История Полтавы

Барвинский, Виктор Александрович

• 

Подробности

Просмотров: 34382

Барвінський, В. О., історик-архівіст (Харків), дійсний член Полтавської губернської вченої архівної комісії.

Барвінський, Віктор Олександрович (28.10.1885 – бл. 1940) – укр. історик, архівіст. Учень Д.Багалія.

Н. в с. Базаліївка Вовчанського пов. Харків. губ. (нині село Чугуївського р-ну Харків. обл.). Закінчив історико-філол. ф-т Харків. ун-ту (1909), залишений при ун-ті як професорський стипендіат. Одночасно викладав історію у серед. освіт. закладах Харкова. 1915–19 працював у б-ці Харків. ун-ту. З 1919 – приват-доцент ун-ту, викл. Акад. теор. знань, Харків. ін-ту нар. освіти (1920–24). [Викладав в Українському полтавському університеті (Полтавському ІНО)]. Чл. Харків. історико-філол. т-ва.

1922–34 – дійсний чл. Науково-дослідного інституту історії української культури імені академіка Д. Багалія, 1923–26 керував істор. секцією. 1926–27 – позаштатний співробітник Комісії з виучування зх.-рус. та укр. права при ВУАН.

Працював як зав. від. архівознавства архів. секції Всеукр. к-ту охорони пам'яток мист-ва та старовини і Центр. архів. управління (ЦАУ) УСРР (1921–25), вчений архівіст та інспектор-інструктор ЦАУ УСРР. З 1929 – зав. Центр. архіву давніх актів у Харкові, пізніше – ст. н. с. архіву. Досліджував історію Лівобережної України 17–18 ст., зокрема питання заселення і становища селян до і після національної революції 1648– 1676. Автор статей історико-етногр. та історіографічного характеру, з питань архів. справи.

1937 заарештований і за сфальсифікованим звинуваченням засуджений до 10 років ув'язнення в таборах. Помер в ув'язненні (Тайшетлаг Гулаг НКВС СРСР; нині тер. РФ). Дата смерті невідома.

Юркова О.В.

Література:

Наука и научные работники СССР, ч. 6. К., 1969

Історія Національної академії наук України. 1924–1928: Документи і матеріали. К., 1998

Бутич І., Коваль О. Барвінський Віктор Олександрович. В кн.: Українські архівісти: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999.

Джерело:

Юркова О.В. БАРВІНСЬКИЙ Віктор Олександрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Barvinskyj_Vi

 

Барвінський, Віктор Олександрович (28.11.1885 с. Базаліївка Вовчанського повіту Харківської губернії – бл.1940 р. Тайшетлаг) – один із найзначніших дослідників соціально-економічного устрою Лівобережної України XVIII cт., архівіст. Уже його випускна студентська робота “Крестьяне в Левобережной Малороссии в XVII – XVIII вв.” 1908 р. була відзначена золотою медаллю (див. відгук на неї проф. Д.І.Багалія [1]) і надрукована в “Записках” Харківського імператорського університету [5]. Однак, радше, ця праця скидається на апологетику попередника – Олександра Лазаревського, якому й присвячена.

Вважається, що Барвінський був “учнем” Д.І.Багалія. З цим науковцем В.О. дійсно пов’язували теплі дружні стосунки й праця в установах очолюваних цим ученим. Але, здається, вирішальніший вплив на Барвінського здійснив інший науковець, В.Ю. Данилевич, який викладав у Харкові у 1903 – 1906 рр. У листі до останнього 8 квітня 1908 р. Барвінський зазначив низку цікавих фактів свого наукового становлення: “Мне в высшей степени жаль, что Вы покинули Харьков и я не имею возможности посоветоваться и посоветоваться с Вами. А я многим считал себя Вам обязанным, не говоря уже о Ваших лекциях, в которых Вы, один в нашем университете, проводили идеи экономического монизма и, что особенно ценно, – это понимание исторического процесса логически вытекало у Вас из анализа источников. Вы преподали мне первые уроки чтения документов по Чугуевской переписке, что мне очень помогло”[11]. Важливо зазначити, що самі публікації Барвінського швидше за все нагадують саме публікації Данилевича, де спочатку йде невелика вступна частина, а потім, найголовніше для документаліста, публікація певного документу (порівняй публікації, що знаходяться поруч у 18-му томі “Сборника ХИФО” [2; 9]). Після закінчення університету Барвінський викладає в гімназіях Харкова, співпрацює з установами Харківського історико-філологічного товариства. Робота в архіві Харківського історико-філологічного товариства, де зберігався основний пласт джерел з історії Гетьманщини сприяла великій кількості публікацій Барвінського згаданого кшталту “розкиданих” по різноманітним виданням 1907 – 1917 рр.: “Сборник Харьковского историко-филологического общества”, “Журнал министерства народного просвещения”, “Труды Полтавской ученной архивной комиссии” (де дослідник у 1912 р. надрукував дані генерального слідства про маєтності Миргородського полку 1729 – 1730 рр.), “Записки наукового товариства ім. Т.Шевченка”, “Украина”, “Южный край” тощо. Укладення бібліографії Барвінського досить потрібна й, на жаль, доволі складна річ.

Але дивитися на В.О. як на науковця архівіста, зацікавленого лише в дрібних, причинкових студіях було б великою помилкою. Барвінський чи не найпершим з харківських істориків сприйняв схему української історії М.С.Грушевського. В одній із своїх публікацій 1910 р., нарікаючи на нерозробленість історії Гетьманщини, Барвінський зазначив: “Известная схема “общерусской” истории, по которой история украинского народа, как самостоятельного целого, достойного отдельного изучения, начинается лишь с XV ст., сыграла также свою отрицательную роль в этом отношении. Схема эта, нужно заметить, в научном отношении совершенно не состоятельна и доживает последние дни”, при цьому автор покликається: “Смотри блестящую критику ее в статье М.Грушевского “Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства”…””[4, с.1]. Найголовніше у вступі до цієї статті оптимізм Барвінського: “Таким образом, мы кладем лишь небольшой камень в будущее стройное здание украинской истории”. Також треба зазначити, що Барвінський був одним із творців нової термінології, подекуди заміняючи назву “Малоросія” чи “Гетьманщина” на “Лівобережну Україну”, словотвір який пізніше добре прижився в радянській історіографії. Хоча усі три назви у дослідженнях Барвінського співіснують.

Справжніми, як на сьогодні, зразками наукової творчості, є історіографічні праці Барвінського. Вони присвячені діяльності близьких йому людей: Д.Багалія, Є.Іванова. Особливо зворушливою на цьому тлі виглядає оцінка доробку Д.П. Міллера, як можна здогадуватися, близького приятеля Барвінського, завчасно померлого й досить вагомого дослідника української історії XVIII ст. Власне у цьому некролозі Барвінський висловлює досить цікавий жаль, який напевно стосувався і його самого: “Свои работы он посвятил истории Украины, которую так горячо любил. Хотя они и не написаны на украинском языке, однако известны всякому культурному украинцу” [3, c.16].

Після подій 1917 р. Барвінський викладач історії України в Харківському інституті народної освіти, з 1922 р. дійсний член науково-дослідчої катедри історії української культури (про діяльність цієї установи див.[6]), впродовж 1922 – 1926 рр. керував її історичною секцією, з 1926 р. член академічної комісії для виучування західньо-руського та українського права Всеукраїнської Академії наук, співробітник Українського інституту матеріальної культури (до 1932 р.). Сферою наукових зацікавлень Барвінського залишалося організація управління, фінансової справи та господарства Гетьманщини XVIII ст. Основною роботою ж, якій науковець присвятив значну частину свого життя, стала організація архівної справи у Харкові. В першій половині 20-х рр. він займав ряд низькооплачуваних посад в архівних установах, стояв біля витоків часописів “Архівна справа” та “Радянський архів”, у яких часто друкувався, особливо щодо дослідження архівознавства та історії архівних установ. З 1929 р. – завідувач Центрального архіву давніх актів у Харкові.

Уже в листі до Д.І.Багалія від 4 серпня 1931 р. Барвінський пише про розгромні виступи щодо десятого тому збірника кафедри історії української культури, “что в кафедре было раболепствующее окружение для молодых историков…, что кафедра готовила потенциальных вредителей.”. На цьому ж листі науковець зазначає: “Стараюсь… зарабатывать деньги, чтобы куда либо поехать”[10]. Однак Барвінський залишився у Харкові. Влітку 1937 р. його заарештовано й 26 серпня засуджено особливою трійкою НКВС по Харківській області до 10 років ув’язнення. Справа переглядалася 1940 р., але з’ясувалося, що В.О. уже немає в живих. За довідкою ГУЛАГ НКВС СРСР Барвінський за нез’ясованих обставин загинув у Тайшетлазі [8, с.43].

Головну “дитину” науковця, Центральний архів давніх актів у Харкові унаслідок укрупнення і централізації архівів в середині 60-х рр. ХХ століття вивезли до Центрального державного історичного архіву України в м. Києві.

Примітки:

1. Багалей Д.И. Отзыв о сочинении “Крестьяне в Левобережной Малороссии XVII – XVIII вв. по печатным и архивным данным” // Записки императорского Харьковского университета. – 1908. – Кн.1. – С.12 – 17.

2. Барвинский В.А.Выборы сотника в м. Носовке в 1735 г.// Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1909. – Т.18. – С.398 – 403.

3. Барвинский В.А. Дмитрий Петрович Миллер (Биографический очерк) // Памяти Дмитрия Петровича Миллера. (Отдельный оттиск из V Выпуска Вестника Харьковского историко-филологического общества). – Харьков, 1914. – С.11 – 23.

4. Барвинский В.А. Коммисия экономии описных Ее императорского Величества маетностей; причины ее учреждения и ее деятельность (Отдельный оттиск из Трудов XIV Археологического съезда . – Т. 3.). – М., 1910. – 21 с.

5. Барвинский В.А. Крестьяне в Левобережной Малороссии в XVII – XVIII вв.// Записки императорского Харьковского университета. – Харьков, 1909. – Кн.3. – С.1 – 296.

6. Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури ім. академіка Д.І. Багалія (1921 – 1934 рр.). – Харків, 1994. – 195 с.

7. Бутич І.Л. Барвінський В.О. // Радянська енциклопедія історії України. – К.,1969. – Т.1. – С.110.

8. Бутич І.Л., Коваль О. Барвінський Віктор Олександрович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. – Вип.1. (ХІХ ст. – 1930-ті рр.). – К., 1999. – С.42 – 43.

9. Данилевич В.Е. Роспись борошню детей И.Н.Дзинковского // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1909. – Т.18. – С.391 – 397.

10. Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. – Ф.І, спр.45556.

11. Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. – Ф.ХХІХ, спр.935.

Джерело:

Козацкий Конотопський полк