б) в Україні була б порушенням умов Берестейського миру). Зазнав критики від українських комуністів (зокрема С. Мазлаха та В. Шахрая) за нехтування українським рухом і українськими національними інтересами.

Безпосередньо винний в організації голоду 1921-22 в Україні, видавши наказ насильно вилучати і вивозити хліб з України в голодуючі райони Поволжя, одночасно затягуючи з дозволом Американській адміністрації допомоги та ін. організаціям надати допомогу голодуючому українському населенню.

З іншого боку, невдалі спроби російських більшовиків встановити контроль над Україною та розмах українських антибільшовицьких повстань у 1919-21 змусили Леніна змінити своє ставлення до українського селянства та національного руху, що, зокрема, позначилося на його концепції побудови майбутньої договірної федерації радянських республік. Ленін, відмовившись від ідеї “автономізації” незалежних республік, висунув план створення єдиної союзної держави на федеративних засадах, в якій українцям та ін. неросійським народам гарантувалися б ширші політичні й культурні права. Зміна поглядів Леніна на національну державність республік призвела до гострих дискусій з ін. лідерами комуністичного руху - Р. Люксембург, Й. Сталіним та ін., які залишалися на централістських позиціях. Оскільки ні Ленін, ні його опоненти ніколи не згоджувалися провести федеративний принцип щодо самої Комуністичної партії, автономний статус УСРР та національні права українців залишалися формальністю.

Я. Малик (Львів)

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua